Бонус 10 000 грн Рівно сорок років тому, 20 жовтня, відбувся матч «Карпати» – «Динамо» Київ – 0:0, по пенальті – 4:5.
Для «Динамо» той сезон склався, мабуть, найневдаліше за всю історію команди. Безглуздо був програний «Араратові» фінал Кубка, що коштувало поста головному тренерові Олександру Севідову. Існувала надія на чемпіонат, де «Динамо» з «Араратом», відірвавшись від решти команд, розігрували золото й срібло. Якби очковий паритет між лідерами зберігся до фінішу, кияни могли б поквитатися з єреванцями у додатковому поєдинку. Але «Карпати» 20 жовтня поклали край і цій надії. Для самих же «Карпат» результат матчу нічим не покращив їхнє становище у відчайдушній боротьбі за виживання.
Гра відзначалася рядом цікавих особливостей. Наприклад, ворота «Карпат» захищав Олександр Швойницький, зріст якого, за різними джерелами, становив 175 або 173 см (виглядало скоріше на друге). Оригінальним виконанням післяматчевого пенальті запам’ятався Роман Покора: встановивши м’яч, розігнувся і пробив точно у кут.
Матч сорокарічної давності став матеріалом для чергового твору нашого канадського уболівальника Івана Юзича.
ДАВНЯ ДРАМА
Відгорав, як нині, жовтень
Багатенько літ назад,
Гравсь по схемі «весна-осінь»
Ще тоді чемпіонат.
Юна львівськая команда
Третій рік у повен зріст
Борюкалась поміж ґрандів
З переважно більших міст.
Тож некормлені хай діти,
Необірваний хай сад,
Та нема до цього діла,
Як проходить матч «Карпат».
У гостях «Динамо» Київ –
П’ятикратний чемпіон.
Від мужчин хтось місто вимів,
Під зав’язку стадіон.
На трибуни ж хто не втрапив –
Не у змозі, чи не встиг,
Ті удома до екранів
Прикипіли голубих.
А, точніше, блідо-сірих,
Та й такі є не у всіх, –
Гурмувався люд в квартирах.
Сімдесят йде третій рік.
Добре знав сусід сусіда –
Те життя було простіш,
Ну і в гурті, у соліднім
Вболівати веселіш.
Десь і я собі приткнувся
У компанію таку,
Недоліток-школярюга
На ослінчику в кутку.
Там була розкішна дама –
Нетутешня, з східняків,
Вболівала за «Динамо»,
А не за «якийсь там Львів».
В перегонах з «Араратом»
Йдуть кияни ніс у ніс,
Два очка у Львові брати
Їм потрібно позаріз.
Чемпіонство бо інако
Помандрує в Єреван,
Вслід за Кубком, що недавно
Прикро зцупив Іштоян.
І «Карпати» теж, звичайно,
Жили будуть рвати, бо ж
Їм, на третім місці ззаду,
Треба брати все, що мож.
У гостей, іщоб боротись,
Додатковий стимул мавсь:
Новий тренер – Лобановський –
Вивів їх на перший матч.
Онде він, худий, як тичка,
Строго з-під кошлатих брів
Відсьогодні підопічних
Перемацує гравців.
Склад завидний має Київ:
І Мунтян там, і Блохін,
Решко, Трошкін, Веремеєв...
Неймовірних сил загін.
Тож «Динамо» пнеться з шкури
Клас утілити в голах,
Оборонні ж львівські мури
До мети блокують шлях.
А як часом хтось прорветься,
І у ціль пройде удар,
Дістає його Швойницький,
Львівський диво-воротар.
Проживіть хоч років триста,
Та побачите навряд:
Щоб голкіпер в лізі вищій –
Метр з чимось сімдесят!
Гнуть своє і львівські зухи,
Огризаючися зло.
(Їм би трохи ще фізухи,
То ціни би не було!)
У борні на кожнім метрі
Помилки пасли чужі:
Небагато хоч моментів,
Але нерви на межі.
До фінального точилась
Непоступна боротьба,
Не здолала силу сила –
В роздягальні би, та ба...
Йде війна у «нерушимім»
Проти договірняків,
Тож при результаті мирнім
Не отримуєш очків.
В одинадцятиметрових,
Що за нічиєю б’ють,
Ніби бідному у торбу,
Припаде звитяжцю пункт.
Отже, серія пенальті...
Забивають, що не раз –
Не невротики сучасні.
Глядачів трясе екстаз.
Теорему Піфагора
Так би кожен чітко знав,
Як без розбігу Покора
У дев’ятку м’яч поклав.
А на п’ятому ударі
Учудив ти, Савко, що ж?
Із півполя розігнавшись
Угамселив штангу повз!
Понеслася завіконно
Гніву й розпачу луна, –
Мов урвалася раптово
Перетягнута струна.
А коли притихло, дама
Напустилась не на жарт
На знівечених без того
Вболівальників «Карпат».
Допіка: – Свиню підклали –
Ідіоти, далебі!
Краще б два очка віддали,
Так – ні людям, ні собі!
Через цю злощасну втрату
Нам тепер уже навряд
Поталанить наздогнати
Триклятущий «Арарат»!
– Що удієш, люба дамо,
Ми боролись за своє:
Як зарані було знати,
Хто пенальті не заб’є?
Саме в цьому смак футболу –
Не вгадаєш результат, –
Відбиваються резонно
Вболівальники «Карпат».
– «Арарат», тут гостювавши,
Три сухих м’ячі виймав,
Тож хай Київ буде радий,
Що очко урятував!
Довго ще ламали списи,
Аж похрипли від потуг,
При своєму розійшлися,
Зачаївши гіркоту.
Як у ту годину Савка,
Що промазати посмів,
На дорозі би попався,
Чи дібрався би домів?
А пора була прекрасна –
Ніжна в’янення краса,
З димом листя біль поразки
Розчинявсь у небесах.
* * *
«Час усіх перемагає, » –
Кажуть мудрі недарма.
Відбула у вічність дама,
Лобановського нема...
Скоро й всі ми, хто буяв там,
Переселимось в Едем,
Де футбольне вічне свято,
Сподіваюсь, віднайдем!
