Олег Матвєєв: "В ті роки "Динамо" було відверто міцнішим за "Шахтар"

Олег Матвєєв: "В ті роки "Динамо" було відверто міцнішим за "Шахтар"

75
Олег Матвєєв: "В ті роки "Динамо" було відверто міцнішим за "Шахтар"
Фото - shakhtar.com

Колишній нападник «Шахтаря» поділився спогадами про першу в історії українського чемпіонату перемогу над «Динамо», суперництво із «Чорноморцем» і «Дніпром», дебютну спробу в єврокубках і про перше «срібло» в національній першості.

Сезон 1993/1994 років видався, певною мірою, успішним для «Шахтаря». Команда вперше здобула «срібло» чемпіонату Незалежної України, випередивши «Чорноморець» і «Дніпро». Наскільки важливим на той час було таке досягнення й як тоді в Донецьку сприйняли таку перемогу?

— Звичайно, на той час це було дуже велике досягнення. Тоді суперничати з «Динамо» було дуже й дуже складно. «Шахтар» боровся за перше місце, але, поклавши руку на серце, в ті роки «Динамо» (Київ) було відверто міцнішим за донець­ку команду. Тому основна боротьба того сезону розгорнулася між нами, одеситами та дніпропетровцями за другу сходинку. Чесно кажучи, я вже не пам’ятаю, скільки очок різниці в підсумку було між нами та «Динамо», але до першого місця ми тоді ще не дотягували. «Шахтар» лише набирав сили, тільки почала формуватися команда в умовах уже Незалежної України. Думаю, що двадцять років тому ми заслужено здобули срібні нагороди: донецький «Шахтар» того сезону здавався міцнішим за «Дніпро» чи «Чорноморець».

Ви виступали й за «Динамо», і за «Шахтар», отож, кому, як не вам, ліпше знати, наскільки сильно відрізнялися тоді ці два колективи?

— До «Шахтаря» я чотири роки провів у київському клубі й чудово розумів різницю між командами. Та я би не стверджував, що їхній рівень надто різнився, проте, якщо говорити відверто, на той час «Шахтар» усе ж трохи не дотягував…

Чому так траплялося, що в рідних стінах «Шахтар» грав, без перебільшення, бездоганно — 16 перемог у 17 матчах, а на виїзді справи складалися не дуже — лише 4 рази вдалося здобути перемоги. Це була боязнь чужих стадіонів? Бо інакше як можна пояснити таку дивну статистику?

— Тоді ми грали ще на старому стадіоні «Шахтар», отож, пам’ятаю, людей приходило багато. Тому, думаю, за такої підтримки й грати було легше. Як кажуть, рідні стіни! А ось на виїзді, напевне, не вистачало дос­віду. За великим рахунком, якщо судити по гравцях і їхньому віку, то команда була доволі молодою. І десь місцями не вистачало впевненості, й це особливим чином проявлялося у виїзних матчах. Звідси й така дещо дивна статистика.

Того сезону єдиним, хто зумів перемогти «Динамо», був «Шахтар». Трапилося це 28 травня, якраз на День Києва. Тоді Сергій Ателькін забив єдиний м’яч, і ваша команда здобула першу за час Незалежності перемогу над принциповим конкурентом. Чи добре пам’ятаєте той матч?

— О, ту гру пам’ятаю добре, щоправда тоді я на поле не вийшов. У мене, якщо не помиляюся, була травма, та той матч дуже добре пам’ятаю. Сергій Ателькін забив головою єдиний м’яч, і ми перемогли!

Які були емоції після цього поєдинку? Адже вперше обіграли грізне на той час «Динамо»…

— Звичайно, настрій був чудовий. Тоді, втім, як і зараз, перемога над «Динамо» для «Шахтаря» — справж­нє свято. Матчі між цими командами завжди принципові й даються тяжкими зусиллями. Ми були щасливими, й уболівальники не приховували радості.

Повертаючись до теми конкуренції за нагороди у чемпіонаті: якщо посунути «Динамо» з першого місця були неспроможні, то хто став найзапеклішим конкурентом? Проти кого розгорілася справжня війна за «срібло»?

— Та я би не назвав це «війною». Пам’ятаю, що й з «Чорноморцем», «Дніпром» у нас було принципове протистояння й суперництво, та чи можна назвати це «війною»? Не думаю.

Після сезону-1993/1994 «Шах­тар» уперше в історії Незалежної України заробив право представляти країну на європейській арені. Щоправда, дебют вийшов не надто вдалим, команда не змогла пройти норвезький «Ліллестрем», і вилетіла з Кубка УЄФА. Як налаштовувалися на виступ у єврокубках?

— Звичайно, для всіх це було велике досягнення: вперше пробилися до європейського турніру! Повторюся, команда в нас була молода, тож це був справді серйозний виклик для колективу. Готувалися, налаштовувалися, проте поступилися. Певне, нам елементарно не вистачило досвіду участі в змаганнях такого рівня. Якщо не помиляюся, ми тоді на виїзді поступилися — 1:4 (перший матч у Норвегії «гірники» програли з рахунком 1:4, а за два тижні в Донецьку перемогли — 2:0). Це зараз у «гірників» колосальний досвід виступів на євроарені, а тоді ми лише починали, робили перші кроки. А міжнародних ігор фактично взагалі не було. Грали як могли й знали.

Поразка й виліт із Кубка УЄФА не дуже позначилися на амбіціях футболістів?

— Та ні, звичайно. Це було вперше, і далеко не все вдається з першої спроби. Ми робили все, що могли, проте тоді цього було замало, щоби пройти норвежців. Ми раділи, що взагалі потрапили до Кубка УЄФА. Я вже говорив: «Шахтар» робив перші кроки у чемпіонаті України, й отримати право представляти країну в Європі вже було для нас великим досягненням.

— Стосовно вас. Того сезону ви забили 17 м’ячів, і вам не вистачило лише одного влучення, щоби зрівнятися з найкращим бомбардиром того чемпіонату Тимерланом Гусейновим із «Чорноморця» (Олег Матвєєв провів на 6 ігор менше за одесита). Чи задоволені своєю грою того сезону, загалом, чи був він для вас удалим?

— Так, я вважаю його вдалим. Коли я з «Динамо» переходив до «Шахтаря», мене в колективі тепло прий­няли. Тоді я й зрозумів, що знайшов свою команду. І впродовж кількох сезонів постійно грав у основі. Регулярно забивав, і в одному із сезонів став найкращим бомбардиром чемпіонату (у сезоні-1996/1997 Олег Юрійо­вич забив 21 м’яч, випередивши на один гол Сергія Реброва). 1993/1994 роки — це був хороший сезон, я би сказав, удалий.

Коли востаннє бачилися зі своїми одноклубниками того сезону, можливо, проводили якусь символічну товариську гру?

— Щоби отак — цілим складом, яким ми тоді грали за Валерія Івановича Яремченка, зібратися, то ні, такого ще не бувало. А так із більшістю бачимося доволі часто. Зараз багато хто, осіб так дев’ять-десять, залишилися в Донецьку, тут живуть і працюють. Багато хто влаштувався у структурі «Шахтаря», тут можна й по прізвищах перерахувати. Із ними ми часто граємо за команду ветеранів.

Коли перейшли в «Шахтар», хто був тоді лідером команди, хто в колективі був на перших ролях?

— Явного лідера назвати не можу. У нас був доволі дружний, такий щільний колектив. Був стрижень, основа команди — Орбу, Зубов, Ковальов, Кривенцов, Попов, Ателькін… Їх викликали грати за національну збірну, відтоді вони були лідерами «Шахтаря».

Який матч того сезону вам найбільше запам’ятався?

— Складно згадати й виокремити якийсь один матч. Я дуже добре пам’ятаю 1995 рік, коли ми виграли Кубок України. То була перша наша така перемога, перший трофей уже в новітній українській історії «Шахтаря». І Кубок ми здобули фактично тим же складом, що й у сезоні-1993/1994.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форумеОбновить

Лучшие букмекеры