Бонус 10 000 грн Зовсім небагато залишилося очевидців того, як створювалися «Карпати». У ті часи вагому роль у функціонуванні команди відігравали не так фінансові тили, як слово лідерів партії. Щастило тим містам, де партійні діячі любили футбол. Детальніше про створення «Карпат» розповідає легендарний гравець команди, капітан «кришталевого» складу Ігор Кульчицький.
– На львівську команду «Сільмаш», кістяк якої складався з вихованців інституту фізкультури, чекали перехідні ігри з дрогобицьким «Нафтовиком» за право грати у класі «Б». Перед двобоєм з «Нафтовиком» окремі представники львівського СКА робили все можливе, аби ми не виграли у цієї команди. Першу гру в Дрогобичі «Сільмаш» програв з рахунком 0:1, а матч-відповідь ми провели не на армійському, а на своєму рідному, заводському стадіоні і, розгромивши суперників з рахунком 3:0, вибороли путівку до класу «Б».
– Як виникла назва команди «Карпати»?
– Назва «Сільмаш» уже не підходила для такого рангу змагань. Наша команда належала до товариства «Авангард». Тож обговорити нову назву команди в квартирі тодішнього голови профспілок області Гліба Климова зібрались тренери «Сільмашу» Юрій Зубач та Василь Соломонко, а також директор заводу «Сільмаш» Іван Калиниченко. Пропонували як старі назви «Спартак» чи «Динамо», адже такі клуби раніше існували у Львові, так і нову назву «Галичина». У підсумку Зубач разом з Климовим запропонували назву «Карпати». При цьому за подібний «географічний» приклад називали дніпропетровську команду «Дніпро». Так новостворений колектив отримав свою назву.
– Як формувалася нова команда?
– У 1963 році рішенням Федерації футболу СРСР була створена друга група класу «А» – проміжна ланка між класом «Б» та вищою союзною лігою – де було виділено місце для Львова. За всіма канонами у цій так званій буферній зоні мала виступати команда СКА. І тут своє слово сказав перший секретар обкому партії Василь Куцевол, статус та повноваження якого на той час можна було порівняти з губернатором області. Після розширеної наради вирішено було відмовити команді СКА, яка на вирішальних етапах змагань високих результатів не показувала, бо кращі гравці переводились в інші команди. Тому домовились направити у буферну зону новостворену команду «Карпати», яку треба було підсилювати. І тодішній голова облспорткомітету Леонід Арцишевський запропонував гравцям львівського СКА Юрію Суслі, Олександру Філяєву, Володимиру Валіонті та Віктору Іванюку перейти у «Карпати». Команда почала комплектуватись також приїжджими гравцями. Із Донецька прибув Валерій Шутильов, із Кадіївки – Віталій Кулаковський, із Закарпаття – Дюла Баканчош, з Тернополя – Олександр Кольцов. А з «Сільмашу», окрім мене, залишився лише Йосип Фалес.
– Чому очолили «Карпати» приїжджі фахівці?
– Василь Соломонко працював в інституті фізкультури, готував дисертацію, а у Юрія Зубача не було відповідного досвіду роботи на такому рівні. У Львові та Дрогобичі на той час також не було досвідчених тренерів. Тому за пропозицією республіканської федерації футболу на посаду головного тренера запросили досвідченого Олега Жукова з Донецька, а його помічником став Ернест Юст, який приїхав з тернопільського «Авангарда». Начальником команди став Євген Горянський, який очолював чернігівську «Десну». Тренувальний збір провели на Закарпатті. А перед чемпіонатом, 14 квітня, на львівському стадіоні «Динамо» зіграли товариську гру з іжевським «Зенітом» і перемогли з рахунком 1:0 після удару Олександра Філяєва. Уже тоді почав зароджувати карпатівський дух, адже гравці з різних куточків країни виходили на поле повністю мобілізовані і налаштовані лише на перемогу.
– Як оцінили підсумкове сьоме місце «Карпат» у турнірній таблиці сезону 1963 року?
– Це був пристойний результат для новоствореного колективу з різнопланових гравців у турнірі 18 команд, які у попередньому сезоні були кращими у своїх підгрупах класу «Б». Серед них виділялись такі клуби, як «Шинник» з Ярославля, «Волга» з Горького (нині – Нижній Новгород), «Труд» з Воронежа, запорізький «Металург», луганські «Трудові резерви», одеський «Чорноморець», дніпропетровський «Дніпро». Особливу допомогу у виступах «Карпат» надавали наші вболівальники, які десятками тисяч заповнювали спочатку стадіон СКА, а з 18 серпня і «Дружбу» (нині «Україна»). Вони повірили нам, і у Львові «Карпати» програвали дуже рідко.
