Бонус 10 000 грн Півзахисник луганської «Зорі» Желько Любенович розповів про своє досягнення у 300 матчів в Україні.
— Жельку, вже, напевно, знаєте, що гра з «Металургом» стала для вас 300-ю в Україні?
— Уперше про таке чую! Пам’ятаю, нещодавно зіграв 250-й матч у прем’єр-лізі, про це мені повідомили… 300 — це разом із Кубком та євротурнірами?
— Очевидно.
— Що ж, приємно! Радісна новина! Сподіваюся, на цьому не зупинюсь і підкорю, наприклад, цифру 400!
— Іще один ювілей — десятиріччя перебування в Україні, де ви змінили п’ять міст: Кривий Ріг, Сімферополь, Олександрію, Луганськ і ось тепер Запоріжжя.
— Ваша Батьківщина майже стала такою й для мене. 10 літ — третина життя. Здається, звик до всього. До того ж звикав без особливих труднощів, адже повсюди зустрічав переважно хороших людей. Навіть із кліматом проблем не виникало. По-перше, зими і в Сербії холодні. По-друге, більшу частину цієї пори року проводили з командами на зборах у Туреччині, де тепло. Тож температурні «мінуси» не часто мене доймали… Найхолодніше було в Луганську, найкраще — в Криму, ми з дружиною планували жити там опісля завершення кар’єри, втім…
— Читав у інтерв’ю, що ви сумуєте за Луганськом. Цікаво, за чим?
— Взагалі я мав на увазі уболівальників. У «Зорі» одна з найкращих публік в Україні, на наші домашні матчі навіть із не найсильнішими опонентами приходило сім-вісім тисяч народу. А в Запоріжжі — 100-200. Не дуже приємно грати за такого мізеру на трибунах.
— Чи перезимує ваш клуб? Чи збережеться команда? Бо, знаєте, багато тривожної інформації про ваші зарплатні борги…
— «Зоря» переживає непростий період, цього не заперечиш. З другого боку, сьогодні в Україні всім складно. Мусимо вистояти, набравшись терпіння… Взагалі не переживаю за долю луганського ФК, бо він надто значимий не лише для міста — загалом для вашої країни.
— У нас ви виграли один трофей — Кубок 2010-го. Не замало?
— Хотілося більшого, проте я усвідомлюю, що виступав у командах, які… словом, тут із ними складно перемагати в офіційних турнірах. Маю на увазі сукупність причин.
— Завершуючи українську тему: наскільки пригадую, в «Кривбасі», «Таврії», «Олександрії» ви грали тільки на позиції центрального атакувального хавбека. Натомість у «Зорі» вас пробують опорником, а поточногосезону навіть форвардом.
— Ви дуже правильно підмітили! Амплуа розігрувального (чи, як казали раніше, плеймейкера) рідне для мене, просто маю дуже хороші стосунки з Вернидубом, отож іду йому назустріч, коли він просить закрити проблемне місце на полі. У «Зорі», коли хтось вилітає, не завжди є заміна, тому треба пристосовуватися. Тим паче, я досвідчений гравець, уже звик до різних позицій.
— Як часто літаєте в Сербію?
— Двічі на рік, частіше не дають обставини.
— Ви можете пояснити, чому в нашому чемпіонаті найлегше приживаються вихідці з колишньої Югославії?
— Справді, ще п’ять років тому в УПЛ було багато сербів, хорватів, боснійців, траплялися македонці й словенці. Мабуть, причина в дещо схожому менталітеті, я так думаю. Можливо, релігійний чинник також не останній.
— Живучи в іншій країні, слідкуєте за рідною першістю? За улюбленою командою — «Партизаном» із Белграда?
— Звичайно, як же без цього! На жаль, останнім часом багато нервую: «гробарі» двічі програли в Лізі Європи, а в сербській суперлізі виступають погано, як ніколи. Нинішнє п’яте місце — катастрофічне для клубу такого рівня. Бачите, всім непросто: українцям і сербам.
