FootBoom ⚽ Украинские Общие новости Григорій Ярмаш: "Найбільш пам'ятний матч - з Англією на "Уемблі"
^

Григорій Ярмаш: "Найбільш пам'ятний матч - з Англією на "Уемблі"

1812
Григорій Ярмаш: "Найбільш пам'ятний матч - з Англією на "Уемблі"
Фото - Денис Руденко, FootBoom.com

Захисник «Зорі» Григорій Ярмаш, який недавно закінчив кар’єру, розповів про свій шдях у футболі.

— Григорій, де той гвіздок, на який ти повісив бутси: в гаражі, в комірчині, на балконі?

— І бутси, і срібний цвях, який подарували партнери, привіз додому, в Полтаву. Та поки не було часу подумати, де його прибити. Ось зараз саме приїхав до батьків у гості, на Тернопільщину, звідки я родом.

— А насправді, бутси, в яких зіграв останній матч проти «Олімпіка» (2:0), куди подінеш? У сервант поставиш і пил ганчірочкою витиратимеш?

— Та ні, не думаю. Звісно, вони пам’ятні, в них останній матч в якості гравця провів на офіційному рівні. Можливо, буду бігати на тренуваннях або з друзями.

— Розкажи, як почувався у день матчу, це якісь особливі відчуття?

— В принципі особливі моменти були, хоча, можна сказати, я ще починаючи з зими, готувався до цієї ситуації. Вже тоді були розмови, що по закінченні контракту залишуся в клубі. Рано чи пізно приходить час завершувати, нічого страшного. Звичайно, і в команді всі знали, що це моя остання гра. То не було спонтанно.

— Ти вже два тижні пенсіонер. Що відчуваєш: дикий сум за футболом, чи полегшення, нарешті цей каторжний режим закінчився?

— Відверто кажучи, зараз ще не збагнув, що сталося — стільки років був гравцем, і ніби все як завжди: просто пішов у відпустку. Та 19-го числа команда збирається, і тоді вже точно відчую різницю.

Читайте также: Григорий Ярмаш: "Из футбола уходить не планирую. Буду работать тренером"

— Тобі пророкують тренерську кар’єру, ти навчався на курсах?

— Так, нещодавно я отримав ліцензію С, але це тільки початок. В подальшому планую йти крок за кроком, треба вчитися і підвищувати кваліфікацію. Навчався я в Запоріжжі, в обласній федерації футболу, ліцензію С можна отримувати в будь-якій федерації. А далі будемо вчитися вже в Києві.

— До речі, про навчання. Чув, що ти гарно вчився в школі.

— Батьки і вчителі не скаржилися, бо я добре намагався виконувати обов’язки в навчанні. Дев’ятий клас закінчив відмінником. Я до 8-го був у рідних Залізцях, а вже 8 і 9-й класи вчився у львівському інтернаті – УФК-Карпати. Улюбленим предметом, звісно, була фізкультура, також подобалися історія з географією.

— Відомо, що спонсором вашої шкільної команди був спиртзавод. На футболках був логотип: «Залізці-спирт»?

— Ми їздили, як команда села, тому так і називалися – Залізці. Але там не тільки спиртзавод, там і люди допомагали, тато мій Петро Григорович Ярмаш також, у нього своя фірма і він помагав, дуже любить футбол. В селі всі один одного знали, тому й підтримували команду гуртом.

— Хто з твоїх однокласників в УФК-Карпати досяг успіхів у дорослому футболі?

Максим Фещук, Руля Гук був потім у «Шахтарі», Вова Федорів за «Карпати» грав.

Читайте также: Посещаемость Лиги Пари-Матч: худший сезон в истории, прогресс "Олимпика" и падение "Динамо"

— Коли Павло Яковенко взявся за втілення унікального проекту «Академія «Динамо»-1985», для якого було зібрано талантів цього року народження ледь не з усього Союзу, він запросив із львівського УФК і тебе. Де ти його так вразив?

— Не можу сказати, де Павло Олександрович мене запримітив, але, думаю, він питав рекомендації тренерів. Запросив на збори, які проводилися в Тернополі, недалеко від дому, і, виходить, домашні стіни допомогли потрапити в столичну академію.

— Один із твоїх ровесників і майбутніх тамтешніх партнерів – Олександр Алієв скаржився на жахливі умови в академії московського «Спартака», мовляв, тому він і втік до Києва. Які умови були в «Динамо», де ви жили, як харчувалися, чи платили якусь стипендію?

— Все було шикарно. Мене запросили приїхати в Київ, сказали, подивитися умови. Зрозуміло, без батьків, та ще й у Київ – далеко, але приїхав. Подивився на базу і, як кажуть, щелепа впала. Я більше не хотів нікуди їхати, таких умов взагалі ніде не було. Я не пам’ятаю за гроші, по-моєму, щось платили. Не можу сказати точно, але щось платили, не згадаю суму. Коли вже розпустили, то далі були «Динамо-3», «Динамо-2», там професійні контракти, ми вже були повнолітніми.

Читайте также: Тотальный "Шахтер": Почему Премьер-лига ошиблась со списком лучших

— З ким найпершим подружився у Києві?

— З Ігорем Чучманом, ми з ним мешкали разом. Він зі Львова, я з Тернопільської області, обидва із Західної України, тому швидко знайшли спільну мову. Ми й куми тепер, адже стільки років дружимо. А ще відразу потоваришували з Сашею Максимовим, Вовчиком Самборським, з Вовчиком Польовим досі спілкуємося. Так, у нас дружня команда, що й не дивно: цілий рік по 24 години на добу разом були, може там днів на 10 відпускали додому з Києва.

— Обізнані люди стверджують, що Яковенко дуже суворий тренер, схиблений на дисципліні. Тяжко доводилося?

— Суворий, дисципліна і максимальна віддача — передусім. Але ми розуміли, якщо вже потрапили в «Динамо», маємо доказувати ділом. Якщо щось йшло не так, Яковенко міг жорстко підказати, щоб ніхто не розслаблявся. Тому всі намагалися дотримуватися дисципліни. Бо у нас тренер сам такий дисциплінований, і вимагав від інших, щоб був порядок в побуті і на полі.

— У 2002 році ти дебютував за «Динамо-2» у першій лізі, восени грав за «Динамо-3» у другій. Пишався собою?

— Ніколи не пишався собою. Щойно почав би, то тоді й закінчив, напевне: не днями, а ще у 2002-му.

— Як тобі малося у дочірніх командах «Динамо»? Як охарактеризуєш той період свого життя?

Читайте также: Лига Пари-Матч: сезон 2016-17 через призму цифр

— В принципі, нормально: мешкали на базі, працювали, грали, намагалися підвищувати майстерність. Пам’ятаю, операцію на пахових кільцях робили. Дякуючи керівництву клубу, президенту, мене, молодого хлопця, до Мюнхену відправили, там у клініці оперували.

— Із Лобановським не довелося перетнутися? Чи тільки здалеку бачив метра?

— Траплялися моменти, коли ми з «Динамо-2» грали, там турнір Макарова, і він завжди, за нагоди був присутнім на матчах в манежі Конча-Заспи. Кілька разів я бачив, як Валерій Васильович спостерігав саме за нашою групою.

— Для українського футболу 2002 рік став «чорним» — Лобановський помер. Ви веселі, 17-річні динамівці розуміли масштаб цієї трагедії?

— Певна річ, бо Лобановський це глиба, величина для українського футболу! Плюс він підтримував Павла Яковенка і наш спецклас. Не знаю, може то збіг обставин, але після смерті Лобановського нас влітку зібрали і сказали, що спецклас розпускають. Розійшлися хто куди, хто в «Динамо-3», хто в «Динамо-2», хто додому поїхав і шукав інше продовження кар’єри. Ми відчули це все на собі.

— Після смерті Лобановського «Динамо» очолив Михайличенко. Команда двічі поспіль у 2003 і 2004 роках вигравала чемпіонат, у 2003 і 2005-му брала Кубок. Не було жодного шансу протиснутися в основу?

