Главная Украинские Общие новости Віктор Богатир: "За перемогу в Кубку кожен футболіст отримав по 5 тисяч доларів"
^

Віктор Богатир: "За перемогу в Кубку кожен футболіст отримав по 5 тисяч доларів"

536
Колишній півзахисник «Чорноморця» Віктор Богатир називає конкретну суму премії та стверджує, що нічого не знає про договірні матчі

— У сезоні-1993/94 «Чорноморець» мав серйозну вагу в українському футболі. Одесити на рівних боролися із «Шахтарем», залишили позаду «Дніпро». Керував командою легендарний Віктор Прокопенко. Чим особисто вам запам’ятався той сезон?

— Він був для нас вельми вдалим: разом із бронзовими нагородами чемпіонату ми ще й стали переможцями Кубка країни. Додавало наснаги те, що перед нами стояла конкретна задача — пробитися в єврокубкову зону. Наші матчі постійно відвідувало керівництво. У Кубку і чемпіонаті викладалися на повну потужність, а через який турнір треба було потрапити на міжнародну арену, не мало значення. Дуже серйозно налаштовувалися на кубковий фінал, тим більше, що перед цим пройшли сильних суперників. «Дніпро» у чвертьфіналі перемогли крупно на виїзді (3:0), а вдома зіграли внічию. У півфіналі нам протистояв на той момент незручний суперник — «Карпати». Перший матч у гостях ми зіграли внічию, а в рідних стінах, програючи впродовж матчу — 0:1, зуміли вирвати перемогу — 2:1. У вирішальних поєдинках із «Таврією» нас уважали фаворитами. Не скажу, що недооцінили противника, напевне, була зайва впевненість. Мабуть, це й зіграло з нами злий жарт. Хоча варто віддати належне й кримчанам, які дали нам гідній бій. Удома й на виїзді ми не визначили переможця, тож довелося все вирішувати у серії післяматчевих пенальті. І тут на авансцену вийшов наш голкіпер Олег Суслов, який відбив пенальті та сам забив із «позначки» у вирішальний момент. Радість була неймовірною.

— Од яких футболістів тоді найбільше залежав «Чорноморець»?

— На той час у нас підібрався міцний і дружний колектив. Між гравцями були чудові стосунки й взаєморозуміння. Якщо щось не виходило, збиралися разом, висловлювали свої думки з приводу тієї чи іншої ситуації, шукали з неї вихід. Керував командою геніальний тренер Віктор Прокопенко, який довіряв і досвідченим, і молодим виконавцям. На останньому рубежі стабільно грав воротар Суслов, у захисті — Андрій Телесненко й Юрій Букель, у півзахисті — Юрій Сак, Ігор Жабченко та Ігор Корнієць. Уже тоді високий потенціал мав молодий Дмитро Парфенов. А в атаці, звичайно, задавав тон наш голеадор Тимерлан Гусейнов. Віктор Євгенійович постійно нагадував, аби не забували, що попереду в нас людина, яка може стати найкращим бомбардиром чемпіонату. У принципі, наша гра будувалася навколо Тимерлана. Було багато матчів, коли Гусейнов нас рятував. Тоді він запрошувався й у збірну України.

— Як можете характеризувати Прокопенка?

— Віктор Євгенійович старався зняти з футболістів напругу. Ми все чудово розуміли, що в кожній грі стояла максимальна задача. Але не завжди все виходило. Бувало, Прокопенко заходив у роздягальню, закидав ногу на ногу, це була його улюблена поза, й вибірково питав у когось із футболістів: «То як ми сьогодні будемо грати?» Той відповідав: «Наше завдання — в перші десять хвилин вмикаємо повну потужність, гасаємо по всьому полю, забиваємо швидкий м’яч». У багатьох випадках саме так і виходило. Особливо в Одесі діставалося суперникам.

— Багато страждали від суддівських помилок?

— Не дуже. До нас не було якогось упередженого ставлення арбітрів. Та й старалися не звертати на це уваги. Віктор Євгенійович казав нам: хлопці, займайтеся своєю справою, створюйте й реалізовуйте моменти, не підпускайте суперника близько до своїх воріт, а на арбіт­рів не зважайте — вони живі люди, теж мають право на помилку. Наскільки я пам’ятаю: в роздягальні ми жодного разу не обговорювали суддівство, хоча складних матчів вистачало.

— Поділитеся секретом: скільки тоді заробляли?

— Не можу сказати про всіх. Але якщо порівнювати з нинішніми зарплатнями футболістів, то це небо й земля. В Одесу заманювали тим, що була можливість отримати квартиру. А свої квадратні метри біля моря завжди цінувалися. У Прокопенка був такий принцип: гравець повинен бути забезпечений житлом у місті, де грає. Аби міг мешкати разом із сім’єю. Майже всі, хто приїжджав на той час у «Чорноморець», отримували квартири, а багато хто залишався там і після завершення кар’єри. Хтось ще отримував машину, так що футболісти із задоволенням їхали в Одесу, відтак на 100 відсотків викладалися на полі.

— За підсумками сезону отримували премію?

— У нас була бонусна система. Заздалегідь було зазначено, що отримаємо солідну винагороду. Керівництво без питань виконало обіцянку. Якщо не помиляюся, за перемогу в Кубку кожен футболіст отримав по 5 тисяч доларів.

— На вас не виходили з темними пропозиціями?

— Тоді були якісь розмови про договірні матчі. Може, в якісь інші часи таке й практикувалося. Але за моїх виступів за «Чорноморець» такого не було жодного разу. Прос­то більшість футболістів із того складу виросли в колишній системі, коли на високому рівні були моральні цінності. Якщо поглянути на склади, то більшість гравців «Динамо», «Шахтаря», «Дніпра», який фінішував слідом за нами, пройшли союзну школу, й не те щоби боялися встрявати в якісь брудні історії, просто поважали себе, суперників, уболівальників.

— Якби ваша воля, щось змінили б у своїй кар’єрі?

— Були моменти, коли «Чорноморець» хотіли розірвати на частини. Перед сезоном-1993/94 Ілля Цимбалар (нині спочилий) із Юрою Никифоровим перебралися в московський «Спартак». Тим самим шляхом згодом прослідкував Парфенов. Багато фахівців відзначали, що «Чорноморець» грав у схожій комбінаційній манері зі спартаківцями. Тоді й мене кликали в «Спартак», але Віктор Євгенійович не відпустив. Звичайно, якби прийняв цю пропозицію, кар’єра могла розвинутися інакше. Чому Прокопенко не відпустив? У тренера був такий принцип: гравець повинен був три-чотири сезони пограти в команді, потім можна було вести мову про перехід в інший колектив. Так відбулося з Олегом Кошелюком, який, якщо не помиляюся, перебрався в Ізраїль. А на місце Кошелюка взяли мене й В’ячеслава Єремєєва. Керманич хотів зберегти стрижень команди й зробити так, щоби команда рухалася вперед, тому мене й не відпустили до Росії.

— «Спартак» був вашим єдиним варіантом?

— Ні, ще кликали в московське «Торпедо», але знову ж таки не зрослося. Потім так співпало, що Прокопенко залишив «Чорноморець», я отримав травму, й новий тренер Леонід Буряк уже не бачив мене у складі. Я на деякий час перейшов у «Кривбас» на правах оренди, а згодом у «Ворсклу», з якою підписав повноцінний кон­т­­ракт. Полтавський період кар’єри також був пам’ятним, ми вийшли з першої ліги з першого місця й зразу вибороли «бронзу» вищого дивізіону в сезоні-1996/97. Ті медалі з «Ворсклою» було набагато складніше вибороти, ніж свого часу із «Чорноморцем».

— Чим зараз займаєтеся?

— Узагалі-то я тренер. Працював у ПФК «Олександрія», потім у Молдові в командах вищої ліги «Гагаузія». Туди потрапив за рекомендацією Ігоря Добровольського. В «Ністру» (Атакі) моїм помічником був Віталій Парахневич, разом із яким захищали кольори «Чорноморця» в сезоні-1993/94. Зараз в Україні. Сподіваюся, буду затребуваний в рідній державі.

. Главные новости футбола в Viber viber background
Читать
. Главные новости футбола в Telegram telegram-background
Читать
Оцените
Поделитесь

Статьи

Все статьи
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения