Главная Украинские Первая лига Сергій Старенький: "Найпам’ятніший свій гол забив Рибці"
^

Сергій Старенький: "Найпам’ятніший свій гол забив Рибці"

1042
Після кількох поразок на одного із фаворитів сезону – ПФК Олександрія – посипалось чимало критики. Команда не могла забити три матчі, натомість у кожному з них пропускала, і після невдалого відрізку навіть поступилася другим місцем алчевцям. За таких обставин матч проти Сталі мав стати для команди Шарана одним із найголовніших у сезоні. І Олександрія зібралася, видавши свій найкращий матч за досить довгий період. Героєм важливого протистояння став напівоборонець ПФК Олександрія Сергій Старенький. У його активі – два голи у матчі з безпосередніми конкурентами у боротьбі за медалі, а також – цілком заслужене звання героя 25 туру.
– Сергію, в останніх матчах вашій команді не вдавалося переграти суперників набагато менш грізних, а от Сталі Олександрія відвантажила відразу три голи. У чому секрет? Чому останніх кілька років весь час перемагаєте алчевців?
– Ніякого особливого секрету нема. Просто у нас так склалася турнірна ситуація, що іншого виходу не було. Треба було обов’язково перегравати Сталь.
– Олександрійські вболівальники зачекалися голів, а тут – відразу три. Чому так довго не могли забити?
– Все-таки був якийсь нефарт: моменти команда створювала, але голів усе не було. Та й те, що ми кілька разів оступилися, тиснуло на гравців. Усі хотіли пошвидше перервати цю невелику серію невдач.
– Вдома ваша команда набрала вдвічі більше очок, ніж на виїзді.
– Як кажуть, удома й стіни допомагають:) На рідному стадіоні грати особливо приємно, і коли глядачі добре підтримують – хочеться старатися забити більше й більше.
– Цього сезону у вас з’явився сусід, котрий розділяє з вами стадіон. З появою УкрАгроКому в Favbet Лізі 1 відчуваєте конкуренцію з їхнього боку? Скажімо, за глядацьку увагу чи й за очки…
– Та ні, не вважаю, що те, що у нас з’явилася по сусідству іще одна хороша команда – це погано. Зате для глядачів щотижня свято: то ми на олександрійському стадіоні домашній матч проводимо, то наші сусіди.
– Ви грали в олександрійській команді, коли вона тільки виходила до Прем’єр-ліги, а тепер повернулися після певної відсутності. І все ж таки: яка команда сильніша: Олександрія-2011 чи Олександрія-2014?
– Важке запитання. Мені до душі обидві ці команди. Та була хороша, а у цієї попереду, вірю, хороше майбутнє.
– Вас справді уже знають як олександрійського футболіста, однак, наскільки знаю, починалося все для вас ще із чемпіонату Київської області…
– Дійсно, я родом із Вишгородського району. Тут починав грати футбол у складі аматорських команд Чайка та Діназ. Мій перший тренер – місцевий спеціаліст Микола Олександрович Король, і перші кроки в футболі я зробив саме у рідному районі. У Діназі довелося пограти й із Ярославом Москаленком, котрий нині є народним депутатом України. Зараз Діназ – відома уже команда, у неї чудовий стадіон, є і штучні, і натуральні поля. Не забуваю, що саме звідти починалася моя кар’єра у футболі.
– У вас був незвичайний шлях у великий футбол: не погравши ще у чемпіонаті України, ви опинилися за кордоном. Як так сталося?
– Річ у тім, що коли я навчався в Аграрному університеті, на наш матч проти ДЮСШ-19 прибули білоруські селекціонери. Не знаю, кого саме вони збиралися переглядати, але я у тому матчі відзначився чотирма голами. Тож після матчу скаути зайшли до роздягальні і запропонували мені поїхати у сусідню країну на перегляд.
У мене був вибір: я якраз тренувався із київським ЦСКА під керівництвом Василя Євсєєва (царство йому небесне), але білоруси пропонували відразу вищу лігу, тож я погодився. Уже через місяць став гравцем жодинського Торпедо.
– Команда автозаводців представляє місто – малу батьківщину легендарних БєлАЗів. Часом, на цих величезних вантажівках покататися не доводилося?
– Ні, такого не було, але Жодино дуже гордиться своїми автомобілями. У місті усі знають, що їхній завод – найбільший у світі, як, власне, і машини. Власне, Жодино знаходиться поруч із Борисовом, тож між Торпедо і БАТЕ було своєрідне дербі. Та й Мінськ неподалік від цих міст.
– До речі, у Торпедо при вас грало чимало відомих гравців – як місцевих, так і українських. Кого з них пригадаєте?
– З українців у Білорусі я встиг пограти із земляком Пономаренком, вихованцем луганського футболу Барановим, Старовиком, Белмохтаром, багатьма іншими. Хто із білорусів був найвідомішим? Ну, до прикладу, нападник Родіонов – він зараз грає у БАТЕ та збірній своєї країни. Хороший футболіст, цікава людина. Ще із Шитовим грав – тим, що пізніше виступав у БАТЕ і московському Динамо.
– Що являла собою на той час білоруська вища ліга, і яке місце в ній посідала ваша команда?
– Ліга – непогана, на той час БАТЕ уже виділявся з-поміж інших, але середнячки також були бойові. Торпедо у першому моєму сезоні посіло четверте місце в лізі, проте наступного уже опустилося в низи турнірної таблиці.
– Це й стало причиною вашого розставання із цим клубом?
– Не зовсім. Виступаючи за Торпедо, я отримав пропозицію від Олександра Заварова – спробувати сили в Арсеналі. Київський клуб виступав в українській вищій лізі, і мені дуже хотілося пограти вдома, у такому сильному турнірі. Але на той час у мене ще був контракт із жодинцями, тож перейти в Арсенал не вдалося.
А тут якраз Георгій Кондратьєв запропонував перейти у Сморгонь. Команда у нас була хороша, головний тренер – авторитетний фахівець, якого шанували ще й як відомого у минулому гравця (Кондратьєв був чемпіоном СРСР, грав за першу збірну). До речі, після успішної роботи у цьому клубі йому запропонували очолити молодіжну збірну Білорусі. Далі він вивів білорусів на лондонську Олімпіаду, а зараз Георгій Петрович очолює національну команду своєї країни.
– У вас, часом, не виникало спокуси обзавестися білоруським громадянством, до їхньої збірної з часом дорости, як це вийшло у Герасимця та братів Ромащенків?
– Ні, я хотів пограти саме в Україні. І коли трапився варіант – відразу погодився. Тим паче, запрошувала мене першолігова Десна, яка на той час ставила перед собою високі завдання і мала великі амбіції.
– У легендарному кліпі, випадково, не довелося зніматися?
– Це про той, де гравці Десни знялися із вітчизняною співачкою? Ні, коли я тільки прибув у цю команду. Але період був справді пам’ятний і колоритний. Очолював команду тоді Кучеренко, а президентом був Савченко.
– Зараз він відійшов від футболу, але почав співацьку кар’єру. На його концертах доводилося побувати?
– Бував! Коли він у Олександрію приїжджав, я вибрався подивитися його виступ.
– А після матчу – по автограф?
– Зустрілися, привіталися. Він здивувався: «Що ти тут робиш?» «А я по всій Україні на ваші концерти їжджу», – відповідаю.
– Тим не менш, із чернігівською командою він попрощався якось дуже швидко…
– Треба віддати Савченку належне – він нормально із командою розстався. Що мав виконати – виконав.
– Але після нього всякого довелося зазнати Десні. Як знаходили сили грати?
– Треба було грати – якщо навіть без високої турнірної мети, то просто – щоб «засвітитися», заявити про себе. Тим більше, що до команди прийшов новий наставник – Олександр Рябоконь. Мене він пам’ятав, бо я забивав його черкаському Дніпру. Разом із ним я і в ФК Львів перейшов.
– Не шкода, що і цей клуб зазнав прикрої долі?
– Шкода, тим більше, що якби не фінансові труднощі – тим складом ми спокійно вийшли б до Прем’єр-ліги.
– Із ФК Львів до ФК Севастополь Рябоконь взяв біля десятка гравців. Не жалкували, що не опинилися в їх числі?
– Ні. Я ж на той час з Олександрією у Прем’єр-лігу виходив. У нас був чудовий колектив.
– Які найяскравіші спогади від того періоду?
– Кожен матч запам’ятався. Різниця між Прем’єр-лігою і першим дивізіоном відчутна: в еліті по-своєму навіть легше, бо команди грають самі й дають грати іншим. Хоча часу на роздуми опоненти залишають ще менше, ніж у першій лізі, зате є місце комбінаційній грі, роботі з м’ячем.
– Після повернення у перший дивізіон ПФК Олександрія відразу ж стала одним із фаворитів. І як грається у цій лізі фавориту?
– Ну, відчувається, що на нас налаштовуються особливо. У нас хороший склад, інфраструктура на рівні, клуб недавно був у Прем’єр-лізі. Тож це закономірно.
– Та й загалом Favbet Ліга 1 цього сезону дуже непроста – хоч нема беззаперечних фаворитів типу Севастополя, Говерли чи запорізького Металурга, але інші рівні. Погодитеся?
– Так. Про це свідчить і те, що в турнірній таблиці між більшістю команд всього по кілька очок різниці. Грати дуже нелегко, і не буває такого, щоб когось можна було обіграти на одній нозі. Будь це лідер чи аутсайдер.
– Пробачте, але чи не свідчить це про те, що нема по-справжньому висококласних команд?
– Ну чому ж. Рівень непоганий, як ніколи, напружена боротьба. Просто дійсно усі рівні. І з тими ж середняками грати ніяк не легше, ніж із тими, кого називають фаворитами.
– ПФК Олександрія – взірець у дивізіоні за рівнем інфраструктури. Зустрічали ще десь у нижчих лігах, скажімо, Будинок футболу?
– Не можу сказати за Олімпік, бо з їхньою інфраструктурою ще не встиг ознайомитися, але у інших такого точно немає. Мені дуже приємно, що в Олександрії на такому високому рівні організація футбольної справи. Можу сказати, що й багато вищолігових клубів могли б позаздрити таким умовам роботи.
– Кажучи про Прем’єр-лігу: все-таки є завдання її штурмувати, чи Олександрія ще не готова?
– У нас є завдання – вигравати в кожному матчі, набирати очки по максимуму до кінця сезону, а там – хай керівництво вирішує, як скаже – так і буде.
– Ви вже спробували на смак цей елітний футбол з Олександрією й київським Арсеналом. Що будете влітку робити: знову шукати нову команду, чи все-таки з цим клубом до Прем’єр-ліги прориватися?
– Хочеться саме з Олександрією туди вийти, тим більше, що колектив підібрався хороший, і хлопці також про це мріють.
– Наближається чемпіонат світу, де, на жаль, не буде нашої збірної. За кого будете вболівати у Бразилії?
– У мене нема такого, щоб я за якусь іншу збірну особливо переживав. За іспанців уже нецікаво, тож буду вболівати просто за хороший футбол.
– А улюбленого гравця маєте?
– Назву Тьєрі Анрі.
– Який свій гол назвете як найпам’ятніший?
– У ворота донецького Шахтаря (на відео). Тоді ще Рибка їх захищав.
– Нині не шкодуєте, що обрали саме таку професію – професіонального футболіста? Можна було б за освітою своєю працювати – біологом…
– Та ні, я з самого початку знав, що буду займатися саме футболом. Пробував себе у ЦСКА, бориспільському Борисфені (там не вийшло, бо команда тоді уже була у тому стані, що от-от мала знятися з турніру). Потім поїхав за кордон, побачив світ. Знаєте, хтось любить те, що після футболу. А мені футбольне життя цікаве завжди – переїзди, емоції, нові знайомства… Тож не жалкую, що став футболістом. Можна сказати, мрія моя здійснилася, тепер хочу на хорошому рівні пограти, проти найсильніших суперників.
– Яку згадку про футбол зберігаєте і найбільше любите: м’яч, футболки якісь історичні, медалі?
– Медаль за вихід до Прем’єр-ліги з Олександрією. Сподіваюся, їх у мене скоро стане більше:)

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь

Статьи

Все статьи
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения