В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною"

В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною"

113
15декабря21:30Мускрон3.22Х3.70Остенде2.2615декабря19:30Айнтрахт Брауншвейг2.45Х3.18Фортуна3.3415декабря19:30Унион2.86Х3.44Ингольштадт2.6116декабря14:00Кайзерслаутерн3.76Х3.60Нюрнберг2.0916декабря14:00Эрцгебирге2.58Х3.22Хайденхайм3.0816декабря14:00Ян Регенсбург2.37Х3.58Арминия3.1115декабря21:00Аяччо1.93Х3.24Осер5.0515декабря21:00Бург-ан-Бресс4.52Х3.86Лорьян1.8415декабря21:00Шатору2.22Х3.30Орлеан3.7215декабря21:00Клермон Фут2.29Х3.42Сошо3.4015декабря21:00Газелек (Аяччо)3.96Х3.28Ним2.1515декабря21:00Гавр1.79Х3.72Ньор5.1015декабря21:00Кевийи3.24Х3.30Брест2.4416декабря15:55Реймс1.55Х4.24Валансьен7.1015декабря21:45Шеффилд Уэнсдей3.74Х3.54Вулверхэмптон 2.1416декабря14:30Лестер1.95Х3.60Кристал Пэлас Лондон4.5015декабря21:45Сент-Этьен4.58Х3.82Монако1.8615декабря22:30Пасуш де Феррейра2.51Х3.04Боавишта3.4016декабря13:00Генчлербирлиги2.20Х3.54Касымпаша3.5016декабря15:30Аланьяспор2.23Х3.90Сивасспор3.1415декабря22:00Севилья1.35Х5.80Леванте Валенсия10.5016декабря16:30Кёльн3.66Х3.48Вольфсбург2.2115декабря21:30Боруссия Мёнхенгладбах1.86Х3.86Гамбург4.6616декабря16:00Интер Милан1.34Х5.90Удинезе Удине10.5015декабря22:00Кадис1.95Х3.28Барселона-Б4.6416декабря16:00Авеллино1.85Х3.44Асколи5.2016декабря16:00Карпи3.30Х3.13Фрозиноне2.5016декабря16:00Кремонезе2.78Х3.24Эмполи2.8215декабря21:30Фоджа2.36Х3.52Венеция3.1716декабря16:00Палермо1.62Х3.94Тернана6.5516декабря16:00Парма1.78Х3.68Чезена5.3016декабря16:00Перуджа2.42Х3.22Бари3.3616декабря16:00Про Верчелли2.73Х3.04Специя3.0516декабря16:00Виртус Энтелла2.41Х3.20Салернитана3.4015декабря10:50Сидней1.71Х3.66Мельбурн Сити5.1016декабря08:35Ньюкасл Джетс2.10Х3.74Аделаида Юнайтед3.5816декабря10:50Сентрал Кост Маринерс2.73Х3.66Вестерн Сидней Уондерерс2.6116декабря13:00Перт Глори2.09Х3.90Веллингтон Феникс3.4816декабря16:00Аль-Джазира4.90Х3.96Пачука1.78
В’ячеслав Єфименко: "Шкодую, що Маркевич так мало попрацював зі збірною" - изображение 1Напевно, В’ячеслав Єфименко залишався єдиним футболістом легендарних «Карпат» зразка бронзового сезону, про якого у Львові майже нічого не знають. Після того, як він залишив наше місто, його слід загубився. Але виявляється, що Єфименко серцем і душею зі Львовом – він достеменно пам’ятає кожну дрібницю: прізвища всіх партнерів і суперників, деталі матчів і навіть райони міста Лева.


Його ж погляди на життя взагалі дуже схожі до тих, які побутують у Львові. Уродженець Луганська, а нині житель Криму, вважає, що в Україні люди повинні спілкуватися тільки державною мовою, а воїнів ОУН-УПА називає героями. Як би там не було, але наша розмова стосувалася в першу чергу футболу, про який В’ячеслав може говорити годинами.

ПІД КРИЛОМ У ЯШИНА

– В’ячеславе, розкажіть львівським уболівальникам, як склалася ваша доля після того, як ви покинули Львів. Повністю відійшли від футболу?

– Я живу в Криму, у місті Красноперекопську. Виступаю на любительському рівні. Граю у команді села Істочне. Наша команда бере участь у чемпіонаті колективів фізкультури товариства «Колос». У цьому змаганні посідаємо четверте місце.

– Тобто до професійного футболу не маєте жодного стосунку. Повісивши бутси на цвях, не хотілося спробувати себе в тренерському ремеслі?

– Ні, не було бажання. Просто не бачив себе у цьому. Немає потрібного стержня. Тренер повинен бути жорстким – когось взяти в команду, когось вигнати. Я не такий.

– Ви народилися в Луганську, але свідомі дитячі роки провели в Криму, в місті Армянську. Футболом почали займатися на півострові?

– Так, розпочав робити перші кроки в Армянську. Потім поїхав у московське «Динамо». В момент розпаду СРСР повернувся на рідну землю.

– Від перебування в Москві яскраві спогади залишилися?

– Моїм тренером був Лев Яшин. Можу сказати, що був особисто з ним знайомим. Життя так слалося, що стояв біля його труни у 1990 році.

– Яким запам’ятався вам кращий воротар усіх часів і народів?

– Лев Іванович надавав дуже великого значення повазі до воротарів. Він постійно наголошував на тому, що до воротаря має бути особливе ставлення. Крім того, Яшин завжди повторював фразу: «На полі не суперник, а така ж людина, як і ви». В кінці тренувань він залишав воротарів і казав: «Піхотинці вийшли, а лицарі залишилися». Особливе в нього було ставлення до тих, хто продовжував його місію у футболі.

– Знаю, що ваш батько свого часу виступав у складі луганської «Зорі» у часи найбільшого розквіту команди. Яку роль він відіграв у становленні футболіста В’ячеслава Єфименка?

– Батько зіграв головну роль. Без нього я б не став футболістом. Можу додати, що завдяки йому мій молодший брат також в юнацькому віці займався футболом. Він дуже полюбляє велосипеди – навіть зараз, коли йому вже за 60, наздогнати його мені не вдається. Крім «Зорі», батько виступав у Рівному.

«ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ ДО ЛЬВОВА ЗНАЙОМИВСЯ З ІСТОРІЄЮ КЛУБУ»

– Першою професіональною командою у вашій кар’єрі став армянський «Титан». Після розпаду Радянського Союзу українська Друга ліга була далеко не найсильнішим турніром...

– Різниця між Вищою і Другою лігою була колосальною. Перш за все це відчувалося, якщо брати до уваги клас гравців. Провалля було величезне.

– Як так сталося, що з команди Другої ліги вас запросили у вищолігові львівські «Карпати»?

– Все відбулося випадково. Я став одним з кращих бомбардирів Другої ліги за підсумками першого кола. Приїхали адміністратори «Карпат» чи представники клубу. Тепер таких людей називають скаутами. Після однієї з ігор до мене підійшов чоловік і сказав, що за мною давно слідкують. Представникам «Карпат» сподобалася моя гра, і вони запросили мене до Львова.

– Ваш одноклубник Юрій Дудник, який теж є уродженцем Луганська, розказував, що його друзі і знайомі застерігали перед поїздкою у Львів, мовляв, тут зовсім інші люди, які радикально налаштовані проти східняків. У вас такого не було?

– Чи не лякали бандерівщиною? Перш за все, для мене мала значення команда, в яку я їхав. Я хотів розвиватися як футболіст і спробувати себе в одній з кращих команд країни. Певні побоювання були: чи будуть називати москалем, чи, може, щирим українцем. Час все розставив на свої місця. Тим більше, у мене були дуже хороші друзі. Роман Зуб взагалі мною опікувався. Я йому дуже вдячний за все. Можу сказати, що без нього мені було б набагато важче. У місті мене все влаштовувало. А взагалі, я вважаю, що Львів є цікавішим навіть за Санкт-Петербург.

– Ваш дебют відбувся у грі з «Волинню», яку «Карпати» програли з рахунком 1:0. Чи пам’ятаєте цей матч?

– Пам’ятаю навіть деталі матчу. Грали ми непогано, але, напевно, це був не наш день. Я вийшов, щоб підсилити гру, але нічого вдіяти не зміг.

– Один з матчів «Карпат» проти кіровоградської «Зірки-Нібас» закінчився невеликою бійкою, покаранням за яку Андрій Покладок отримав червону картку, а кілька гравців були нагороджені жовтими. Ви з’явилися на полі хвилиною раніше. Кинулися брати участь у штовханині?

– Я не тафгай, не хокейний поліцейський. Так, я підбіг до гурту, але тільки з метою заступитися за товариша, а не брати участь в бійці.

– Обидва свої голи у складі «Карпат» ви забили після виходів на заміну. Першим з них був м’яч у ворота запорізького «Торпедо». Якими були ваші емоції?

– Відчув щастя на душі. Це ж перший гол у Вищій лізі. Тим більше, я забив за «Карпати». Йшла передача з флангу від Романа Гнатіва, я пробив головою. Спробував вдарити так, як мене вчили – від землі. Все, на щастя, вдалося. Перед тим, як їхати до Львова, я читав історію клубу. Скажу наперед, навіть зараз, коли дивлюся домашні матчі «зелено-білих», радію, що стадіон заповнений. Як би команда не грала, але у Львові любили і люблять футбол.

ПЕНАЛЬТІ, ЄВТУШОК І БОЯГУЗ

– Наступний сезон «Карпати» розпочали з новим тренером. Не було важко звикати до вимог Мирона Маркевича?

– Все було нормально, працювалося комфортно. Шкодую, що цей тренер так мало попрацював зі збірною. Думаю, він досягнув би чималих результатів. Для мене Маркевич є тренером рівня Луческу і, наприклад, наставників команд англійської Прем’єр-ліги.

– У те міжсезоння ви наколотили 7 голів, але розкритися в офіційних матчах завадила травма...

– Я ушкодив гомілку, і це вибило мене з колії. Але все добре, що добре закінчується. Невдовзі я відновився, а команда і без мене йшла непогано.

– Для вас, напевно, пам’ятним є матч проти київського «Динамо», в складі якого виблискували Олег Лужний, Віктор Леоненко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський. Сильно хвилювалися перед грою?

– Якщо чесно, то особливого значення цьому не надавав. Хотілося довести, що я не гірший за них. Те ж саме було з «Шахтарем», коли я результативний пас на земляка Володимира Микитина віддав. «Качнув» Михайла Старостяка і віддав Микитину так, що він опинився за кілька метрів від порожніх воріт. Після цього Старостяк добряче мені по ногах поїздив.

– У команді ви грали з Олександром Євтушком. Хоч він і не ваш земляк, бо народився в Криму, але ви розпочинали грати в футбол саме на півострові...

– Якщо пригадуєте, то перед його від’їздом в «Ковентрі» ми грали з полтавською «Ворсклою». Ми заробили право пробивати пенальті. Маркевич тут же крикнув мені з лавки, щоб його йшов пробивати я. У Євтушка на наступний ранок уже був літак замовлений в Англію. До мене підбіг капітан Олександр Чижевський і попросив, щоб я дозволив пробити Євтушку. Без будь-яких вагань я погодився. Але Маркевич вдруге гукнув з лавки: «Я сказав, іди бити». Проте Євтушок попросив мене, і я не відмовив. У підсумку Андрій Ковтун пенальті відбив, а після гри Маркевич сказав мені: «Ти – боягуз». Чому я боягуз, навіть зараз не розумію. До речі, тоді теж не питав.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Букмекер месяца
Рейтинг Букмекеров