Бонус 10 000 грн Вже екс-півзахисник іранського "Персеполіса" Олексій Полянський розповів, чому залишив Іран та що збирається робити далі.
— Чому після півроку в Ірані залишили Персеполіс?
— Перед укладанням контракту керівництво клубу говорило, що розраховує на мене, але вже наприкінці вересня все раптово змінилось. Повноцінно я грав за Персеполіс тільки в січні, вже після початку другого кола. Думаю, що керівництво хотіло побачити мою погану гру, щоб потім зробити винним в поганій підготовці та самій грі, й розірвати контракт.
Але цього не могло статися через різницю у рівні між українським та іранським чемпіонатами, різницю в менталітеті та мій професійний досвід, набутий в Шахтарі та інших українських клубах.
За весь час перебування в Ірані я жодного разу не чув від Бранко (головного тренера, — прим. А.С.), що я його чимось не влаштовую. Навпаки, він всім в клубі неодноразово говорив, що наш з Прийомовим рівень та відношення до справи його повністю влаштовує… Але сталося те, що сталося.
— Що стосується фінансів: з вами повністю розрахувалися, чи є певні проблеми?
— Ні, з цим все добре.
— Якби перед переїздом в Іран вам сказали, що ситуація складеться таким чином, поїхали б в Персеполіс?
— Тобі ніхто не скаже перед переходом, що щось може скластися не так. Навпаки, розповідають, наче твій майбутній клуб фактично копія Барселони, Баварії чи Шахтаря… Проте, я розумів, куди їхав. Тим більше, Персеполіс ставив мету виграти чемпіонат, пройти як можна далі в Лізі Чемпіонів Азії. Це все підкупило, тому й погодився.
— Який головний висновок можна зробити від перебування в Ірані та гри у місцевому чемпіонаті?
— Хочу сказати нашим експертам та невідомим «агентам фіфа», які не були в Ірані: стримуйте свої хибні висновки, бо інформацію по будь-яким футболістам в Ірані відслідковують дуже ретельно. Коли в минулому році в газеті Експрес з’явилась інформація по мене та Прийомова (мовляв, Перспеполіс нас дурить), то нам відразу про це сказали. Можливо, цей випадок теж вплинув на відношення до нас.
Спочатку перебування в Ірані несло лише позитивні емоції від країни, людей, уваги до футболістів, кількості глядачів. Але нам була необхідна ігрова практика. До її відсутності додавалися внутрішні проблеми в клубі. Звичайно, якби ще родина була поруч, тоді теж було б набагато легше. А так, десь на початку жовтня, склалася ситуація, яку пережили за свою кар’єру багато футболістів. В результаті накопичилися різні думки і психологічно стало дуже важко знаходитися в Ірані.
Коли футболіста випускають на заміну, на 15 або на 3 хвилини, — це не гра у футбол, тому задоволення мало. В січні я відіграв всі 90 хвилин лише в одному матчі. Вболівальники були задоволені як результатом матчу, так і моєю грою. Проте в клубі залишились деякі особи, які хотіли моєї провальної гри, але не вийшло. Вони ж потім казали, що це була гра проти слабкої команди… Тобто, люди шукали в мені і в моїй грі тільки негатив.
— До чого в футбольному й побутовому планах так і не вдалося звикнути?
— Як я вже казав, дуже важко бути без сім’ї. Все інше в побуті не впливало на ситуацію. Щодо футбольних планів, то вони на початку були зовсім іншими. Але пізніше я розумів — якщо залишусь тут надалі, просто втрачу ще більше часу свого життя. Зараз вже все вирішилось, а тому нема підстав про щось говорити. Аналіз мною вже зроблено, а життя покаже, хто був правий в цій ситуації.
— Що думаєте робити далі? Які варіанти продовження кар’єри розглядаєте?
— В 30 років, маючи значний професійний досвід в футболі, сподіваюсь ще пограти на вищому рівні. Скоріше всього, в Україні. Не буду потрібен як футболіст в Україні чи за кордоном? Нічого страшного, в мене є син, якого вже треба готувати до професійного футболу. Тому почну займатися його особистою підготовкою. Хоча вірю, що ще можу отримати пропозицію від професійних клубів, а поки приділятиму увагу своїй сім’ї.
