Бонус 10 000 грн Володимир Звєров та Роман Бебех для знайшли володаря бронзових медалей чемпіонату України у складі трьох клубів. У кар’єрі Дмитра Семочка було багато нестандартного — тигри на футболі, президент, який нібито зустрічався з інопланетянами, звинувачення у здачі матчів та один поєдинок у команді Віталія Кварцяного.
«ЩЕ Є ЗДОРОВ’Я, ГОТОВИЙ ПРОЙТИ ЗБОРИ І ЗНОВУ ГРАТИ»
— Дмитре, давно про вас не чути. Чим зараз займаєтеся?
— Дітьми. В школу воджу. Плюс син ходить до футбольної школи «Зміна» у Києві. На ігри та тренування їжджу з ним. Підтримую форму з хлопцями у залі на ЦСКА. Граємо у футбол. Туди приходить багато колишніх футболістів.
— За футзальну команду телеканалу «1+1» у воротах грає Віталій Рева. Так він каже, що ще єсили виступати на найвищому рівні. А ви готові продовжувати кар’єру?
— Я б ще пограв. Здоров’я дозволяє. Зрозуміло, що перед цим потрібно буде збори пройти, підготуватися. Буду тільки радий, якщо отримаю пропозицію. Агенти займаються, але вік у мене вже не юнацький (37 років. — Прим. MatchDay). Змінюється покоління тренерів, і старших погано сприймають, роблять ставку на молодь. У мене ще є здоров’я, готовий пройти збори і знову грати.
— Як давно не грали на високому рівні?
— Минулого літа у мене завершився контракт з «Лучом». Після цього я був у Києві з сім’єю. Зараз криза у футболі. Подивіться, скільки молоді грає в українських клубах. Так само відбуваються скорочення бюджетів і в Росії. Там в Першій лізі почали робити ставку на своїх. Тим паче, що за легіонерів треба платити особливі внески в федерацію.
— А яку би швидкість показали фізичні тести? Ви ж фланговий гравець — треба бігти. 30 метрів би за скільки вибігли?
— Зі швидкістю все добре. А щодо 30 метрів, то такі тести я вже давно не бігав. У Росії їх не практикують. Тести Купера чи 30 та 100 метрів вже давно померли. Їх мають бігати легкоатлети, а не футболісти. Востаннє я бігав тести у Віталія Кварцяного у «Волині».
— У «Волині» вас вистачило рівно на один матч. Що сталося?
— Ми з Віталієм Володимировичем домовилися підписати контракт. Але коли програли «Ворсклі» у першому турі 0:4, Кварцяний почав говорити про зменшення умов. Я йому сказав, що ми маємо дотримуватися нашої угоди. Якщо щось не влаштовує, то я поїхав. Просто не був знайомий з Кварцяним, контракт треба було підписувати ще до гри, і все. Не було би цих зайвих розмов.
— Хіба можна грати без контракту?
— Якось так вийшло, що все можна було. У нас можна. Нещодавно бачив Максима Шацьких, який півтора роки грав у «Говерлі», і контрактні умови перед ним не виконувалися. І як ця команда отримувала атестат? Скільки у них боргів?
— Що найважче було у «Волині»?
— Не було проблем із фізичним навантаженням. Найважче — це витримати морально. Пробігти можливо, це зробить будь-який футболіст. Але чи це потрібно? Може краще дати тренування, щоб людина отримала насолоду від футболу? А не так щоб просто набігатися. А толку з того?
— Двометрового воротаря Іссу Ндоє пам’ятаєте? Через невиплату йому «Волинь» ледь не зникла.
— Кварцяний добре знав президента (тодішній президент «Волині» Василь Столяр. — Прим. MatchDay), і вони разом винні у тому, що відбувається. Якщо не можете витягнути умов з футболістами, не треба підписувати ті контракти. Моєю помилкою було проведення офіційного матчу чемпіонату без підписаного контракту.
— В Ужгороді була схожа ситуація? Там ви теж затрималися на один матч...
— Там у мене був контракт. Мені пообіцяли підйомні. Але слова не дотрималися. Пізніше я бачив Ігоря Гамулу, який тоді очолював «Закарпаття». Ми перетиналися у півфіналі Кубка Росії, коли він працював у «Ростові». Гамула нормально прийняв моє рішення, не образився. Було керівництво, яке одне говорить, а інше робить. Я перед грою спитав: чи ви виконуєте умови по підйомних? Мені сказали менше розмовляти, а більше грати. Я зібрався і поїхав додому.
«РИКУН ІЗ ТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ НІКОЛИ НЕ СЛУХАЛИСЯ. Я ТРОХИ ЗАСПОКОЮВАВ ЙОГО»
— Як вас занесло у футзал?
— Це ще в Росії почалося. У мене завершився контракт з «Лучом». Взимку не було пропозицій. Просто для себе бігав, як зараз граю на чемпіонат бізнес-ліги в Києві.
— Важко перебудуватися на новий вид спорту?
— Не сказав би. Головна відмінність — це маленький спущений м’яч. Ним сильно не вдариш, тільки з носка. А я з носка не вмію бити. І бігати менше. Вдалося перебудуватися.
— Хто найсильніший партнер у футболі?
— У «Дніпрі» був Рикун. Ми дружили і дружимо. Разом жили на базі. Він спокійний. Є люди, які лізуть до тренера чи керівництва. Він нікому нікуди не ліз. Рикун — найбільш нерозкритий потенціал, якого я тільки бачив. І жартував сильно. З ним тільки Діма Михайленко міг посперечатися. Якось сиділи в бані, а Рикун сказав Єзерському: «З такими захисниками, як ти, я буду до 40 років грати!» Хоча Володя теж знав, як відповідати...
— Ми писали інтерв’ю з Рикуном. Він говорить мало і в точку...
— Покійний Євген Кучеревський навіть просив мене з Сашком говорити. Він із тих людей, які ніколи не слухалися. Я трохи заспокоював його. Рикун любив газети читати — «Спорт-Експрес», «Спід Інфо», новини про зірок його цікавили. Унікальний футболіст. Якщо тільки згадати час, коли я був у «Дніпрі», скільки він віддав гольових передач та забив голів. У кожній грі робив щось нестандартне. З багатьох опонентів сміявся та знущався, прокидаючи м’яч між ногами. Всі знають його проблеми. Інколи вони стосувалися ваги. Сашку не подобалося, що йому постійно перевіряли тиск та вагу.
— Правда, що Рикуну було все одно, викликали його до збірної чи ні?
— Трохи пофігізму було. Не викликали — і не викликали, буде більше вихідних, відпочине собі вдома. Він сильно не переймався через те. Може, хтось переживає за збірну, але це не про Рикуна.
— Ваш найбільш пам’ятний гол за «Дніпро» — «Утрехту». Саме Рикун віддав нестандартну передачу, у падінні.
— Рикун прийняв на фланзі, його підштовхнули, і він, падаючи, віддав мені передачу. Мені вдалося втекти від опонента. Зблизився з воротарем, пробив у дальній кут. Ще й з рикошетом.
«ПІСЛЯ ФК „ЛЬВІВ“ МАВ ЇХАТИ ДО „ШАХТАРЯ“, АЛЕ ПОЧАЛИСЯ НЕПОРОЗУМІННЯ»
— Ви ж починали кар’єру як нападаючий...
— У ФК «Львів». Мене там багато чому навчив легендарний Степан Юрчишин. Він же сам колишній нападник. Його рекорд у 42 голи за сезон досі побити не можуть. Навіть в середині 90-х, тренуючи ФК «Львів», Юрчишин міг показати футболістам клас, показати як «вирішувати проблему». Він до молодих дуже добре ставився. Після тренування давав нам окремі вправи. Всі потренувалися, а молодим треба ще більше. Ти набираєш форму і вливаєшся непогано. Перша ліга була силовою. Це давало свої результати. Клуб продавав футболістів, і за рахунок цього тримався. Гарас, Вірт, Лапко... У власника команди не було сильного бізнесу, тому клуб фактично сам себе забезпечував.
— Наїздили по Першій лізі добряче?
— Автобусом по всій Україні. Була команда у Ровеньках. Якось туди добу їхали — зі Львова на схід України, більше тисячі кілометрів. Старші забирали собі гарні місця. А молодь їхала, як то кажуть, «на моторі», в кінці автобуса. Їдеш добу, нюхаєш соляру від мотору, а потім ще маєш грати. Як після такої поїздки виходити на поле?
— Як так сталося, що ви зі Львова, але майже усю кар’єру провели у Росії?
— Після ФК «Львів» мав їхати до «Шахтаря». Туди мене покликав Анатолій Бишовець, а потім почалися непорозуміння.
— Невже англійську не вчили? Тоді ж Бишовець впровадив курси англійської для футболістів...
— Та ні, у нього інша особливість. Не хочу про фінанси говорити, думаю, знаючі люди зрозуміють. У той час він усе вирішував по контракту з «Шахтарем». Після того як я та ще один футболіст не підписали контракти, Бишовця відсунули від менеджменту. Моя кар’єра могла скластися інакше, якби розпочав грати за «Шахтар».
— У 1999 році ви були у «Карпатах». Час Мирона Маркевича. Що у пам’яті з тих часів?
— Бронзову медаль виграли. У Львові дуже люблять футбол. Зараз у «Карпат» специфічний президент, і вже не ті футболісти, які грали раніше. Зараз молодь. А тоді Маркевич брав гравців під завдання, і ці завдання виконувалися. Та й повні трибуни були.
— Чули, що на тренуваннях ветеранів, які грали у центрі поля, старалися обходити через фланг.
— Тоді тяжко було молодим. Впевненості великої нема, а там старі вовки висікали. Якщо комусь між ніг даси, ти труп. Боявся, але з часом набирався досвіду. Десь ноги забирав, а десь можна і відповісти. Боялися Ваню Гецка вдарити, або Мізіна, Шарана, Ковальця. Їх не можна було висікати. Тоді вся гра «Карпат» через них будувалася.
«МАРКЕВИЧ СВАРИВ ДЕВІЧА І ПРОСИВ ПЕРЕСТАТИ КАЧАТИСЯ»
— У вас бронзи з «Карпатами», «Дніпром» та «Металістом». Яка медаль здобувалася найважче?
— З «Дніпром». З «Карпатами». «Металіст» більше був на ходу. З «Дніпром» були без сильних легіонерів, всі свої.
— У «Металісті» ви знову зустрілися із Олександром Рикуном. Не змінився?
— Залишився такий самий спокійний. Я приїхав до них взимку, підписав контракт на півроку, хоча пропонували на два роки. Потім, коли завершувався контракт, не зміг домовитися по фінансових умовах і знову поїхав грати у Росію. Дуже тепло згадую той час, гарна була команда: Папа, Жажа, Зезе. Зезе навіть трохи вивчив слова. Особливо, лайливі. Я запам’ятав самовіддачу Марко Девіча. Він багато працював над собою. Ходив у тренажерний зал. Маркевич його сварив і просив перестати качатися, бо він втрачав швидкість та пластичність. На перегляд приїжджали багато темношкірих — без бутс, без форми. А коли їхали, то все забирали з собою. Отак вони приїжджали до Туреччини, каталися по готелях.
— Секу Конде свого часу був у юнацькій команді «Металіста». Так йому всією командою скидалися, щоб він міг подзвонити додому в Африку.
— А у нас в «Лучі» був інший персонаж — африканський нападник, мусульманин. Йому стригтися не можна було. Молився п’ять разів на день. Волосся у ванній було, як після жінки.
— Павла Яковенка в «Уралані» довго згадували?
— Яковенко як раз пішов з команди, коли я прийшов. Мені розповідали, що він давав тренування, після яких футболісти нічого не хотіли, навіть в карти грати. Одразу падали і спали, щоб побільше відпочити. У нього цілий рік наче збори, плюс ще матчі. За рахунок фізики його команда всіх перемагала.
— Президентом «Уралана» був президент міжнародної шахової федерації Кірсан Ілюмжинов. Легенда для тих країв?
— У Калмикії він, як цар. Він хотів балотуватися на президента ФІФА та УЄФА. Якщо ми гарно виступали проти топ-клубів — «Спартака» чи ЦСКА, приходив і тиснув кожному руку. Людина зайнята шахами, тихенький. За гарні матчі міг виплачувати в рази більші преміальні. Команда жила в містечку, яке було збудоване під шаховий турнір. Ми там жили і до міста особливо не виїздили. Зіграли — полетіли в Москву, і так по колу.
— Найцікавіша історія про Ілюмжинова, що він подорожував з інопланетянами. У 1997-му його нібито забрали на космічний човен...
— Нам він такого не розповідав. У нас на клубній емблемі був намальований тигр. Ілюмжинов звідкись привіз тигра, якого поселили у клітці перед входом на стадіон. Він нам по машині подарував, коли з Першої ліги вийшли, хоч цього не було прописано в контрактах.
«ЩО ТАМ „ШАХТАР“ НАЛІТАВ З КИЄВА ДО ЛЬВОВА? ВИ УЯВІТЬ, ЩО ТАКЕ ПО ВІСІМ ГОДИН ЛІТАТИ»
— Ви грали у Владивостоку, де дуже велика різниця у часі зі столицею Росії...
— Сім годин різниці. Перебудуватися на новий режим важко, засинаєш під ранок. Ігри робили о сьомій вечора. До гри можна було поспати. Краще, коли домашній матч, і одразу у Москву — ми там тренувалися. Дехто не міг переносити такий ритм. Суперники прилітали у день матчу, щоб не проходити процес акліматизації. Інколи команди прилітали за три дні. Тут вони і потрапляли у яму, бо за цей час неможливо перебудуватися. Виходили сонні. З ними було легко грати. Вони потім багато плювалися, у них же це ще ранок. А ми живенькі. Це видно по рухам команди. У першому таймі ми забивали, а на другий вони прокидалися, і нам після перерви завжди було тяжко грати.
— Коли «Шахтар» вимушено поїхав з Донецька, треба було постійно літати з Києва до Львова. І Мірча Луческу скаржився, що це забирає багато сил...
— Та що вони там літали? Годину туди, годину назад? Сім таких перельотів — це як наш один! А ви уявіть, що таке вісім годин летіти. Літаки нові були — з телевізором, інтернетом, іграми, музикою, фільмами. Бувало, після гри на емоціях не можеш заснути, а вранці літак. І весь переліт спиш. Перед грою хтось бавився. Тяжко було звикнути. Але що робити? Хтось напивався, щоб було легше пролетіти.
— Після трагедії з хокейним «Локомотивом» ставлення до польотів у Росії змінилося?
— Трагедія підштовхнула до змін. Старі літаки познімали з експлуатації. Дали наказ обновити літаки.
— Важко затягнути футболіста грати у Владивосток?
— На той час були гарні фінансові умови, заманювали грошима. А зараз мало пропозицій — або грати і мучитися, або сидіти вдома. У Хабаровську, наприклад, інші мотиви можуть бути. Там, за статистикою, 10 дівчат на одного хлопця. Роботи немає, всі мужики в море йдуть. Мені там дуже подобалося — можна було взяти яхту і поїхати на Японське море. Дуже гарна природа. Береш компанією яхту напрокат і їдеш на острови — риболовля, свіжі морепродукти, дешева ікра. Або в Уссурійськ поїхати — на тигрів подивитися.
— На цьому можна бізнес зробити?
— Та бізнес там вже давно люди побудували. Хто в нього пустить? Ікру звідти додому возив. Кілограмів п’ять ікри червоної привозив. Але це не вважається контрабандою.
— В Японії бували?
— Мільйон разів. На збори в Японію, Корею літали. У нас був тренер Сергій Павлов, який раніше там працював. В Японії є гарні умови для роботи після чемпіонату світу 2002 року. Сильний рівень. У Кореї гірше. З ними тяжко грати, вони фізично сильні. Маленькі, різкі, активні.
— Китайський трансферний ринок вас здивував?
— Люди їдуть в Китай заробляти. Що Алексу Тейшейрі доводити в Європі? Чотири роки пограє в Китаї, заробить гроші і буде королем Бразилії. Тому я розумію тих, хто поїхав у Китай.
«ДЕ ЧЕСНО У ФУТБОЛІ? АЛЕ ТУ ГРУ ЦСКА МИ НЕ ЗДАВАЛИ»
— Ілюмжинов вбив «Уралан»?
— Він був головним спонсором. Спочатку йому просто подобався футбол. А вже потім почали приїжджати футболісти високого рівня — Філімонов, Чугайнов, почали вкладатися великі гроші. Результату це не дало, і піраміда посипалася. Він розумів, що його обманюють, але всюди обманюють. Скажіть мені, де чесно у футболі?
— Про чесність у футболі. Бачили випуск «Футбольного клубу» Василя Уткіна про гру ЦСКА — «Луч-Енергія»? Уткін натякав, що ви віддали матч. Він називав конкретно ваше прізвище: «А теперь смотрите, что делает Семочко. Я помолчу...»
— Ходили чутки. Але, якщо чесно, ту гру ми не здавали.
— В Росії був серйозний скандал після того матчу...
— І що з того скандалу? Я матч із ЦСКА пам’ятаю і знаю, що Уткін вболіває за «Спартак». Були помилки, але помиляються всі. Якщо здають гру, то не 0:4, щоб потім з тебе не сміялися.
— Ми завжди це чуємо, що не здають 4:0 чи 5:0...
— Здають 0:1, 1:2. Щоб не було питань. Ми точно не здавали. У них тоді сильний склад був: Вагнер Лав, Карвальо, Ролан Гусєв... У нас в команді спокійно сприйняли цей скандал. Бо не було такого, що одна людина здає, а всі інші дивляться.
— Якщо повернутися до спогадів про «Уралан», Філімонова вигнали з команди через звіздаря?
— Ні. Коли він прийшов у команду після київського «Динамо», якраз був невдалий період. А щодо звіздаря, то Кірсан Ілюмжинов дав нам його — людину, яка щось там вираховує по зіркам, хто як зіграє. Звіздар казав тренеру Павлову — так, Філімонова не ставте, він по зірках не зіграє. А Павлов відповідав, що по телескопу ставити склад не збирається.
— Він якось сказав, що не було в Росії стадіону, де йому би не згадали гол Шевченка. Ви в команді його через це травили?
— До нього дуже поважно ставилися. Він спокійна та виважена людина. Ми старалися ту тему не згадувати. Всі розуміли, наскільки це неприємно чути. Він тільки перебудувався, але зайвий раз не хотіли рухати.
«СКАЗАТИ КУЧЕРЕВСЬКОМУ ЩОСЬ ПРОТИ МОГЛИ ТІЛЬКИ ЄЗЕРСЬКИЙ ТА МИХАЙЛЕНКО»
— З «Дніпром» ви були дуже близько, щоб пройти «Марсель» у Кубку УЄФА.
— Дрогба тоді зробив два дотики, пробиваючи пенальті. Опорна поїхала, і він вдарив м’ячем об неї — вийшов рикошет. Два дотики — це порушення правил. Але в УЄФА гнівних листів ніхто не писав. Ми реально могли пройти «Марсель». Вдома 0:0 зіграли, а там 0:1. У Кучеревського був хист налаштувати команду. Правильні слова підбирав. В кишеню за словом ніколи не ліз. Він на налаштуванні будував атмосферу і тренувальний процес. Мені запам’ятався один момент. Ми програли комусь і дивилися перегляд. Перший тайм — тренер каже: от тут помилка, а тут не туди побіг. Дивимося другий тайм — Кучеревський мовчить, нікому нічого не каже. Всі здивовані. А потім питає: «Хтось щось може сказати? Ні? Тоді йдіть на #уй!» Ми як раз у чемпіонаті за бронзу боролися з донецьким «Металургом».
— Хтось щось міг відповісти?
— А хто проти нього міг щось сказати? Тільки Єзерський та Михайленко. Вони могли собі дозволити відповідати. Але тієї миті вони встали і пішли.
— Чи міг «Дніпро» стрибнути вище третього місця?
— Можна було. Обігрували і «Шахтар», і «Динамо». З аутсайдерами відпускали свої очки. Друге місце могли брати. Тільки себе можемо звинувачувати.
— Як у матчі з «Іллічівцем», коли ви вийшли на 74-й хвилині, а на 78-й були вилучені?
— Не пам’ятаю. Мені здається, арбітри зараз більш майстерно вбивають. В Росії за «Луч» грали проти «Динамо» з Брянська. У них був такий суддя — Лаша Верулідзе. Нам технічно дав пенальті, жовті, червону, вигнав воротаря. Мені в тій грі два ребра зламали, а він про картку забув. Замін не було. Я бігав, не знав, що поламаний, на емоціях. Дуже боліло, вже потім коли рентген зробили, дізнався. Ось це було технічне вбивство. Клуб написав на нього в КДК. Але його захистили — сказали, все нормально. Як з ними боротися?
— Прізвисько «Бультер’єр» у вас звідки?
— Уболівальники «Луча» вигадали.
— За те, що побилися із Тимощуком?
— Він жорстко йшов, я теж жорстко йшов. Просто у нього щиток випав. Суддя неправильно обрав позицію. Я перший на м’ячі був, проштовхнув і вже ногою пішов у нього. Толя ще потім інтерв’ю після гри давав: «Та він мені щиток зламав, а той щиток я замовляю із Німеччини за 4 мільйони євро». Це я образно, звичайно, але після того мені дали чотири матчі дискваліфікації.
