Бонус 10 000 грн
Сергій Шестаков всього кілька місяців провів у «Ниві», але за цей короткий час став своїм, як для партнерів по команді, так і, що особливо важливо, для тернопільських вболівальників. Скромний хлопець відзначається працелюбністю на футбольному полі, а його швидкість і дриблінг ставили у незручне положення не одного оборонця команд-суперниць. Сьогодні прес-служба ФК «Нива» ближче знайомить з цим неординарним гравцем.
Тернистий шлях у великий футбол
— Народився я в Ладижині, що на Вінничині, — розпочав розмову Сергій Шестаков. — Яким спортом займатися, особливого вибору не було. Більшість дітлахів з нашого райцентру грали футбол. Не став винятком і я. Спершу ганяв м'яча у дворі, потім подався у футбольну секцію при місцевій футбольній команді «Авангард». Було це десь у 3-му класі. Першим моїм тренером став Павло Кривохижа, він, а також Олег Павлик, навчали перших азів футбольної науки. Тренувався, виступав за збірну Вінницької області на першість України (з якою здобув «бронзові» нагороди) та за ладижинський «Авангард» у чемпіонаті Вінницької області.
— Коли прийшов час обирати професію, стояв перед вибором: футбол чи навчання у вузі?
— Після закінчення школи мав твердий намір продовжувати вдосконалення футбольної майстерності, натомість батьки переконували, що мені потрібно здобути професію, бо вважали, що одним футболом на хліб не заробиш. У підсумку, так і сталося. Я поїхав до Одесу, де вступив до тамтешньої академії холоду. При цьому паралельно навчанню шукав можливість грати футбол.
— Шлях до професійного футболу видався тернистим…
— Спершу потрапив до команди «Бастіон» з Іллічівська. Пройшов тренувальні збори, був готовий дебютувати у професійному футболі, однак на заваді стали проблеми з документами. У підсумку мене не встигли заявити на сезон, до того ж були певні недорозуміння з тренерами команди, тим самим довелося відкласти свій дебют до кращих часів. Практично одразу разом з братом-близнюком Михайлом (нині гравець «Реал Фарми» Овідіополь — авт.) отримав запрошення від іншої команди з Одещини — «СКАД-Ялпуг» (Болград). Знову пройшов з новим колективом збори, зіграв кілька матчів у аматорській лізі. Але в той час у клубі з'явилися фінансові проблеми, відповідно і в цій команді не затримався. Я ж не опускав руки, став виступати у чемпіонаті Одеської області за команду «Совіньйон» (Таірово), першості міста Одеса — «Сонячна Долина» і навіть за районні команди. Відсутність стабільного тренувального процесу намагався компенсувати великою кількістю ігор, у яких намагався зарекомендувати себе з кращого боку.
— Твоя гра не залишилася не поміченою. Молодого Шестакова запросили до ФК «Одеса»…
— Тренери «Совіньйона» та «Сонячної Долини» добре знали наставника ФК «Одеси» Андрія Пархоменка. Попросили його, щоб він подивився на мою гру. Після двох днів тренувань я підписав з клубом повноцінний контракт. Одразу не міг виступати у першій лізі, бо того сезону мав кілька переходів з команди в команду, тому довелося зачекати з дебютом у професійному футболі. Кілька місяців тренувався, а з початком сезону одразу став грати за ФК «Одеса». Так, минаючи другу лігу, став гравцем першолігового клубу.
— Чи пам'ятаєш свій дебютний матч за ФК «Одеса» і загалом, як слалася твоя футбольна доля в одеській команді?
— Мій перший матч у професійному футболі припав на виїзний поєдинок ФК «Одеси» проти білоцерківського «Арсеналу». Тоді я одразу вийшов у стартовому складі. Той матч завершився внічию — 0:0. Кілька наступних поєдинків провів у основі. Згодом далося взнаки те, що я не мав досвіду виступів у першій лізі. Десь не добіг, десь програв боротьбу, можливо, відчув деяке хвилювання, зокрема у матчах проти ФК «Севастополя» та «Металургу» (Запоріжжя), тому Андрій Пархоменко перевів мене на деякий час в число запасних. Згодом відвоював собі місце в основному складі ФК «Одеса». Загалом у одеській команді провів два сезони.
«Команда у нас, як одне ціле»
— Як виник варіант з тернопільською «Нивою»?
— Не останню роль відіграло те, що я непогано відіграв у матчах регулярного сезону, зокрема, проти того ж ФК «Севастополя». Тоді в одеському клубі були серйозні фінансові проблеми, відповідно на футболістів не тиснув результат, тренери говорили нам: «Виходіть і показуйте той футбол, який вмієте». Я намагався викладатися в кожному матчі, бо усвідомлював що незабаром прийде той час, коли доведеться шукати собі нову команду. Наприкінці минулого сезону ФК «Одеса» зустрічався з «Нивою» у перехідних матчах за право грати в першій лізі. Перший матч відбувався в Одесі. Незважаючи на те, що моя тодішня команда програла, я себе показав з кращого боку, прикро, що гол не вдалося забити (сміється — авт.). Очевидно саме тоді сподобався тренерам «Ниви». У матчі-відповіді зіграв один тайм, опісля мав предметну розмову з Ігорем Яворським і, фактично на наступний день уже підписав контракт з ФК «Нива». На кілька днів поїхав додому, а далі одним з перших пройшов медогляд і приступив до тренувань у новій команді.
— Як тебе зустрів Тернопіль?
—Коли їхав до Тернополя, то були певні побоювання, адже Західну Україну завжди вважали специфічним регіоном, зі своїм менталітетом, традиціями. Запитував знайомих футболістів про «Ниву» та її гравців. Від них отримав здебільшого позитивні відгуки. У підсумку у Тернополі прийняли мене чудово. У «Ниві» зібрався дружній колектив футболістів та тренерів. При чому, такий позитивний мікроклімат зберігається, як на футбольному полі, так і в побуті. І це при тому, що ні з ким раніше мені не доводилося працювати.
— Чи знайшов собі друзів у новій команді?
—Зі всіма гравцями «Ниви» склалися дружні стосунки. Можливо, більше спілкуюся з В'ячеславом Базілевичем, так як з ним мешкаємо у одній кімнаті.
— А на футбольному полі з ким грати найкомфортніше?
— Коли «Нива» виходить на футбольне поле, то намагаємося грати один за одного, при цьому у важку хвилину завжди можна очікувати на підтримку партнера по команді. У «Ниві» немає такого поняття, що хтось хороший, а хтось поганий, команда у нас, як одне ціле. Хто б не вийшов на футбольне поле, з ним приємно грати, адже всі професіонали, тим більше, що чимало гравців тернопільського команди пограли в командах Прем'єр-ліги, мають неабиякий досвід і в них є чому вчитися.
— Ти говориш, що колектив у вас дружній, кожен стоїть горою один за одного. А чим можеш пояснити той факт, що «Нива» сьогодні перебуває на передостанньому місці в турнірній таблиці?
— Важко однозначно відповісти на це питання. «Нива» укомплектовано доволі хорошими виконавцями, але тренувальне поле бажає кращого тому, що на ньому ми не можемо відпрацювати те, що від нас вимагають, або ж на навпаки, отримуємо на горіхи від головного тренера. А чому маємо так мало очок? Можливо, на результат впливають затримки з виплатою заробітної плати. Затримка на 5-10 днів для когось здається незначною, але сімейні футболісти уже починають нервувати.
— На твою думку, 15 позиція «Нива» у турнірній таблиці — відповідає реальному стану справ, чи команда заслуговує більшого?
— Це не наше місце. У нас навіть немає таких думок, що «Нива» боротиметься за виживання в першій лізі. Наше завдання — боротися за позицію в першій десятці. Хоча, як мені здаються, спираючись на той невеликий досвід двох сезонів у першій лізі в складі ФК «Одеса», і десяте місце — не наше. «Нива» повинна бути значно вище в турнірній таблиці.
— На відміну від чемпіонату, в кубку України зовсім протилежна ситуація: «Нива» вже дісталася до 1/8 фіналу. Зважаючи на становище в чемпіонаті, можна було махнути рукою, мовляв, для чого нам той кубок…
— У нас немає головних і другорядних матчів. На кожен поєдинок — чемпіонату, кубку чи товариський, футболісти «Ниви» виходять з однією метою — викластися на футбольному полі і здобути перемогу. Перемоги завжди надихають, приносять задоволення глядачам, до того ж — це додаткові заробітки для футболістів, адже це наша головна робота. Водночас, постійно перемагати не можна. Десь бувають перемоги, десь нічиї чи поразки, інколи до негативного результату призводять суддівські помилки, або ж власні помилки футболістів...
— Незабаром «Нива» гратиме кубковий матч з київським «Арсеналом». Як оцінюєш шанси тернопільської команди?
— Особисто дуже хочу зіграти проти клубу Прем'єр-ліги. Для мене це буде перший досвід такого протистояння. До цього зустрічався з командами такого рівня тільки в товариських матчах, як-то з «Карпатами» у складі «Ниви», чи «Чорноморцем» у складі ФК «Одеса». У матчі з «Арсеналом» буде привід показати себе з кращої сторони, до того ж перемога над таким сильним колективом зможе стати великим святом для тернопільських вболівальників. Прогнозів робити не буду, але зважаючи на важкий стан тернопільського поля, думаю, особливої переваги в «канонірів» не буде. Тому в «Ниви» є всі шанси гідно протистояти «Арсеналу». У кого буде більше бажання, мотивації і удачі, той і здобуде перемогу.
Шестаков — найшвидший у «Ниві»
— В останньому матчі чемпіонату проти ФК «Олександрії» тебе не було навіть серед запасних. Що сталося?
— У «Ниви» видався напружений графік останніх матчів. Доводилося грати ледь не на третій-четвертий день. Важко одразу перебудуватися коли у тебе раніше був тижневий графік ігор. Я, очевидно, не витримав такого щільного графіку і в одному з матчів надірвав задню поверхню стегна. Травма не дуже серйозна, я навіть міг вийти на поле в Олександрії, але лікарі рекомендували дати паузу, щоб не посилити пошкодження, бо в такому разі міг би пропустити й кілька матчів.
— Тобто у недільному поєдинку проти «УкрАгрокому» можна очікувати на твою появу на футбольному полі?
— Я здоровий і готовий грати. Все залежить від тренерського бачення. Якщо вони вважатимуть за потрібне, то я з'явлюся на футбольному полі.
— А загалом за футбольну кар'єру отримував серйозні травми?
— Серйозних травм (стукає по дереву — авт.), на щастя, не було. Хотілося б, щоб так було й надалі.
— Футболісти «Ниви» стверджують, то саме Шестаков є найшвидшим гравцем у команді. Чи це справді так?
— Якщо так кажуть колеги по цеху, то напевно воно так і є. З моєї сторони буде нескромно робити такі голослівні заяви. Ніколи не ставив собі за ціль визначати за який час пробігаю 100 чи 60 метрів, хоча, особисто для себе було б цікаво дізнатися ці цифри.
— Авторитетне німецьке видання transfermarkt.de нещодавно оцінило трансферну вартість футболістів «Ниви». Як гадаєш, чому вартості Сергія Шестакова там не було?
— Я раніше не виступав у вищій лізі та не був вихованцем жодної професійної школи, тому, очевидно, мене німці не оцінили. Свою ж вартість я не знаю. Це можуть зробити тренери, селекціонери або футбольні агенти.
— Сергію, ти завжди діяв на позиції правого півзахисника?
— Наставник ФК «Одеса» Андрій Пархоменко сповідував футбол схожий на той, який демонструє «Барселона», з постійною зміною позиції, в короткий пас, швидкісними забіганнями. Тому в цього тренера гравці не були жорстко прив'язані до конкретної позиції. Скажімо, мені довелося пограти практично на усіх позиція півзахисту і атаки.
