Бонус 10 000 грн На календарі був 1986-й, коли Ернест Юст залишав Львів. Тут його більше нічого не тримало. Не зовсім щаслива історія сімейного життя з дружиною Людмилою прискорила процес повернення на етнічну батьківщину. Ернест Ервінович більше не бачив себе у футболі, життя набуло для нього нового змісту. У місті Лева він залишав лише старі речі і спогади, багато спогадів...
За плечима у нього було чимало досвіду. У післявоєнний період Ернест грав за ряд закарпатських клубів, головним з яких був ужгородський «Спартак». Запрошення в більш імениту команду стало справою часу. На зламі 40-их – 50-их молодого футболіста помітили в Києві і запросили в «Динамо». Відомий актор, уродженець Одеси Роман Карцев, який полюбляє футбол в одному з інтерв’ю розповів:«А рудий Юст! Ви пам’ятаєте Юста? Захисник Юст нікого не пропускав – або відбирав м’яч, або калічив. Казав: «У мене колекція трусів всіх цих нападників». Рудий, підступний! Обличчя біле, як кістка, – він навіть влітку не засмагав! Я писав монолог «Футболісти» з нього».
Разом зі столичною командою Ернест Ервінович став другим у СРСР, а 1954-го виграв Кубок СРСР. Через 15 років він повторить своє досягнення вже у якості тренера, сидячи на лавці команди зі Львова.
Юст прийшов у «Карпати» в той момент, коли клуб тільки здіймався на ноги. В успіх тодішнього новоствореного колективу вірили не особливо. Однак велике бажання, ініціатива і старання кількох десятків осіб принесли свої результати. Поступово хлопці, які представляли телевізійний завод «Електрон» почали заявляти про себе все гучніше. Юст почергово допомагав Жукову, Коршунову, а потім і Дементьєву, набирався досвіду і вже був готовим до того, щоб одноосібно стати за штурвал «Карпат». Зростала і команда. І якщо спочатку тішилися першій перемозі у львівському дербі, 1966-го, коли «Карпати» мінімально здолали СКА, то через три роки вже пили шампанське з кришталевого Кубка СРСР у «Лужниках». Команда, яку почали формувати Лемешко і Васильєв, під орудою Юста засяяла по-новому і заслужено залишила за спиною 264 учасників кубкових перегонів.
«Спокійний, виважений, демократичний» – так кажуть майже всі, хто в різні роки працював під керівництвом Ернеста Ервіновича. Його спокій часто передавався гравцям і у потрібний момент команда зберігала концентрацію. У першому матчі того самого розіграшу Кубка СРСР 1969-го у Маріуполі львів’яни ніяк не могли обіграти місцевий «Азовець». Матч добігав кінця, на табло нічийний рахунок, а на руках у карпатівців квитки на потяг додому. У випадку нічиєї призначався ще один матч для визначення переможця, який мали зіграти наступного дня. «Нічого страшного, зіграємо завтра», – з властивим тільки йому спокоєм сказав Юст і не прогадав. Квитки «згоріли», а «Карпати» наступного дня перемогли маріупольців з рахунком 2:1 і розпочали великий кришталевий шлях.
Не Кубком єдиним Юст вписав своє ім’я в історію Львова. Сенсаційна перемога над київським «Динамо» 1971-го «імені Анатолія Рибака», блискавичні матчі з грандами радянського футболу і навіть медалі-примари 1976-го, що двічі вислизнули з рук карпатівців.
«Наприкінці одного з сезонів було організовано традиційний банкет, де я познайомився із дружиною. Через рік ми відгуляли весілля. Не мало значення, що моя дружина – донька тренера. Футбол і сімейне життя йшли паралельно, але жодного разу не перетиналися. Вони не заважали одне одному. Юст ставився до мене так, як і до всіх», – згадує один з кращих захисників «Карпат» 70-их Федір Чорба, який одружився на доньці Ернеста Ервіновича. – «Тесть колись грав у київському «Динамо», але він казав мені, що найкращим періодом у житті вважав львівський. Юст не дуже гарно пішов з «Карпат», але таке тренерське життя. Тим не менше, він дуже любив Львів і «Карпати».
Рейди Чорби лівим флангом пам’ятають у Львові ще й зараз. Кажуть, такого швидкого і потужного захисника трибуни «Дружби» більше не бачили. А ще з приходом Федора Федоровича 1973-го у «Карпатах» більше не переймалися, хто ж виконуватиме пенальті. Втім головний удар з позначки Чорба не реалізував. 1976-го у провальному домашньому матчі із «Зенітом», коли галичани, як ніколи були близькими до п’єдесталу, штатний пенальтист «Карпат» схибив. «Постійно прокручую той епізод в пам’яті і не можу зрозуміти, чому не забив. Вже стільки років не дає він мені спокою, постійно думаю про це. Виконав я його погано», – ділиться спогадами Чорба.
«У нашій сім’ї футбол був реліквією. Самі розумієте, для дідуся і батька він був найбільшою пристрастю у житті», – каже Еріка, донька Чорби і внучка Юста, яка минулого тижня завітала до Львова із сім’єю. –«Дідусь помер 1992-го і я, відверто кажучи, небагато пригадую зі свого дитинства. Запам’яталася принциповість діда і його спокій. А ще у спадок залишилися його малюнки. Дідусь полюбляв малювати і таким чином виливав на аркуш паперу все те, що його хвилювало і непокоїло».
Еріка завітала до Львова з сім’єю – чоловіком Дершом і синочком Мерше. Малому нещодавно виповнилося два роки, однак він дуже любить техніку і все, що з нею пов’язане. «Футбольні гени? Не знаю, на даний момент у нього інший потяг, але я не виключатиму інтересу сина до футболу у майбутньому».
Внучка Юста і донька Чорби з цікавістю розглядає експонати клубного музею. Поруч з гордістю «Карпат», Кубком 1969-го, фотографія діда. На онуку він дивиться з великої фотографії, що займає чільне місце у кімнаті історії «зелено-білого» клубу. Знайшлося тут місце і для батька. Чорба разом з партнерами зображений на кількох фото, мабуть, найпотужнішої команди в історії середини 70-их.
«На жаль, тесть мало розповідає про футбол. Я не назву себе палким футбольним вболівальником, тому не можу скласти компанію Федору у якості цікавого співрозмовника на футбольну тему. Зате навіть зараз помітно, що він у чудовій фізичній формі. Йому 70, але ви би бачили, як він порається у садку», – каже Дерш, зять Чорби.
Нащадки легендарних карпатівців їдуть і на стадіон. Зараз він носить нове ім’я і з того часу, коли Юст і Чорба писали золоту історію «Карпат» на арені змінилося дуже багато, але місце для спогадів знаходимо і тут. «Ми раніше чули про арку, яку встановили в честь здобуття Кубка СРСР, але дуже хотіли поглянути на неї», – каже Еріка. – Востаннє у Львові я була 1988-го. Пригадую лише парки і деякі старі будівлі. Місто так змінилося, що важко впізнати. Поки гуляли центральною частиною, то побачили кількох городян з атрибутикою «Карпат» – один хлопець йшов у клубній футболці, інший на спині мав карпатівський ранець. Помітно, що «Карпати» – це бренд і символ для міста. Дуже сподіваюся, що батько матиме можливість відвідати Львів. Не сумніваюся, що він буде в захваті».
