"Забули, як командою голосували за Кучму і Януковича?" Зірка "Металіста" – про футбол поза політикою і переписку з Ляшком
^

"Забули, як командою голосували за Кучму і Януковича?" Зірка "Металіста" – про футбол поза політикою і переписку з Ляшком

736
"Забули, як командою голосували за Кучму і Януковича?" Зірка "Металіста" – про футбол поза політикою і переписку з Ляшком
Фото - Футбол 24

Інтерв'ю із Віктором Іваненком, оборонцем Металіста кінця 90-х – початку 2000-х, який регулярно підключався до атаки, а у ворота Динамо забив практично з центра поля.

Наприкінці червня 2000-го центральний захисник Металіста Віктор Іваненко забив свій десятий гол у сезоні. З того часу минуло практично 20 років, проте досягнення оборонця харків’ян нікому перевершити так і не вдалося. Серія Іваненка була тоді настільки вражаючою і переконливою, що він навіть відзначався у чотирьох матчах поспіль. Хороший удар, відмінна гра на кутових і шалене гольове чуття – це ті якості, які допомогли центральному оборонцю стати найкращим захисником-бомбардиром в історії чемпіонатів України.

"Гол Динамо з центра поля? Не треба вигадувати"

– Вікторе Валерійовичу, у минулому сезоні Сергій Вакуленко, який виступав за Арсенал-Київ, відзначився 9 голами, впритул наблизившись до вашого рекорду. Слідкували за бомбардирськими показниками колеги?

– Якщо чесно, то я не знаю, що це за футболіст. Я слідкую за українським футболом, але не особливо ретельно. Тому і не знав про його досягнення. Більше цікавлюся іноземним футболом, адже займаюся агентською діяльністю і допомагаю українським футболістам переїхати в закордонні чемпіонати. Чи переживаю, що хтось наздожене мене? Не сплю ночами (Сміється).

– Нещодавно ви грали у рідних Сумах за місцевих ветеранів. Ще виходите на поле?

– Коли здоров’я дозволяє. Мені скоро 49 років – то коліно, то спина, то ще щось поболює. Тут вже не до активних виступів, тому більше прислухаюся до власного організму.

– Вболівальники ваше прізвище передусім асоціюють з голом у ворота Динамо, забитим практично з центра поля.

– Ні, та який там центр поля… Я бив з-за центрального кола, на 3-4 метри ближче до воріт. Не потрібно вигадувати (Усміхається). Гол насправді вийшов курйозним. Боротьба у штрафному майданчику завершилася тим, що м’яч вилетів за його межі, а я кинувся на підбір.

На мене летів хтось із гравців київської команди, не пригадую, хто саме. Я побачив, що треба просто бити. Не розповідатиму, що цілив у кут воріт Шовковського. Розумів, що маю влучити у рамку – так і сталося.

– Ваші голеадорські здібності дозволяли вам протягом кількох сезонів бути в переліку найкращих бомбардирів Металіста. У чому секрет цього гольового чуття?

– У цій справі головне зустрітися з м’ячем. Требі відчувати, куди саме полетить м’яч. Далі ти вже дієш по ситуації, інстинктивно. Коли я був пацаном, то грав на позиції форварда. Можливо, це також далося взнаки.

– Значна частина ваших голів – це результат феноменального чуття під час кутових. Не помилимося, якщо припустимо, що найзручніші передачі були від Яна Школьникова?

– У нас в Металісті особливо класні навіси від кутового прапорця були в Андрія Кирлика і в Яна Школьникова. Більшість голів забив саме після їхніх передач.

– Як ви розцінюєте рішення Кирлика присвятити своє життя церковній діяльності?

– Нічого надзвичайного в цьому не бачу. Кожен обирає свій шлях. Мабуть, в Одесі він по-особливому почав розуміти релігію. Думаю, треба поставитися до цього з розумінням.

– Ще один ваш партнер по Металісту – Ігор Шопін – після футболу пішов у політику і зараз є селищним головою Новоайдара.

– Можу тільки підтримати його ініціативу. Ігор після початку війни залишив Луганськ і вирішив допомогти рідному краю таким от чином. Він недавно приїжджав у Суми – ми зустрілися з Михайлом Фоменком, випили кави, згадали минуле.

іваненко ателькін

"У 90-х керувався принципом – де платять, там і граю"

– Свою кар’єру ви розпочали у рідних Сумах, проте в ранньому віці переїхали у російську Єлабугу. З чим пов'язаний такий незвичний старт кар’єри?

– Кільком сумським хлопцям без досвіду запропонували з’їздити у Крим на перегляд. Серед них був і я. Ми поїхали у Форос, провели тренувальний збір, підписали річні контракти з клубом, який називався Скат-5С. Проблема була в тому, що у Єлабузі нам не особливо платили зарплату. Але негативний досвід – це теж досвід.

– Коли ви повернулися додому, то в першій своїй грі за Автомобіліст реалізували пенальті. У багатьох командах ви були штатним пенальтистом.

– Я традиційно виконував одинадцятиметрові в Металісті і в Сумах. У мене не було особливих секретів – п’ятками я не забивав (Усміхається). Було таке, що й не реалізовував. Пригадую, на зборах в Артеку у спарингу в штангу влучив. Просто з пенальті у мене загалом стосунки були хорошими, тому у кількох командах довіряли підходити до позначки.

– Вже на початку вашого футбольного шляху на вас чекало серйозне випробування. Що за хвороба вас підкосила?

– У мене діагностували запалення легенів. Я довго не грав, тривалий час відновлювався, а потім виступав за сумський Будівельник у чемпіонаті КФК. Потрохи набирав форму і тільки мріяв про повноцінне повернення у футбол.

– Хвороба, виступи за аматорські команди, туманні перспективи – ці всі події не наштовхували вас на думки про завершення кар’єри?

– Ні, таких думок не було. Просто по-іншому дивився на життя і футбол. Я усвідомлював, якою була ситуація у 90-х. Потрібно було заробляти, тим більше, я любив футбол не лише через гроші. Хоча не буду приховувати – у ті часи керувався принципом – де платять, там і граю. Вибирати не доводилося.

– У середині 90-х вас запрошують у запорізьку команду з особливою назвою – Віктор, куди ви їдете після непевних періодів у Краснопіллі та Ромнах.

– Це була хороша команда і не лише тому, що називалася моїм іменем (Усміхається). Віктор виступав у Другій лізі і мав непоганий колектив – поруч зі мною діяли два досвідчені виконавці: Олександр Заєць і Віктор Трегубов. Можу сказати, що у Запоріжжі я пройшов хорошу школу.

– Старт кар’єри Зайця був таким же важким, як у вас – від чемпіонату Запорізької області до голу у ворота Динамо. Ще він працював на алюмінієвому заводі. У 2007-му Заєць загинув під час пожежі.

– Не знав, що Сашко так рано пішов від нас. У Вікторі, коли ми грали разом, можна сказати, що він був для більшості партнерів справжнім наставником. Його потенціал був набагато серйознішим.

– Пригадаймо той час: вам майже 26 років, ви граєте у команді Другої ліги, а до цього навіть не провели 20 поєдинків у Першій лізі, не кажучи про елітний дивізіон. Невже і тоді не було розчарування від справи, якою займаєтеся?

– До таких речей треба ставитися з розумінням. У фінансовому плані в Запоріжжі було доволі потужно. Я не задумувався над тим, чого досягнув у той момент. Була віра, що це не кінець і наступний етап у кар’єрі складеться краще.

"Інколи хотілося застосувати силу до арбітрів"

– У 1997-му вас запрошують в Металіст, який стає головною командою вашого життя.

– У Харків запропонував переїхати Михайло Фоменко. Ми були земляками, він знав мої можливості. Звичайно, спочатку жодних гарантій він не давав, потрібно було працювати. До того ж Михайло Іванович – це той тренер, у якого не розслабишся і маєш викладатися на повну. Металіст подарував мені багатьох хороший друзів і чудовий колектив. Наприклад, з Кучером, Шопіним, П’ятенком, Гольдіним, Таргонським та Рудняком підтримуємо відносини до сьогодні. Для тодішнього колективу збори на базі чи поїздки на шашлики вважалися традиційними явищами.

– Дмитро Рудняк протягом певного періоду був капітаном команди і якось сказав, що Іваненко – це той гравець, який ніколи не прибере з боротьби ні ноги, ні голови. Знаю, що ви полюбляєте хокей. Тому чи коректною буде ваша характеристика, як тафгая?

– Та ні, це банальне виконання вимог тренера. Від нас вимагали викладатися на полі за клуб, за емблему, за вболівальників. У Харкові, тим більше, на трибунах збиралося по 20, а інколи навіть по 30 тисяч глядачів. І не лише на Динамо. Мені здається, що ніде так не ходили. Як можна не поборотися чи прибрати ногу? Всі так грали, не лише я.

– Одну з перших травм в Україні нападник Шахтаря Джуліус Агахова зазнав у боротьбі з вами, коли ви влучили йому в коліно.

– Це боротьба, контакту не уникнеш. Це нормально, коли ногу ніхто не прибирає. Насправді жодного умислу в мене не було. Пригадую, як у зіткненні зі мною зламав руку Максим Щацьких. Він невдало приземлився і зазнав ушкодження. Свідомо і цілеспрямовано я нікого не ламав.

металіст шахтар

– Попри жорстку манеру, судді нечасто вас вилучали. Проте у 2001 році, у грі з Дніпром, ви ще до перерви отримали дві жовті картки. Справедливо?

– Це була цікава гра на Метеорі. Чесно кажучи, тут суддівська робота була особливою. У таких випадках кажуть, що арбітр шукає, кого б вилучити. Тоді Вадим Шевченко знайшов мене.

– Ми вже згадували про один із матчів проти Динамо, однак не менш особливим є протистояння з киянами 1999-го, яке завершилося внічию 1:1. Спочатку у боротьбі із Сергієм Серебренніковим ви забиваєте у власні ворота, а потім реалізовуєте пенальті. І все ж у протоколі про автогол не згадується. Як було насправді?

– Хтось сильно прострілив із флангу, а ми з Серебренніковим боролися за цей м’яч. Я не те, що спрямував м’яч у ворота – він просто влучив у мене і зрикошетив у сітку. Тобто, формально контакт м’яча був саме зі мною. Пенальті? Тут все просто – Діму Рудняка збили, а я реалізував.

– Ви справляєте відчуття дуже стриманої людини, проте, коли бачиш перед собою у воротах Олександра Шовковського, мабуть, хвилювання не уникнути?

– Хвилюється кожен, від цього не втечеш. Навіть Мессі пенальті не забиває. Ти ж не робот, переживаєш за результат.

– У тому ж році ви опинилися у схожій ситуації в поєдинку з Шахтарем. Спочатку привезли пенальті, а на 89-ій хвилині врятували гру.

– Щодо мого голу, то я кинувся на добивання після удару Вадима Гольдіна. Якщо згадувати про пропущений гол, то не пригадую, чи саме я збивав суперника. Як би там не було, всі знають, як судили тоді Шахтар. На жаль, про все в інтерв’ю не скажеш. У 90-х інколи хотілося застосувати силу до арбітрів. Чув, що у нижчих дивізіонах суддів реально били. Тоді люди в чорному відверто знущалися, особливо, якщо у них був певний інтерес.

"Кожен удар Шахтаря завершувався голом"

– Коли ви з Металістом вийшли з Першої ліги у Вищу, то кілька гравців отримали серйозні бонуси. Вам, наприклад, клуб подарував квартиру. Кажуть, не без допомоги одного з керівників Металіста – Сергія Стороженка.

– Так, це правда, Стороженко мені допоміг отримати квартиру, щиро вдячний йому і клубу загалом. У Вищій лізі було по-всякому, але команда намагалася боротися за найвищі місця. Зрештою, Металіст тих часів постійно розташовувався у топі найкращих команд чемпіонату.

– Вже в другому турі після повернення ваша команда поступається Динамо – 1:6, а ви забиваєте єдиний гол. Бойове хрещення елітою?

– Шевченко і Гусін забили ще до 20-ї хвилини, але мій гол подарував певну надію. Проте ви, напевно, пам’ятаєте, що це за Динамо було. Металіст ще вчора грав у Першій лізі, а тут така банда Лобановського! До речі, вже в наступному турі ми грали у Львові з Карпатами, де виблискували Мізін, Паляниця, Євтушок і Стронціцький у воротах. І Металіст привіз зі Львова три очки.

– Коли Металіст у 2000-му програв Шахтарю 0:8, тренер воротарів Віктор Удовенко вирішив скористатися принципом Євгена Лемешка і заспокоїв Горяїнова: "Краще один раз 8, ніж 8 разів по 0:1". Як ви поставилися до цього розгрому?

– Це був той матч, коли нам залетіло все, що можна. Кожен удар завершувався голом. Шахтар був сильнішим, це треба визнати. У свою чергу, ми виявилися неготовими, але це футбол, нічого не вдієш.

– Коли ви, центральний захисник, забивали з періодичністю топ-форварда, партнери в команді не жартували з цього приводу?

– Без підколів не обійшлося. Вася Тофан, наприклад, міг притравити. Але це все було по-дружньому. Зрештою, це не моя індивідуальна заслуга. На кожен гол працює команда. Треба заробити кутовий, майстерно виконати його. Коли м’яч опиняється у воротах – це команда робота.

– Ми згадували про ваш гол у ворота Динамо внаслідок потужного удару. Однак у Металісті в Тофана не було рівних за силою удару?

– Василь справді бив, ніби з гармати, це один з найпотужніших ударів, які я зустрічав у кар’єрі. Тофан мав добре поставлений удар, виконував штрафні і загалом забивав стабільно.

"Слова Павлова? Якщо голова лише для носіння шапки…"

– Попри свою стриманість у розмові, у вас дуже цікавий акаунт у Facebook. Інколи він "горить" від ваших коментарів і думок. Здається, що ви не належите до тієї категорії футболістів, для яких футбол – поза політикою?

– Хіба можна так вважати? Усі вже забули, як цілими футбольними командами голосували за Кучму і Януковича? Це хіба поза політикою? Або ось ці фрази про "мені треба годувати сім’ю"… Це для кого відмазки?

– Серед іншого ви бурхливо відреагували на висловлювання російського легіонера Чорноморця Василя Павлова, якому в Україні важко читати книжки і дивитися кіно. Що можна порадити Павлову?

– Мені здається, що розумна людина в такій ситуації уникала б цих розмов. Мізки ж, напевно, присутні, ти повинен розуміти, куди приїхав і яка зараз ситуація. Можна цього не казати, якщо голова нормальна, правда? А якщо голова лише для носіння шапки, то що тут радити…

– Ігор Шопін зізнавався: йому було образливо, що в певних людей з футбольного оточення не зовсім адекватна позиція стосовно ситуації на Сході України. Як ви сприймаєте поведінку таких людей?

– Я ні з ким не хочу сваритися на цю тему. Просто знаю деяких людей, у розмові з якими про це не варто говорити.

– Одного разу ви не були настільки стриманим і написали лідеру Радикальної партії Олегу Ляшку.

– Він заявив, що у минулому житті, напевно, був собакою. От я і вирішив притравити його – написав, що він був скотинякою. Ляшко відразу почав "ідіотом" обзиватися (Усміхається).

– Наприкінці кар’єри, після епохи в Металісті, ви їдете у В’єтнам. Які спогади про екзотичний вояж?

– Насправді там існували глибокі причини. У Харкові майже рік не платили зарплатню і запропонували компромісний варіант, який був результатом домовленості. Я не хотів нікуди їхати. "Ти граєш у В’єтнамі і там тобі компенсують борг Металіста", – повідомили в клубі. Це мене переконало.

– Місто Нячанг, де ви виступали, є відомим у країні курортом. Поєднали важливе з приємним?

– Дуже класне місто, де я провів фантастичний час. Мав нагоду поїздити країною, однак Нячанг сподобався найбільше. До того ж календар було складено таким чином, що майже протягом місяця наша команда приймала всіх вдома – було комфортно.

– Коли ви повернулися в Україну, то майже відразу закінчили кар’єру, а потім навіть попрацювали наставником сумського Спартака.

– Ситуація була складною, керівництво клубу попросило підстрахувати. Раніше я працював начальником команди, виконував адміністративні функції. Моя тренерська діяльність тривала всього кілька місяців. Хоча робота у футбольній сфері мене приваблює. Я був би не проти взяти участь у цікавому футбольному проекті.

Оцените
Поделитесь
gorilla
Источник:

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме