"Карпатам" – 50! "Перші ластівки"

"Карпатам" – 50! "Перші ластівки"

117
"Карпатам" – 50! "Перші ластівки"

Протягом 2013 року відбудеться чимало подій, пов’язаних з півстолітнім ювілеєм «Карпат». Після святкової прес-конференції 18 січня та фанатських гулянь 19 січня, урочистості перенеслися у стіни університету фізкультури. Саме тут було вирішено провести масштабну зустріч з ветеранами «Карпат». Не просто так. У 1963 році, коли створювали «зелено-білий» клуб, більшість ініціаторів навчалися саме тут.

Вони виходили під звуки, знайомі багатьом уболівальникам. На Сході України деякі клуби і по сьогодні вмикають радянський футбольний марш перед початком поєдинків. «Карпати» ж виходять на поле під звуки рідного гімну та козацького маршу. Але у 60-их роках про таке лише мріяли. Нічого іншого, окрім маршу Матвія Блантера, написаного в 1938 році, просто не було.

Першим вийшов один з ініціаторів створення команди. На той час, Василь Васильович Соломонко був завідувачем кафедри спортивних ігор інституту фізкультури. Нині він заслужений тренер України, заслужений діяч фізичної культури і спорту і пан професор. Трохи згодом, коли зал затихне в очікуванні від його чергової історії про зародження «зелено-білого» клубу, Василь Васильович більше розповідатиме про «Сільмаш» – команду, на основі якої і заснували «Карпати».

Відомо, що ідея створення профспілкової футбольної команди майстрів у Львові народилася у керівників міста і області в 1960 році. Кістяк команди склали студенти Львівського державного інституту фізкультури, яких тренували колишній капітан знаменитого у повоєнні роки львівського «Спартака» Мирослав Турко та, власне, Василь Соломонко. Команда представляла завод «Львівсільмаш». З першої спроби, в 1961 році, пробитися на всесоюзну арену не вдалося. Але за рік, змінивши головного тренера Мирослава Турка на Юрія Зубача, ціль таки було досягнуто і «Сільмаш» став командою групи «Б» чемпіонату Радянського Союзу. От тільки зіграти в ньому «сільмашівцям» не вдалося. Одразу по завершенні сезону 1962 року рішенням Федерації футболу СРСР була створена друга група класу «А» і в ній було виділено одне місце для профспілкової команди Львова. Нова команда мала представляти на всесоюзній арені не окреме підприємство і навіть не місто, а цілий край – тож і назву вона повинна була мати відповідну. Після тривалих дебатів вирішили, що кращої назви, ніж «Карпати», бути не може.

За професором Соломонком вийшов перший воротар в історії «Карпат». У складі львівського клубу він також був і одним з перших, але далеко не останнім представником сонячного Закарпаття. Як і усі мешканці цього славного регіону, Юрій Федорович Сусла завжди веселий, усміхнений, не зважаючи на вік. Невдовзі він, багаторічний вчитель воротарів в карпатівській школі, святкуватиме 80. Обов’язково святкуватиме, пригостить гостей домашнім закарпатським вином і розкаже веселі історії про перші роки «Карпат». Ну, наприклад, про те, як команда добиралася на одну з ігор на вантажівці.

За легендарним воротарем йде Олександр Філяєв. Хто не знає, саме він вивів «Карпати» на поле у першому матчі. Тоді ще, до речі, капітанських пов’язок, як зараз, не було. На праву руку намотували бинт. «Коли я грав в СКА, міг прийти генерал і сказати, що капітаном буде той чи той. А в «Карпатах» мене обрали капітаном демократично – голосуванням усіх гравців команди» - згадує пан Філяєв. До слова, саме він забив і перший гол команди, правда, було це до першого офіційного матчу. Зараз він працює учителем трудового навчання в львівській школі.

На учительську стежку став і черговий ветеран, якого вітали в залі – один із кращих оборонців «Сільмашу» та «Карпат», нинішній завідувач кафедри футболу Львівського державного університету фізкультури, Йосип Фалес. Ще один представник Закарпаття в карпатівській родині. У футбол Йосип Георгійович пограв чимало, достатньо і тренував, зокрема, в Чехословаччині та Алжирі. Але зараз своє життя присвячує університету – підготував понад сотню наукових робіт.

Останнім з того покоління, яке формувало склад новонароджених «Карпат», на сцену вийшов Борис Россихін. Один з лідерів карпатівської дружини першого скликання – так напише про нього будь-яке футбольне видання. Цікаво інше. До Львова, на запрошення «Карпат», Борис Андрійович, який народився у Москві, приїхав з Донецька. Пограв тут недовго – кілька років. Але в Донецьк вже не повернувся. Залишився на Галичині. А наприкінці 80-их брав активну участь в процесі відродження «Карпат», зрештою, саме він був першим головним тренером відновленої команди. Його часто можна побачити у спортивний формі двох клубів, які для нього дорогі – «Карпат» та «Шахтаря». На 70-річчя Бориса Россихіна донецький клуб якраз грав у Львові і презентував йому іменну футболку. От і буває, що куртка у нього карпатівська, а футболка шахтарівська, або навпаки.

Коли заслужені ветерани зайняли своє місце на сцені, до них приєдналися і ті, хто стали всесоюзними героями шість років потому. Найкращий гравець клубу за усю його історію (за опитуванням уболівальників), стовп оборони «Карпат» упродовж більше, ніж десяти років Ростислав Поточняк; автор шести голів у шести іграх поспіль, включаючи фінал, в Кубку СРСР 1969 року, що є унікальним досягненням в історії не лише українського і радянського футболу, а й навіть світового, Геннадій Лихачов; рекордсмен за кількістю забитих голів за всю історію клубу Володимир Данилюк; реактивний нападник та автор голу, який приніс «Карпатам» перший заліковий пункт у єврокубках Богдан Грещак; а також нев’янучий Ігор Кульчицький, який пам’ятає перипетії того кубкового матчу так, ніби він відбувся вчора. Саме йому, тодішньому капітану, і довірили нести кришталевий трофей.

Кожен з ветеранів «Карпат», який опинився на сцені, отримав квіти та пам’ятні подарункові пакети з клубною символікою. Не залишилися вони і без вітальних грамот від міської та обласної влади, а також привітань від начальник відділу управління з питань фізичної культури та спорту Львівської облдержадміністрації Уляни Штангрет. Книгу про розвиток університету фізкультури та теплі слова почули ветерани від проректора зі спортивної роботи Володимира Левківа.

Аби трохи розвантажити присутніх від футбольних спогадів, організатори свята запросили на сцену талановитих львівських хлопців та дівчат, які своїми акробатичними трюками змусили усіх забути, що вони є фанатами футболу. Власне і не дивно, адже ті, хто виступав перед ветеранами, привезли зі світових змагань не одні комплекти нагород. Університету фізкультури є ким і чим пишатися.

Не усі гості прийшли на свято лише зі спогадами. Один з найповажніших львівських журналістів, історик спорту Іван Яремко нещодавно відсвяткував 70-літній ювілей. Йому можна щиро позаздрити – на власні очі він бачив і перший матч в історії «Карпат», був свідком кубкової сенсації, спостерігав за успіхами команди від першого ж дня її заснування. І в 1976 році він, разом з багатьма львів’янами мав би святкувати – вже ніхто не сумнівався, що «Карпати» отримають срібні медалі чемпіонату СРСР. Для цього треба було просто обіграти удома ленінградський «Зеніт», який, на той час, не міг скласти «Карпатам» гідної конкуренції. У Львові вирішили поділити шкіру невбитого ведмедя і виготовили три десятки значків на яких написали «1976: «Карпати» – срібло». Як відомо, львів’яни тоді програли «Зеніту» 0:3 і не отримали не лише срібла, але й бронзи. А значки залишилися. Один з таких раритетів знаходиться в домашній колекції Івана Яремка. До речі, тепер в його колекції буде і ще одна цінна річ – іменна футболка від ФК «Карпати».

В домашній колекції Тараса Завійського, натомість, схожих атрибутів значно менше. Воно й не дивно, адже колишній капітан юніорської команди, а тепер гравець молодіжного складу, лише починає свій шлях у великому футболі. На свято він прийшов в елегантному костюмі та блискучих мештах. Так само блискуче він виголосив промову, в якій зазначив, що вважає за честь перебувати в товаристві таких заслужених людей і зробить усе можливе, аби дорости до їхнього рівня. Усе необхідне для цього є – клуб забезпечив усіх молодих талантів. Свою порцію оплесків отримали і вихованці Академії футболу «Карпат», які продемонстрували оригінальні викрутаси з м’ячами, щоправда, через надмірне хвилювання, ті самі м’ячі інколи падали. Не біда. На все свій час.

Запланований організаторами час також спливав. А ще треба було подивитися новий документальний фільм, створений на клубній телестудії. Він називався «Тут вам не рівнина» і в десять хвилин втиснув у собі найяскравіші моменти з життя команди. Вперше уболівальники побачили унікальні кадри – перемогу «зелено-білих» над бразильським «Палмейрасом» у 1970 році та підготовку до матчу проти ірландського «Шелбурна». Про віхи з життя «Карпат» згадували Юрій Сусла, Борис Россихін, Лев Броварський, Ігор Кульчицький та Іван Гецко.

А підсумував усе заслужений тренер України Юрій Михайлович Дячук-Ставицький. Він також побажав ветеранам довгих років життя та пообіцяв, що свято лише починається. Це були лише перші ластівки, далі буде...

Оцените
Поделитесь
Оставили комментарии на форуме: 2
  • С юбилеем карпатовцы!

    0+ 0- 0
    +-
    coloboc
  • Многії літа----КАРПАТИ-----студентська молодість моя------

    0+ 0- 0
    +-
    BILL132
  • Оставить комментарий на форуме Обновить

    Рейтинг Букмекеров