"Легенда" (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди

"Легенда" (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди

475
"Легенда" (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди
Фото - imgcoder.com

Історія становлення та злету флагмана жіночого футболу України.

Вітчизняний футбол насамперед відомий такими клубами, як «Шахтар» і «Динамо», однак є в Україні не менш титулований колектив, про який знають одиниці. Мовиться про чернігівську жіночу команду «Легенда-ШВСМ», котра здобула ім’я в Європі та є одним із флагманів жіночого футболу в нашій державі. Аби дізнатися, чим наразі живуть чернігівки та які їхні подальші перспективи, «УФ» звернуся до президента команди Володимира Магеррамова та почесного президента Юрія Євдокімова.

«Перевірку на міць ми пройшли в Москві»

Перше запитання адресую Володимиру Магеррамовичу, адже вас із «Легендою» пов’язує не один рік плідної праці. Розкажіть, будь ласка, як розпочиналася історія одного з найстаріших і найуспішніших колективів на просторах СНД?

— Ідея створення команди прий­шлася на 1987 рік на камвольно-суконному комбінаті «Чексіл» і була підтримана тодішнім керівництвом підприємства — парторгом Віктором Поповим та профспілками. На той час «Чексіл» уважався одним із найбільших комбінатів Європи, на якому працювали практично тільки жінки. Безпосередні обов’язки з організації команди взяв на себе Михайло Ющенко, який і очолив її. Паралельно у Чернігівському педагогічному університеті колишній футболіст Сергій Антонов також створив жіночу команду. Так у місті з’явилося відразу два футбольні жіночі колективи, які в іграх між собою й набували майстерності та здобували практичний досвід. Потім Антонов поїхав навчатися до Києва, відтак команди довелося об’єднати. Ось саме з об’єднання цих двох колективів і починається історія «Легенди».

Першу серйозну перевірку на міць ми пройшли в Москві, де взяли участь у турнірі журналу «Собеседник», і виступили доволі успішно. 1989 року в колишньому Союзі відбувся відбір для визначення учасників вищої та першої ліг. «Легенда» успішно пройшла сито відбору й потрапила до найвищого дивізіону. Хочу сказати, що наша команда єдина з просторів СНД, яка зіграла всі ігри вищої ліги чемпіонату СРСР та чемпіонатів України. Наразі жоден жіночий клуб із просторів СНД не має такої великої та багатої історії, як у «Легенди».

Звідки набирали гравців до команди, адже футболісток-жінок непросто знайти, особливо кваліфікованих виконавців?

— Тоді ні про яких кваліфікованих виконавців мова не йшла, адже на той час жіночий футбол у СРСР починав тільки зароджуватися. Відтак Михайло Федорович проходив цехами камвольно-суконного комбінату, на якому, як я вже зазначав, працювало понад 90 відсотків жінок, й збирав дівчат більш-менш спортивної статури. Коли команду зібрали, розпочалися тренування, навчання, так би мовити, футбольному ремеслу. Як ви розумієте, готувати дівчат Михайлу Ющенку довелося з нуля, тому лише за рік-два вони освоїли абетку гри мільйонів і вийшли на певний рівень.

Володимире Магеррамовичу, ви стали президентом «Легенди» 1995 року. Як так склалося, що опинилися в жіночому клубі?

— Це сталося зовсім випадково. 1990-ті роки були вкрай тяжкими. Я вже закінчував грати у футбол (виступав за чернігівський «Гідротехнік»), і якось проходив повз камвольно-суконний комбінат, де зустрів Михайла Ющенка та Леоніда Серебрянського, кот­рі й запропонували мені очолити «Легенду». Мене така пропозиція дещо здивувала, адже, по перше, це був жіночій футбол, а по-друге, нова для мене посада, управлінська. Уже тоді чернігівські дівчата були бронзовими призерками української першості, мали статус такого собі міцного середнячка. Спершу я десь місяць придивлявся до колективу, вивчав обстановку, щоби мати бодай якесь уявлення про посаду, на яку мене запросили. Ви ж зрозумійте, одна річ бути гравцем, тренером, а інша — футбольним функціонером. До цього, звісно, необхідно звикнути, перелаштуватися. Відтак після місяця роздумів вирішив обійняти посаду генерального директора.

"Легенда" (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди - изображение 1

Що тоді собою представляла «Легенда»?

— Найстрашніше було те, що клуб мав шалені борги, практично всі провідні гравці залишили команду… Я прийняв «Легенду» в квітні, до старту чемпіонату часу залишилося небагато, відтак довелося в аварійному порядку збирати новий колектив. Таким чином, разом із Михайлом Федоровичем намагалися побудувати команду та зіграти у чемпіонаті. Той сезон ми закінчили на п’ятій сходинці серед 13 клубів вищої ліги. Попрацювавши з командою півроку, я захопився жіночим футболом, і поставив перед собою мету — привести «Легенду» до золотих нагород. Хоча в той час така ідея була практично утопією, адже існувала дуже серйозна конкуренція: в Києві та Донецьку функціонували ФК, які значно переважали нас у всіх компонентах. Але як показав час, ми йшли правильним шляхом і змогли увійти до еліти українського футболу.

«Головна проблема — створення команди»

"Легенда" (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди - изображение 2 Які проблеми, в першу чергу, вам довелося вирішувати на новому місці роботи?

В. М.: Головна проблема — створення команди. Існував дефіцит виконавців хорошого рівня, через брак коштів не було можливості когось придбати. Однак вибудувана система Михайла Федоровича, котра ґрунтувалася на вихованні власних виконавців, дала свої плоди. Відтак за рахунок доморощених футболісток нам удалося створити боєздатний колектив.

Ю. Є.: Завдання тренера полягає не лише в тому, щоби він доб­ре тренував, особливо в жіночому футболі, а ще й у тому, який він психолог, наскільки він може розгледіти в молодому гравцеві справжній талант, і в майбутньому розкрити його. Зрозумійте, в жіночій команді тренер повинен бути не просто менеджером, а батьком, учителем і найкращим другом. У жінок дуже багато проблем, отож інколи саме тренер може їм допомогти. Сьогодні також є перспективні виконавиці, талановиті, непогано грають, але іноді особисті амбіції вони ставлять вище за командні. Тому тут потрібно діяти дуже обережно, пояснювати їм, що таке професійний спорт і що в ньому можна досягти, а що втратити. Адже деякі цього не розуміють і живуть одним днем.

Із яких джерел тоді фінансувався клуб?

В. М.: Раніше нашим головним спонсором виступав камвольно-суконний комбінат. У нас і на футболках розміщувався логотип із назвою цього бренду, дівчата брали участь у різноманітних рекламних акціях. Тоді такої підтримки цілком вистачало.

Ю. Є.: Хочу також розповісти доволі цікаву історію про Володимира Магеррамовича, котрий у тих тяжких фінансових умовах намагався власними зусиллями допомогти команді. Володимир Магеррамович у вільний від роботи час брав тканину й перепродавав її. Усі виручені кошти витрачав на своїх «донечок», яких у нього було постійно не менше 30. І це сувора правда, адже без такого теплого батьківського ставлення не було би команди, історії, перемог. Тому ось така підприємницька жилка Магеррамова врятувала «Легенду», й на сьогодні він активно працює над тим, щоби клуб розвивався й не залишав уже раніше завойованих високих позицій.

Уперше «Легенда» стала чемпіоном країни 2000 року. За рахунок чого вдалося здобути нагороди найвищого ґатунку?

В. М.: Як було зазначено вище, я поставив перед собою мету привести команду до чемпіонства, адже іншого сенсу працювати тут не бачив. Мені хотілося досягти великих перемог, відтак ми роботу «Легенди» поставили таким чином, щоби наша доморощена молодь постійно давала результат. Завдяки такій системі 1997 року ми вибороли срібні нагороди вітчизняної першості. Тобто за два роки ми виховали віце-чемпіонок країни. Потім команду очолив Сергій Григорович Умань, який був людиною вдумливою, прекрасно знав свої професійні обов’язки, і вже 2000 року «Легенда» підкорила вітчизняний Олімп. Потім ми ще двічі поспіль ставали чемпіонами.

— А чому Михайло Федорович залишив клуб?

В. М.: Михайло Ющенко від нас нікуди не пішов, він залишився працювати у структурі клубу, але на іншій посаді. Він постійно перебував поряд із командою, допомагав Сергію Григоровичу. Узагалі тоді в нашому тренерському штабі працювало фактично три фахівці — Сергій Умань, Михайло Ющенко та Микола Литвин, які 2002 року вивели команду на такий рівень, що ми навіть у рейтингу УЄФА посідали 9 місце. Це був нечуваний успіх, не тільки для нас, а й для всієї України, адже на той час клубний рейтинг прирівнювався до рейтингу збірної.

«У основі збірної грало 11 легендівок»

— 2002 року на базі чернігівського клубу була створена молодіжна збірна України. Таке рішення ФФУ ухвалила в зв’язку з успішними виступами чернігівського колективу?

В. М.: 1999 року ми грали другий груповий раунд чемпіонату Європи серед молоді. До цього в Англії наша команда посіла у своїй відбірковій групі друге місце, тож услід за господарями пройшла далі. На півфінальному етапі нам довелося зіграти з Німеччиною. Так ось, у цьому поєдинку з 18 заявлених гравців 16 представляли чернігівську «Легенду», й тільки двох дівчат делегували інші клуби. В основі вийшло 10 легендівок, а коли в другому таймі донеччанку замінили, на полі залишилися тільки чернігівські футболістки. До речі, та зустріч закінчилася нульовою нічиєю.

Скількох виконавців виховали у Чернігові для національної жіночої збірної України?

В. М.: Трудно сказати напевне, але якщо порахувати всі покоління, то це майже 50 гравців. Серед них 6 майстрів спорту міжнародного класу, 5 заслужених тренерів України та 40 майстрів спорту. Таких досягнень не має жоден жіночий клуб України.

Певне, серед такої численної когорти вихованок є ті, успіхи котрих ви хотіли би відзначити окремо?

— В. М.: Когось виокремити не можу, адже спортсменок, котрі досягли значних успіхів, дуже багато. Так, наприклад, у нас завжди були сильні воротарі: Зварич, Баранова, Шульга. Також п’ятеро наших футболісток грали у фіналі Ліги чемпіонів у складі пермської «Зірки». Найкращими футболістками України ставали Шульга, Опанащенко, Ходирєва, Лишафай, Пекур, Чорна, Баранова, Зварич, інші. Плеяда початку двотисячних була справді найвищого європейського рівня, адже практично кожен континентальний гранд хотів бачити наших дівчат у своєму складі.

— Загалом «Легенда» 6 разів виборювала золоті медалі. На вашу думку, котра із цих вершин була найскладнішою?

В. М.: Мабуть, 2001 рік видався для нас найтруднішим. Тоді змагання проводилися за територіальним принципом. Учасників розбивали на групи, переможці котрих потрапляли у фінальну стадію змагань. Ми вийшли до фіналу, де зустрілися з «Донеччанкою». Перший тайм донецька команда виграла з рахунком 2:0, однак у другому наші дівчата були переконливіші, відтак змогли відігратися. У повторному ж поєдинку супернику ми не залишили жодних шансів, спрямувавши в їхні ворота 5 «сухих» м’ячів. Гадаю, саме це чемпіонство й можна назвати найскладнішим.

«Шлях до перемоги у Відкритому Кубку Італії виявився доволі тернистим»

— 2006 року чернігівські футболістки створили справжню сенсацію, перемігши у Відкритому Кубку Італії (це щось на кшталт сучасної Ліги Європи). Розкажіть про історичну звитягу вашого колективу.

В. М.: Усе розпочалось 2004 ро­ку. На одній із зустрічей в УЄФА федерація футболу Італії запросила одну команду з України для участі у Відкритому Кубку Італії. Тоді УЄФА планувало створити жіночий Кубок УЄФА, й на цьому турнірі європейські чиновники хотіли перевірити доцільність проведення таких змагань. Відтак до ФФУ надійшло запрошення щодо участі у Відкритому Кубку Італії однієї з українських команд, яка б у чемпіонаті перебувала не нижче другого місця. На той час ми лідирували, тому федерація делегувала на Апенніни саме наш колектив. Перший млинець вийшов глевким, адже «Легенда» не змогла подолати попередній раунд і зав­часно вилетіла. Але на організаторів ми справили гарне враження, тож уже 2005 року вони звернулися до нас напряму й запросили знову взяти участь. Відтак друга спроба була успішнішою, адже за крок до фіналу нас зупинила тольятинська «Лада», а в матчі за третє місце ми переграли данську «Фортуну». До речі, в матчі з російською командою в нас у «рамці» стояв польовий гравець, адже, отримавши червону картку, основний голкіпер Баранова пропускала цю гру, другий воротар — травмувався на тренуванні. Ну а 2006-го «Легенда» стала тріумфатором Відкритого Кубка Італії. Щоправда, шлях був доволі тернистим: нашу команду відрядили до однієї групи з чемпіонами Італії та Сербії. Груповий раунд ми пройшли на одному диханні, здобувши дві перемоги. У півфіналі здолали другу команду італійської першості, а у фіналі помстилися «Ладі», перегравши її по пенальті. Наразі це досягнення є найбільшим успіхом у історії жіночого футболу України.

Востаннє чернігівки купалися в променях слави 2010-го, коли учергове підкорили вітчизняну першість. Що зараз заважає боротися за чемпіонський титул?

В. М.: Дуже складно постійно триматися на вершині, коли практично щороку втрачаєш по 5–6 гравців основи. Спортсменки їдуть грати до заможніших клубів, багато вирушає до російського чемпіонату. Відтак нам доводиться щороку будувати новий колектив, залучати молодь. Наприклад, 2012-го у складі команди грали дівчата віком 16–17 років. Звісно, нам було складно протистояти грандам, але вже дівчата подорослішали, стали досвідченішими, що дозволило зайняти в чемпіонаті другу сходинку та зіграти у фіналі Кубка, де ми поступилися чемпіону — харківському «Житлобуду-1».

— Враховуючи умови, в яких перебуває «Легенда-ШВСМ», зван­ня віце-чемпіона цього сезону можна вважати успішним?

В. М.: Я — максималіст по життю, відтак звик добиватися тільки найвищих результатів. На цей сезон стояло завдання посісти перше місце, але, відверто кажучи, харків’янки наразі сильніші за нашу команду. Я задоволений прогресом чернігівських дівчат, котрі за два роки справді виросли, значно додали в грі, тож маємо хороші перспективи. Так, ми тричі програли «Житлобуду-1», однак у тій команді є стабільність складу, не говорячи вже про фінансову міць. Гадаю, наступного сезону ми реально претендуватимемо на «золото».

«Наша збірна у світовому футболі на хорошому рахунку»

— Яке місце посідає Україна в розвитку жіночого футболу порівняно з іншими країнами?

В. М.: Наша збірна у світовому футболі на хорошому рахунку, Україна входить до топ-25. Як кажуть, граємо у вищій лізі. Недавно наші дівчата успішно стартували у відборі до чемпіонату світу-2015, обігравши на виїзді збірну Чорногорії. Й молодіжні команди доволі сильно виступають, тому в плані розвитку Україна задніх точно не пасе.

— У чоловічому футболі найсильнішою лігою по праву вважається англійська. А хто тримає пальму першості серед слабкої статі?

В. М.: Якщо розглядати у світовому масштабі, то це, безумовно, чемпіонати Сполучених Штатів Америки, Японії, Південної Кореї. У Європі відзначив би німецьку першість, французьку, шведську, норвезьку, данську та російську.

Стадіон «Текстильник», на якому проводите домашні поєдинки, відповідає нормам УЄФА? Узагалі, в якому він перебуває стані?

В. М.: На превеликий жаль, наш стадіон не відповідає жодним нормам УЄФА. Щоправда, кілька років тому ми приймали груповий раунд Ліги чемпіонів, тоді все було гаразд, однак час іде, а підтримувати його в належному стані немає можливості. Те фінансування, котре маємо сьогодні, йде винятково на команду. Грошей катастрофічно не вистачає, щоби вкладати їх у реконструкцію арени. Намагаємося лише тримати в належному стані газон. Ситуація зі стадіоном залишає бажати кращого.

— Що наразі собою представляє інфраструктура «Легенди»?

В. М.: Нині «Легенда» входить до структури школи вищої спортивної майстерності з ігрових видів спорту — футболу та волейболу. Що стосується самої інфраструктури, то її в нас, як такої, й немає. Усе, що маємо, це — стадіон «Текстильник», який орендуємо, та невеличкий гуртожиток, який також потребує ремонту. У цьому плані в нас роботи непочатий край.

— Як команда годується до весняної частини чемпіонату? Де проводите збори?

В. М.: Новий сезон плануємо розпочати у січні. Перші три місяці працюватимемо у спортзалі, а бігову та ігрову роботу проведемо на вулиці. Ні про які закордонні збори мова не йде, адже для цього в нас банально немає грошей.

«Жіночий футбол в Україні стає дедалі популярнішим»

Жіночий футбол — дещо специфічний вид спорту, який принаймні в Україні не користується широкою популярністю. Яким чином заохочуєте прекрасну стать займатися наймасовішою грою в мяч?

В. М.: На сьогодні жіночий футбол в Україні стає дедалі популярнішим. Багато дівчат, скажімо, вибираючи між гімнастикою та футболом, схиляються до останнього варіанту, адже футбол — більш доступний, перспективніший та й у секцію потрапити простіше. У нас немає якогось жорсткого відбору, беремо практично всіх й працюємо з ними. Щоправда, останнім часом з набором доводиться складніше, тому що з розвитком комп’ютерних технологій молодь практично не виходить із дому. У такій ситуації зацікавити дитину чимось іншим стає дедалі складніше. Скажімо, раніше ми за рік набирали у секцію до 100 дівчат. Зараз такою кількістю похвалитися не можемо. Однак тепер набір проходить не лише у Чернігівській області, а й в усіх регіонах України.

— Хто в «Легенді» відповідає за комплектацію складу? Чи є в команді селекційний відділ?

В. М.: Ні, селекційного відділу в нас немає. За комплектацію команди відповідаю я та головний тренер. Фактично беремо всіх бажаючих, переглядаємо їх, даємо їм шанс, а вже потім вирішуємо, чи продовжувати з ними співпрацю чи ні.

Із фінансуванням чернігівського колективу в 1990-х роках ми розібралися. А як складаються справи нині з матеріальною базою? За рахунок чого команді вдається триматися на плаву?

В. М.: Базовим джерелом фінансування команди нині є ШВСМ. Також значну допомогу отримуємо від міської ради, мера міста Олександра Володимировича Соколова, якого можна вважати завсідним уболівальником нашого колективу, та облдержадміністрації на чолі з губернатором Володимиром Миколайовичем Хоменком. Окрім того, «Чернігівводоканал» теж є одним із спонсорів й допомагає «Легенді» розвиватися. А на спортивному комплексі «Текстильник» КСК «Чексіл» проходить усе життя нашої команди, чим ми завдячуємо Віктору Петровичу Попову.

Ю. Є.: Хочу додати про важливість ШВСМ, адже за рахунок діяльності цієї школи багато дітей вибрали замість вулиці спорт. І це дуже важливо, тому що діти займаються у різних секціях, удосконалюються, виростають здоровими й міцними людьми. ШВСМ забезпечує підлітків усім необхідним.

— Яка кількість виконавців залишає Чернігів щорічно?

Ю. Є.: Зараз насправді небагато. Ось два роки тому, коли в нас була зміна поколінь, команду залишило зразу 15 виконавців. Самі розумієте, наскільки тяжко по-новому будувати боєздатний колектив. Добре, що дівчата швидко прогресують, відтак уже наступного сезону серйозно претендуватимемо на чемпіонство.

— Чи можна сказати, що ваш клуб існує за рахунок продажу вихованок?

В. М.: Ні, на жаль, наш клуб за рахунок продажу футболісток не функціонує. Уся справа в тому, що гравці підписують із нами конт­ракт максимум до 23-х років. Після чого вони як вільні агенти можуть залишити Чернігів. Певна річ, більшості наших вихованок надходять принадні пропозиції, відтак вони залишають Чернігів. Ми можемо отримати лише незначну компенсацію, пов’язану з вихованням гравця. Але, повірте, це суми зовсім невеликі.

Юрію Івановичу, 2012 року ви стали почесним президентом «Легенди–ШВСМ». Звідки виник у голови Державної фінансової інспекції у Чернігівській області інтерес до жіночого футболу?

— Інтерес до жіночого футболу в мене пробудив Володимир Магеррамов і голова товариства «Спартак» Ігор Григор’єв. Я у цих краях не місцевий, однак дуже люблю спорт, відтак мене запросили подивитися один із поєдинків «Легенди». Спершу й рівень команди, й те ставлення, котре продемонстрували дівчата до гри, мене не вразили. Однак вирішив поближче познайомитися з колективом, зрозуміти, що все-таки заважає футболісткам демонструвати найкращі якості. І коли почав із ними більше спілкуватися, виявилося, що усередині команди порушений мікроклімат, не було цілісності, справжнього товариського духу. До того ж, тоді пішов у відставку головний тренер, отож ситуація була кричуща й зміни, як то кажуть, назрівали. Тому вирішив приєднатися до «Легенди» й допомогти місцевому клубу вибратися з кризової ями. І мені вдалося об’єднати дівчат спільною ідеєю, кланова розруха зникла, вони по-іншому почали ставитися до своїх обов’язків. Із часом ми потоваришували настільки, що колектив попросив мене стати пов­ноцінною одиницею «Легенди». Звісно, я вже відмовити не зміг, таким чином, обійняв посаду почесного президента.

В. М.: Я хочу також додати, зі свого боку, що Юрію Івановичу справді вдалося створити прекрасний колектив, який об’єднувала ідея, дівчата виходили на поле й билися не тільки за перемогу, але й одна за одну.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить