Бонус 10 000 грн Напередодні сезону – 85 склад київського «Динамо» поповнив півзахисник Іван Яремчук, який до цього виступав у другій союзній лізі. Уродженець Закарпатської області одразу заграв у основному складі футбольної дружини Валерія Лобановського. Вправний виконавець здобув багато титулів. На жаль, Івана Яремчука переслідували травми. І все ж, блискучий футболіст, який виступав на позиції правого півзахисника, залишив помітний слід в історії уславленого київського «Динамо». Учора Іван Іванович грав у Чернівцях за ветеранську динамівську команду. Після завершення матчу «Динамо» (Чернівці) – «Динамо» (Київ, ветерани) кореспондент БукІнфо поспілкувався з видатним футболістом.
- Іване, до того, як потрапити у київське «Динамо», Ви пограли у двох командах другої союзної ліги…
Тоді я ще набував досвіду та вчився грати у великий футбол. Ви ж чудово розумієте те, що праця та любов до футболу не проходять даремно. Вийшло так, що після виступів у черкаському «Дніпрі» мене забрали у команду СКА (Київ). У цьому колективові грав два роки. Час проведений у СКА не пройшов даремно. Тим більше, що мене замітили Валерій Лобановський, Анатолій Пузач.
- Хто Вас порекомендував тренерам «Динамо»?
- Чесно кажучи, я не знаю хто мене конкретно порекомендував «Динамо». І все ж думаю, що представники «Динамо» переглядали матчі за моєю участю. Тоді на мене, так би мовити, і поклали око. Врешті – решт, працездатність та старанність принесли позитивні результати.
- Чи могли Ви очікувати на те, що одразу станете основним гравцем титулованої команди ?
- Хто ж тоді міг подумати, що за два роки я виграю все, що тільки можливо ? Я став заслуженим майстром спорту, виграв Кубок володарів кубків, а також поїхав у Мексику на чемпіонат світу, де збірна продемонструвала чудовий футбол. Зрештою, я тоді просто виконував свою роботу на правому фланзі. Мої старання переросли у такі якості, які давали мені тоді можливість виступати у збірній СРСР. Закріпився я і у основі «Динамо» на позиції правого півзахисника. На жаль, часто – густо на заваді ставали травми.
- 27 серпня 1986 року Ви отримали важку травму у матчі «Кубка Сантьяго Бернабеу» проти команди «Реал» (Мадрид). Травмував Вас чемпіон світу – 86 у складі збірної Аргентини Хорхе Вальдано. Чи вибачився він перед Вами ?
- Так. Він приходив у лікарню. Вальдано подарував мені позолочений годинник від клубу «Реал» (Мадрид). Я вже не пам’ятаю те, хто ще приходив із Вальдано. Вони попросили пробачення. До речі, окрім того, що аргентинець поламав мені ногу, він мені ще і зв’язку порвав… Я залікував перелом, а потім голеностоп давав про себе знати. Голеностоп лікував ще півроку. Вийшло так, що практично рік я не грав у великий футбол. Потім трохи оговтався, набрав форму. А у футбол я бігав до 38 років. До речі, у складі полтавської «Ворскли» спромігся стати бронзовим призером чемпіонату України та зіграти у Кубку УЄФА (тоді Іванові Яремчуку було 35 років – авт.).
- Першим Вашим закордонним клубом став «Блау – Вайс» з Німеччини…
- Це була друга бундесліга. Виступи у команді «Блау – Вайсс» вважалися для мене своєрідним трампліном. Планувалося, що я спочатку закріплюся там, а згодом перейду у більш кваліфікований колектив. Вийшло так, що я відіграв півроку, а потім виникли проблеми з меніском. Згодом спробував закріпитися у берлінській «Герті». Побував на зборах з «Гертою», трохи пограв за цю команду. На жаль, знову на перешкоді стала травма.
Як бачите, у мене було багато травм. Що ж поробиш: таке, напевно, у мене футбольне життя. Зрештою, Ви ж знаєте, що футбол не обходиться без травм. Звісно, що є поодинокі випадки, того що гравцеві вдається пройти футбольну кар’єру без травм. Зокрема, Олег Блохін провів у «Динамо» 17 років та серйозних травм не мав.
- У 1997 році Ви допомогли полтавській «Ворсклі» стати бронзовим призером чемпіонату України. За рахунок чого команді, яка лишень підвищилася у класі, вдалося потрапити у призову трійку ?
- У складі виступало багато кваліфікованих гравців. Зокрема, у Полтаві на правах оренди грали київські динамівці. Серед них – Олександр Венглинський, Олександр Головко та, на жаль, вже покійний Андрій Хомин. Ворота «Ворскли» захищав Андрій Ковтун, а у нападі діяв Сергій Чуйченко. Тоді у нас була команда пристойного рівня. Тому ми і посідали третє місце та непогано грали у Кубку УЄФА, де поступилися славетній бельгійській команді «Андерлехт». У цьому колективі виступав такий зірковий футболіст, як Енцо Шифо.
- У 90 – х роках були розмови щодо Вашого повернення у київське «Динамо»…
- Ви знаєте, у такому віці гравці не часто повертаються у «Динамо» для того, щоби зіграти в основному складі. Якщо не помиляюся, я зіграв одну чи дві гри, а потім мене забрали в Івано – Франківськ. Я домовився з президентом «Прикарпаття» Анатолієм Ревуцьким щодо виступів у цій команді. Я став гравцем «Прикарпаття» вже тоді, коли завершився період дозаявки. І все ж, мене заявили за команду з Івано – Франківська. Сталося так, що Григорій Суркіс, напевно, не знав те, що мене заявили у вигляді виключення. Я зіграв за «Прикарпаття» дві гри. Одну з них – проти київського «Динамо». Потім мені сказали те, що я не маю права грати.
- Відомо, що після завершення кар’єри гравця Ви могли працювати у київському «Динамо»…
- Тоді багато місць у клубі було зайнято. І все ж було сказано, що більш старші співробітники клубу завершать працювати, а дорогу дадуть молодшим. Вийшло так, що виникли фінансові проблеми. Здається, що тоді була зарплата 2 тисячі доларів, а потім все перегралося. Зараз люди, які працюють у селекції «Динамо» отримають 800 доларів. Сталося так, що займатися селекційною роботою у київській команді я не став. Не виключаю того, що не все ще втрачено та мені вдасться приносити користь «Динамо».
- У цьогорічне літнє міжсезоння склад «Динамо» поповнило багато кваліфікованих виконавців, однак підопічні Олега Блохіна втрачають очки у чемпіонаті України…
- Ви розумієте, що «Шахтар» і «Металіст» теж поповнюється сильними виконавцями. Конкуренція у чемпіонаті України зростає. Раніше було дві команди, які боролися за чемпіонство. Зараз же на рівних з «Динамо» та «Шахтарем» грає «Металіст». Та й «Дніпро» підтягується. Непогану гру також демонструє одеський «Чорноморець».
Звісно, що для нашого футболу було би кращою наявність 5-6 конкурентоспроможних команд. Зрозуміло, що важко конкурувати з «Динамо» і «Шахтарем», бо вони мають серйозну фінансову підтримку. Ці колективи мають змогу купляти сильних гравців. Я ж сподіваюся на те, що «Динамо» поверне свою минулу славу. Поживемо – побачимо. Врешті – решт, сезон лише розпочався. Дійсно, київський клуб придбав непоганих футболістів. Для того, щоби вони зігралися, можливо, потрібен час.
- Ми не можемо спитати про Ваші успіхи у більярді. Коли захопилися цим видом спорту ?
- Це сталося ще тоді, коли виступав у другій лізі за черкаське «Дніпро». Тоді не було таких гарних клубів, як зараз. Того часу у будинках офіцерів були більярдні. Я ходив, дивився, набував досвіду. Потрохи грав сам. Згодом взяв участь у чемпіонаті України, де посів третє місце. У 1998 році отримав звання «майстер спорту». Зараз теж підтримую форму. Я веду активний спосіб життя. Беру участь у багатьох заходах.
- У Чернівці Ви приїхали з рідного Закарпаття, де відбувався «Кубок Івана Яремчука». Розкажіть про ці змагання…
- Дійсно, я їздив у рідне Закарпаття, де проводив «Кубок Івана Яремчука». Ці змагання відбуваються вже другий рік у смт. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області. Минулого року у турнірі взяло участь 4 команди. У 2013 році перемогу у «Кубку Яремчука» виборювало вже 8 колективів. Турнір пройшов на високому рівні. На Закарпаття завітала команда з Румунії. У змаганнях також взяли участь колективи з Ужгорода, Мукачевого. Хотіли запросити і представників Києва, однак зробити цього не вдалося. Гадаю, що наступного року ми більш кваліфіковано підійдемо до цього питання та усе буде гаразд.
- Якими будуть Ваші побажання буковинцям ?
- Бажаю буковинцям лише перемагати. А місцевій команді бажаю радувати вболівальників, бо вона грає, насамперед, для прихильників футболу. Сподіваюся, що у Вас з'являться ті гравці, які зможуть поповнювати лави збірної України.
