Сергій Сидоренко: "Хотів би відродити "Оболонь"

Сергій Сидоренко: "Хотів би відродити "Оболонь"

103

Перший президент «пивоварів» — про свій колишній клуб.

Сергій Сидоренко: "Хотів би відродити "Оболонь" - изображение 1 Сергію Геннадієвичу, розкажіть про історію створення клубу, адже відомо, що ще за час вашого президентства, «Оболонь» подарувала Україні багато професіональних футболістів.

— ФК «Оболонь» був створений в лютому 1992 року з моєї ініціативи на базі СДЮШОР «Зміна» (до речі, я був випуск­ником цієї школи, а моїм тренером був Соловцев Є.П.), помічниками в організації клубу були Кулібабенко, Лабузов та Ільїн. Основу команди склали випуски 1974 та 1975 рр., а тренером призначили Дмитра Фетисова.

Не було лячно розпочинати таку справу? Адже в буремні 90-і ситуація в країні була несприятлива для появи нових амбіційних проектів.

— Тоді про це не думав. Хоча з цього приводу у мене був випадок: ми віддали Сергія Конюшенка в оренду до азербайджанського клубу, і його там не випускали на вулицю, змушували грати безкоштовно, а мої дзвінки в тамтешню федерацію футболу й клуб були марні. Звернувся до одного з «авторитетів», і Сергій упродовж тижня вже був удома.

Як виникла ідея перейти в професіонали?

— Амбіції. Мені хотілося зробити кращу команду: її вже полюбили на Оболоні, була допомога голови Мінської райдержадміністрації й особисто пана Кириченка та його заступників. Були й плани будівництва стадіону, але, на жаль, раптова смерть Кириченка завадила їх реалізувати. Прийшли інші керівники, та їм було не до цього. А люди, які разом зі мною створювали клуб, відвернулися від нього, а команді ніде було тренуватися, тож почали поневірятися Києвом, а потім і по Україні.

Не боялися, що команда залишиться без уболівальників? У ті часи гриміло «Динамо», та й ЦСКА було на видноті, відтак «Оболонь» ставала третьою командою за рангом у Києві.

— Не боявся. У нас були свої вболівальники, їх, до речі, було більше, ніж зараз в «Арсеналу». Ми були дуже амбітною командою, тож земляки завжди просилися зіграти з нами спаринги. Ми обігрували й «Динамо», й «ЦСКА», й «Арсенал», і збірну України. До речі, при мені юнацькі й молодіжні збірні завжди грали останню гру перед від’їздом на турніри з нами, як говорив великий Лобановський — на фарт.

Які завдання стояли перед командою?

— Завдання було одне — щорічне підвищення в класі. За часи мого президентства клуб із чемпіонату міста серед дорослих команд за п’ять років дійшов до першої ліги.

— Чи думали тоді, що команда одного київського району сягне таких вершин?

— Я в цьому був упевнений. Команда досягла б і більшого, але цього не сталося. Виникла дуже складна ситуація в моєму житті, тож деякі навколофутбольні пройдисвіти цим скористалися.

— Першим тренером після здобуття «Оболонню» професіонального статусу став Станіслав Гончаренко. Чому запропонували цю посаду саме йому, адже він тоді був молодим і не дуже досвідченим спеціалістом?

— Станіслава я знав давно, тож стежив за його тренерською кар’єрою. Коли він був тимчасово безробітним, запросив його працювати в клуб. Я й сьогодні вважаю, що Гончаренко більше від усіх інших тренерів жив «Оболонню» та дуже продуктивно в ній працював. Такі гравці, як Гребеножко, Конюшенко, Свидерський, Нивинський, стали футболістами завдяки йому.

Чому в підсумку ви передали клуб Олександру Слободяну?

— Я його не передавав Слободяну. У мене в той час почав валитися бізнес, смерть сина, як наслідок, розлучення з дружиною, з якою прожив 20 років. Як говорять: усі біди відразу. Слободян тоді почав допомагати й попросив мене взяти Алімова на роботу. Ось ця людина й зробила революцію в клубі, їм потрібні були гроші Слободяна, а я їм цього не давав. Я заважав, я сам заробляв гроші все життя, тож знав їм ціну, знав, як їх заробляв завод «Оболонь», ось вони й прибрали мене в змові зі СДЮШОР «Зміна» та радою клубу, навіть не запросивши на нараду.
Я не хотів тоді судитися з пивзаводом — мені було не до цього. Вирішив, нехай краще залишиться існувати клуб, ніж знищити те, що робив п’ять років, але тоді я подумати не міг, чим це все закінчиться.

Чи слідкували за подальшою долею «Оболоні»?

— Стежив, звичайно, адже це моє дітище. Радів удачам у прем’єр-лізі й переживав за поразки.

Чи болить вам зникнення «Оболоні» з футбольної карти України?

— Авжеж, а ще дуже болить за те, що коли в мене сталося горе й трапився інсульт, я однією ногою був на тому світі, ніхто з клубу не поцікавився моїм здоров’ям.
Вони роками наживалися на тому, що я зробив та вклав душу. В підсумку пани Алімов та Злотоябко (з якими я був знайомий з 13 років і разом грав у футбол) це знищили. Я їх привів, щоби вони допомогли мені в «Оболоні», а клуб зник через їхню жадібність.

Зараз у мене одне завдання — як відродити «Оболонь». Хотілось би мати справжніх однодумців, адже їх було багато, і щоби допомогли у відродженні клубу.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров