Бонус 10 000 грн Після подій 2014 року екс-голкіпер збірної України і сімферопольської Таврії Максим Левицький переїхав з родиною з Криму до Києва
Лобановський викликав його до збірної України, а після "сухої" серії у 809 хвилин за новоросійський Чорноморець Левицького запрошували в київське Динамо, московські Спартак і ЦСКА. Максим вирішив поїхати до Франції, де незабаром отримав звинувачення у фіктивному грецькому громадянстві, яке йому оформив Сент-Етьєн. У відвертій розмові Левицький згадав про договірні матчі в чемпіонатах Росії і України, паспортний скандал 2000 року і рішення переїхати з Криму до Києва після подій 2014 року.
Родичі в Греції
— Максиме, потрапити до Сент-Етьєну вам, напевно, допомогла "суха" серія в чемпіонаті Росії. У вас на той момент була купа запрошень. Була дилема, якій пропозиції віддати перевагу?
— Цікаво, але в ніч перед моїм вильотом до Франції отримав запрошення від ЦСКА. Один з керівників клубу прийшов до мене в номер. Постукав у двері вже після опівночі. Сказав, що армійці дуже зацікавлені у моїх послугах, запитав, який контракт має сенс запропонувати, щоб я зробив свій вибір на користь ЦСКА. Відмовляти людині було незручно, я назвав суму в два рази більшу, ніж мав би отримувати в Сент-Етьєні. Вона співрозмовника не збентежила. Але міняти щось вже не бачив сенсу. Мені хотілося спробувати себе в європейському футболі, пожити у Франції. Навіть наставник Чорноморця Байдачний, коли ми зачепили цю тему, розвів руками: "На твоєму місці поїхав би до Сент-Етьєну".
— У заявці французького клубу ви чотири місяці були українцем, а потім перетворилися на нащадка еллінів. Коли Сент-Етьєн вперше підняв питання зі зміною громадянства?
— До підписання контракту розмов на цю тему не було. Я приїхав, 11 липня 2000 року підписав контракт, мене заявили. Ліцензію на участь у чемпіонаті Франції отримав як українець. У першому турі граємо з Генгамом. За день до матчу виходимо на розминку, підходять адміністратор команди з перекладачем. Кажуть, що тільки троє іноземців можуть виходити на поле, а я — четвертий. Тобто, потрапляю під ліміт, швидше за все, грати не буду. Але наступного дня в стартовому складі на поле — Саша Панов, бразилець Алоїзіо і я. Що змінилося за ніч – не цікавився, головне було грати.
— Як далі розвивалися події?
— Трохи пізніше зі мною знову заводять розмову. Мовляв, потрібно оформити паспорт громадянина Європейського Союзу, все буде легально. По-іншому не знають, як вийти із ситуації, щоб я постійно грав. Легіонерів — шість, перед початком сезону ще одного бразильця придбали. Я тим часом дізнаюся, що подібні розмови ведуть не тільки зі мною — також взяли в оборот бразильця Алекса.
— Він першим погодився?
— Так. Але Алекса довго "вмовляли". Вивели зі складу, придумали причину й оштрафували. Пресували постійно. В результаті Алекс здався. Із Марселем на заміну Саші Панову він вийшов уже як португалець, заявили його буквально в день матчу. За 15 хвилин два голи забив, ми 3:0 виграли. А він у 11 матчах 15 голів забив.
— Приклад Алекса вас переконав?
— Скоріше, заспокоїв. Чотири тури відіграв як українець. Потім на тренуванні отримав невелику травму — подряпав об крихту коліно, пішло зараження, довелося робити операцію. На мене прийшов виклик із ФФУ — Лобановський запросив до збірної. Французи відпускати мене не хотіли. Викликав президент клубу. Сказав, мовляв, у нас непроста ситуація, ти повинен залишитися. Я заперечив: "Виклик офіційний, я маю їхати. Хочете, щоб мене на п’ять ігор дискваліфікували?". Президент у відповідь навів приклад африканського легіонера Люсьєна Меттомо. Мовляв, його теж викликали в збірну Камеруну, але ми дали йому трохи грошей, і він вже нікуди не їде. Не бачу причини не запропонувати подібне тобі. Тим більше, у тебе травма, шина накладена, нога не згинається. Нашому лікарю ми довіряємо більше, ніж українському, відновлюйся у нас. Я подумав і … полетів до Києва. Лікар збірної оглянув, сказав, що не зможе "поставити на ноги" до гри, і мені краще повернутися до Франції. Через травму пропустив два тури, до того ж команда програла матч на Кубок країни. Президент Сент-Етьєна мене викликав, докорив: "Ми майже мільйон доларів за тебе сплатили, зарплату платимо хорошу, а ти нам назустріч не йдеш". Тут наші інтереси перетнулися — через тиждень вже вийшов на поле в грі проти Ліона.
— Після розмови з президентом дали свою згоду на отримання іншого паспорту?
— Незабаром тренер Сент-Етьєна в інтерв’ю французькому телеканалу розповів, що у мене, виявляється, є якісь родичі в Греції. Мені просто обірвали телефон українські та російські журналісти. Я на той момент просто не знав, що їм відповідати. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства в Новоросійську. Пам’ятаю, що забирав "ксиву" на нейтральній території — в Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я все одно вагався. Сказав, що без свого агента — Кості Сарсанії — нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися із віце-президентом клубу, який пред’явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, де йшлося про те, що паспорт видано на законних підставах. Костя теж сумнівався, що Сент-Етьєн так швидко оформив мені паспорт, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав "ксиву".
Автографи для жандармів
— З грецьким паспортом ви відіграли лише два тури.
— У другому моєму матчі в статусы "грека" ми зустрічалися ыз Тулузою. Суперник — третій знизу, ми стоїмо вище. Обіграли 1:0. Тренер Тулузи Робер Нузаре до цього вивів Сент-Етьєн з другого дивізіону в перший. Посів п’яте місце з командою в еліті. Потім вщент розсварився зі спортивним директором і президентом клубу. Пішов в Тулузу, але був, мабуть, був у курсі внутрішніх процесів, які проходили у нашому клубі. На прес-конференції після матчу сказав: "Ми цей матч ще не програли. Точно знаю, що у Алекса — лівий португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького". Для мене це обернулося затриманням і майже п’ятигодинним допитом в січні 2001 року.
— Що здивувало під час допиту?
— Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: "Чортові французи — не обдурять – не проживуть". Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше — як вибратися з цієї поганої історії. У камері мене протримали до ранку. Вранці один з жандармів приніс цілу пачку газет популярної l’equipe — головною темою номера було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими прикрашало обкладенку газети. Жандарм попросив поставити автографи під кожним номером — на пам’ять для всіх працівників департаменту поліції Парижа, включаючи комісара. Коли ця "автограф-сесія" добігала свого кінця, у мене вже трохи боліла рука. А в 11 ранку мене звільнили з-під варти, вручивши розпорядження з’явитися у ліонський суд.
— Що було в суді?
— Перш за все, висловлюючись юридичними термінами, "досліджували хто отримував зиск від цієї ситуації". Адвокат звернув увагу судді, що ніякої особистої зацікавленості у грецькому паспорті у мене не було. У той час отримав серйозну травму Олександр Шовковський, і Лобановський сказав, що розраховує на мене як основного воротаря збірної України. Мене викликали на гру з Польщею. Єдиний мій інтерес — з цим паспортом міг грати у англійській Прем’єр-лізі. На той момент у Сент-Етьєна і лондонського Арсеналу був договір про співпрацю. Уже пізніше Костя зізнався, що була розмова щодо мене з Арсеном Венгером, була попередня зацікавленість. Вони з Венгером перетиналися, коли Костя на початку 1990-х грав у Франції.
— Паспорт виявився краденим?
— У загальноєвропейській базі вкрадених і втрачених паспортів знайшли португальські "ксиви" Алекса і Алоїзіо. Я отримав висновок поліції, що мій паспорт за жодними базами не проходить — він був визнаний недійсним, оскільки суд отримав повідомлення від поліції Греції, що паспорт з такими даними такій особі в Греції не видавався. Тобто, цим паспортом ні клуб, ні я не мали права користуватися. Я, до речі, в аеропортах ним жодного разу і не скористався — завжди пред’являв тільки український спільно з робочою карткою, отриманою від французьких міграційної влади.
— У підсумку ви відбулися легким переляком — чотиримісячною дискваліфікацією.
— Французи ще затримали відправку мого трансферу в московський Спартак, з яким незабаром підписав контракт. До суду літав уже із Москви. За рішенням суду мені дали чотири місяці умовно. Але з нагоди виборів президента Франції оголосили амністію, і я автоматично перейшов до розряду несудимих. Плюс виписали штраф в 20 тисяч євро. Втім, його так і не заплатив — ніхто не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час Європою літав із побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, не дай Боже, заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань мені більше не ставили.
— Які санкції отримали інші учасники паспортного скандалу?
— Фариду Мондрагону на п’ять років заборонили в’їзд на територію Франції. Хоча він стільки разів із цим паспортом літав із Колумбії до країн Євросоюзу і назад… І чомусь у нього жодного разу не було проблем на кордоні. Алекс і Алоїзіо заплатили штрафи, отримали 4 місяці дискваліфікації і … незабаром опинилися в ПСЖ.
— Що вам сказали в Сент-Етьєні, коли почалися судові розгляди?
— Президент намагався заспокоїти: "Не звертай на це увагу, ти гравець Сент-Етьєна". Але незабаром почув: "Вибач, ми розуміємо, що ти вийшов на пік форми, але нам твоя участь в матчах очок не принесе". Клуб вів переговори із Депортиво, хотіли мене туди віддати. У підсумку продали в Спартак.
— Яке покарання отримав Сент-Етьєн?
— З команди зняли 7 очок, генерального менеджера Жерара Соле було відлученено від футболу на рік. Команда за підсумками сезону 2000/2001 вилетіла у другий дивізіон.
Коли воротар цілує суддю
— У російському клубному футболі було таке явище як "кооперативи". Коли кілька команд, що стояв на виліт, домовлялися між собою і топили певного "щасливчика". Ви з подібним в українському футболі зіштовхувалися?
— У сезоні 1997/98 таким чином "втопили" одеський Чорноморець. Таврія теж стояла на вильот, але в останньому турі ми виграли, і в першу лігу потрапили Моряки. Ми знали, що переможемо тернопільську Ниву. Завдання — дозволити забити їх грузинському нападаючому (судячи з усього — Автандилу Капанадзе, який в тому сезоні забив 15 голів і став четвертим в списку найкращих бомбардирів чемпіонату — прим. М.Р.).
Щоправда, тренер підійшов, сказав: "Тебе це не стосується". Перший тайм ми грали без всякого сценарію. Забили два голи. Потрібно було допомогти забити їх форварду. Грузин вийшов один на один — я потягнув. Ще раз пробив — штанга. Наші вже почали розступатися. Народ на трибунах швидко все зрозумів, став свистіти. Нападник з подивом дивився на мене. Я розвів руками: "Пропускати не буду. Нехай призначають одинадцятиметровий, заб’єш з пенальті". Скосили його в штрафний — свисток судді мовчить. Ще раз завалили. Арбітр не реагує. Гравці підходять до нього, він у відповідь: "А зі мною ніхто ні про що не домовлявся — грайте". Так 2:0 у Ниви і виграли.
Через пару днів відкриваю свіжий номер газети "Кримська правда". Заслужений журналіст пише, що в Сімферополі команди відверто відбували номер, трибуни свистіли і, судячи з усього, лише один гравець був не в курсі домовленостей — це Левицький. Максим тягнув, все що можна. Я посміхнувся …
— У Росії смішні епізоди були?
— Коли виступав за Терек, справжній шедевр був у Брянську. На табло — 2:2. Остання хвилина гри. Подаємо кутовий. Захисник вибиває м’яч рукою. Стовідсотковий пенальті. Суддя показує на точку і лізе в кишеню за карткою. Ми дружно радіємо. Господарі тим часом оточують арбітра, до нього біжить лайнсмен, щось емоційно розповідає. Вислухавши його, суддя змінює рішення, показує "від воріт". І найцікавіше — воротар суперника починає цілувати суддю — це відео навіть в інтернеті є. Керівники нашої команди, які сиділи у ВІП-ложі, потім розповідали, що губернатор, який був присутнім на грі, із подивом запитував у свого оточення, чому воротар цілує суддю?
Після гри оператор вмикав нам відео цього епізоду. Видно, як наш футболіст зліва подає лівою ногою, як їх захисник вибиває м’яч рукою. Оператор каже: "Найцікавіше попереду!". Дивимося, вже після того, як суддя показав "від воріт", всі відходять, а воротар підбігає до судді і чмокає його в щічку. Нас всіх просто "порвало" від реготу. Ще кілька разів переглядали, "на біс".
— Брали участь у матчах, коли премію "виписувала" третя сторона?
— Так, за московське Динамо проти ЦСКА. Локомотив преміював за кожне відібране у армійців очко. Зіграли 0:0. Половину премії тодішнє керівництво Динамо кудись "прилаштувало". Видали половину, сказали, що решту роздали працівникам клубу. Ми заради інтересу запитали у працівників, виявилося, що ніхто цих грошей не бачив. Так ми тоді з командою із "нашої" частини грошей скинулися, роздали лікарям, водію та іншим хлопцям з обслуговуючого персоналу.
— В Україні матчів подібного плану не було?
— Якось Таврія зіграла 3: 3 із Шахтарем. Провели чудовий матч, вигравали із різницею в два м’ячі, хоча останні 40 хвилин грали вдесятьох — видалили нашого захисника. У Таврії тоді мала місце велика затримка по зарплаті. Але відразу після гри нам дали преміальні. До цього ніколи не роздавали гроші відразу після матчу в роздягальні. І розмір преміальних за мірками Таврії був божевільним. Зазвичай платили по 100 або 200 доларів, а тут дали по 600. Ми запитали: "Це і зарплата ще?". Відповіли, що ні, зарплата незабаром теж буде. І тільки через рік з’ясувалося, що гроші передало київське Динамо. Або близькі до киян люди.
— У 2012 році ви із сім’єю переїхали з Москви до Криму, а три роки потому зробили ще один марш-кидок і тепер живете в Києві. З чим пов’язаний останній переїзд?
— Я народився в Ростовській області, велика частина моєї кар’єри пройшла в Росії, коли виступав за московське Динамо оформив себе російське громадянство. Але серцю не накажеш. Після подій в Криму в 2014 році вирішив, що по духу мені ближче Україна. Рішення про переїзд приймали на сімейній раді, дружина мене підтримала. У Києві нам комфортніше. І дружина, і сини — громадяни України. Старший син навіть перевівся з московського ВНЗ в київський — це було його особистим рішенням. Таким чином він висловив свою громадянську позицію. Мені його вчинок сподобався. Я маю посвідку на постійне проживання в Україні. І вважаю себе українцем. Пишаюся, що зіграв 8 матчів за збірну. Пам’ятаю, як 31 травня 2000 дебютував за синьо-жовту дружину на "Уемблі" в матчі з Англією. Це було здорово!
