FootBoom ⚽ Украинские Общие новости Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"
^

Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"

3066
Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"

Газета «Київський футбол» має давню традицію підтримувати молодих футболістів, вихованців столичного футболу. В далекому 1996 році працюючи в популярній «Спортивній газеті» мені вдалося зробити інтерв’ю з дев’ятнадцятирічним Андрієм Шевченком. Тоді у нашій розмові з Андрієм я пригадав вислів відомого кінорежисера Ельдара Рязанова: «Краще бути молодим щеням, ніж старим райським птахом», вказуючи на те, що іноді в командах існує поділ на молодих і ветеранів. Андрій відповів: «Якщо команда прагне досягати високих результатів, вона повинна забути, хто там якого віку, згуртовано і цілеспрямовано йти до своєї мети». Час швидкоплинний, наступного року найтитулованішому (принаймі на євро арені) українському футболісту Андрію Шевченку виповниться 40! А «колесо» українського футболу безупинно рухається далі, народжуючи на своїх теренах все нових і нових талантів. Впевнений, якби (колись, у недалекому майбутньому) вдалося селекціонерам і тренерам зібрати всіх талановитих українських футболістів одного покоління в збірну команду, ми могли б виграти і чемпіонат Європи, і чемпіонат світу.

Наш сьогоднішній герой, футболіст одеського молодіжного «Чорноморця» Олександр Медведь народився 1996. В цей рік київське «Динамо» вчетверте поспіль стало чемпіоном України. Тоді розпочинали кар’єру київські вихованці: Шовковський, Ващук, Дмитрулін, Костюк, Шевченко. Перші два футболісти у дев’ятирічному віці прийшли вчитися футболу до дитячого клубу «Зміна» (тоді команда називалася МіськУНО), до тренера Григорія Матієнка. Коли випускався у 2013 році зі «Зміни-Оболонь» Олександр Медведь, Григорій Матієнко перебував на посаді тренера цього ж дитячого клубу. Отакі перемежування у футбольному житті. А для мене Григорій Матієнко однокашник (ми вчились в одній групі) у Київському інституту фізкультури на кафедрі футболу…

Вихованець київського футболу Олександро Медведь за свою юнацько-молодіжну кар’єру пройшов досить важливі для формування футболіста сходи. У чемпіонаті й Кубку Києва провів близько 150 матчів (забив 15 м’ячів), чемпіон міста, володар Кубка, фіналіст ДЮФЛ України-2013 (всього провів 80 матчів (10), брав участь в усіх вікових збірних України від U15 до U19 (20 матчів). У 2013 році запрошений до одного з флаґманів українського футболу «Дніпра» (Дніпропетровськ), де провів за молодіжний склад U19, 35 матчів (2). З нинішнього року гравець одеського «Чорноморця». Зустрілися ми з Олександром в Одесі, в готелі «Чорне море».

- Олександре, в мої часи 70-80-х років набір до футбольних секцій проводився масово. Наприклад, коли я прийшов, як тоді казали «записуватися» до школи «Динамо» на трибунах динамівського стадіону в різних вікових категоріях, сиділо понад 5 тисяч (!) моїх однолітків! Чи запам’ятав ти свої перші кроки в футболі?

- Мені було 7 років, 13 вересня у мій день народження, тато сказав, що хоче віддати мене до футбольного клубу. Я дуже зрадів. Батько відвів мене до ФК «Поділ». Коли ми прийшли до спортивного залу, я побачив, як діти тренуються, один хлопчик (з якихось причин) голосно плакав. Мені це не сподобалося. Я попросив батька забрати мене з цієї секції. Через тиждень ми поїхали переглядатися до «Зміни-Оболонь». Мені одразу сподобалося, особливо тренер, який не кричав, а намагався маленьким дітям пояснити якісь примудрості футболу.

- Чи проходив ти «відбір» до команди, припустімо чотири етапи – гра в футбол, стрибки з місця, спринт, крос, як колись було в мої роки?

- Ні, після другого-третього заняття тренер сказав моєму батьку, що з цього хлопця можна щось зліпити… Прізвище тренера – Солдатов Сергій Вікторович.

- Нинішній тренер команди першої ліги «Оболонь-Бровар»?

- Саме так і є. Він мене тренував в юнацькі роки, довіряв, призначив капітаном команди. Багато зусиль витратив щоб навчити мене футболу, за це я йому дуже вдячний.

- Добре, все ж повернімося до початку твого дитячого футболу. Можеш пригадати, коли ти зрозумів, що треба не купою бігати по полю, а дотримуватись тактики – є захисники – правий, лівий, півзахисники, треба вміти вправно пасуватися?

