Бонус 10 000 грн В цьому році найбільшому спортивному комплексу закарпатського краю виповнилося 60 років. Якось непомітно для мешканців обласного центру проходить цей ювілей – ані проведення якихось спортивних заходів, чи публікацій у пресі з нагоди 60-ліття спортивної арени. Добре, що є люди, доля яких звела зі стадіоном на довгі роки, яким не байдужа історія спортивного об’єкту. Саме таким є колишній керівник стадіону «Авангард» Ігор Русанов, який і нагадав нам про цю знаменну дату в житті найбільшого спортивного об’єкту області.
Історичний екскурс
Після війни Ужгород став потужно розбудовуватися, розпочалася урбанізація й зросла потреба у будівництві нового стадіону. Влада це врахувала і на початку 50-х років почалося будівництво нового спортивного комплексу вражаючих масштабів за проектом архітектора Євгена Вальса. Вже 3 травня 1953 року мешканці Ужгорода споглядали урочисте відкриття спортивного комплексу. На території 500 м2 розташувалися 4 футбольних поля, баскетбольний та 3 волейбольних майданчики, облаштовано спеціальний майданчик для гри в городки, а також тенісні корти з 6 ігровими майданчиками.
Завдяки своїй багатофункціональності ужгородський стадіон відомий як легкоатлетичний центр. Ще в часи СРСР саме тут у 1962 році стрибун через планку Валерій Брумель встановив рекорд Європи, здолавши висоту 2.20 м. Свої перші кроки в великий футбол на «Авангарді» робили заслужені майстри спорту з футболу Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Федір Медвідь. Бігуни – Анатолій Редько, Олександр Величко. На стадіоні постійно проводилися масштабні змагання – Кубок Дружби, Кубок СРСР з марафонського бігу, де виступали найсильніші спортсмени СРСР на дружніх країн : легкоатлети – Ігор Тер-Ованесян, Надія Чижова, Геннадій Близнецов. На футбольне поле виходили більше 200 команд-майстрів, серед яких київське та мінське «Динамо» , «Зеніт» (Ленінград), «Жальгіріс» (Вільнюс) та багато інших. В 1990 році тут пройшли міжнародні спортивні ігри школярів. А в добу незалежності України саме на футбольному полі «Авангарду» 29 квітня 1992 року відбулася ще одна знаменна подія – перший офіційний товариський поєдинок національної збірної України проти збірної Угорщини. В тому матчі українці поступилися угорцям з рахунком -1:3. Відрадно, що єдиний і перший гол за Україну на 90-й хвилині зустрічі ударом зі штрафного забив уродженець Закарпаття Іван Гецко.
За 60 років на «Авангарді» всього три рази проводився повний ремонт комплексу – на тридцятиліття «Авангарду» 1983 року (тоді змінили бігові доріжки, покриття, яких і досі слугує легкоатлетам), у 2005 р. (збудовані нові трибуни з пластиковими стільцями, під газоном центрального футбольного поля проведено підігрів, поставлене нове табло. Але вже через кілька років почався занепад, через недофінансування комплексу з міського бюджету, основні несучі конструкції стадіону почали руйнуватися, в 2011 році торцова стіна Західної трибуни практично розвалилася. Ще б кілька років такого газдування й область могла втратити цю величну споруду.
Зміни на краще прийшли , коли місто надало стадіон в довгострокову оренду ФК «Говерла», який нині представляє наш край у футбольній еліті вітчизняного футболу. У 2012 році була повністю відбудована Західна трибуна, збудоване та відновлені центральне та два тренувальні поля «Авангарду». Реконструкція стадіону триває й далі, вже в цьому році планують виготовити проектно-кошторисну документацію на встановлення даху над трибунами, а з наступного – розпочати будівельні роботи.
Директорська рука
В радянську добу стадіон належав колись потужному індустріальному для наших мірок гіганту – механічному заводу Ужгорода. Керівництво заводу приділяло велику увагу належному стану спортивного об’єкту, виділялися чималі кошти на його утримання. Звісно, велика роль в утриманні у відповідному стані спортивної споруди належала директорам «Авангард». Найдовше за 60-літню історію стадіону на цій посаді й практично найспішнішим менеджером був Ігор Русанов, який очолював спортивний комплекс з 1977 по 1993 рр.
За роки його керівництва стадіон переживав добу розквіту – був місцем масових спортивно-суспільних заходів, яскравих футбольних баталій, на нього частенько навідувалося навіть найвище партійне керівництво республіки.
«Одного разу перед важливими змаганнями проінспектувати футбольне поле заїхав сам секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, - згадує Ігор Русанов, - пройшовся по полю, став посередині, потупцював і зауважив – а поле-то нерівне». Окрім таких візитів високопоставленого керівництва головним завданням для директора було прослідкувати за належним виконанням гімну та підняттям прапора. Ігор Ілліч стверджує, що за неналежне виконання цих обов’язкових урочистих атрибутів поплатився не один керівник. Одного разу і з ним ледь не трапилося НП. Під час товариських легкоатлетичних змагань між українськими та угорськими спортсменами ледь не відірвався прапор союзної з нами Угорської республіки. «Добре, що він уже відлетів, коли змагання завершилися і прапор опускали. Після цього власноруч займався встановленням стягів на щоглу», - описує тодішнє життя Ігор Ілліч. В житті директора часто були моменти, коли для того, щоб залагодити справу доводилося звертатися й до всемогутнього КДБ. Одного разу перед масштабними змаганнями на стадіон вантажівкою везли полотнища комуністичних вождів, серед яких було й панно генсека СРСР Леоніда Брежнєва. Вже на під’їзді до стадіону, на транспортному мості, зненацька знявся шквал вітру і всі панно з кузова вилетіли прямісінько в Уж. Всі працівники стадіону якнайскоріше побігли виловлювати полотнища – майже всі вдалося виловити, а одне з зображенням орденоносного Л.Брежнєва зникло. Через родинні зв’язки одного з працівників стадіону звернулися до працівника КДБ в обласному центрі, щоб повідомив прикордонників, які могли спинити на кордоні полотнище з зображенням генсека і запобігти скандалу. Як потім з’ясувалося, його виловили чехословацькі прикордонники й повісили в себе в військовій частині. Але головне, що за цей інцидент по шапці ніхто не отримав. Були й інші цікаві моменти в житті стадіону. Напередодні футбольного матчу тодішнього «Закарпаття» після проливних дощів поле було дуже важким, а окрім того через заморозки верхній шар грунту та бігові доріжки вкрилися льодяною кіркою. Щоб вийти з ситуації Ігор Ілліч звернувся до директора мехзаводу по допомогу. Вихід було знайдено – з Ужгородського аеродрому на стадіон прилетіли два гелікоптери і за кілька годин роботи своїх гвинтів зняли з поля льодний покрив і привели його до належної готовності.
Нині ж до таких заходів навряд чи хтось вдасться, і часи вже не ті та й технології змінилися. «В той час проблем з фінансуванням стадіону у мене не виникало, жодне моє звернення по тому чи іншому питанню задля благоустрою «Авангарда» керівництвом механічного заводу не було проігнороване. Зараз ситуація кардинально змінилася, потрібні чималі кошти, щоб утримувати такий потужний об’єкт, але все ж хотілося, щоб стадіон «Авангард» продовжував свою традицію й надалі виховував та приймав у себе видатних спортсменів», - переконаний Ігор Русанов.
