Дмитро Михайленко: "Гроші потрібні були, щоб сходити в ресторан, купити шампанського"

Дмитро Михайленко: "Гроші потрібні були, щоб сходити в ресторан, купити шампанського"

176
Дмитро Михайленко: "Гроші потрібні були, щоб сходити в ресторан, купити шампанського"
Фото - fcdynamo.kiev.ua

Півзахисник «Дніпра» сезону-1993/94 розповів про характер Павлова, атмосферу в колективі та перехід в «Динамо».

Пане Дмитре, що вирізняло «Дніпро» початку 1990-х від інших колективів у чемпіонаті України? Можливо, тодішня команда мала якусь особливість?

— Перш за все, що нас вирізняло з-поміж інших, — у складі «Дніпра» грали молоді гравці, практично усі були вихованцями дніпропетровського футболу. Жилкін, Коновалов, Беженар, Медін, Похлебаєв, Полунін — усі були випускниками школи «Дніпра». Певна річ, хлопці змалку грали разом, чудово знали один одного, товаришували. Усередині колективу панував фантастичний мікроклімат, футболісти були однією великою сім’єю. Узагалі така обстановка є фірмовою особливістю дніпропетровського клубу, адже в усі часи основу «Дніп­ра» складали місцеві гравці, відтак відносини усередині колективу завжди були хорошими. Ми грали пліч-о-пліч ще з юнацьких років, потім потрапили в «Дніпро-75» й першу команду. Тобто таким чином і проходили школу становлення. Плюс також Микола Павлов, який вміє працювати з молоддю та узагалі дуже цікава людина.

— Микола Петрович і зараз працює з молодим колективом у маріупольському «Іллічівці». Мабуть, раніше він був ще імпульсивнішим та емоційнішим?

— Ви маєте слушність. Тоді він був молодим тренером, його усе цікавило, він просто «горів», азарт у його крові бив через край, до роботи підходив дуже відповідально та принципово.

— З емоціями Павлов і в ті часи не міг упоратися?

— Не те слово. Тоді заспокоїти його узагалі неможливо було. Якщо вже «закипів» — усе. Микола Петрович скаже все, що думає, нічого при цьому не цураючись. Це вже зараз він заспокоївся, став муд­рою, зрілою людиною. А тоді він був молодим, запальним. Тому нас, юнаків, він міг завести з півоберту, з налаштуванням у гравців ніколи проблем не було. Петрович — це справжній лідер, душа та капітан команди.

— Часто від нього на горіхи отримували?

— Звичайно. По-перше, він з тієї когорти тренерів, котрі контролюють усе. Починаючи від футбольних справ, закінчуючи особистими. Тому щось приховати від нього було дуже складно, практично нереально. Він усе знав, усе тримав під контролем. До того ж, у команді переважали молоді футболісти, досвідчених майже не було. Грали хлопці віком 20–21 рік, тому в такій обстановці потрібен був особливий контроль, специфічна комунікація. Також Микола Павлов багато особисто спілкувався з гравцями, відтак співпрацювати з ним було справді цікаво.

— А хто у тій команді був справжнім лідером?

— Полунін володів яскраво вираженими лідерськими якостями. Особливо це стосувалося футбольного поля, де він повністю віддавався, бився за кожен м’яч, страшенно не любив програвати. Також виокремив би Сергія Беженара, котрий в захисті діяв чітко, постійно підказував партнерам, узагалі його обі­грати було вкрай важко. Це щодо поля, а поза його межами у нас підібрався такий колектив, що кожен представляв собою сильну особистість. Тому тут важко виокремити когось одного. До нас в «Дніпрі» виступало потужне покоління, котрому підкорялися й союзна першість, й кубок, а ми, в плані результату, дещо здали, хоча вимагали від нас, повірте, не менше. Але у тому сезоні, наскільки пам’ятаю, ми виступили не надто вдало — нас обійшли не тільки «Динамо» з «Шахтарем», але й «Чорноморець».

— Найбільшим веселуном, мабуть, Юрій Максимов був, який і нині за словом у кишеню не полізе?

— У нас таке розмаїття гумористів було, що сумувати не доводилося. Той же Максимов, Коновалов, Полунін — усі вони мог­ли влучно пожартувати. Окрім того, приколи не були одноманітними, постійно чимось відрізнялися. Номером один все-таки був Гена Жилкін. Ось хто-хто, а він вмів підняти настрій. Мали хлопці харизму, цього у них не відняти. Не можу судити, наскільки добре чи погано ми грали у футбол, не було тоді ще легіонерів, сильної конкуренції в чемпіонаті, однак те, що колектив був згуртованим, особистості там виступали видатні — це точно.

— У реаліях перебудови, коли Україна тільки-но здобула незалежність, що тоді собою представляв футбол в нашій державі?

— Після розпаду Союзу рівень футболу значно впав. До вишки увійшли команди, котрі до цього виступали в першій, другій лігах, а потім різко пішли на підвищення. Скажімо, тернопільська «Нива», «Верес» із Рівного, чернівецька «Буковина»… Тому, звісно, рівень чемпіонату та інтерес до футболу знизився. В умовах складної політичної, економічної ситуації люди перебували в такому невіданні, не знали, що буде далі з країною, з ними. Ну, а щодо спортивної складової, наприклад, я був молодий, фактично, окрім футболу, більше нічого й не мав. Намагався не зациклюватися на важкому становищі, а просто працював. Згодом у мене з’явилася можливість грати в першій команді, в якій виховувався, яку любив, зрештою, за яку мріяв виступати. Але якщо бути об’єктивним, рівень вітчизняного футболу суттєво впав, багато талановитих гравців переїхали за кордон, до Росії. Відтак грала переважно молодь, або ті, хто вже закінчував.

І що тоді молодий гравець «Дніпра» міг дозволити собі купити за заробітну плату?

— Пам’ятаю, нам зарплату виплачували німецькими марками. Я отримував десь сто-сто п’ятдесят. Потім з’явилися купони. Але, розумієте, тепер усе якось осяйно й зрозуміло, що й скільки коштує. Тоді ж квартири ще не продавалися, їх видавали, машини також. А що можна було купити? Мені вдалося накопичити певну суму, яка, як я гадав, була значною, а виявилося, її вистачило лише на люстру. Мені видали квартиру, думав, що зможу її обставити, проте через інфляцію тільки й вистачило, що на люстру та меблевий куточок на кухню. Ось і все. Однак для мене вистачало, адже нічого суттєвого не мав. А які там потреби у молодого? Усе по дрібницях. Якщо машина була, то на бензин грошей не бракувало. Відтак жили поза грошима, вони пот­рібні були, щоби сходити в ресторан, купити шампанського та інше. Щоправда, тоді навіть і вийти нікуди було — два ресторани на місто, й нічого не купиш.

Наскільки відомо, на початку 1990-х команда утримувалася на балансі потужного підприємства «Південмаш». Які перед клубом ставилися цілі? Скажімо, це була боротьба за призові місця чи за чемпіонство?

— Нас узагалі серйозно конт­ролювали, якщо не помиляюся, президентом клубу тоді був Леонід Кучма, потім став Тигіпко. Тобто футболом люди цікавилися, постійно приїжджали на базу, розмовляли з гравцями, тренерами, запитували, що нам потрібно, чого не вистачає. Наприклад, моїм переходом в «Динамо» займався особисто Кучма, тоді усе відбувалося під його контролем.

— Услід за вами до Києва переїхали Микола Павлов та ще чотири гравці. Подейкують, це сталося через складну фінансову ситуацію в «Дніпрі»?

— Справа в тому, що я переходив до «Динамо» на півроку раніше за них і, коли залишав Дніпропетровськ, там з фінансуванням проблем не було. Це вже потім Петрович разом з Коноваловим, Беженаром, Максимовим та Похлєбаєвим приєдналися до «біло-синіх» й розповідали, що команда опинилася у серйозній фінансовій скруті. Але усіх нюансів я не знаю, адже перебував уже в Києві.

Саме після 1994 року багато гравців залишили «Дніпро». Судячи з усього, проблеми команда мала серйозні?

— Так, звичайно. Багато хто пішов, тому що у клубі вже нічого не залишилося. Наскільки я розумію, тодішнє керівництво втратило інтерес до «Дніпра», відтак займатись клубом було нікому.

Також у сезоні-1993/94 у складі дніпропетровців Сергій Коновалов став кращим бомбардиром, відзначившись 13 разів. Як для півзахисника, досить непогана статистика!

— Сергій починав кар’єру на позиції форварда, тому не бачу нічого дивного у його високій результативності. Окрім того, він же майстром був з великої літери, технічний, з чудово поставленим ударом та гарним баченням поля. Згодом перекваліфікувався в півзахисника й став забивати менше.

Оцените
Поделитесь
Оставили комментарии на форуме: 2
  • Да а сейчас Полунин лидер по литр блок и гнилым махинациям

    0+ 0- 0
    +-
    Fan5555
  • він же майстром був з великої літери, технічний, з чудово поставленим ударом та гарним баченням поля. Згодом перекваліфікувався в півзахисника й став забивати менше.

    \

    ось так і розбазарили всіх перспективних голеадорів

    0+ 0- 0
    +-
    ДЗЕНЯ
  • Оставить комментарий на форуме Обновить

    Букмекер месяца
    Рейтинг Букмекеров