Главная Украинские Первая лига Михайло Сергійчук: "У "Шахтар" ще не кликали"
^

Михайло Сергійчук: "У "Шахтар" ще не кликали"

948

У розмові з найголовнішим відкриттям цього сезону першої ліги Михайлом Сергійчуком ми поговорили, яким був 2013 рік — для нього особисто і для його команд.

Нечасто буває так, що найкращим бомбардиром ліги стає футболіст із команди, що не належить до числа лідерів чи хоча б середнячків, а ще рідше трапляється, щоб цей гравець ще й був дебютантом на згаданому рівні. Михайло Сергійчук – саме той випадок. Нападник, який досі виступав у другій лізі, у дебютному сезоні відразу ж вирвався у лідери гонки бомбардирів. Зимовий антракт він проведе в статусі найрезультативнішого гравця поточного чемпіонату в першій лізі. Таке серйозне досягнення викликає повагу до цього футболіста й дозволяє називати його найголовнішим відкриттям цього сезону Favbet-Ліги 1. А як ставиться до своїх звершень сам Сергійчук? Про що мріє й які завдання ставить перед собою в футболі? Про все це ми вирішили поговорити із Михайлом, тим більше, що нині – в чемпіонаті перерва, і є час проаналізувати проміжні результати на півдорозі.
Михайле, коли ви переходили до першої ліги, очікували, що досягнете на цьому рівні такого результату? Ця ліга виявилася такого ж рівня, як ви й уявляли?
– Скажу, що рівень першої ліги не дуже й відрізняється від другої. Просто тут грають і думають трішки швидше, в іншому різниця не настільки суттєва. А от чи очікував, чи планував – навряд чи я тоді міг уявити, що виступлю саме так, не сподівався на особливі звершення. Але виходив, працював – і це дало свої плоди.
До речі, вашу думку про те, що між першою й другою лігою немає провалля, підтримує і ваш колишній наставник із Славутича, Ігор Петров. З однією лише поправкою, що йдеться про лідерів другої ліги у порівнянні з клубами першої.
– Так, цілком з ним згоден.
– З іншого боку, інтенсивність боротьби у першій лізі вища, і сезон не дозволяє розслаблятися…
– Згоден, на сьогоднішній день немає тут таких лідерів, як Севастополь, запорізький Металург чи Говерла. То були очевидні фаворити, які реально претендували на вихід до прем’єр-ліги, тому саме на них дійсно налаштовувалися як на лідерів. Нині немає такого, і в кожному матчі очікуєш непростої боротьби.
Ви раніше грали у другій лізі, яка два десятиліття була роз’єднаною, а нині об’єдналася в одну потужну групу. Які відгуки чуєте про неї від недавніх одноклубників?
– Позитивні. Стало більше ігор, що приносить футболістам задоволення. До того ж, суперники майже всі рівні – і лідери нерідко програють середнякам. Тож, я вважаю, що на сьогоднішній день у першій та другій лігах весело й цікаво. Є непередбачуваність, інтрига, і в турнірній таблиці важко визначити тих, хто надто відірвався б від усіх інших.
Ваша нинішня команда – МФК Миколаїв – дійшла в Кубку України до донецького Шахтаря, а ваша колишня команда – Славутич – дісталася чвертьфіналу. Якби вам випала можливість обирати, ви зголосилися б на матч проти гранда, чи на зустріч із клубом звичайного рівня, але з проходженням до такої високої стадії?
– На мій погляд, цікавіше зіграти із такою сильною командою, як Шахтар. Один матч із чемпіоном України й учасником Ліги чемпіонів і для футболістів, і для вболівальників здатен принести дуже багато радості й запам’ятатися назавжди. У таких матчах ти себе морально не перенавантажуєш, а виходиш і просто граєш у футбол, почуваєшся вільно. Це проти звичайної команди у тебе є хвилювання за результат і ти граєш з оглядкою на табло.
На ваш матч проти Шахтаря прийшло біля 20 тисяч вболівальників. Вам доводилося раніше грати при такій великій аудиторії?
– При такій – ні, але й у Черкасах, я вам скажу, не маленький стадіон, і на наш матч проти Волині наповнилися всі трибуни, і панувала несамовита атмосфера. І коли Жека Гуд забив гол – стадіон просто, можна сказати, розривався.
– Ваша команда поступилася донецьким футболістам з рахунком 0:3, але при цьому мала кілька шансів забити. Як гадаєте, існувала можливість того, що в цьому матчі все могло статися інакше?
– Ну, принаймні, на гол престижу ми напрацювали.
– На післяматчевій прес-конференції вас вирізнив сам Мірча Луческу. Чули його слова про вас? В Шахтар не збираєтеся?:)
– Ні, такої пропозиції немає:) Цей тренер – знаний не лише в Україні, а й у всій Європі, тому мені було дуже приємно почути його слова.
– Але, все ж, не лише приємностями наповнений для МФК Миколаїв 2013 рік. Наприклад, у новому сезоні вже на самому початку ваша команда поступилася в Кіровограді. Причому не просто, а ще й втративши через травму голкіпера. Чому «перший млинець» вийшов глевким?
– Я би не сказав, що нашій команді не вдалося зіграти в свій футбол – ми нормально грали, і все виходило. На жаль, ми пропустили два просто шикарні м’ячі. Але винуватити за це команду чи воротарів немає сенсу. Що перший гол, що другий вийшли досить красивими, і не завжди вдається такі забивати.
– Матч, після якого про вас заговорила футбольна Україна – це поєдинок другого туру в Тернополі, коли МФК Миколаїв обіграв місцеву Ниву, котра вперше грала вдома після повернення у цю лігу. До цього ваш суперник не так часто поступався вдома, за рахунок чого вдалося його «зв’язати», а вам особисто – забити два швидких м’ячі?
– Ще коли я грав у другій лізі, Нива мала за підбором гравців склад першої ліги. Однак я їм забивав і в тому дивізіоні, і в цьому. Саме тому я й говорю, що лідери другої ліги не особливо відрізняються за своїм рівнем від учасників першої ліги.
– До того ж, тут і аутсайдери не здаються без бою. Як приклад – ваш матч із Динамо-2, коли ви, будучи серед лідерів, вирвали перемогу в Києві уже в компенсований час. На ваш погляд, молоді кияни – це не такий простий суперник, як може здаватися після побіжного вивчення турнірної таблиці?
– Ми грали з ними уже дві гри, і я можу сказати, що це дійсно непростий суперник. Можливо, їм десь не вистачає досвіду, адже там молоді хлопці грають. Десь їм і не щастить. Однак, гадаю, взимку вони добре попрацюють і навесні ще себе покажуть.
– Ваша команда на старті сезону досягала навіть третього місця, однак згодом опустилася вниз. Що стало переломним моментом? Моя версія – кубковий матч із Титаном посеред сезону, в якому на 120 хвилин часу ви витратили надто багато сил.
– Напевно, не стільки й кубок це спричинив… Мені важко говорити на цю тему, я не особливо хотів би в неї заглибитися. Що говориться в роздягальні – те не варто розголошувати. Прикро, що так сталося, однак це вже в минулому й треба рухатися далі.
– Гаразд, тим більше, що були й матчі, у яких вашій команді все вдавалося. Як приклад – поєдинок з Геліосом. Саме його й вирізните як найбільш вдалий?
– Так, тоді десь за 17 хвилин ми забили три швидкі голи. І цей матч дійсно став, напевно, найяскравішим для нас.
– Повертаючись до теми рівності суперників у нинішньому сезоні, пропоную згадати ваші матчі проти лідерів. Навіть у гірші турнірні часи ви їм поступалися всього в один м’яч – і Олімпіку, і Сталі, й Олександрії. Тобто, можете сказати, що між лідерами й вами не така й велика різниця?
– Проти будь-якої команди ми налаштовуємося абсолютно однаково, виходимо на поле й виконуємо свою роботу. Просто бувають фактори, які не завжди дозволяють здобути бажаний м’яч. Але м’яч круглий, тому на 90 хвилин всі рівні.
– Ваша нинішня команда – найвідвідуваніша в першій лізі, але й попередня ваша наразі лідирує у цій номінації в другій лізі. Можна рівняти культуру вболівання в Миколаєві і в Черкасах?
– Мене як в Черкасах підтримували, так і в Миколаєві. Тому я вдячний і черкаським вболівальникам, і миколаївським за їхню підтримку упродовж усього цього часу.
– Якщо для ваших команд рік не особливо вдалий, то для вас особисто все-таки хорошого більше. Причому, що особливо важливо, свої голи ви забивали стабільно і в різних матчах. Що для вас важливіше – особливо яскраво «вистрелити» в окремо взятому поєдинку, чи, можливо, забивати стабільно по одному голу?
– Будь-який футболіст цінується за стабільність. Тому краще 10 раз по одному, ніж в одному матчі – 10, а потім – без голів.
– Ви – вихованець футболу Рівненщини, котра нині може гордитися ще й своїм відомим повпредом в Металісті і збірній – Гоменюком. Ваш рідний край далеко від його?
– Володимир – із Млинівщини, якщо я не помиляюся, а я – із Сарненщини. Це досить далеко. Я розпочинав грати у місцевій спортивній школі у Анатолія Івановича Назарчука, потім поїхав навчатися до костопільського спортивного ліцею-інтернату (це також Рівненська область).
– Сарненщина футбольна не особливо відома у нашій країні. Чим може похвалитися ваша мала батьківщина?
– У нас є команда Маяк (Сарни), котра виступає у першості області, а планує заявлятися ще й на аматорську лігу. З нашого краю вийшли у великий футбол такі гравці, як Вадим Мельник, Володимир Семенчук, Андрій Тотовицький, котрий наразі грає у прем’єр-лізі.
– У Костополі працює школа Штурм, яка об’єднує найкращих футболістів цілого регіону. Хто звідти вийшов, окрім вас і вашого недавнього одноклубника по Славутичу Романа Дацюка?
– Ну, наразі, окрім нас, вийшов ще мій однокласник Ігор Носарєв, котрий зараз виступає за ФК Карлівка в другій лізі.
– Носарєв, до речі, родом із Житомирщини. Тобто, у цій школі були гравці навіть не тільки із Рівненщини?
– Так, ця школа шанована й відома. До неї їдуть і здалеку. У нас був тренером Іван Олександрович Ярута – людина, яка, можна сказати так, дала мені шлях у футбол. Далі я вже грав за Верес.
– Рівненська команда на той час не мала ні особливих завдань, ні значних фінансів. Що спонукало спробувати в ній свої сили, адже не секрет, що більш-менш майстерний футболіст може заробляти на місцевих аматорських змаганнях подекуди значно більше, ніж у такій бідній команді другої ліги…
– На той час у мене не було прерогативи щодо фінансового положення. Я ще навчався в 11 класі, коли мене Микола Андрійович Філін заявив у другу лігу, і я вийшов – і чесно кажучи, відчув, що таке дорослий футбол. А з наступного сезону уже повноцінно грав. Тоді у Вересі була досить молода команда, основу котрої складали хлопці зі Штурму 1989 року народження. За Верес я грав або нападаючого, або крайнього півзахисника.
– Які матчі назвете як найяскравіші на шляху становлення вас як футболіста?
– Ну, ось з тими ж лідерами нам вдавалася гра. Коли тернопільська Нива виходила до першої ліги – ми з ними зіграли внічию 1:1, а я їм забив. Бастіон приїздив до нас лідером другої ліги – і нам вдалося з ними зіграти внічию. Тож навіть тоді при такому положенні Верес виходив і бився – наскільки уже міг.
– Після рівненської команди у вашій кар’єрі з’явилася вінницька. Як і де тодішній наставник Ниви Олег Федорчук помітив вас і запросив?
– Тоді існував такий турнір – Кубок ПФЛ, де грали збірні першої ліги й двох груп другої. Нас тоді із Вереса запросили трьох футболістів, а збірну Групи А очолював якраз Олег Вікторович.
А я думав, що історія ще красивіша, адже ви свого часу забивали Федорчуківському Нафкому…
– Я той матч також добре пам’ятаю, ми поступилися 2:3, а я забив у Броварах.
– І як прийняли новачка у Вінниці?
– Це також був досить добрий колектив – дружній, молодий. Час, який я провів у Ниві, був досить хорошим і я багато чого навчився. Хоча там була велика конкуренція, і через півроку я не підійшов Олегу Вікторовичу, але склалося усе, як склалося… Повернувся я до Вереса, а далі грав за Маяк (Сарни) на область.
– У Славутича рівненський вектор добре налагоджений і гарно працює, адже, окрім вас, у цю команду запрошували ще й Дацюка. Черкасці «моніторять» рівненські аматорські змагання?
– Мій тренер Іван Ярута знає Кирилюка і Ковалевича із Славутича, вони були на зв’язку з ним і дізналися про мене. Якось вони зв’язалися зі мною, розказали, що команда Славутич має намір заявлятися до другої ліги й запросили на перегляд. Кирилюку я підійшов, тож із цього й почалася моя черкаська історія.
– Тоді Славутич починав у аматорській лізі, причому, склад вашої групи був цілком на рівні другої ліги – УкрАгроКом, ФК Путрівка, Діназ, Нове життя з Мелащенком… Як гралося у цьому турнірі?
– Чесно кажучи, я не можу сказати, що ми там по грі комусь дуже програвали. Рівна група – кожен у ній міг виграти й поступитися. Справді, це була чудова прелюдія до другої ліги.
– У Славутичі ви тільки в чемпіонаті України за два сезони забили 17 м’ячів. Завдяки чому вдалося так розкачатися?
– Я в Черкасах досить добре себе почував, то були чудові часи. Колектив у нас був досить дружнім (особливо, у першому сезоні). Ми всі грали один за одного й віддавалися грі повністю.
– Група А не настільки багата, однак гідних команд у ній традиційно вистачало – Десна, Нива, Суми, УАК, Буковина… Всіх навіть не перелічиш. Проти кого вам було найважче грати?
– Навіть не вирізню нікого. Ви називаєте лідерів, а бували такі матчі, коли навіть проти аутсайдерів було важко грати.
– Вибачте, однак одна справа – відбиватися, а зовсім інша – грати проти майстерних суперників…
– Все одно – матчі бували цікавими незалежно від турнірного статусу. Розумієте, ми, коли зі Славутичем дісталися до другої ліги, були досить молодими. У нас 26-річний Крупниченко був найстаршим. Тобто, звісно, нам було цікаво грати із гарно укомплектованими суперниками, однак кожен матч ніс для нас щось нове.
– Пізніше до Славутича долучилися більш досвідчені футболісти – Тарасенко-старший, Монахов. Вам, як форварду, проти кого з них навіть на тренуваннях важко було виходити?
– Вони обидва досвідчені, тому, у першу чергу, вони за рахунок свого розуміння футболу були важкими суперниками. Та й на другому поверсі боротьбу у них було важко виграти.
– Славутич весь час комплектувався сильними футболістами, демонстрував гру вище середньої, ставив високі стратегічні завдання. Чого не вистачало їм, щоб вийти-таки до першої ліги?
– Можливо, фарту. У нас за два сезони, які я там провів, у нас був лише раз спад – саме після кубку, а в інших матчах усе було стабільно, і команда грала у цікавий, переважно – атакуючий, футбол.
Повернемося до подій цього року. Наостанок Миколаїв виграв у Охтирці у місцевих «нафтовиків», а вдома переграв Динамо-2, завдяки чому покинув зону вильоту. Це поліпшило настрій команди?
– Однозначно, але не маємо права розслаблятися. Якщо брати півріччя, ми не задоволені результатами. Ми прагнули бути у п’ятірці… Головне, щоб весною ми досягли кращих результатів і порадували наших вболівальників.
– Не можу не задати це питання. Ви – найкращий бомбардир першої частини першолігового сезону. На телефон уже трішки наярюють з заманливими пропозиціями?
– Є трішки. Дзвонять агенти, цікавляться…
– Кожен солдат мріє стати генералом. Ви також, як футболіст, націлюєтеся на максимум?
– Звичайно, якщо сказати собі: «Гратиму лише на якомусь одному рівні», то тоді можна із футболом закінчувати.
Не прикро, що нерідко керівники прем’єр-лігових команд приділяють мало уваги українським футболістам із нижчих ліг, віддаючи перевагу безіменним легіонерам?
– Це вже питання не до нас, футболістів, а до тих, хто вкладає кошти в український футбол. У кожного президента – своє бачення, і ми не вправі їх за це судити. У кожного свої цілі.
– А ви на які команди і гравців рівняєтеся?
– В Україні – на Динамо (Київ), а взагалі – Ліверпуль.
– І кому із улюбленців скаузерів найбільше симпатизуєте?
– Поки грав Фернандо Торрес, симпатизував йому. Нині в клубі лишається така легенда, як Стівен Джеррард. А ще, звісно, також найкращий бомбардир АПЛ Луїс Суарес, який просто творить дива і може бути прикладом для усіх.
Невже прикладом геть у всьому, адже кусатися на полі, начебто, заборонено?:)
– Заборонено, але подивіться, будь-ласка, статистику цього футболіста після дискваліфікації. Він своєю грою все доводить.
Якщо я не помиляюся, вами свого часу цікавилася прем’єр-лігова Таврія?
– Цікавилася, але не склалося.
Ще одна чутка, правдивість якої я можу у вас уточнити – що вами нібито цікавилися клуби із польської екстракласи…
– З приводу цього нічого не можу сказати – про таке не чув.
Якби стояв вибір між сусідніми чемпіонатами і вітчизняним, що б обрали?
– Залишився б в Україні, бо тут ти граєш, лишаєшся на виду, і тобою цікавляться.
Як вас зустріли на батьківщині у статусі кращого снайпера першолігового сезону?
– Все добре, всі вітають, по-своєму «притравлюють». З тренерами моїми уже говорив.
Цього року ви забивали дуже багато – якщо не помиляюся, то в 2013-му за Славутич і Миколаїв аж 19 м’ячів, і це при тому, що влітку змінили клуб і лігу! З вами уже траплялася така «швидкострільність»?
– Та ні, це мій найкращий рік!
– Чого побажаєте вболівальникам Миколаєва та з інших команд, хто вас пам’ятає?
– Хочу привітати як миколаївських, так і черкаських вболівальників з наступаючими Новим роком і Різдвом! Хай їхні улюбленці дарують їм незабутні матчі. Славутич хай виходить до першої ліги, успішно виступає в кубку. Миколаєву побажаю піднятися в турнірній таблиці якомога вище. Своїх рідних також хочу привітати зі святами і хай все збудеться, що вони собі побажають!

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь

Статьи

Все статьи
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения