Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"

Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"

1560
Олександр Медведь: "Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі"

Газета «Київський футбол» має давню традицію підтримувати молодих футболістів, вихованців столичного футболу. В далекому 1996 році працюючи в популярній «Спортивній газеті» мені вдалося зробити інтерв’ю з дев’ятнадцятирічним Андрієм Шевченком. Тоді у нашій розмові з Андрієм я пригадав вислів відомого кінорежисера Ельдара Рязанова: «Краще бути молодим щеням, ніж старим райським птахом», вказуючи на те, що іноді в командах існує поділ на молодих і ветеранів. Андрій відповів: «Якщо команда прагне досягати високих результатів, вона повинна забути, хто там якого віку, згуртовано і цілеспрямовано йти до своєї мети». Час швидкоплинний, наступного року найтитулованішому (принаймі на євро арені) українському футболісту Андрію Шевченку виповниться 40! А «колесо» українського футболу безупинно рухається далі, народжуючи на своїх теренах все нових і нових талантів. Впевнений, якби (колись, у недалекому майбутньому) вдалося селекціонерам і тренерам зібрати всіх талановитих українських футболістів одного покоління в збірну команду, ми могли б виграти і чемпіонат Європи, і чемпіонат світу.

Наш сьогоднішній герой, футболіст одеського молодіжного «Чорноморця» Олександр Медведь народився 1996. В цей рік київське «Динамо» вчетверте поспіль стало чемпіоном України. Тоді розпочинали кар’єру київські вихованці: Шовковський, Ващук, Дмитрулін, Костюк, Шевченко. Перші два футболісти у дев’ятирічному віці прийшли вчитися футболу до дитячого клубу «Зміна» (тоді команда називалася МіськУНО), до тренера Григорія Матієнка. Коли випускався у 2013 році зі «Зміни-Оболонь» Олександр Медведь, Григорій Матієнко перебував на посаді тренера цього ж дитячого клубу. Отакі перемежування у футбольному житті. А для мене Григорій Матієнко однокашник (ми вчились в одній групі) у Київському інституту фізкультури на кафедрі футболу…

Вихованець київського футболу Олександро Медведь за свою юнацько-молодіжну кар’єру пройшов досить важливі для формування футболіста сходи. У чемпіонаті й Кубку Києва провів близько 150 матчів (забив 15 м’ячів), чемпіон міста, володар Кубка, фіналіст ДЮФЛ України-2013 (всього провів 80 матчів (10), брав участь в усіх вікових збірних України від U15 до U19 (20 матчів). У 2013 році запрошений до одного з флаґманів українського футболу «Дніпра» (Дніпропетровськ), де провів за молодіжний склад U19, 35 матчів (2). З нинішнього року гравець одеського «Чорноморця». Зустрілися ми з Олександром в Одесі, в готелі «Чорне море».

- Олександре, в мої часи 70-80-х років набір до футбольних секцій проводився масово. Наприклад, коли я прийшов, як тоді казали «записуватися» до школи «Динамо» на трибунах динамівського стадіону в різних вікових категоріях, сиділо понад 5 тисяч (!) моїх однолітків! Чи запам’ятав ти свої перші кроки в футболі?

- Мені було 7 років, 13 вересня у мій день народження, тато сказав, що хоче віддати мене до футбольного клубу. Я дуже зрадів. Батько відвів мене до ФК «Поділ». Коли ми прийшли до спортивного залу, я побачив, як діти тренуються, один хлопчик (з якихось причин) голосно плакав. Мені це не сподобалося. Я попросив батька забрати мене з цієї секції. Через тиждень ми поїхали переглядатися до «Зміни-Оболонь». Мені одразу сподобалося, особливо тренер, який не кричав, а намагався маленьким дітям пояснити якісь примудрості футболу.

- Чи проходив ти «відбір» до команди, припустімо чотири етапи – гра в футбол, стрибки з місця, спринт, крос, як колись було в мої роки?

- Ні, після другого-третього заняття тренер сказав моєму батьку, що з цього хлопця можна щось зліпити… Прізвище тренера – Солдатов Сергій Вікторович.

- Нинішній тренер команди першої ліги «Оболонь-Бровар»?

- Саме так і є. Він мене тренував в юнацькі роки, довіряв, призначив капітаном команди. Багато зусиль витратив щоб навчити мене футболу, за це я йому дуже вдячний.

- Добре, все ж повернімося до початку твого дитячого футболу. Можеш пригадати, коли ти зрозумів, що треба не купою бігати по полю, а дотримуватись тактики – є захисники – правий, лівий, півзахисники, треба вміти вправно пасуватися?

- Ми, як і всі діти того віку, звичайно не розумілися на футбольній «тактиці», гасали по полю наче заведені, де м’яч там і ми. Згодом, тренер пояснив, що існують амплуа. Спочатку я грав центрального захисника, але напевне моє тяжіння до атаки привело тренера до думки, що краща моя реалізація може бути в півзахисті.

- Практично з дитячого футболу і по нинішній час ти граєш на одній тій самій позиції – центрального півзахисника? Твій випадок є виключенням…

- Саме так. Коли я почав усвідомлювати футбол, то разом зі своїм місцем у центрі півзахисту.

- У футболі багато прикладів, коли тренер змінював гравцю амплуа і відбувалась повна реалізація, наприклад наш геніальний тренер Лобановський, до «Динамо» запросив Анатолія Дем’яненка як форварда, а грав він в команді лівим захисником, нападника Володимира Лозинського перетворив на правого захисника, форварда Гусіна на «опорного» півзахисника, Олександра Бойка (батька воротаря Дениса Бойка) з центрального захисника зробив півзахисником…

- Мені спочатку подобалося грати в захисті, я виконував роль «чистильника», можливо моє вміння дати перший пас змусило тренера поставити мене вище до групи атаки. Я зіграв якийсь турнір і після нього став регулярно грати в півзахисті.

- Це були матчі першості Києва чи ДЮФЛ? Як ти з височини свого віку, оцінюєш свої ігри на юнацькому рівні? Що запам’яталося?

- Розіграш ДЮФЛ України U17. Ми, «Зміна-Оболонь» грали з РУФК. Закінчувався матч, арбітр додав ще якийсь час. Мій друг Євген Задорожнюк (ми й понини товаришуємо) виконав навіс на штрафний майданчик, я вистрибнув і головою забив м’яч у ворота. Радості не було меж. Мої батьки плескали в долоні і раділи разом зі мною. Я про це мріяв щоб на останніх хвилинах здобути перемогу своїй команді. І мрія здійснилася. Ми виграли, три очки допомогли команді в першому колі посісти друге місце.

- А які ще ігри можеш пригадати з першості міста Києва?

- В одному з розіграшів першості міста, ми з «Динамо» весь турнір пройшли поряд. Заключні матчі відбувалися на ДЮСШ-15. Останній тур ми грали з «Атлетом» і перемогли 1:0, а «Динамо» з «Зіркою». Ми знали хлопців з «Зірки» і просили їх «будь ласка, виграйте». Під час матчу «Зірка» забила і повела у рахунку. Нашої радості не було меж… «Динамо» за 10 хвилин до закінчення матчу зрівняло рахунок 1:1. Нічия нас влаштовувала. Після фінального свистка і тренери, і вся наша команда перебували в ейфорії – ми чемпіони Києва! Це було незабутньо.

- Хто з твоєї вікової категорії поповнив команди професіональних клубів?

- Назар Федорівський, нині головний воротар «Оболоні-Бровар». Олег Слободян, також поповнив ряди головної команди «Оболоні». Ігор Березанський у «Говерлі». Євген Задорожнюк грає за «Арсенал-Київ». Богдан Савчук і Роман Жмакер в «Олімпіку». З мого покоління 6-7 динамівців потрапили до дубля. Але найбільш перспективними я б назвав хлопців з донецького «Шахтаря», вони чотири рази поспіль ставали чемпіонами України.

- В футболі не тільки радість, а й бувають прикрі моменти смутку…

- У мене була мрія потрапити на фінал ДЮФЛ України зі своєю командою «Зміна». У групі перед останніми двома турами «Динамо» йшли першими, ми другими, РУФК третіми. Їдемо на виїзд до Чернігова. Перший тайм нічия 1:1. В переві тренер просить зібратися і вирішити завдання, забивши переможний гол. Ми начебто все розуміємо, виходимо на поле і… програємо 1:3. Я не міг втримати емоцій, ридав. РУФК свій матч виграло і наблизилося до нас. Залишалося тільки обіграти «Княжу». Ми граємо внічию 1:1, а РУФК виграє у «Зірки» 5:0… Ці дві гри були найгіршими в моїй юнацькій кар’єрі, які я провів у «Зміні-Оболонь».

- Дитячий тренер для кожного футболіста, це головна людина в його житті. Для мене перший тренер в школі «Динамо», заслужений тренер України Анатолій Молотай. Якби він мене не відібрав з понад 5 тисяч претендентів чи був би я зв’язаний з футболом, чи ні - невідомо, другий – дитячий тренер, заслужений тренер Азербайджану Віктор Нестерович Шевченко, не візьми він мене у групу більш страших, коли Молотай хотів через три роки відрахувати з «Динамо», вірніше перевести в команду «Більшовик» і, хто знає якби все склалося? Твій перший тренер Солдатов?

- Так. Найголовніше, за що я вдячний тренеру це за те, що він зробив з мене людину. Він постійно наголошував, що треба відповідати за свої вчинки. Я був капітаном команди і багато «шишок» сипалося на мою голову. Коли я був меньшим, це мене дратувало, якщо в команді відбувався конфлікт, то винний – Медведь. Одного разу, я його запитав: «Сергій Вікторович, чому в усьому винний, я? – Тому, що ти капітан і несеш відповідальність за все , що відбувається в команді…». Коли подорослішав, зрозумів його слова. Відповідати за свої вчинки, це чоловіча справа.

- Я думаю, що тренер Солдатов, тобі також вдячний. Що ти виріс стабільною людиною з гарним відношенням до людей, а як спортсмен пробиваєш своє місце під «сонцем» у командах прем’єр-ліги.

- В подальшому, я б хотів поправювати ще під його керівництвом… Звичайно на найвищому рівні.

- Твоя адаптація, перехід, від юнацького футболу до дорослого швидко відбувалась, чи повільно?

-У мене не було часу роздумувати. Після фінальної частини ДЮФЛ, яка проходила у Львові, повернувшись до Києва, одразу отримав пропозицію від «Дніпра».

- Хто тебе помітив?

- На фіналі ДЮФЛ, був присутнім тренер U19 «Дніпра» Олександр Поклонський він мене і запросив. Я дуже здивувався і зрадів. Я поставив до відома Солдатова, який прийняв «Оболонь-Бровар». Сергій Вікторович був категорично проти. Сказав, що на мене розраховує в «Оболоні». Але побіжного погляду було достатньо, щоб зрозуміти, що до «Оболоні» запрошені ряд досвідчених футболістів. У нас виник конфлікт, але згодом тренер зрозумів, що вибір на користь «Дніпра» був правильним.

- Як у тебе складалася доля в «Дніпрі»?

- Добре. Мене переглянули і взяли. Став регулярно грати в складі U19. З Поклонським на початку виникло невелике непорозуміння, я тяжів грати ближче до воріт суперника, Поклонський бачив в мені «опорника». Потім я зрозумів, що тренер правий, саме на цій позиції я дуже допомагаю команді. Після першого кола тренер «дубля» Дмитро Михайленко сказав, що переводить мене до дублюючого складу. Я поїхав у відпустку. У цей проміжок часу отримав виклик тренера Олександра Головка, до збірної України U19, їхати на турнір Гранаткіна. Поїхав, у другій грі з Туреччиною, травмувався, «меніск». Прикро було, тільки набрав форму, отримав пропозицію від тренера «дубля» «Дніпра» Дмитра Михайленка, почав грати в «основі» збірної і… вилетів на три місяці. Після реабілітації важко поновлював кондиції, пройшов збори з «Дніпром», але грав пів року за U19. Чому Михайленко не надавав мені можливості зіграти за «дубль» невідомо. Я бачив, що не гірший за інших. На початку цього року, у березні, зіграв дві гри і отримав ще одну травму – перелом пальця на нозі. Але продовжував грати і тренуватися. Поїхали ми грати з «Чорноморцем» у Совіньйоні. У грі мені знову наступили на той самий палець. В Дніпропетровську вирішив показатися лікарю. Коли він дізнався, що я грав три тижні з переломом пальця, він сказав, що так можна й закінчити футбол. Три тижні проходив реабілітацію в Києві, повернувся, а лікар каже: «нічого не змінилося», їдь назад. Ще «випало» три тижні. Знову повернувся до «Дніпра», і, сезон закінчився… Несподівано надійшла пропозиція з «Чорноморця»…

- Резюмуючи нашу розмову, чим все-таки відрізняється юнацький футбол від дорослого, в чому відмінність команди «дубля» від «основи»?

- Чим вище піднімаєшься, тим рішення приймати необхідно у кілька разів швидше. Хто прогресує, той залишається грати в прем’єр-лізі, кому не вдається, той залишається у нижчих лігах. У основному складі команди прем’єр-ліги, ще до прийняття м’яча, треба знати кому віддати…

- Хто твої найближчі вболівальники, хто тебе підтримує?

- Звичайно мої батьки, вони підприємці, мають СТО, сестра дуже турбується і переймається моїми успіхами або проблемами. Вони мені щодня телефонують і підтримують, і я хочу досягти успіхів у футболі щоб вони мною пишалися.

- Це велика цінність, що у тебе є така підтримка…

- Так-так, я їх дуже люблю за цю турботу...

- Олександре, дякую тобі за розмову, щоб ти побажав маленьким діткам, які тільки розпочинають свою футбольну кар’єру?

- Отримувати задоволення від гри. Якщо отримувати задоволення від гри, то у них все буде добре… А також бажаю уболівальникам «Чорноморця» удачі і успіхів.

Оцените
Поделитесь
Источник:

Оставить комментарий на форуме Обновить