ПФЛ України - 20 років! Крок 12-й. Зберегти другу лігу як основу піраміди

#20років20кроків – історія наших змін, розповідь про те, як не зраджуючи своїм традиціям, не забуваючи своєї історії, зберігаючи повагу до Гри №1, Професіональна футбольна ліга об'єднує людей, зацікавлених в розвитку українського футболу.

Роки міняються, але не міняється місія другої ліги. Вона лишається найнижчою сходинкою українського професіонального футболу, основою його піраміди. Будучи свого часу найбільшою лігою українського футболу, останніми роками вона, навпаки, виявилася найменш масовою серед трьох наших дивізіонів. Яке майбутнє очікує другу лігу? Що можна ще зробити, щоб підвищити її популярність?

Історія зародження

Передовсім, розпочнемо з історії – адже друга ліга з’явилася пізніше інших дивізіонів, переслідуючи свою мету та виконуючи власні завдання. У прем’єрному чемпіонаті України – весняному напівсезоні 1992 року – було три ліги: вища, перша та перехідна. А вже у наступному, першому повному сезоні, з’явилася друга ліга – вона посіла місце між першою та перехідною. Уже з другого сезону свого існування друга ліга стала наймасовішою серед усіх. Поступові реформи відсікли перехідну лігу й наростили рубіж між професіональним та аматорським футболом.

У новітні часи, з появою ПФЛ та УПЛ, друга ліга була й лишається найнижчим професіональним дивізіоном. Однак хвиля скорочення кількості професіональних клубів далася взнаки – друга ліга більше не є наймасовішою серед професіональних. Уже багато років між нею та чемпіонатом України серед аматорів порушений обмін командами за спортивним принципом. Друга ліга все більше віддає, нерідко не отримуючи учасників взамін.

Новий етап

Найбільш кризовий час настав уже цим десятиліттям. Негативні процеси в політиці та економіці не сприяли не те що збільшенню кількості – а навіть стабільному існуванню уже існуючих клубів. Проблема була ще й у тому, що з’явився великий рубіж між різними рівнями футболу. Фінансові умови, навчально-тренувальний процес, довжина роз’їздів та багато інших чинників дуже суттєво відрізняли бюджети професіональних та аматорських клубів. Багато успішних любительських команд вважало за краще залишатися на тому ж рівні, не маючи змоги зробити крок вгору. І навпаки – клуби, які припиняли участь в професіональному футболі, здебільшого припиняли існування взагалі.

Тому друга ліга не отримувала необхідного поповнення. Делегуючи свої найкращі команди у першу лігу, інколи вона не отримувала поповнення взамін. З появою турніру дублерів почали зникати так звані «двієчки» – резервні команди клубів більш високих дивізіонів. До них можна було ставитися по-різному, але не заперечиш, що вони підвищували кількість учасників другої ліги й надавали, здебільшого, нормальні поля та перспективних футболістів, багато з яких заграли на високому рівні, інші розкривалися і на цьому рівні.

Питання доцільності

Із сезону в сезон зникали клуби самої другої ліги – хтось знімався навіть по ходу сезону, інші переживали складні процеси злиттів, роз’єднань, зміни власників. Різні обставини призводили до однакових наслідків – кількість клубів зменшувалася, а друга ліга обезкровлювалася. Як апогей – сезон 2014/2015, коли на старт вийшло всього 10 учасників. Перед його початком всерйоз ставилося питання про доцільність існування другої ліги. Пропонувалося навіть її «залишки» приєднати до першої ліги, а ту розширити й розділити на групи.

Утім, ситуацію вдалося вирівняти, й після кризового сезону друга ліга показала всі ознаки відновлення. Поступово збільшується кількість учасників, розширюється географія турніру, з’являються нові самобутні клуби, які вчаться бути професіоналами й відкривають для себе всеукраїнський рівень.

Головна функція

Насправді те, що сталося в останні роки в нижчих лігах, важко переоцінити. Надавши кредит довіри існуючій ліговій системі, пішовши назустріч клубам, знизивши заявкий внесок та знявши тягар оплати роботи арбітрів клубами, ПФЛ та ФФУ зуміли зберегти повноцінну піраміду українського футболу. Спробуємо пояснити, чому друга ліга – дуже важливий елемент великої системи.

Річ у тім, що друга ліга останні два з лишком десятиліття існує таким собі «буфером» між різними вимірами українського футболу – аматорським та професіональним. При всіх своїх мінусах вона виконує головну функцію – акумулює професіональні клуби нижчого рівня, дає їм можливість освоїтися серед професіоналів і створює той полігон, на якому кращі можуть досягнути прогресу, а інші – подарувати своїм вболівальникам участь в турнірі всеукраїнського значення, де є суперники більш прості, скромні, але трапляються й команди високого рівня. Настільки високого, що відразу після другої ліги йдуть в медалісти першої й досягають підвищення в класі (і таке бувало за останні роки).

Особливого позитиву в розформуванні другої ліги не знайти – це була б вимушена дія, спрямована на «латання дірок». Зате ми збільшили б розрив між багатими й бідними, що з великою ймовірністю призвело б до зникнення багатьох вже існуючих клубів, які жили на скромних бюджетах. І навіть ухитрялися розвиватися. Друга ліга як дивізіон з меншим рівнем витрат, порівняно з першою лігою та елітою, життєво необхідна українському футболу. Вона дає надію на його планомірний розвиток і дозволяє недавнім аматорам легше і швидше адаптуватися до вимог професіонального турніру.

Великий потенціал

Та й за своїм маркетинговим потенціалом друга ліга – це цілком серйозний, солідний турнір. У неї всеукраїнський статус, вона задіює команди з обласних центрів та великих міст. Вона дає ту дещицю екзотики у вигляді віддалених виїздів у живописні регіони України, де пересічний житель сучасного мегаполіса навряд чи побував би за звичних обставин.

Словом, друга ліга – це турнір з характером. Це дивізіон зі своїм обличчям. І коли мине криза й почнеться закономірне відновлення українського футболу, можна буде реалізовувати всі переваги та можливості нижчої ліги українського професіонального футболу.

Звісно, в ідеалі друга ліга має бути значно більш чисельною – не забуваймо, що ще років 15 тому у нас було три групи, кожна з яких мала стільки ж учасників, як уся друга ліга нині. З часом ми маємо до цього повернутися – для країни з таким великим потенціалом цілком реально мати 50-70 учасників, розподілених на 3-6 груп. А з розгалуженням та збільшенням багатогрупової другої ліги можна буде замислитися й про фінальну пульку – міні-турнір для визначення абсолютного чемпіона другої ліги, або й про плей-оф між дивізіонами.

Проте нині уже четвертий сезон поспіль друга ліга об’єднана – і хоча спершу цього об’єднання боялися, воно довело свою життєздатність. По-перше, правими були фахівці, які підрахували, що об’єднання дивізіону не на багато збільшить річні бюджети. По-друге, виявилося, що в перше півріччя після злиття другої ліги щотуру нас очікувала величезна інтрига – зустрічалися команди з різних куточків України, які два десятиліття не перетиналися між собою. Ефект свіжості виявився настільки відчутним, що аналітики називали перше півріччя сезону 2013/2014 найсильнішим за всю історію другої ліги.

На користь футболу

Так, далі втрутилися не футбольні події. Війна на Донбасі, кримські події – все це призвело до значного скорочення кількості учасників другої ліги. Але, як бачимо, після кризового року вона почала відроджуватися. Підтримку другій лізі надали колеги з аматорського футболу – провідні любительські колективи освоїлися на професіональному рівні швидко. Й зробили другу лігу значно цікавішою.

Попереду кілька серйозних викликів. Варто повернути спортивний принцип в обмін командами між аматорським та професіональним футболом, що вже робиться (уже з нинішнього сезону вирішено спробувати вдатися до змін у режимі вильоту). А ще на часі нарощувати масовість, підключати нові регіони, щоб бачити той ажіотаж, який існує нині в Рівному, Івано-Франківську, Хмельницькому.

Реформ і експериментів у нашому футболі пропонувалося багато. Існувала теорія «прошарку» між аматорами й професіоналами – регіональної ліги. Пропонувалося ввести положення про «семі-про» – напівпрофесіональний футбол. Була задумка щодо різних форматів проведення другої ліги. Все можна обговорювати, робити висновки з позитивного й негативного досвіду, шукати нові шляхи розвитку. Головне – щоб все це було на користь українському футболу. Тому кожен сезон вчить нас чомусь новому, і так, як стають досвідченішими футболісти та тренери – стають досвідченішими й ті, хто проводять змагання. Досвід попередніх сезонів навчив нас тому, що друга ліга – важлива частинка українського футболу. Переконані, майбутнє підготувало їй багато хорошого.

Зміни у кількості та форматах другої ліги за всю її історію ілюструє таблиця:

• – Сезон проходив за 2-етапною формулою з поділом на 2 групи на першому етапі й на 4 групи на другому.