- Ми, як і всі діти того віку, звичайно не розумілися на футбольній «тактиці», гасали по полю наче заведені, де м’яч там і ми. Згодом, тренер пояснив, що існують амплуа. Спочатку я грав центрального захисника, але напевне моє тяжіння до атаки привело тренера до думки, що краща моя реалізація може бути в півзахисті.

- Практично з дитячого футболу і по нинішній час ти граєш на одній тій самій позиції – центрального півзахисника? Твій випадок є виключенням…

- Саме так. Коли я почав усвідомлювати футбол, то разом зі своїм місцем у центрі півзахисту.

- У футболі багато прикладів, коли тренер змінював гравцю амплуа і відбувалась повна реалізація, наприклад наш геніальний тренер Лобановський, до «Динамо» запросив Анатолія Дем’яненка як форварда, а грав він в команді лівим захисником, нападника Володимира Лозинського перетворив на правого захисника, форварда Гусіна на «опорного» півзахисника, Олександра Бойка (батька воротаря Дениса Бойка) з центрального захисника зробив півзахисником…

- Мені спочатку подобалося грати в захисті, я виконував роль «чистильника», можливо моє вміння дати перший пас змусило тренера поставити мене вище до групи атаки. Я зіграв якийсь турнір і після нього став регулярно грати в півзахисті.

- Це були матчі першості Києва чи ДЮФЛ? Як ти з височини свого віку, оцінюєш свої ігри на юнацькому рівні? Що запам’яталося?

- Розіграш ДЮФЛ України U17. Ми, «Зміна-Оболонь» грали з РУФК. Закінчувався матч, арбітр додав ще якийсь час. Мій друг Євген Задорожнюк (ми й понини товаришуємо) виконав навіс на штрафний майданчик, я вистрибнув і головою забив м’яч у ворота. Радості не було меж. Мої батьки плескали в долоні і раділи разом зі мною. Я про це мріяв щоб на останніх хвилинах здобути перемогу своїй команді. І мрія здійснилася. Ми виграли, три очки допомогли команді в першому колі посісти друге місце.

- А які ще ігри можеш пригадати з першості міста Києва?

- В одному з розіграшів першості міста, ми з «Динамо» весь турнір пройшли поряд. Заключні матчі відбувалися на ДЮСШ-15. Останній тур ми грали з «Атлетом» і перемогли 1:0, а «Динамо» з «Зіркою». Ми знали хлопців з «Зірки» і просили їх «будь ласка, виграйте». Під час матчу «Зірка» забила і повела у рахунку. Нашої радості не було меж… «Динамо» за 10 хвилин до закінчення матчу зрівняло рахунок 1:1. Нічия нас влаштовувала. Після фінального свистка і тренери, і вся наша команда перебували в ейфорії – ми чемпіони Києва! Це було незабутньо.

- Хто з твоєї вікової категорії поповнив команди професіональних клубів?

- Назар Федорівський, нині головний воротар «Оболоні-Бровар». Олег Слободян, також поповнив ряди головної команди «Оболоні». Ігор Березанський у «Говерлі». Євген Задорожнюк грає за «Арсенал-Київ». Богдан Савчук і Роман Жмакер в «Олімпіку». З мого покоління 6-7 динамівців потрапили до дубля. Але найбільш перспективними я б назвав хлопців з донецького «Шахтаря», вони чотири рази поспіль ставали чемпіонами України.

- В футболі не тільки радість, а й бувають прикрі моменти смутку…

- У мене була мрія потрапити на фінал ДЮФЛ України зі своєю командою «Зміна». У групі перед останніми двома турами «Динамо» йшли першими, ми другими, РУФК третіми. Їдемо на виїзд до Чернігова. Перший тайм нічия 1:1. В переві тренер просить зібратися і вирішити завдання, забивши переможний гол. Ми начебто все розуміємо, виходимо на поле і… програємо 1:3. Я не міг втримати емоцій, ридав. РУФК свій матч виграло і наблизилося до нас. Залишалося тільки обіграти «Княжу». Ми граємо внічию 1:1, а РУФК виграє у «Зірки» 5:0… Ці дві гри були найгіршими в моїй юнацькій кар’єрі, які я провів у «Зміні-Оболонь».

- Дитячий тренер для кожного футболіста, це головна людина в його житті. Для мене перший тренер в школі «Динамо», заслужений тренер України Анатолій Молотай. Якби він мене не відібрав з понад 5 тисяч претендентів чи був би я зв’язаний з футболом, чи ні - невідомо, другий – дитячий тренер, заслужений тренер Азербайджану Віктор Нестерович Шевченко, не візьми він мене у групу більш страших, коли Молотай хотів через три роки відрахувати з «Динамо», вірніше перевести в команду «Більшовик» і, хто знає якби все склалося? Твій перший тренер Солдатов?

- Так. Найголовніше, за що я вдячний тренеру це за те, що він зробив з мене людину. Він постійно наголошував, що треба відповідати за свої вчинки. Я був капітаном команди і багато «шишок» сипалося на мою голову. Коли я був меньшим, це мене дратувало, якщо в команді відбувався конфлікт, то винний – Медведь. Одного разу, я його запитав: «Сергій Вікторович, чому в усьому винний, я? – Тому, що ти капітан і несеш відповідальність за все , що відбувається в команді…». Коли подорослішав, зрозумів його слова. Відповідати за свої вчинки, це чоловіча справа.

- Я думаю, що тренер Солдатов, тобі також вдячний. Що ти виріс стабільною людиною з гарним відношенням до людей, а як спортсмен пробиваєш своє місце під «сонцем» у командах прем’єр-ліги.

- В подальшому, я б хотів поправювати ще під його керівництвом… Звичайно на найвищому рівні.

- Твоя адаптація, перехід, від юнацького футболу до дорослого швидко відбувалась, чи повільно?

-У мене не було часу роздумувати. Після фінальної частини ДЮФЛ, яка проходила у Львові, повернувшись до Києва, одразу отримав пропозицію від «Дніпра».

- Хто тебе помітив?

- На фіналі ДЮФЛ, був присутнім тренер U19 «Дніпра» Олександр Поклонський він мене і запросив. Я дуже здивувався і зрадів. Я поставив до відома Солдатова, який прийняв «Оболонь-Бровар». Сергій Вікторович був категорично проти. Сказав, що на мене розраховує в «Оболоні». Але побіжного погляду було достатньо, щоб зрозуміти, що до «Оболоні» запрошені ряд досвідчених футболістів. У нас виник конфлікт, але згодом тренер зрозумів, що вибір на користь «Дніпра» був правильним.

- Як у тебе складалася доля в «Дніпрі»?

- Добре. Мене переглянули і взяли. Став регулярно грати в складі U19. З Поклонським на початку виникло невелике непорозуміння, я тяжів грати ближче до воріт суперника, Поклонський бачив в мені «опорника». Потім я зрозумів, що тренер правий, саме на цій позиції я дуже допомагаю команді. Після першого кола тренер «дубля» Дмитро Михайленко сказав, що переводить мене до дублюючого складу. Я поїхав у відпустку. У цей проміжок часу отримав виклик тренера Олександра Головка, до збірної України U19, їхати на турнір Гранаткіна. Поїхав, у другій грі з Туреччиною, травмувався, «меніск». Прикро було, тільки набрав форму, отримав пропозицію від тренера «дубля» «Дніпра» Дмитра Михайленка, почав грати в «основі» збірної і… вилетів на три місяці. Після реабілітації важко поновлював кондиції, пройшов збори з «Дніпром», але грав пів року за U19. Чому Михайленко не надавав мені можливості зіграти за «дубль» невідомо. Я бачив, що не гірший за інших. На початку цього року, у березні, зіграв дві гри і отримав ще одну травму – перелом пальця на нозі. Але продовжував грати і тренуватися. Поїхали ми грати з «Чорноморцем» у Совіньйоні. У грі мені знову наступили на той самий палець. В Дніпропетровську вирішив показатися лікарю. Коли він дізнався, що я грав три тижні з переломом пальця, він сказав, що так можна й закінчити футбол. Три тижні проходив реабілітацію в Києві, повернувся, а лікар каже: «нічого не змінилося», їдь назад. Ще «випало» три тижні. Знову повернувся до «Дніпра», і, сезон закінчився… Несподівано надійшла пропозиція з «Чорноморця»…

- Резюмуючи нашу розмову, чим все-таки відрізняється юнацький футбол від дорослого, в чому відмінність команди «дубля» від «основи»?

- Чим вище піднімаєшься, тим рішення приймати необхідно у кілька разів швидше. Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі, кому не вдається, той залишається у нижчих лігах. У основному складі команди прем’єр-ліги, ще до прийняття м’яча, треба знати кому віддати…

- Хто твої найближчі вболівальники, хто тебе підтримує?

- Звичайно мої батьки, вони підприємці, мають СТО, сестра дуже турбується і переймається моїми успіхами або проблемами. Вони мені щодня телефонують і підтримують, і я хочу досягти успіхів у футболі щоб вони мною пишалися.

- Це велика цінність, що у тебе є така підтримка…

- Так-так, я їх дуже люблю за цю турботу...

- Олександре, дякую тобі за розмову, щоб ти побажав маленьким діткам, які тільки розпочинають свою футбольну кар’єру?

- Отримувати задоволення від гри. Якщо отримувати задоволення від гри, то у них все буде добре… А також бажаю уболівальникам «Чорноморця» удачі і успіхів.

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь
Источник: Віталій Тарасенко, «Київський футбол»

Статьи

Все статьи
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения