Іван Шопа: "У "Карпатах" завжди була особлива атмосфера"

Іван Шопа: "У "Карпатах" завжди була особлива атмосфера"

63
Іван Шопа: "У "Карпатах" завжди була особлива атмосфера" - изображение 1Так вже склалося, що в історії львівських «Карпат» дуже помітну роль відіграє закарпатський слід. Цей слід тягнеться ще з перших днів існування команди. 21-го квітня 1963 року, коли «зелено-білі» вперше взяли участь в офіційному матчі, футболку галицької команди одягнули відразу два вихованці закарпатського футболу: Юрій Сусла та Дюла Баканчош. Минали роки, змінювалися тренери і гравці. Але майже завжди у складі львівської команди знаходилося місце обдарованим футболістам з берегів Тиси. Наприклад, у 1970, коли ключова роль в команді відводилася закарпатцям Габору Вайді, Івану Герегу і Яношу Габовді, до лав «зелено-білих» долучився молодий 21-річний уродженець села Довге Іршавського району, Закарпатської області Іван Шопа.


У футболці провідного клубу Західної України цей прудконогий форвард провів трохи менше двох десятків матчів союзного чемпіонату. Проте його ім’я назавжди вписане в історію «Карпат». Тому із задоволенням пропонуємо поринути у спогади і ближче познайомитися із карпатівським ветераном. Як і 65 років, тому, коли Іван Юрійович з’явився на цей світ, нині він проживає у рідному селі Довге.

– Іване Юрійовичу, ваш край свого часу вважався справжньою кузнею футбольних талантів. Нині Закарпаття дарує Україні не так багато обдарованих футболістів. З чим пов’язуєте таку неприємну тенденцію?

– Як людина, що має безпосереднє відношення до дитячого футболу, можу сказати, що у наш час усі просто відвернулися від виховання молодого покоління. На жаль, не приділяють належної уваги, тому маємо такі сумні результати. Раніше кількість команд була доволі великою. Тепер у зв’язку з проблемами з фінансуванням дитячо-юнацький футбол перебуває у занепаді.

– У ті часи, коли ви робили свої перші кроки у футболі, все було по-іншому?

– Дітлахи мого віку постійно проводили час з м’ячем. Ми дуже полюбляли пасти корову. Мали багато часу, проводили імпровізовані турніри, майстрували ворота, готували поле...

– Проте з часом ви отримали шанс спробувати себе у професійному футболі...

– Так, мною зацікавилася головна команда Закарпаття – ужгородська «Верховина». На календарі був 1966 рік. Область могла похизуватися вищою, першою та другою лігами. Великий внесок у моє формування, як футболіста, зробив знаменитий Михайло Михайлович Михалина. Він грав у футбол ще у довоєнні роки і відомий тим, що у складі київського «Динамо» провів більше 100 матчів.

– Після «Верховини» ви отримали запрошення до лав хмельницького «Динамо»...

– Туди мене запросив Євген Пилипович Лемешко. Про нього кажуть багато доброго і хорошого. Погоджуюся з цим – він не тільки класний тренер, але й розумна і порядна людина. Для мене ключовим аргументом було те, що Лемешко довіряв молоді, тому кожен отримував свій шанс. Старших хлопців у нас в колективі було небагато. Один із них – Леонід Лемещенко, який на той момент вже пробував свої сили у складі «Карпат». До когорти досвідчених можна віднести і Йосипа Штефуцу, а також Роберта Саркісова.

– З часом ви отримали запрошення зі Львова...

– Мене у своїх рядах також хотів бачити криворізький «Кривбас». Але роздумував я недовго. По-перше, «Карпати» на той час вже мали гучне ім’я, а, по-друге, у Львові було багато хлопців із Західної України, тому питання акліматизації навіть не виникало. Я ж тоді молодий був, всього 20 років мав...

– Свої перші враження від Львова пам’ятаєте?

– Львів – це столиця Західної України, тому зайве казати про мої емоції. Щоправда, мені було важко звикнути до команди. У «Карпатах» завжди була особлива атмосфера. Я спілкувався з молодими хлопцями, що були старшими за мене на рік–два. Звичайно, великий авторитет у колективі мали досвідчені Ігор Кульчицький та Янош Габовда. Тодішня команда вирізнялася дружніми стосунками – у колективі не було місця заздрощам.

– Головним тренером команди був ваш земляк Ернест Юст. Вам було комфортно з ним працювати?

– Хоча я грав не так часто, як би цього хотілося, але вважаю Ернеста Ервіновича об’єктивним і справедливим тренером. Він мав підхід до кожного футболіста, вмів підібрати слова для спілкування з підопічним. Я завжди ставився з розумінням до того, що виходив на заміну і рідко потрапляв у стартовий склад. Але я знав, що Юст – чесний і справедливий, тому ніколи не ображався.

– Свій дебют у футболці «Карпат» пам’ятаєте?

– Ця гра для мене особливо пам’ятна. Я вийшов у старті і відіграв більше 60-ти хвилин. Це був матч проти «Кайрата» з Алма-Ати (нині – Алмати – Авт.) , який закінчився з рахунком 2:2. А ще я добре пам’ятаю один момент – в одному з матчів у мене була прекрасна нагода відзначитися, але в той момент, коли я готувався пробити головою, почув позаду крик Габовди: «Залиши мені!» Я так і зробив... У підсумку Янош вразив ворота суперника.

– Образи на партнера не було?

– Ні, що ви... Ми виходили на поле з одною метою – перемогти. А хто забивав чи віддавав передачі зовсім не важливо. Знаєте, що таке «Карпати»? «Карпати» – це команда, де гасло мушкетерів «Один за всіх і всі – за одного» не порожній звук.

– Кого можете назвати найкращим товаришем зі складу тодішніх «Карпат»?

– Багато спілкувався із земляками – Габорем Вайдою, Яношем Габовдою. Добре ладив з Богданом Грещаком і Володею Булгаковим.

– Ви входили до складу делегації «Карпат», коли вона відправилася на Кубу. Ваш найяскравіший спогад про поїздку?

– Ми тоді дуже добре відпочили і побачили світ. Для нас на Кубі було багато екзотики. Але, напевно, найбільше вразили жаб’ячі лапки і різні морепродукти.

– Очевидці вашої гри згадують про те, що ви полюбляли пробивати по воротах в акробатичних стрибках...

– Справді, інколи мені вдавалися такі фокуси. Все тому, що я у дитячі роки займався гімнастикою. Мій тренер був вимогливим і я пройшов добрий вишкіл.

– Ви нині займаєтеся підготовкою молодого покоління...

– Так, разом з Іваном Леднеєм, відомим футболістом, що виступав у Києві, Харкові та Запоріжжі, ми працюємо тренерами у Ільницькому спортивно-гуманітарному ліцеї.

– Слідкувати за виступами «Карпат» встигаєте?

– Звичайно. Це ж моя команда, про яку я завжди пам’ятаю. Дякую їй за все. Передавайте привіт Львову і місцевим уболівальникам.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форумеОбновить

Лучшие букмекеры