Денис Голайдо: "У Білорусі футболісти заробляють набагато менше, ніж в Україні"

Денис Голайдо — один із багатьох українських футболістів, які останнім часом вирішили продовжити футбольну кар’єру у чемпіонаті Білорусі. Саме тому «УФ» вирішив особисто поспілкуватись із футболістом та дізнатись, які «плюси» для себе отримують наші гравці, переїжджаючи виступати до Білорусі.

— Денисе, ви з початку нинішнього року переїхали до Білорусі. Розкажіть про перші враження.

— Я граю за новачка елітного дивізіону — команду зі Слуцька. Що можу сказати зразу? Якщо порівнювати чемпіонати Білорусі та України, то перший, звичайно ж, поступається нашому елітному дивізіону. Це, власне, таке перше враження.

— Чому тоді вирішили обрати саме чемпіонат Білорусі? Чи були інші пропозиції?

— Були, але до того, як я обрав саме цей варіант. Я хотів грати в Україні, але не склалося… Саме тоді, коли я бажав залишитися грати на Батьківщині, всі інші команди нашої країни вже фактично повністю укомплектувалися перед стартом другої частини чемпіонату. Особисто розмовляв із багатьма тренерами з приводу мого праце-
влаштування, але вони казали: якби звернувся до них раніше, то жодних питань не було би: приїхати на перегляд чи зразу підписати контракт, але не склалося. Згодом мені зателефонував мій знайомий і запропонував інший варіант, сказавши, що є можливість пограти у чемпіонаті Білорусі бодай до літа цього року.

— На який термін розрахована ваша угода із слуцьким клубом?

— До липня нинішнього року.

— Розкажіть, як вас прийняли в команді нові партнери?

— Прийняли дуже добре, це зразу відчувається. Маю сказати, що тут доброзичливий колектив. Тим паче, окрім мене, в клубі грають ще чотири українці. Відчувається певна легкість, і жодних запитань із акліматизацією чи ще із чимось, як це часто буває в легіонерів в інших клубах, немає.

— Для вас особисто тяжко було залишати Україну?

— Звичайно, адже мені дуже хотілося грати вдома — в нашому рідному чемпіонаті. Але це — життя, хоча сподіваюся, що влітку повернуся в Україну.

— «Слуцьк» із цього сезону виступає в еліті білоруського футболу. Які завдання перед собою ставить ваш новий клуб?

— Оскільки ми новачки вищої ліги, то поки що особливих завдань озвучено не було. Проте зазначу, що за підбором футболістів тут дуже хороша команда. Граємо, наприклад, із лідерами чемпіонату, але якоїсь особливої різниці немає. Це не Україна, де справді відчуваєш, що граєш проти лідера. Тут усі команди рівні. Приміром, говорять, що «Слуцьк» обіграв у першому турі на виїзді «Нєман», і це, мовляв, сенсація. Але коли я подивився власними очима на нашу команду, то особисто для мене це аж ніяк не було сенсацією. Просто так уже сприймається: якщо команда вийшла з першої ліги та грає проти колективу, який посідає четверте-п’яте місце, а особливо, якщо перше чи друге, то все — шансів немає. Однак результати демонструють зовсім інше.

— Запитання щодо різниці між інфраструктурами двох чемпіонатів. Якщо, наприклад, подивитися на якість полів, стадіонів, то на якому це рівні у чемпіонаті Білорусі?

— Аби не бути голослівним, скажу з власного досвіду. Із початком чемпіонату я грав на двох стадіонах — у Гродно та Солігорську, тож можу сказати, що вони значно поступаються українським. На стадіоні у Солігорську взагалі лише одна трибуна. Чув, що ніби БАТЕ збирається відкрити свій новий стадіон.

— А як щодо оплати праці футболістів у білоруській першості? Чи можна їх порівнювати з українськими?

— Скажу зразу: скільки заробляють гравці тут і в Україні — це взагалі неможливо порівнювати. У Білорусі заробляють у багато разів менше. Усі команди, за винятком, мабуть, БАТЕ та «Динамо» (Мінськ), просто не можуть вилізти зі свого бюджету. Це в нас, в Україні, клуби утримують заможні люди, створюють певні умови, тому і рівень футболу значно вищий, і легіонери приходять сильні.

— Якщо не секрет, розкажіть, чим займаєтесь у вільний час?

— Скажу чесно, коли немає тренувань чи ігор, то в основному граємо в карти із хлопцями.

— Певне, у вас там своя «тусовка», українська, якої тримаєтесь?

— Так-так, ви правильно говорите. Як тут пишуть місцеві білоруські газети: «банда українська».

— Хочу ще спитати про донець­кий «Металург». Чому так трапилося свого часу, що ваші дороги розійшлись?

— У мене завершувався конт­ракт у донецькому клубі, та була пропозиція із Сімферополя. У «Металурзі» я мало грав, і мене це не влаштовувало, як і будь-якого футболіста. Ми говорили на цю тему з тренером, але вже була пропозиція від «Таврії», з якою я домовився. Але зараз можу сказати, що це було моєю помилкою, краще б залишився в Донецьку та доводив головному тренерові, що я гідний грати у стартовому складі. Однак почалися ці «баламутки» із «Таврією», тож, у підсумку, сталося те, що сталося.

— Якщо зробити проміжний підсумок по чемпіонату Білорусі — у чому ви вбачаєте плюси цієї першості?

— У першу чергу, це звичайно, стабільність. Попри невеликі зарплатні, ти спокійно почуваєшся, команди виступають і не зникають із футбольної мапи, як в Україні. Іншими словами — є впевненість у зав­трашньому дні.

— Наскільки розумію, влітку плануєте повернутися до чемпіонату України?

— Можна сказати, що так. Але про це нині говорити недоречно, бо для мене зараз найголовніше — грати, щоб я був у тонусі, здобував ігрову практику.