Бонус 10 000 грн Екс-гравець "Десни" Андрій Поляниця розповів клубній прес-службі про виступи чернігівської команди та захоплення Донбасу.
- Ви дебютували за "Десну" у 17-річному віці, 6 вересня 1999 року, у матчі проти "Електрону" (Ромни). Наскільки значимою подією для Вас в той час це було?
– Я був молодим хлопцем. Дуже хвилювався, але емоції залишилися позитивні.
– У "Десні" Ви провели 3 сезони, які, напевно, були не найбільш простими в історії команди. Що було найскладніше, особисто для Вас, й що найбільше запам’яталося?
– Важко було перебудуватися з дитячого футболу на дорослий. Але в нас був гарний колектив, досвідчені хлопці, які вже встигли пограти та могли підказати. Тому, напевно, нам дуже поталанило, адже відразу зі СДЮСШОР ми потрапили у професійну команду.
Мабуть тоді був спад у "Десни", вона вилетіла з Першої ліги, але для нас це був шанс. Напевно найбільше запам’яталося коли я забив м’ячі у двох поспіль матчах, причому не головою, а ногою.
Спочатку вдома (25 вересня 2001 року, – прим.) забив переможний гол "Ворсклі-2" ("Десна" перемогла 1-0, а ворота полтавчан захищав Андрій Пятов, – прим.), а потім на виїзді у Сумах "Фрунзенцю-Ліга-99" ("Десна" програла 3-4, – прим.).
– У 2004 році Ви потрапили у запоріжський "Металург", але за три сезони у клубі так й не дебютували у Прем’єр-Лізі. А була така можливість?
– Так, можливість була. Богдан Блавацький запрошував мене у "Металург-2", але якось так вийшло, що я тренувався за дубль та основну команду, в якій не вистачало захисника. Зіграв дві гри за дубль, "Металург-2" повернувся зі зборів, й Блавацький випросив мене назад у керівництва, сказав: "Я брав Поляницю – досвідченого гравця, ви забрали його у першу, а молодь має прагнути грати"…
Так я повернувся у "Металург-2", потім, коли Блавацький пішов в "Оболонь", мене забрали у дубль. "Металург" очолив Грозний. Я тренувався з основою, один раз потрапив в заявку на гру Прем’єр-Ліги, але на полі так й не з’явився. Отримав травму, й з команди потроху пішов…
– Зараз "Металург" знову грає у Прем’єр-Лізі, але лише в УПЛ U-19, й як раз у наступному матчі, 18 жовтня, вони зустрінуться у Чернігові з "Десною". Як думаєте: хто переможе, та за кого Ви будете вболівати?
– Вболівати, звісно, буду за чернігівську "Десну". Зараз не дуже слідкую за U-19, але знаю, що команди у нижній частині таблиці. Думаю, "синьо-білі" зможуть взяти очки. Я підтримуватиму чернігівську команду.
"Десна"-2019 – несподіванка
– З 2006 по 2008 Ви виступали у Першій лізі за "Кримтеплицю". Чим запам’ятався цей період та чи відчували Ви тоді, що у Криму якимось чином утискають російськомовних?
– Напевно у "Кримтеплиці" пройшли кращі роки мого життя. Дуже гарний колектив, тренерський склад. Виступали непогано. В нас не було поділу на національності. В команді був кримський татарин Арсен Абляметов. Тобто жодної дискримінації.
– У 2010 році Ви повернулися у "Десну", але відіграли у її складі лише 7 матчів. Наскільки приємно було повернутися додому та чому, власне, лише сім?..
– Я був у Анатолія Безсмертного в "Полтаві". У клубі був цікавий президент – Леонід Соболєв, який міг просто сказати: "Я не хочу тримати команду", – й все… Ми приїхали отримати зарплатню, відпускні, а нам сказали, що команди немає…
В мене народилася дитина, у "Десну" прийшов Анатолій Беляй з яким я працював у Запоріжжі. Тому думав, що залишуся у Чернігові. Але вийшло так, що відіграв півроку, й все закінчилося…
– Чи було тоді, у 2010-му, відчуття, що через кілька років "Десна" буде у Прем’єр-Лізі?
– Ні, чесно кажучи навіть не підозрював цього. Хоча в нашому чудовому місті має бути така команда, яка до того ж зараз чудово виступає…
– Як раз щодо виступів… Старт команди у цьому сезоні та поточне друге місце для Вас став несподіванкою?
– Так, несподіванкою, зізнаюся чесно. За команду переживаю, намагаюся дивитися всі матчі. Гра "Десни" мені імпонує, підібралися якісні виконавці, команда перемагає й грає цікаво.
– Зараз перерва на матчі збірної. На Вашу думку, вона піде на користь "Десні", чи навпаки призупинить команду?
– Тут є кілька думок. Начебто команда "на ходу": грає, все виходить, й навіть футбольний фарт на їхньому боці, адже в останньому матчі забили гол на 90-й хвилині. Тому подивимося як зіграють з "Зорею"… Я б поставив на нічию 0-0 у цьому матчі.
Футбол під прицілом автоматів…
– Професійну кар’єру Ви закінчили у 32 роки, й останнім Вашим клубом був свердловський "Шахтар", який зараз знаходиться на окупованій території так званої "ЛНР". Ви застали початок тих подій 2014 року у Свердловську (нині – Довжанськ). Наскільки це було страшно та чи вплинуло на Вашу професійну кар’єру?
– Чесно кажучи – лячно. Були такі моменти. Наприклад, ми збираємося у басейні, стоїмо біля корпусу. Нам повідомляють: "Хлопці, терміново заходимо у середину, зачиняємо двері".
Дивимося у вікна: приїжджають два Volkswagen’а, з яких виходять 8 людей в масках та з автоматами, просто перекривають дорогу, забирають дві машини: викидають з них людей, сідають у ці "нові" автівки та їдуть у невідомому напрямку…
Дуже сильно хвилювалися. На виїзди було їздити страшно: від Довжанська до Луганська 70 кілометрів й стоїть 5 блокпостів. Хлопці з автоматами, з усім. Чесно, було страшно.
– Й у Довжанську, й у Молодіжному, де Ви грали, напевно, залишилися патріоти України, які зараз знаходяться в окупації. Щоб Ви їм сказали?
– Хлопцям, які боронять цілісність України, хочу сказати слова підтримки. Вони великі молодці. Вони воюють… Воєнні дії для мене – велика загадка. Начебто дві дружні, ще нещодавно, країни… друзі… Й невідомо з чого вони вирішили битися, прийти на нашу територію. Українцям у Довжанську та Молодіжному хочу побажати успіхів та везіння. Швидше б цей жах закінчився. Бажаю усім мірного неба.