Читайте также: Лига Пари-Матч: сборная сезона-2016/17 по версии FootBoom.com

— Брали кілька разів на тренування, але щоб закріпитися… Не підходив під вимоги, які потрібні були для першої команди. Тому влітку 2005-го пішов з «Динамо».

— Молодості властива безпечність: залишаючи «Динамо», думав, ай, ще встигну, чи важко було розлучатися?

— Звісно сумно було, я там провів стільки років, колектив рідний, хлопці. Але нам було по 20 років, зміна поколінь, приходять молодші, які повинні грати. Ми розуміли, що треба робити крок вперед, йти на підвищення і не застоюватися.

— Як стався перехід до «Ворскли»? Чому саме Полтава?

— Мене визвав Котельников, сказав: «Є можливість поїхати до «Ворскли». Загалом, до Полтави нас вирушило четверо – ще Денис Главіна, Ден Онищенко і Діма Бровкін. Я там потренувався кілька днів і підписав повноцінний контракт. Вища ліга — що ще треба молодому гравцю? Нове керівництво, новий тренер Віктор Носов, для мене головне було те, що я приїхав на базу, там класно, поля, умови для праці і перспектива зростання.

— У двох наступних сезонах «Ворскла» під орудою Носова посідала в таблиці місця за межами десятки. Згоден, що потім у клуба почалося «нове життя» — прийшов Павлов?

— Фундамент команди Носов закладав разом із президентом Олегом Бабаєвим, потім Микола Петрович прийшов зі своїми вимогами, зі своїм баченням і просто новий виток пішов.

Читайте также: Лига Пари-Матч: "Динамо" триумфует в топ-шестерке

— Цікаво було вперше спілкуватися з Павловим тет-а-тет?

— О, так! Ми поїхали а збори до Туреччини, по черзі заходили до нього, і запам’яталося, що перші питання зовсім не про професію були, а про родину – дружина, дівчина, сім’я. А потім вже заходили за професійні моменти спілкувалися.

— При нагоді Павлов знайомився не тільки з футболістами, а й із їхніми родичами, татом-мамою, дружинами. Мовляв, по дівчині відразу бачив, як складеться подружнє життя у футболіста. Ти знайомив свою Світлану із Павловим, чи не ризикнув?

— Я в Полтаві одружився, звісно знайомив. Микола Петрович започаткував традицію: влітку до Ялти на тиждень з родинами, у кого дітки, то з ними. Також відмічали річницю Кубка, відпочивали з сім’ями, він був знайомий з усіма дружинами і дівчатами гравців.

— Долганський був найкрутішим авторитетом у команді?

— Звісно, бо був одним із найдосвідченіших, пограв в «Шахтарі», «Металурзі» донецькому, та й за віком був авторитетом. У нас був дружній колектив — Маркоскі, Даллку, які провели стільки років у команді, Сергій Кравченко, Єсін, Краснопьоров, Медведєв. Микола Петрович йшов за принципами Валерія Васильовича, у нього повинна була бути не команда авторитетів, а команда-авторитет.

Читайте также: Лига Пари-Матч: прыжок "Зари" и надежды "Динамо"

— Потім Сачко прийшов? Тоді ти міг уявити, що він згодом стане головним тренером «Ворскли», виводитиме її в єврокубки?

— Ну, ось, і Вася Сачко. Я пішов з «Ворскли», коли Василь Вікторович ще був футболістом. Після того, як ми виграли Кубок, зрозуміло, що всі футболісти стали героями Полтави, тож не дивно, що він затримався в клубі, бачите, став тренером головним.

— З ким ти товаришував у Полтаві?

— Звісно, спочатку ті, що приїхали з Києва трималися разом, вчотирьох, з Бровкіним мешкали на базі. Потім Долганський взяв під опіку, мені було дуже приємно з ним працювати, ми й досі спілкуємося. Він зі свого досвіду багато мені гарних речей підказав, що і як потрібно робити, я йому вдячний. Йован Маркоскі, коли приїхав, також подружилися. Але у нас вся команда дружня була, Сергій Кравченко, Олександр Чижов, ми разом мешкали і теж досі спілкуємося. У нас одна філософія футбольна, ми такі бойцюгани, не дамо себе образити на полі

— Хоча Михайличенко й не підпускав тебе до «основи» «Динамо», та все ж зіграв у твоєму житті велику роль. Вдячний йому, що взяв тебе в збірну U-21, з якою ви ледь не виграли молодіжний чемпіонат Європи у 2006 році.

— Звісно вдячний. За те, що в молодіжці грав, а найголовніше, що саме він згодом викликав мене і до національної збірної. Думаю, якби не Олексій Олександрович, то того виклику й не було б. Вдячний йому.

Читайте также: Денніс Бонавентуре - найкращий гравець 30-го туру Ліги Парі-Матч

— Почнімо з молодіжки. Відбірковий турнір ти розпочинав ще виступаючи за «Динамо»?

— Так, базовий рівень тієї команди ще Павло Олександрович закладав, під керівництвом Яковенко зіграли три матчі і після цього він пішов, прийшов Михайличенко. А на фінальну частину до Португалії їхав вже гравцем «Ворскли».

— Ви самі коли повірили, що завдяки голам Мілевського і Фоміна обіграли Нідерланди у стартовому матчі Євро з рахунком 2:1?

— Тільки після фінального свистка. Нас шалено підтримали вболівальники, там, де ми грали — в Агеді, був повний стадіон, і весь у жовто-синіх прапорах. ми почувалися як вдома. Тому не могли погано зіграти, всі на повну віддавалися, дякувати нашим вболівальникам у Португалії.

— Ви вийшли з групи з першого місця. Чому не вдалося обіграти Сербію у півфіналі в основний час?

— Серби на всіх юніорських турнірах виставляють гарні команди, там завжди футболісти в хороших клубах грають. А ми в доданий час, можливо, вже намагалися дотягнути до пенальті: знали, що у нас гарні воротарі, які можуть нас витягнути у фінал. Так і вийшло. Тоді тактичний хід Олексія Олександровича зіграв важливу роль: він випустив замість Пятова Рибку і ми вийшли до фіналу.

— Згадуючи його, не думали, що не треба було дратувати голландців у групі? От вони й помстилися – 0:3?

Читайте также: Лига Пари-Матч. "Динамо" - "Заря" 1:2. Раз заброс, два заброс (Видео)

— Розумієте, ми вже потім збагнули, що з Голландією у фіналі це найкраща наша гра була на турнірі. Саме гра, а не результат. А разунок виявився поганий, майстерності не вистачило, досвіду таких матчів. У Хунтелаара два моментами було, і він їх забив. А ми свої не реалізували. Плюс у підсвідомості було, що ми вже герої, і все зробили. У голландців менталітет переможців, а для нас фінал це вже досягнення. Звичайно, потрібно було знайти в собі резерви, аби виграти золото.

— Михайличенкові ти завдячуєш і викликом до національної збірної України? Коли вперше погукав, здивувався, не повірив?

— Якщо чесно, не очікував. Але тоді Микола Петрович прийшов, і «Ворскла» почала показувати результат, ми з передостаннього місця на восьме піднялися, перемагали і грали класно. Нам казали що тренери збірної слідкують, бо команда нормально грає, але виклику не очікував.

— У тебе 8 матчів за збірну. Зізнайся, щоразу почував себе новачком?

— Відчував-відчував. Добре, що нас одночасно із Кравченком викликали, ми трималися разом, одноклубники ж, і так адаптація пройшла. Але, звісно, почувався новачком, там були старички —Шевченко, Шевчук. Воронін, Шовковський.

— Найпам’ятніший матч за збірну на «Уемблі» проти Англії?

Читайте также: Юрий Коваль: "Победа над "Динамо" очень важна для нас"

— Так. Емоції позитивні, коли виходиш, повний стадіон, 70 тисяч, співають гімн — емоції зашкалюють. Хоча гра почалася і вже на це не звертаєш увагу, але матч звісно запам’ятався.

— Окрім дебюту у збірній той сезон-2008/09 назавжди запам’ятається ще й виграшем Кубку? То було щось неймовірне?

— Певна річ! Перший трофей для кожного з нас і клубу «Ворскла». Для такої провінційної команди на той час виграш Кубку, при сильних «Динамо», «Шахтарі», «Дніпрі», «Металісті», був фантастикою!

— На вас ніхто не ставив. Остаточно повірили в себе після півфіналів з «Металістом» — 0:0 і 2:0?

— Повірили лише, коли арбітр фінальний свисток зробив. А після півфіналу просто вийшли у фінал і намагалися зробити для перемоги все можливе.

— Розкажи, як напередодні фіналу ви дивилися фільм «Хоробре серце». Це справді згуртувало й завело команду?

— В принципі, налаштувалися кожен сам по собі, але ви самі знаєте, який у нас був тренер, надзвичайний психолог, на будь-яку гру міг налаштувати, а на фінал тим більше. Він підібрав слова, щоб ми заспокоїлися і виходили спокійно грати, але пам’ятали, що такого шансу може більше й не бути. Ми вийшли і чіплялися за кожен момент.

— Проти кого тобі довелося найважче у захисті – Вілліан, Фернандіньо? Відчувалося, що це майбутні зірки АПЛ?

Читайте также: Сергей Ребров: "Президент должен для себя понимать, нужен я команде, или нет"

— Звісно відчувалося, вони після виграшу Кубку УЄФА приїхали, кожен футболіст топ-рівня. Ми ж намагалися командою нівелювати індивідуальні дії гравців «Шахтаря». Перемогли 1:0.

— Святкували у Дніпрі, де проходив фінал, потім ще й у Полтаві?

— Так, вдома нас зустрічало багато вболівальників, ми відразу на стадіон поїхали. Емоції переповнювали.

— Ще й у чемпіонаті 5-те місце посіли. Герої?

— Ми налаштовувалися на Кубок, і в кінці чемпіонату грали в своє задоволення. А так виходить і місце гарне посіли, і Кубок виграли.

— У 2008-му році на матчах «Ворскли» вболівальники вивішували оригінальний баннер: посередині серце і твоє прізвище. А Павлов тебе навіть називав полтавським Данко?

— Так, пригадую. Просто завжди намагався ставитися до людей по-людськи. Така любов болільників приємна і окрилювала віддаватися на полі, ще інтенсивніше працювати.

— Розкажи, що згадується про матчі з «Бенфікою» у Лізі Європи? 0:4 там і 2:1 удома— це твій перший єврокубковий досвід.

— Звісно, все згадується. І стадіон «Да Луш», і склад їх потужний, який був на той час – Коентрао, Савіола, Ді Марія, Давід Луїс, зараз дехто з тих наших суперників грає в «ПСЖ», «Реалі», «Челсі», що не прізвище — зірка. Звісно традиції їхні вразили, той же орел над полем.

Читайте также: Второй этап Лиги Пари-Матч: "Заря" "зажигает"

— Ще одна знаменна для тебе подія сталася у футболці «Ворскли». В УПЛ ти забив тільки два голи, і один із них «Динамо», точніше, Шовковському.

— В принципі для мене кожен гол знаменний, я їх всього два забив, а кому неважливо. Хоча тоді за «Динамо» Шевченко грав, Ярмоленко починав.

— Григорій, про штрафи Павлова ходять анекдоти. Розкажеш щось ексклюзивне?

— Ну, про Безуса всі знають, що в нього був кілограм зайвої ваги і це йому майстра спорту коштувало. Було багато такого, у Павлова свої вимоги, і всі притримувалися. Якщо він бачив, що хтось не виконує потрібного, були розмови на підвищених тонах. А якщо не порушуєш режим, командні правила, то претензій особливо не було.

— І все ж, через рік ти втратив місце в основі, і Павлов тебе з легким серцем відпустив у «Зорю», так?

— Все залежало від мене, трохи пішов збій. Ми з Миколою Петровичем спілкувалися, я завжди радився і досі раджуся з ним про такі кардинальні речі. Ось і прийняли рішення, що мені краще піти в іншу команду.

— Чим же тебе так спокусив Чанцев, що ти проміняв Павлова і Полтаву на «Зорю», яка після тренерської лихоманки вже стояла «на виліт»?

— П’ять з половиною років — такий немаленький період, і треба було просто змінити обстановку, розпочати з нуля в другій команді. Плюс дзвінок Анатолія Дмитровича підштовхнув до такого рішення. Нове керівництво, нова команда, новий виклик.

Читайте также: Ігор Бурбас: "Бонавентуре два місяці був на перегляді в "Динамо-2"

— Невдовзі Чанцева звільнили і в. о. став Вернидуб. Виходить, ви з Юрієм Миколайовичем одні з небагатьох у нинішній «Зорі», хто пройшов весь цей шлях аж до бронзових медалей?

— Можна сказати і так.

— Нинішній сезон найвдаліший за результатами для команди. А для тебе особисто який період кращий у «Зорі»?

— Кращими, саме в плані ігрової практики, були ті часи, коли команда залишилася в Прем’єр-лізі, потім ми займали 10, 7 місця. Я тоді регулярно грав. А за командним результатом, звісно, найкращим був сезон, що минув. Закінчити кар’єру гравця з бронзовою медаллю — почесно і радісно.

— У минулому сезоні «Зоря» вже грала у групі Ліги Європи. Поділишся своїми враженнями від «Манчестер Юнайтед» та інших?

— Хоча я не виходив на поле, але все рівно був на «Олд Трафорд», дивився інші матчі, це божевільний досвід для команди, керівництва клубу, спілкування з такими тренерами і функціонерами запам’ятовується надовго.

— Вже при тобі «Зоря» змушена була залишити Луганськ.

— Коли все це почалося ми до кінця сезону ще були в Луганську, кілька матчів зіграли, і розійшлися у відпустки. Потім нас збирали вже у Запоріжжі.

Ні, житла там у мене не залишилося, у Луганську винаймав квартиру.

— Для Юрія Вернидуба – Запоріжжя рідне місто, а команда обжилася вже?

Читайте также: "Динамо" - "Заря" 1:2. Кадры решают

— Футболісти — кочівники, ми постійно в дорозі. Зараз вже три роки в Запоріжжі, переїхали на базу. Гарні умови, обжилися, все знаємо. Винаймаємо тут квартиру. Є власна квартира у Полтаві, син там народився, і ми осіли в цьому мальовничому місті.

— Візитівкою Полтави є галушки.

— Звісно, коли приїздимо додому, ходимо в кафе, ласуємо. Там вже роками випробувано, знаємо, де якісно готують.

— Що прикметного тобі сподобалося в Луганську, а тепер у Запоріжжі?

— У Запоріжжі — Хортиця, ми там часто буваємо, подобається і сам острів, і музей козацтва. В Луганську не знаю навіть, там стадіон мені запам’ятався і вболівальники. Я часто згадую, коли ми боролися за виживання і грали із «Кривбасом», тоді було «мінус 13», ми виходимо на поле, а на стадіоні — 10-12 тисяч вболівальників! Думаю, ще довго буду це пам’ятати.

— Твоє селище Залізці знаходиться на березі ставу, найбільшого на Тернопільщині. Ти рибалка?

— Ось бачте, як вийшло: мешкав недалеко від одного з найбільших ставків, але не дуже рибалкою захоплююся. Немає тяги.

— Зараз весь вільний час на сина?

— Так син — Іван Григорович, у вересні буде три рочки, весь вільний час займає. Хоча і з дружиною можемо сходити кудись, в кіно, чи до театру.

Читайте также: На матч "Динамо" - "Заря" прибыли скауты "Вильярреала"

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь
Источник: sport.ua
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме

Статьи

Все статьи
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения