Остап Савка: "В "Шахтарі" був класний колектив"
^

Остап Савка: "В "Шахтарі" був класний колектив"

1188

Остап Савка: "В "Шахтарі" був класний колектив"
Фото - ru.forwallpaper.com

Титул «легенди клубу» заробляють лише одиниці. Для того, щоб удостоїтися такого звання потрібно немало: відданість команді, не одна пролита капля крові і поту, любов вболівальників...

Сьогоднішній герой – справжня легенда свого рідного клубу. У зелено-білій футболці він провів майже 10 сезонів у Вищій лізі СРСР, десятки разів виводив партнерів на поле у якості капітана, завжди сміливо і відважно йшов у боротьбу і отримав вічне визнання від місцевої торсиди. Син Остапа Савки, живої легенди «Карпат», Остап Остапович зізнається: «Колись не могли спокійно пройти вулицею – батька всі впізнавали».

Один з кращих центральних півзахисників українського футболу 70-их Остап Савка розказує про події далекого минулого зі сльозами на очах. Але в той же час не втрачає можливості сказати гостре слівце. Представляємо вашій увазі інтерв’ю з єдиним Остапом в історії львівських «Карпат» і донецького «Шахтаря».

«В «ШАХТАРІ» БУВ КЛАСНИЙ КОЛЕКТИВ»

– Остапе Володимировичу, ваш рідний дрогобицький футбол у наші дні перебуває у занепаді. Як гадаєте, в чому справа?
– Мені боляче, що нині немає футболістів такого рівня, як Россихін, Філяєв, Береговський, Фалес... Хоч більшість з них народилися за межами Дрогобича, але всі вони утворювали самобутню команду, що згодом утворила кістяк «Карпат». Нас тоді до Львова переїхало дев’ятеро гравців... Вважаю, що змінився підхід до футболу. Люди грали у футбол не заради грошей. Тепер пріоритеті інші.

Читайте также: Юрий Бакалов: "Эффект эмоций Маркевича…"

– До Львова ви потрапили не з Дрогобича, а зробили доволі несподіваний вояж у Донецьк. Чому так сталося?
– Наприкінці 60-их мене запросили до молодіжної збірної України. Спершу відбувалися збори у Києві під керівництвом Віктора Маслова і Анатолія Пузача. Згодом ми вирушили на Донбас для того, щоб взяти участь у міжнародному турнірі. Суперники у нас були досить сильні: італійський «Мілан» з Джованні Трапаттоні і Невіо Скалою, збірні Болгарії, Алжиру, а також команди з Москви, у складі яких виступали Олег Романцев і Євген Ловчев. Мене визнали кращим захисником того турніру.

– Не дивно, що на вас звернули увагу кілька провідних клубів...
– Так, одним з яких був донецький «Шахтар». На той час я вже був одруженим і через декілька місяців керівництво клубу запропонувало мені двокімнатну квартиру.

– Наставник «Шахтаря» Олег Ошенков – справжня легенда. Яким він запам’ятався вам?
– Я не часто кажу таку фразу, але можу назвати його казковою людиною. Порядний, чесний і кваліфікований – ось моя характеристика Олега Олександровича. Вирізняло його з-поміж інших також те, що він кульгав на одну ногу.

– Лобановський, Базилевич, Дегтярьов, Коротких, Сальков, Яремченко – кожен з них це визначна постать в історії нашого футболу. Яким був колектив у «Шахтарі»?
– Класним. Про кожного з тих, кого ви назвали у мене чудові спогади. Разом з дублюючим складом я завоював срібло першості. Наш результат – це заслуга тренера Юрія Захарова. Він, до речі, полюбляв з нами грати у футбол, незважаючи на свій вік і регалії.

– В Донецьку вас все влаштовувало, але в певний момент з’явилася одна обставина...
– Тренери «Карпат» дуже хотіли бачити мене у складі своєї команди і на Донбас приїхав представник львів’ян Богдан Маркевич. Я погодився і переїхав до Львова. В побутових умовах я, звичайно, програвав. Лише згодом отримав квартиру. Однак на той момент я не думав про це. Просто хотів грати за «Карпати».

– У Львові ви відразу стали своїм...
– Наш колектив був єдиним цілим і хлопці ладили без проблем. З приємністю згадую роботу під керівництвом Ернеста Юста. Наведу один приклад. Початок сезону був важким через погодні умови: весна, болотяні поля... Ернест Ервінович все це знав і тому тренувальні збори проводив у схожих умовах. Ми їхали в його улюблений угорський Печ і грали на таких же в’язких полях. Хоча від передсезонної підготовки у Сочі, наприклад, також ніхто не відмовлявся і ми їздили туди. Ось так я готувався до сезону, але по мене приїхали представники «Шахтаря».

– Хотіли повернутися в Донецьк?
– Так, запрошували назад. Але я відмовився. Щоправда, про цей факт повідомили директора заводу «Електрон» Степана Остаповича Петровського, що був тоді головним спонсором клубу і фактично його утримувачем. Це дуже розумна і шляхетна людина. Тому жодних проблем не виникло – ми порозумілися.

Читайте также: Юрий Кулиш: "Шахтер" выложился на сто двадцать процентов"


«ЮСТ МАЛО ГОВОРИВ І БАГАТО ПАЛИВ»

– Незважаючи на те, що на полі ви виконували функції руйнівника атак суперника, арбітри карали вас нечасто.
– Я не мав у своєму пасиві багато попереджень. Про вилучення навіть мова не йшла. Я кілька сезонів носив капітанську пов’язку, тому часто спілкувався з суддями. Арбітр Іванов з Ленінграду попереджав мене: «Остапчику, обережно! У тебе вже є жовта...» Коли до нас приїжджали вірмени, грузини і азербайджанці, то їх перш за все цікавило, чи грає Сиров і Савка. Якщо відповідь була ствердною, вони обурювалися: «Коли ж вони нарешті червону отримають?!»

– Валерій Сиров в інтерв’ю казав, що вас називали «Дерев’яною ногою». Валерій Михайлович грав на позиції переднього захисника, ви розміщувалися попереду нього на позиції центрального півзахисника...
– А позаду нас останнього захисника грав Ростик Поточняк. Після нас він лише підбирав «колоски». На флангах у нас також були справжні майстри своєї справи – Петро Данильчук та Іван Герег. У Данильчука були свої футбольні хитрощі. Якщо нападник випереджував його, то Петро акуратно пальцем стукав по спині суперника. Далі забирав м’яч, показував опоненту, що вибиватиме, а сам просто мчав вперед. Такі люди, як Габовда, Данилюк, Хижак, Лихачов, Броварський, Кульчицький, Чорба, Кікоть – це справжній скарб. Я радий, що грав разом з ними не один рік.

– Футбол вам подарував не лише багато друзів, а й багато подорожей. Які вояжі закордон найбільше сподобалися?
– Бували екзотичні Чад, Демократична Республіка Конго, ЦАР, Ліван, Лівія, а також популярні у туристів Італія, Франція, Таїланд. Мої улюблені місця – це Франція і західна частина Німеччини. Нас тоді вражав рівень життя місцевого населення. До речі, завдяки футболу я познайомився з Володимиром Висоцьким. Було це у Москві. Зустріч нам організували хокеїсти місцевого ЦСКА. Висоцький умів грати навіть на одній струні. Геній!

– Очевидці вашої гри відзначають ваші прекрасні фізичні дані...
– Я міг похвалитися чудовими вродженими фізичними здібностями. Коли ми бігали кроси всією командою, то я давав їм своєрідну «фору» відстанню в кілометр. Якщо у мене відкривалося, так зване, друге дихання, то мене ніхто не міг зупинити. Тому я відіграв за «Карпати» 9 сезонів і майже завжди проводив всі 90 хвилин на полі. За матч я втрачав три-три з половиною кілограми. Наш воротар Сашко Ракитський втрачав ще більше. Але у нього була своя причина – він усе бачив і дуже переживав. Були у нас, звичайно, такі воротарі, які за матч поправлялися (сміється – Авт.)

– Про Ернеста Юста у Львові ходять легенди. Всі сходяться на тому, що людиною він був феноменальною. Ваша думка така ж?
– Ернест Ервінович був не лише хорошим фахівцем, а й прекрасною людиною. Юст говорив мало, зате багато палив. Полюбляв цигарки «Верховина». Він на поле не вибігав, суддів не «пресував». Приходив у роздягальню і спокійно займав своє місце. Команда під його керівництвом грала, а на стадіоні збиралося по 40-50 тисяч людей. Це найкращий показник його роботи.

Читайте также: Мощное начало лидеров

– Один з таких матчів відбувся 1970-го – «Карпати» приймали на переповненій «Дружбі» бразильський «Палмейрас».
– Пам’ятаю той матч так добре, ніби це було сьогодні. Дуже добре пам’ятаю всі деталі. Протягом п’яти стартових хвилин ми навіть не торкалися до м’яча. Але підсумок матчу який? Ми перемогли з рахунком 1:0, а переможний гол забив Янош Габовда.

– Головою?
– Аякже, з відстані 16-и метрів у падінні. Янош забивав такі голи, що очам важко було в це повірити. Вражав ворота з різних дистанцій.

– Ви також забивали немало, як для центрального півзахисника...
– Всього за «Карпати» на моєму рахунку 16 результативних ударів. Щоправда, у мене є неприхована образа на Гену Лихачова. 1972-го ми приймали вдома московський «Локомотив». Вигравали у москвичів з рахунком 3:1 і заробили право на пробиття пенальті. Всі три голи забив я, тому мені дуже хотілося вчетверте засмутити Золтана Мілеса. Проте Лихачов був проти того, щоб я пробивав і забрав м’яч до рук. Я зняв капітанську пов’язку і пішов з поля. Лихачов схибив – пробив мимо. Коли зустрічаю Гену, завжди згадую про цей епізод. Так і сказав йому колись: «Я тобі цього не пробачу».

– Думаєте, ви б забили?
– Однозначно. Знаєш, як я пробивав би? Підрізав би м’яч і вдарив по центру воріт. 1976-го так свій пенальті пробив Паненка, а тепер так забиває Тотті.


«ФУТБОЛ МЕНІ СНИТЬСЯ»

– Ви стали безпосереднім учасником дебюту «Карпат» у єврокубках. Що завадило здолати «Стяуа» 1970-го?
– Ми мали всі шанси обіграти румунів. Моментів створили безліч. Кожен з наших гравців міг забивати. Під час домашнього матчу стадіон був традиційно заповнений, незважаючи на дощ. Наприкінці гри Георге Татару скористався тим, що Ростислав Поточняк послизнувся і забивний єдиний гол в матчі. Коли згадую той епізод, то завжди кажу дуже багато нехороших слів...

– В Бухаресті ви забили першими...
– Ігор Кульчицький метрів з 30-ти «з підйому» відкрив рахунок. Ми то вигравали, то програвали. В кінці матчу Грещак зрівняв рахунок – 3:3. Німецький суддя додав кілька хвилин і ми вже в компенсований час мали нагоду забити рятівний гол – не пощастило. Суддя, до речі, мав підстави призначити пенальті у ворота румунів.

– Федір Чорба зізнався, що постійно згадує про нереалізований пенальті 1976-го у ворота «Зеніта». Його промах коштував «Карпатам» бронзових медалей.
– Знаєш, чому він не забив? Воротар ленінградців Олійник бачив, як за декілька турів до того матчу, Чорба пробивав одинадцятиметровий у ворота московського «Торпедо». У ворота «Зеніта» він також пробивав у лівий кут від воротаря. Після Чорби у черзі на пробиття пенальті йшов я, а далі Валерій Сиров.

Читайте также: Олег Голодюк: "Якщо ми посядемо третє місце, то я разом з Цигаником вийду в ефір у халаті"


– Пропонували Чорбі пробити пенальті?
– Казав йому: «Федю, як так проб’ю, що сітка розірветься». У мене з правої був солідний удар... Чорба вірив, що заб’є. На той момент ми поступалися 2:0. Якби ми скоротили відрив у рахунку, то не випустили б ленінградців зі Львова з очками. У моїй біографії також є жахлива помилка, яка не дає мені спокою. Ми грали з «Пахтакором» у Ташкенті, а я не влучив у порожні ворота з шести метрів. Уявляєш?! Роман Хижак всіх поклав на спину і віддав мені пас на порожні ворота, а я схибив. Хижак – унікальний футболіст, який володів таким дриблінгом, що можна було на це дивитися з відкритим ротом.

– Після Ернеста Юста «Карпати» очолив москвич Валентин Бубукін. Про нього кажуть різне, але відомо одне – ви з ним, м’яко кажучи, не спрацювалися...
– Для мене його запрошення взагалі є незрозумілим. Бубукін відверто гальмував розвиток нашого футболу. Напевно, партійне керівництво свідомо пішло на цей крок.

– Після «Карпат» ви поїхали у херсонський «Кристал» і нікопольський «Колос». Які спогади про останні команди у вашій кар’єрі?
– Радий, що грав за ці клуби. У Нікополі я працював під керівництвом Кучеревського, Ємця, Жиздика і Вебера. Уявляєш, відразу чотири тренери у команді другої ліги. Зате які! У Херсоні мене теж все влаштовувало. Крім футбольних спогадів, завжди пригадую місцеві кавуни по три копійки (посміхається – Авт.)

– Як нині поживаєте – здоров’я не турбує?
– Маю проблеми з коліном. Мені здається, що операцію на меніску треба буде робити. Син каже, що там проблеми з сухожиллям і колінною чашкою. Роки у футболі не минули безслідно. Зате маю безліч спогадів і приємних моментів, які подарував мені футбол. Порівнюю футболістів з артистами – я хвилювався, коли виходив на поле, боявся схибити. На нас же люди прийшли подивитися. Тепер футбол мені сниться...

Оцените
Поделитесь

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме