Ярослав Ізотов: "В мене був шок, коли дізнався про виклик до збірної України U-18"
^

Ярослав Ізотов: "В мене був шок, коли дізнався про виклик до збірної України U-18"

474

Ярослав Ізотов: "В мене був шок, коли дізнався про виклик до збірної України U-18"
Фото - "Диназ"

На днях молодий захисник "Діназу" Ярослав Ізотов отримав запрошення до збірної України U-18, котра під керівництвом головного тренера Володимира Єзерського з 18 по 25 серпня відправиться до Чехії, де проведе черговий навчально-тренувальний збір.

В ці дні юніорська збірна тренуватиметься та візьме участь у представницькому турнірі Кубок Єжика. Матчі заплановано на 20, 21 та 23, 24 серпня.

Безперечно, клубна прес-служба не могли не поцікавитися у вихованця академії "Діназу" враженнями та думками перед такою історичною подією в його футбольній кар’єрі.

- Ярославе, хто тобі повідомив? Як дізнався, що тебе викликають у збірну?

- Ще навесні, наприкінці сезону в Аматорській лізі до мене підійшов Петрович (головний тренер "Діназу" Володимир Бондаренко – Прим. авт.) й сказав, що мною зацікавилися в збірній U-18. Додав, що потрібно бути готовим до такого кроку, а для цього ще більше працювати на тренування, викладатися по повній й чекати дзвінка з федерації.

І ось кілька днів тому спортивний директор клубу Олег Спічек повідомив, що в клуб надійшов лист з моїм викликом. Потім вже зв’язалися зі збірної, попросили копію паспорта для заявки та бронювання квитків, розміри для форми.

- І якою була твоя перша реакція на виклик?

- Відверто кажучи, я не чекав на такий поворот, коли вперше про це почув. Шок – найкраща характеристика моєї реакції. Не сподівався, що мене ось так з клубу-новачка Другої ліги можуть запросити в збірну. Це вперше в історії "Діназу". Я просто не знав, що навіть в цей момент сказати. Звичайно, в дитячих мріях думках було таке, але щоб ось так зразу…

- Як дома сприйняли цю звістку?

- Домашні у мене не такі вже великі фанати футболу і вони не можуть повністю оцінити все, що відбулося. Але зараз всі підтримали. Мабуть, найбільше всіх цьому зраділа бабуся.

- Цікаво. Якщо батьки не фанати футболу, то як же тобі вдалося їх переконати, що це перспективна справа?

- Коли я пішов вчитися в коледж на програміста після дев’ятого класу, то мама бачила в цьому більше користі. Але поступово, як "Діназ" почав готуватися до переходу в професійний футбол, ми відіграли в аматорах, виникла необхідність думати про нормальний контракт, мені вдалося переконати батьків й схилити їх до думки, що футбол досить перспективна справа. Тому й особливо вони вже не сперечалися останнім часом.

- Особисто для себе, коли ти зробив вибір, що футбол це твоє?

- Переломним моментом, мабуть, стали збори в Туреччині навесні. Раніше в "Діназі" було багато розмов про перспективу, про чудове майбутнє клубу, але ось коли ми поїхали на збори і я на власному досвіді побачив, що таке справжній професійний підхід до футболу, до підготовки команди, де важлива кожна дрібниця… Повірив остаточно в це і в те, що можу з "Діназом" досягти чогось серйозного.

- Сільський хлопчина у збірній – казка, яка стає реальністю…

- Для мене, так. Ніяк не сподівався, що на мене звернуть увагу тоді, коли ми ще грали по аматорах. Свого часу "Діназ" виступав у першій лізі ДЮФЛ, а там же беруть у різні збірні переважно з вищої ліги, де клуби сильніші. Значить те, що перша команда "Діназу" за останній рік стала добре знаною в України, про неї чують, читають, бачать, дає свої плоди.

- Копнемо ще глибше. Як ти свого часу з’явився в дитячій школі "Діназу"?

- Ми переважно грали в футбол у себе в селі, де були різного віку партнери. А потім одного дня нам сказали, що приїдуть тренери й відбиратимуть перспективних в "Діназ". Так я потрапив до свого першого тренера в клубі Владислава Валерійовича Савчука (нині наставник ковалівського "Колосу" U-19 – Прим. авт.).

Потім займався під опікою Володимира Олександровича Крохмаля, з яким ми зараз граємо разом, далі був Микола Миколайович Слободянюк, Андрій Вікторович Гірча, Олександр Вікторович Гончаров. Це була чудова школа, з різними тренерськими поглядами, підходами. Був один момент, коли я навіть хотів піти з "Діназу", але, Слава Богу, все влагодилося.

- Професійні кроки ти вже зробив під керуванням Володимира Петровича Бондаренко. Важко було перейти з юнацького футболу до дорослого?

- Спочатку, коли почав тренуватися в першій команді, то було неймовірно важко. Тоді я грав переважно за всій вік в турнірі ДЮФЛ, а тренувався з головною командою, яка починала в чемпіонаті області. Потім, була ще й Аматорська ліга.

Але поступово втягнувся і вже коли через певний час тренувань з дорослими почав повертатися в юніорський чемпіонат України, то почував себе дуже легко. Зараз можу сказати, що таке рішення тренерів було дуже правильним.

- Хоча, якщо брати позиційно, то в дитячому футболі ти грав у центрі оборони, а в дорослому "Діназі" більше виходиш на позиції опорного півзахисника.

- Так. Є такий специфічний момент. Все життя я грав центрального захисника і це для мене звичніше, комфортніше. Тут же доводиться міняти, розширювати свій профіль, то на позиції опорного, то правого захисника.

Якщо в обороні за мною був тільки воротар, то тепер доводиться крутити головою на всі боки, бачити більше, навіть те, що у тебе з спиною. Для професійного росту це дуже корисно. І я вже зараз відчуваю по собі, наскільки це мені допомогло вирости індивідуально.

- Відчув різницю в класі на своїй шкірі, так би мовити. Область, аматори, професіонали…

- Ага. Пройшов по всіх сходинках. Кожного разу все швидше грають, все менше часу аби прийняти правильне рішення, коли треба вступити в боротьбу чи віддати вчасно передачу.

- Одним з твоїх козирів раніше були походи на кутові, стандарти. Ти навіть забивав у дитячих командах частенько…

- Дійсно, були такі моменти. В чемпіонаті серед аматорів забив також один гол "Факелу" з Липовця. Але тепер в мене трохи інші фукнції під час стандартів, бо від тренера маю завдання грати на підборах.

- Ти вже дебютував в Другій лізі, зігравши цілий тайм проти тернопільської "Ниви". Хвилювався, коли виходив після перерви на поле?

- Мандраж був неймовірний. Ноги трусилися, але й хотів зіграти як найкраще. Петрович намагався заспокоїти, попросив більше діяти в центрі, перекривати підступи до наших воріт. До того ж, на матч прийшло багато друзів, знайомих і не хотів впасти в грязь лицем, довести всім, що недарма тренуюся, граю в такій команді.

- Підказки партнерів на полі, як сприймаєш?

- Іноді доводиться терпіти, прислуховуватися. В чоловічий компанії по-різному можуть тобі висловити щось. Стараюся не ображатися, навіть коли кажуть в різкій формі, "пихають", і робити правильні висновки. Бо я ще не так багато знаю в професійному футболі.

- На твій юний погляд, чому команда забуксувала на старті чемпіонату?

- За перший матч проти "Оболоні" я навіть сказати нічого не можу. Сподобалася гра, створили чимало моментів, але не реалізували. З тернопільською "Нивою" не вистачило якоїсь впевненості. Тренери нас попереджували, що "Нива" проводить швидкі, гострі контратаки, але ми з ними так і не впоралися. Не вистачило в тій грі також нашого капітана Дениса Петренко та Андрія Волошина.

- Ти як діназівський патріот, безумовно, скажеш, що хотів би ще довго пограти в клубі. Але все ж таки, від якої пропозиції не відмовишся?

- Дуже хочеться пограти в елітному турнірі. Про це, мабуть, мріє кожен юний футболіст, не тільки я. Нам якось Володимир Петрович сказав, що хоче з часом бачити когось з нас в хорошому європейському клубі. Так і буде!

- Це твоя мрія?

- Так, спочатку клуб УПЛ, потім Європа.

- Виклик в юніорську збірну України ти вже отримав. А як довго варто чекати в національну?

- Це також мрія кожного толкового українського футболіста. Поживемо, побачимо…

- В футболі багато що залежить ще від одних людей, що знаходяться за кулісами. Свого агента вже маєш?

- Ні, нема.

- Тоді може варто знаменитого земляка Сергія Старенького підключити?

- Не думав навіть про це.

- В суботу після двосторонки з "Діназом-2" до тебе підійшли двоє одноклубників аби сфотографуватися. Вже почуваєш себе футбольною зіркою?

- То були мої чудові друзі, з якими ми часто тренуємося й граємо разом. Просто сфоткалися після матчу. Зірки з неба я ловити не буду. Футбол – це щоденна робота.

Оцените
Поделитесь

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме