Бонус 10 000 грн Екс-коментатор, а нині віце-президент «Карпат» Віктор Вацко розповів про своє життя в «Карпатах», про клубні справи, про свою коментаторську кар’єру та загалом про футбол.
«Мало хто може сказати правду в обличчя»
— Вікторе, ви поза коментаторською позицією ось уже з літа. То як ваші справи? Часом, не жалкуєте з приводу «трансферу» в «Карпати»?
— Я ні про що не шкодую, бо йшов по новий життєвий досвід, і його отримую сповна.
— У вашій практиці зустрічалися випадки, коли професійний коментатор ставав професійним футбольним чиновником?
— Не знаю, як там з коментаторами, але, скажімо, Вольфганг Нірсбах — президент Німецького футбольного союзу — професійний журналіст.
— Приміром, мені кілька разів доводилося бути присутнім при діалогах колег, які дискутували на тему: а де би Вацко був кориснішим для українського футболу?..
— Сподіваюся, що у цих дискусіях не лунала версія «якнайдалі від футболу».
— Тепер — про «Карпати». Сезон зимових відпусток — це, мабуть, не про вас?
— Про відпустку й справді наразі мова навіть близько не йде.
— Якщо вам відпустка не на часі, то заодно підтвердіть чи спростуйте: перехід Лукаса в «Олімпіакос» — це чутки?
— На мій погляд, перспективи Лукаса, у тому числі й трансферні, у своєму недавньому інтерв’ю чітко окреслив президент «Карпат» Петро Димінський. На його думку, Лукас потрібен «Карпатам» так само, як і «Карпати» іспанському форварду. Не маю жодних сумнівів, що львів’яни прогресуватимуть з точки зору як гри, так і турнірного становища. А в команді, що йде вперед, прогресуватиме і Лукас. Для мене у цьому питанні є чудовий приклад зірок дортмундської «Боруссії» Нурі Шахіна, Сіндзі Кагави та Лукаса Барріоса, блиск яких створювала саме команда-зірка. І блиск цей миттєво зник, тільки-но хлопці змінили клуби.
— О’кей. Ще одне «робоче» питання: на мій погляд, «Карпати» — один з тих клубів, яких дуже цікавить об’єднана російсько-українська ліга (мова аж ніяк не про чемпіонат СНД). Якщо відкинути політику, взявши до уваги суто бізнес, то перспектива заробляти Львів цікавить?
— Я вважаю, що на сьогодні розмови про турнір СНД — Кубок це чи чемпіонат, не суть важливо — порожні балачки. Як можна говорити про бізнес-привабливість або перспективи проекту, який не має ні чіткої концепції, ні будь-якого підґрунтя?
— Несподівано, зізнаюся… Далі — до вас, як до екс-коментатора, часом гравці львівської команди не висловлювали претензії за публічну критику їх на минулому місці роботи?
— Так склалося, що ні в кого не виникало ідей поспілкуватися на тему моєї коментаторської роботи.
— Що вам частіше доводилося (і чи взагалі доводилося) чути: «Спасибі! Ти критикував правильно» або «Вікторе, я як тренер свого часу дослухався до ваших порад» чи «Ну, ти ж у футболі нічого не тямиш…».
— У нашому житті, на жаль, дуже мало людей можуть сказати правду в обличчя. А до реверансів у стилі: «Ти — красунчик, усе знаєш, усе правильно говориш», — я ставлюся з усмішкою, пропускаючи їх повз вуха.
— Побутує думка, що ті, хто не грав у футбол на професіональному рівні, нічого в ньому не тямлять… Ви, до слова, щось у ньому розумієте (це якщо слідувати тій же логіці)?
— Побутує думка, що абсолютно всі у нашій країні розуміються на двох речах: політиці й футболі (сміється).
— Взагалі, футбол — це радше практика (скажімо, ваша нинішня робота) або ж теорія (думки за кадром)?
— Теорія ж без практики мертва, чи не так?
«Розмова з Розановим підштовхнула мене до змін»
— Вікторе, майже п’ять календарних місяців ви вже не працюєте на телебаченні, але вас футбольні фахівці, журналісти та читачі все одно визнали найкращим коментатором року. На ваш суб’єктивний погляд, про що свідчить ця перемога?
— Лише про те, що моє прізвище найлегше було згадати вашим респондентам.
— Вірите, коли ми підрахували голоси, то аж ніяк не здивувалися вашій першості, а найчастіше все зводилося до думки, що, окрім Вацка, в принципі, й нікому…
— Тобто «нікому»? В Україні зараз багато футбольних коментаторів. І сприйняття їхньої творчості — абсолютна смаківщина.
— Я, зізнаюся, не поділяю категоричності суджень, мабуть, все ж більшості футбольної громадськості, начебто у нашому телеефірі криза триває. А ви?
— А я вважаю, що категоричність у думках та судженнях — невдячно ризикована справа, якщо йдеться про оцінку творчості тієї чи іншої людини.
— Водночас про інше свідчить запрошення росіянина Юрія Розанова. Чи ні?
— Запрошення Юрія Розанова, на мій погляд, абсолютно ні про що не свідчить. У каналу «Футбол» виникла можливість поповнити свій штат кваліфікованим фахівцем, керівництво цим і скористалося. Розанов — коментатор з величезним досвідом. І з професійним, і, що найважливіше, життєвим. У нього є чого повчитися не лише українським молодим коментаторам, а й російським. Зізнаюся, що саме одна з розмов із Розановим підштовхнула мене до думки все ж прийняти запрошення «Карпат». Хоча сам Юрій Альбертович про це навіть не підозрює.
— Він, так розумію, прийшов вам на заміну?..
— Наскільки мені відомо, його місія на каналі «Футбол» — значно глобальніша, ніж банальна «заміна».
«Коментаторству ніде не вчать! І чи вчитимуть?»
— Ви часто спілкуєтеся з екс-колегами по коментаторському цеху?
— Не скажу, що часто, але спілкуюсь.
— Може, є якісь проблеми, про які знаєте ви, не знаємо ми, тож водночас їх не завадило б озвучити?
— Я знаю лише одну проблему, про яку ніхто публічно не говорить, але яка є дуже важливою для творчого розвитку коментатора. Порахуйте колись у вільну хвилину, скільки матчів на тиждень (особливо чемпіонатно-єврокубковий) опрацьовує один коментатор. Додайте сюди кількість ведень студійних програм, і ви зрозумієте, що з такою божевільною завантаженістю поняття натхнення та кураж можна замінити поняттям ремісництво. Як в анекдоті про повію і слюсаря на пляжі: «… а довкола самі лише станки, станки і станки». Й ця рутинність, звичайно, вкрай негативно впливає на якість репортажу. Така ситуація виникла через неймовірне збільшення футбольного контенту на нашому ТБ та відвертий брак кадрів. І це — величезна проблема.
— Приміром, мене цікавить таке: де навчають коментаторським азам?
— Ніде не навчають.
— Може, принаймні в Київському інституті журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка треба зорганізувати бодай якісь курси телекоментаторства? Як гадаєте?
— Уже багато років чую розмови про те, що «треба зорганізувати». Але далі розмов справа не пішла. Хто організує? Хто викладатиме? Хто фінансуватиме? Хто нестиме за це відповідальність?
— Я ось це все до чого: кажуть, що у 2012-му український футбол підвищив свій рівень, про що свідчать результати у єврокубках. Чи зробили це також і коментатори?
— На мій погляд, зробили.
— Ви свою зірку вхопили під час Євро-2012. То яку оцінку поставили би собі самі?
— Оцінювати себе привселюдно — неправильно. Значно правильніше демонструвати широкому загалу результати власної роботи над собою, над своїми помилками. Ну а загал нехай уже й оцінює.
— Кого би ви внесли до когорти найкращих серед експертів, опираючись на власний досвід?
— Мені дуже подобається, як коментують матчі Вадим Євтушенко та Олександр Сопко.
— Коноплянка справді з них український гравець? Цікава ваша оцінка діям Руслана Ротаня…
— Знову ж таки, категорично судити я б не взявся. Євген провів яскравий сезон і, безумовно, є серед гравців одним із найбільших вітчизняних талантів сучасності. Я голосував за Руслана Ротаня, оскільки, на мій погляд, у році, що минає, він показав золотий футбол своєї кар’єри. Для мене Руслан — український аналог Андреа Пірло. Це прекрасне поєднання футбольного інтелекту, зрілості з майстерністю високого класу. Його вмінням «читати» гру, його передачами я особисто захоплювався не менше, ніж голами Коноплянки у ворота Англії та ПСВ.
— Луческу є альтернатива?
— Є, звичайно. Якщо брати саме 2012-й, то, скажімо, плоди тренерської роботи Хуанде Рамоса у «Дніпрі» — більш ніж очевидні.
— Мхитарян кращий за Вілліана?
— Судячи із результатів голосування — так (усміхається). Але, безперечно, обидва — неймовірно сильні футболісти, що є окрасою УПЛ.
— П’ятов — за усіх інших?
— Ну, 2012-го львів’янин Роман Мисак зробив менше помилок, ніж Андрій, тож і став переможцем в опитуванні вболівальників, які визначали найкращий сейв року (усміхається).
— Якщо не повернетеся у коментаторство, то це буде ваш останній тріумф на цій ниві…
— (Після паузи). Маєте слушність… Але життя не стоїть на місці, і, повторюся, я ні про що не жалкую.