— У «Ниві» ж ти постійно граєш на правому краю півзахисту. Чи можна говорити, що Шестаков правоногий футболіст, а ліва у нього — «тещина»?
— Робоча у мене, звичайно, правого нога, хоча, при потребі можу пробити і лівою.
— Вболівальники «Ниви» вже оцінили твій потужний удар з далекої відстані. Чи відпрацьовуєш його на тренуваннях?
— У ФК «Одесі» після кожного тренування залишався і ті ж Полтавець, Пархоменко чи Щекотилін зі мною відпрацьовували такі удари, а також багато інших технічних футбольних елементів. Отож, удари з далекої відстані мені поставили в Одесі. У Тернополі я б теж додатково працював, однак тут немає таких умов, адже у «Ниві» все розписано — тренування, сауна, столова. Сподіваюся, будуть збори, на яких більше уваги приділятиму відпрацюванням різних технічних прийомів.
— А як у тебе з ударами головою?
— Хороший момент у мене був у кубковому матчі проти «УкрАгрокому». Я пробивав ударом головою з близької відстані. Але, оскільки поле було важким, послизнувся, м'яч не ліг як слід на голову, тому пройшов трохи вище воріт. Загалом ж, намагаюся не цуратися боротьби в повітрі, інколи навіть виграю другий поверх у кремезних оборонців команд-суперниць. У боротьбі головою, на мою думку, головну роль відіграє не так зріст, як вміння правильно обрати позицію.
— Як тобі працюється з тренером Ігорем Яворським. Дехто з твоїх партнерів по команді навіть говорить, щоб методи його роботи доволі жорсткі, він дає великі фізичні навантаження…
— Кожен тренер працює за властивою йому методикою. На тренуваннях Ігор Яворський більше увагу приділяє фізичним навантаженням. Як на мене, його тренувальний процес підходить до силового футболу, який демонструють команди саме першої ліги. Той ж Пархоменко намагався тренувальний процес побудувати на техніці. Така гра властива для команд Прем'єр-ліги, чи навіть закордонних. Що ж до мене особисто, то на початках було не просто витримувати фізичні навантаження, які запропонував Ігоря Яворський. Однак, поступово втягнувся і нині особливий проблем у цьому плані не маю. Ігор Яворьский — жорсткий тренер, у якого дисципліна на першому місці. Так воно, очевидно, повинно бути, адже тренер відповідає за результат команди, відповідно він вимагає, щоб футболісти виконували його настанови.
— Особисто для тебе, як технічного гравця, більше підходить тренувальний стиль Пархоменка, чи все таки Яворського?
— Тут важко робити вибір у бік якогось тренера. Кожен наставник дає відповідний об'єм роботи, який футболіст має виконати. Я добросовісно намагаюся виконувати все, що від мене вимагали обидва тренери.
«Як і кожен футболіст хочу професійно зростати»
— Чи дякуєш після матчів фанатам, які деруть горло за «Ниву»?
— Дякувати фанатам потрібно постійно, адже вони нашу команду підтримують і у переможних матчах, і в поєдинках коли «Нива» зазнає поразок. Але ось випадок, коли в одному з останніх матчів команда програвала, а фанати ще в першому таймі розвернулися і залишили стадіон, мені незрозумілий. З їхнього боку було вчинено не зовсім добре, адже коли вони співають «Разом і до кінця», то будьте добрі бути разом з командою до кінця. Адже ми даруємо як радість перемоги, так і можемо програти, від цього ніхто не застрахований. Зі свого боку скажу, що футболісти «Ниви» намагаюся завжди підійти до фанатів, подякувати, не залежно від показаного результату, адже підтримка трибун надихає та додає нових сил. До прикладу, коли на останніх хвилинах ти вже не можеш бігти, а фанати за тебе деруть горлянку, то навіть не знаєш звідкіля беруться сили, ти біжиш, щоб допомогти команді відзначитися…
— У Тернополі тебе впізнають на вулиці, просять автографи…
— Автографи ще не беруть, але, інколи, чи то в магазині, чи ще деінде, буває підходять рядові вболівальники, питають як справи у мене, у команди. Намагаюся відкрито їм про все говорити, адже ми, футболісти, постійно на виду, на нас ходять, за нас вболівають, то люди мають право знати, що відбувається в «Ниві».
— З «Нивою» ти зв'язаний контрактом на один рік. Чи є бажання продовжити співпрацю з тернопільським клубом?
— Все залежатиме, як від моїх виступів за «Ниву», так і командного результату. Якщо тренерам я буду потрібен і умови в Тернополі будуть відповідними, то я залишуся. Коли ж отримаю запрошення з клубу вищої ліги, то сідатиму за стіл з керівництвом ФК «Нива», тренерським штабом і думатимемо, як бути далі. Як і кожен футболіст, я хочу професійно зростати. А загалом, Тернопіль — красиве, комфортне, спокійне, компактне місто з доброзичливими жителями. Тут мені подобається, хоча сьогодні буде неправильно говорити, що Тернопіль став моїм рідним місто. Для цього потрібен час…
— А чи немає у тебе мовних проблем. Все таки ти розмовляєш російською, в час коли майже все населення Тернополя — україномовне?
—Я навчався в українській школі, українську мову чудово розумію, однак, оскільки останніх п'ять років мешкав в Одесі, в російськомовному середовищі, навчання в академії велося теж на російській, тому більше звик до цієї мови. Натомість можу розмовляти й українською, але мій акцент можуть неоднозначно сприйняти, тому поки що розмовляю російською, мені нею зручніше викладати свої думки.
— А на футбольному полі з партнерами теж спілкуєшся російською, чи все таки, зважаючи, що більшість футболістів з Західного регіону, переходиш на українську?
— На футбольному полі розмовляю теж російською. Колеги по команді мене чудово розуміють, причому і я їх нормально сприймаю коли вони зі мною розмовляють українською.
— Чи рахував забиті голи в професійному футболі?
— Їх було не так багато, всього три — один у ФК «Одеса», два — у «Ниві». Відзначився у грі проти МФК «Миколаєва», граючи за одеську команду. Пригадую, отримав передачу, прийняв м'яча на груди, вийшов практично віч-на-віч з воротарем і пробив у кут воріт. Загалом в Одесі у мене було дуже багато гольових моментів, але от з реалізацію мав проблеми — то мимо пробив, то в поперечину, то у воротаря.
— У Тернополі Шестаков почав дуже успішно, але чомусь немає продовження…
— Так, у стартових чотирьох матчах відзначився двома голами, ще віддав дві гольової передачі, а далі… Навіть не знаю, чому немає продовження. Намагатимусь виправитися у найближчих поєдинках. До того ж, для мене необов'язково самому забити, інколи більш важливіше віддати гольовий пас. Головне, щоб ці передачі приносили команді перемоги.
— Який з забитих голів для тебе особисто найкращий?
— Той, що забив «Нафтовику». Обіграв оборонця, м'яч добре ліг на ногу і удар вдався влучним. Гол, і це говорю не лише я, був дуже красивим.
«Подобаються швидкісні футболісти»
— Чи є тебе команда чи футболіст стиль гри яких тобі подобається?
— У футболі є багато різних стилів гри, в кожному з яких є команди-еталони. Скажімо, в українській Прем'єр-лізі за європейський стиль гри мені подобаються «Дніпро» та «Шахтар». Серед закордонних команд до вподоби гра, як «Реала», так і «Барселона», які демонструють різні стилі. Те ж саме стосується футболістів. Мені подобаються гравці, які вміють на швидкості обіграти одно-двох опікунів і завдати точного удару по воротах. До них відносяться каталонець Неймар, «реаліст» Кріштіану Роналдо, «канонір» Волкот.
— Чим займаєшся у вільний від ігор і тренувань час?
— Оскільки матчів і тренувань у нас багато, то намагаюся якісно відпочити. Відвідую плавальний басейн, сауну, тренажерний зал. Коли випадає нагода, можу пограти настільний теніс чи тенісбол. Зауважу, що якби була така можливість, жив би на футбольному полі і спав з футбольним м'ячем!
— Тобто ти настільки фанатично відданий футболу?
— Та ні, просто хочу прогресувати, адже, щоб підвищувався рівень моєї гри потрібно багато тренуватися. А для цього потрібні відповідні умови, бо коли ти сидиш у кімнаті і чекаєш наступного тренування, то прогресу не буде. Було б добре, коли відпочивши після тренування, можна ввечері вийти на футбольне поле, щоб додатково попрацювати над тим ми ж ударами, обводкою чи пробиттям штрафних. На жаль, цього поки не вдається зробити, бо «Нива» тренується по 1,5-2 години на стадіоні у В. Гаях, а далі їдемо до місця постійного проживання у РК «Алігатор». Сподіваюся, що «Нива» в майбутньому буде мати відповідні умови для повноцінних тренувань.
— Ми багато говорили про футбол. Цікаво, чи вдалося тобі закінчити академію холоду?
— Я закінчив вуз. Отримав диплом магістра «інженера-дослідника-теплоенергетика». Навчатися було непросто, адже доводилося після пар бігати на тренування. Так, інколи просив тренерів, щоб допомогли з тими чи іншими предметами, адже, зважаючи на щільний футбольний графік ФК «Одеса», доводилося пропускати пари. Натомість, коли випадала пауза у чемпіонаті, намагався підтягувати «хвости».
— Чи плануєш коли-небудь працювати по спеціальності, чи може бачиш себе футбольним тренером?
— На сьогодні на першому місці у мене футбол. Думати про тренерську роботу ще рано, дуже вже мало пограв на футбольному полі. А ось щодо спеціальності, то тут ще туманніше.
Найбажаніший холостяк «Ниви»
— Сергію, розкажи трішки про сім'ю?
— Батько довгий час працював машиністом, нині ж — диспетчер на Ладижинській станції, мати — домогосподарка. Батьки до футболу, як і до спорту загалом, не мали жодного відношення. Сьогодні ж, постійно слідкують за футбольними виступами своїх синів. За мною, звичайно, більше, адже «Ниву» показують по телебаченню.
— Як часто провідуєш батьків?
— Останнього разу в рідному Ладижині був кілька тижнів тому. Так склалося, що я пропускав матч з «Десною». Попросив тренерів «Ниви» на кілька днів відпустити мене додому, бо до Чернігова не поїхав. Вдома провів час з сім'єю, друзями, братом, який приїхав з Одеси. Можна сказати, «відвів душу». А загалом, щоб їхати додому, потрібно мати хоча б 4-5 вільних днів, бо прямого транспортного сполучення з Тернополя до Ладижина немає, а з трьома пересадками дорога займає ледь не цілу добу. Тому, маючи зазвичай максимум два дні на відпочинок, у кращому разі можу побути півдня вдома, а далі — знову дорога. Отож, здебільшого, залишаюся в Тернополі, а вже на довше відвідаю рідну домівку, як і Одесу, після офіційних матчів 2013 року, коли отримаю відпустку.
— А чи маєш дівчину, може плануєш одружитися?
— На сьогодні серце в мене вільне, на разі займаюся улюбленою справою — футболом. Поки у мене немає такої людини з якою я б планував завести сім'ю чи повів її під вінець. На першому місці в мене футбол, а кохання можне впасти, як сніг на голову, коли ти цього навіть не очікуєш. Від долі не втечеш…
Досьє
Шестаков Сергій
Дата народження — 12 квітня 1990 року
Місце народження — м. Ладижин, Вінницька обл.
Ріст — 174 см
Вага — 70 кг
Амплуа — півзахисник
Перший тренер — Павло Кривохижа
Ігровий номер — 10
Виступав за команди: «Авангард-Енергія» (Ладижин), «СКАД-Ялпуг» (Болград), «Сонячна Долина» (Одеса), «Совіньйон» (Таірово), ФК «Одеса». З червня 2013 року — у тернопільській «Ниві».
