Бонус 10 000 грн Інтерв`ю з сільським головою Віталієм Крупенком, котрий одночасно є граючим керівником футбольного клубу на Київщині.
На початку квітня в Україні стартує чимало обласних турнірів. Цими вихідними проведе свій перший цьогорічний тур і чемпіонат Київської області. Серед новачків місцевої вищої ліги – амбітна команда Десна (Погреби). Вона – чотириразовий переможець Ліги чемпіонів Київщини, володар золотих медалей обласної першої ліги, неодноразовий тріумфатор районних турнірів Броварщини.
Навіть вболівальникам зі всієї України буде цікаво стежити за її виступами, адже за Десну на чемпіонат Київщини заявлені Андрій Воробей (екс-Шахтар та збірна України), Володимир Бондаренко (Арсенал, Чорноморець, Оболонь, Волинь і молодіжна), Юрій Клименко (Динамо-3, Оболонь, В’єтнам), а також низка колишніх гравців Зорі, Динамо-3, ЦСКА, Оболоні, дніпродзержинської Сталі, Росі, МФК Миколаїв, ФК Харків, Скали, ПФК Суми та багатьох-багатьох інших клубів. А серед них – і заслужений журналіст України, провідний коментатор ТК Футбол Віктор Вацко.
Звісно, не поцікавитися такою командою ми не могли. Для цього зателефонували її фундатору й багаторічному капітану, а нині – сільському голові Погребів, Віталію Крупенку. Він розповів нам про становлення й перспективи зіркового колективу при столичного краю.
– У заявці Десни (Погреби) – чимало відомих імен, а ми пам’ятаємо, як стрімко виривалися на обласну й навіть всеукраїнську арену ваші попередники – Колос (Ковалівка), Чайка (Петропавлівська Борщагівка), Ірпінь (Гореничі). Які завдання поставлені перед командою в дебютному сезоні у вищій лізі Київщини?
– У першу чергу, нам треба ознайомитися з цим турніром і спробувати свої сили у вищій лізі області, адже це для нас нове. Тож ставити якісь завдання перед командою на даному етапі тяжко – поки що проведемо «розвідку боєм». Але у нас така команда, що програвати ми не любимо. Тож, знаючи наших гравців, ми будемо обов’язково боротися за медалі – інакше не можемо.
– Ваша команда – неодноразовий володар Кубку регіональних чемпіонів імені Петра Івановича Безносенка. На сьогодні це найсильніший турнір, у якому Десні доводилося брати участь?
– Це чудовий турнір, але раніше ми також грали у чемпіонаті України серед аматорів (було це 2008 року, але ми посіли третє місце й не вийшли із групи).
– А як з’явилася ідея створити таку команду?
– Започаткував команду я – це було десь у 2005 році. Ми почали грати у чемпіонаті Броварського району, але посідали спершу низькі місця. А потім у нас з’явився Андрій Іванович Гречаний, який став нашим президентом і спонсором аж до 2015 року. Він підтримував Десну, будував футбольне поле.
– Пам’ятаю, ваша команда грала у формі збірної України… Натяк на зірковий склад?
– Ми всі – вболівальники нашої збірної… Наразі ж у нас на гербі – зелено-білі кольори. Тож маємо такий комплект форми (біло-зелений з елементами чорного), а цього року отримаємо ще й форму «салатового» кольору, яка й стане нашою основною.
– У вашого клубу уже є ультрас. І це – навіть попри аматорський статус!
– «Ультрас» нас підтримують, приходять на наші матчі. Це чудові хлопці, прекрасна молодь, яка виросла й тренувалася з нами. Юнаки 17-18 років нині вже підключаються до нашого складу. Звичайно, поки це 1-2 дебютанти на рік – хотілося б більше, але це вже показник, якому могли б позаздрити й професіональні клуби.
– Від вас гравці також переходять на підвищення – знаю, що Остроушко нині виступає в Польщі, а Руженцев, ваш граючий тренер, наразі у Казахстані. На них розраховуєте в новому чемпіонаті?
– На жаль, ні. Остроушко поки під питанням, а от Руженцев підписав річну угоду й весь 2016-й рік проведе за кордоном – у тренерському штабі клубу вищої ліги Казахстану, Окжетпеса. Для нас це велика втрата – якби вони були, ми б ставили високі завдання упевнено. Після відходу Руженцева головним тренером стане його помічник Володимир Бондаренко.
– Наразі у вашої команди троє зіркових форвардів: Андрій Воробей (Шахтар та збірна), Євген Воробей (найкращий бомбардир в історії вашого клубу) та Віктор Вацко (провідний коментатор ТК Футбол). Гратимете у три нападники чи когось – на лаву запасних?
– У нас серйозна конкуренція – відтепер можемо грати не з одним нападником, а з двома. Кожен гравець у нашій команді – рівний, нікому не гарантоване місце в основі. Тому двоє Воробеїв та Вацко – це козирі нашої команди, які можуть вийти у будь-якому матчі та вирішувати питання по грі.
– Андрія Воробея не так давно доводилося бачити в грі – такий же легкий і стрункий, як і у часи, коли забивав Арсеналу, Лаціо та збірній Греції. А який у грі Віктор Вацко? Глядачі й слухачі матчів, котрі проходять під його коментарем, були б задоволені побаченим?
– Звичайно. Вітя – з гольовим чуттям, грає з розумом. Це наш «джокер», «прихований козир» і велика надія.
– Розкажіть про себе. Віталій Крупенко – багаторічний капітан команди Десна, а, отже, в футболі людина не випадкова?
– Я люблю футбол з дитинства. Грав і за студентську команду, і за рідне село. Однак коли я хотів грати у футбол, у мене не було можливості ним займатися. І саме це наштовхнуло мене на думку – створити у Погребах умови для заняття спортом, щоб були й поля, й спортзали, й прекрасний стадіон, щоб можна розвиватися. Хоча я й не такий уже ветеран, але коли був малим, у мене таких умов не було. Тож хай вони будуть у нинішнього підростаючого покоління.
– Нечасто таке побачиш – діючий футболіст виграє вибори й стає сільським головою. Вважаєте, футбол вам у цьому допоміг?
– Однозначно! Я був лідером на полі, старався зробити так, щоб наш колектив був згуртованим і в грі, і в житті. Це бачили й односельчани – я дякую їм за довіру, адже я виграв вибори при трьох кандидатах, набравши 72,8% голосів. Тож я став сільським головою у 28 років, хоча були кандидати й значно старші. Звичайно, те, що я підтримую молодь і здоровий спосіб життя, мені допомогло. А загалом, я ще з 24 років був депутатом сільради, мав свою позицію.
– …А яка ваша позиція на полі?
– Я – правий захисник. Весь час, скільки існує команда Десна (Погреби), граю на цій позиції.
– Ваш ідеал – скоріше Лужний чи Кафу?
– Скоріше – Олег Лужний.
– Доводилося виходити на поле проти зірок такого масштабу?
– Так, звичайно! На кубок області ми грали на рівних з командою, в якій було шість колишніх збірників України – й Дмитрулін, Ващук, Нагорняк. У нас у області навіть Ребров грав!
– Коли ми з вами говорили посеред тижня, у вас був прийомний день. Це цілий день спілкування з односельчанами на різні теми, які потребують вирішення. Зараз говоримо з вами після сесії сільради – що також дає навантаження і забирає весь день аж до вечора. Наскільки змінився ваш робочий графік порівняно з колишніми часами?
– Дуже змінився! Ця робота – 24 години на добу, телефон не вимикається, ти постійно в курсі життя рідного села. А Погреби – село немаленьке, знаходиться під Києвом (чи то, вірніше, Київ знаходиться під Погребами – посміхається). Тож, як це не дивно звучить, для мене тренування Десни – відпочинок, тому що є можливість перезавантажити думки, поспілкуватися, пожартувати, позайматися улюбленим спортом.
– Ви зможете виступати за Десну, навіть будучи сільським головою?
– Зроблю для цього все можливе, але гарантії того, що гратиму в основі – не дам. Команда грає за моєї підтримки, начебто я міг би ставити якісь умови, але насправді буде так, як вирішить тренер. Я в команді такий же гравець, як і всі інші, і якщо хтось буде у кращій формі, ніж я, то буду приймати це і працювати над собою. Та й взагалі, буду підтримувати команду завжди – де б я не знаходився.
– Якою бачите Десну (Погреби) через п’ять років – може, є й друголігові амбіції?
– Ні, такої цілі перед нами немає – я сподіваюся, ми зможемо ще краще розвивати інфраструктуру, ще краще працювати з молодими футболістами і в підсумку створити потужний аматорський клуб. А часу, щоб займатися ним професіонально, нема. Хай хлопці прогресують у любительських турнірах, хай постійно виграють, хай активно залучають нашу молодь (до речі, наш земляк Вася Литвиненко нині воротар лідерів другої ліги – ковалівського Колоса). За Десну гратимуть великі майстри (ви ще здивуєтесь, почувши їхні імена), а також наші односельчани. Хай це буде свято для Погребів!
Артур Валерко
