FootBoom ⚽ Украинские Общие новости В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною"
^

В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною"

776
В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною" - изображение 1Напевно, В’ячеслав Єфименко залишався єдиним футболістом легендарних «Карпат» зразка бронзового сезону, про якого у Львові майже нічого не знають. Після того, як він залишив наше місто, його слід загубився. Але виявляється, що Єфименко серцем і душею зі Львовом – він достеменно пам’ятає кожну дрібницю: прізвища всіх партнерів і суперників, деталі матчів і навіть райони міста Лева.


Його ж погляди на життя взагалі дуже схожі до тих, які побутують у Львові. Уродженець Луганська, а нині житель Криму, вважає, що в Україні люди повинні спілкуватися тільки державною мовою, а воїнів ОУН-УПА називає героями. Як би там не було, але наша розмова стосувалася в першу чергу футболу, про який В’ячеслав може говорити годинами.

ПІД КРИЛОМ У ЯШИНА

– В’ячеславе, розкажіть львівським уболівальникам, як склалася ваша доля після того, як ви покинули Львів. Повністю відійшли від футболу?

– Я живу в Криму, у місті Красноперекопську. Виступаю на любительському рівні. Граю у команді села Істочне. Наша команда бере участь у чемпіонаті колективів фізкультури товариства «Колос». У цьому змаганні посідаємо четверте місце.

– Тобто до професійного футболу не маєте жодного стосунку. Повісивши бутси на цвях, не хотілося спробувати себе в тренерському ремеслі?

– Ні, не було бажання. Просто не бачив себе у цьому. Немає потрібного стержня. Тренер повинен бути жорстким – когось взяти в команду, когось вигнати. Я не такий.

– Ви народилися в Луганську, але свідомі дитячі роки провели в Криму, в місті Армянську. Футболом почали займатися на півострові?

– Так, розпочав робити перші кроки в Армянську. Потім поїхав у московське «Динамо». В момент розпаду СРСР повернувся на рідну землю.

– Від перебування в Москві яскраві спогади залишилися?

– Моїм тренером був Лев Яшин. Можу сказати, що був особисто з ним знайомим. Життя так слалося, що стояв біля його труни у 1990 році.

– Яким запам’ятався вам кращий воротар усіх часів і народів?

– Лев Іванович надавав дуже великого значення повазі до воротарів. Він постійно наголошував на тому, що до воротаря має бути особливе ставлення. Крім того, Яшин завжди повторював фразу: «На полі не суперник, а така ж людина, як і ви». В кінці тренувань він залишав воротарів і казав: «Піхотинці вийшли, а лицарі залишилися». Особливе в нього було ставлення до тих, хто продовжував його місію у футболі.

– Знаю, що ваш батько свого часу виступав у складі луганської «Зорі» у часи найбільшого розквіту команди. Яку роль він відіграв у становленні футболіста В’ячеслава Єфименка?

– Батько зіграв головну роль. Без нього я б не став футболістом. Можу додати, що завдяки йому мій молодший брат також в юнацькому віці займався футболом. Він дуже полюбляє велосипеди – навіть зараз, коли йому вже за 60, наздогнати його мені не вдається. Крім «Зорі», батько виступав у Рівному.

«ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ ДО ЛЬВОВА ЗНАЙОМИВСЯ З ІСТОРІЄЮ КЛУБУ»

– Першою професіональною командою у вашій кар’єрі став армянський «Титан». Після розпаду Радянського Союзу українська Друга ліга була далеко не найсильнішим турніром...

– Різниця між Вищою і Другою лігою була колосальною. Перш за все це відчувалося, якщо брати до уваги клас гравців. Провалля було величезне.

– Як так сталося, що з команди Другої ліги вас запросили у вищолігові львівські «Карпати»?

– Все відбулося випадково. Я став одним з кращих бомбардирів Другої ліги за підсумками першого кола. Приїхали адміністратори «Карпат» чи представники клубу. Тепер таких людей називають скаутами. Після однієї з ігор до мене підійшов чоловік і сказав, що за мною давно слідкують. Представникам «Карпат» сподобалася моя гра, і вони запросили мене до Львова.

– Ваш одноклубник Юрій Дудник, який теж є уродженцем Луганська, розказував, що його друзі і знайомі застерігали перед поїздкою у Львів, мовляв, тут зовсім інші люди, які радикально налаштовані проти східняків. У вас такого не було?

– Чи не лякали бандерівщиною? Перш за все, для мене мала значення команда, в яку я їхав. Я хотів розвиватися як футболіст і спробувати себе в одній з кращих команд країни. Певні побоювання були: чи будуть називати москалем, чи, може, щирим українцем. Час все розставив на свої місця. Тим більше, у мене були дуже хороші друзі. Роман Зуб взагалі мною опікувався. Я йому дуже вдячний за все. Можу сказати, що без нього мені було б набагато важче. У місті мене все влаштовувало. А взагалі, я вважаю, що Львів є цікавішим навіть за Санкт-Петербург.

– Ваш дебют відбувся у грі з «Волинню», яку «Карпати» програли з рахунком 1:0. Чи пам’ятаєте цей матч?

– Пам’ятаю навіть деталі матчу. Грали ми непогано, але, напевно, це був не наш день. Я вийшов, щоб підсилити гру, але нічого вдіяти не зміг.

– Один з матчів «Карпат» проти кіровоградської «Зірки-Нібас» закінчився невеликою бійкою, покаранням за яку Андрій Покладок отримав червону картку, а кілька гравців були нагороджені жовтими. Ви з’явилися на полі хвилиною раніше. Кинулися брати участь у штовханині?

– Я не тафгай, не хокейний поліцейський. Так, я підбіг до гурту, але тільки з метою заступитися за товариша, а не брати участь в бійці.

– Обидва свої голи у складі «Карпат» ви забили після виходів на заміну. Першим з них був м’яч у ворота запорізького «Торпедо». Якими були ваші емоції?

– Відчув щастя на душі. Це ж перший гол у Вищій лізі. Тим більше, я забив за «Карпати». Йшла передача з флангу від Романа Гнатіва, я пробив головою. Спробував вдарити так, як мене вчили – від землі. Все, на щастя, вдалося. Перед тим, як їхати до Львова, я читав історію клубу. Скажу наперед, навіть зараз, коли дивлюся домашні матчі «зелено-білих», радію, що стадіон заповнений. Як би команда не грала, але у Львові любили і люблять футбол.

ПЕНАЛЬТІ, ЄВТУШОК І БОЯГУЗ

– Наступний сезон «Карпати» розпочали з новим тренером. Не було важко звикати до вимог Мирона Маркевича?

– Все було нормально, працювалося комфортно. Шкодую, що цей тренер так мало попрацював зі збірною. Думаю, він досягнув би чималих результатів. Для мене Маркевич є тренером рівня Луческу і, наприклад, наставників команд англійської Прем’єр-ліги.

– У те міжсезоння ви наколотили 7 голів, але розкритися в офіційних матчах завадила травма...

– Я ушкодив гомілку, і це вибило мене з колії. Але все добре, що добре закінчується. Невдовзі я відновився, а команда і без мене йшла непогано.

– Для вас, напевно, пам’ятним є матч проти київського «Динамо», в складі якого виблискували Олег Лужний, Віктор Леоненко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський. Сильно хвилювалися перед грою?

– Якщо чесно, то особливого значення цьому не надавав. Хотілося довести, що я не гірший за них. Те ж саме було з «Шахтарем», коли я результативний пас на земляка Володимира Микитина віддав. «Качнув» Михайла Старостяка і віддав Микитину так, що він опинився за кілька метрів від порожніх воріт. Після цього Старостяк добряче мені по ногах поїздив.

– У команді ви грали з Олександром Євтушком. Хоч він і не ваш земляк, бо народився в Криму, але ви розпочинали грати в футбол саме на півострові...

– Якщо пригадуєте, то перед його від’їздом в «Ковентрі» ми грали з полтавською «Ворсклою». Ми заробили право пробивати пенальті. Маркевич тут же крикнув мені з лавки, щоб його йшов пробивати я. У Євтушка на наступний ранок уже був літак замовлений в Англію. До мене підбіг капітан Олександр Чижевський і попросив, щоб я дозволив пробити Євтушку. Без будь-яких вагань я погодився. Але Маркевич вдруге гукнув з лавки: «Я сказав, іди бити». Проте Євтушок попросив мене, і я не відмовив. У підсумку Андрій Ковтун пенальті відбив, а після гри Маркевич сказав мені: «Ти – боягуз». Чому я боягуз, навіть зараз не розумію. До речі, тоді теж не питав.

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме

Статьи

Все статьи
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения