Бонус 10 000 грн Екс-арбітр ФІФА Мирослав Ступар поділився своїм баченням ситуації щодо довготривалого обрання наставника головної футбольної команди країни.
- Мирославе Івановичу, зараз багато говорять про те, що головним тренером збірної повинен стати Свен-Горан Еріксон. Чи заслуговує шведський спеціаліст таких авансів?
- Враховуючи, що Еріксон днями має приїхати на переговори з представниками Федерації футболу України, схоже на те, що вибір все ж буде на його користь. Добре це чи погано? Однозначно сказати не можна. Але якби швед був відомим тренером на рівні збірних, так само, як і на клубному рівні, мабуть, сумнівів було б менше. Але робота з клубом – одне, а з національною командою – зовсім інше. У випадку зі збірною, футболістів не треба тренувати – вони приїжджають готовими, відтак за 2-3 дні потрібно побудувати тактику на майбутній поєдинок і налаштувати їх психологічно. Я маю сумніви стосовно того, що іноземний тренер через перекладача зможе достукатися до наших гравців. Це може зробити тільки наша людина, з нашою ментальністю.
- Яким, на Вашу думку, має бути оптимальний наставник для української збірної?
- Майбутній тренер повинен знати специфіку вітчизняних футболістів: кому треба роз’яснити спокійно, на кого – потиснути. Мова йде про стиль управління футбольною командою. В цьому сенсі, як на мене, збірною повинен керувати український спеціаліст, який має свою харизму, певні знання. До того ж, тренер-українець обійшовся б нашим футбольним керманичам значно дешевше, ніж іноземець. Багато хто каже, що в нас бракує спеціалістів. Але в нас є тренери, які б разом з національною командою мужніли, досягаючи результатів. Сьогодні наша збірна переживає зміну поколінь. Враховуючи це, молоді гравці, які ще не мають вагомих досягнень, будуть намагатися проявити себе у збірній, розуміючи, що таким чином заявлять про себе у Європі. Те саме стосується і потенційного тренера, який би прагнув працювати і доводити, що не даремно очолює збірну України. А у нас - бардак. Так склалося, що Олег Блохін пішов зі своєї посади. Це єдиний тренер, при якому збірна досягла своїх найвищих результатів. Маю на увазі чемпіонат світу 2006 року. Тоді Блохін і команда були одним цілим. Так і повинно бути. За прикладами на клубному рівні далеко не будемо ходити: Мірча Луческу, Мирон Маркевич, Хуанде Рамос, навіть наш земляк Роман Григорчук.
- На Вашу думку, чи може тренер збірної поєднувати свою роботу з клубною?
- Це складно. Зараз у нас далеко не той рівень, який був 30-40 років тому, коли, як правило, тренер збірної був наставником провідного клубу. За радянських часів ми мали достатньо експериментів у цьому плані. Навіть був такий випадок, коли панував тріувіат, коли на чемпіонаті світу-1982 біля керма збірної СРСР були тренери трьох найкращих команд – Лобановський, Ахалкаци та Бєсков. Сьогодні ж поєднувати ці дві площини – нереально. Тренер збірної повинен постійно перебувати у русі, слідкувати за футболістами, придивлятися до потенційних новачків. Інше питання: зараз практично немає вільних від клубної роботи фахівців, які б мали досвід і могли працювати на перспективу. Але переконаний, що можна, зваживши всі «за» і «проти», знайти оптимального спеціаліста, окрім запропонованих Федерацією Фоменка й Еріксона. До речі, не факт, що усі члени виконкому ФФУ погодяться з кандидатурою шведа. Тим паче, що президент Федерації хоче саме українського тренера. У кожного своє бачення, тому буде цікаво 24 грудня почути довгоочікуване рішення.
- Говорячи про перспективи, як гадаєте, Еріксон у разі свого обрання зможе допомогти нашій команді в майбутньому?
- Особисто я не бачу перспектив у разі обрання Свена-Горана Еріксона. Він не знає навіть усіх наших збірників, не кажучи вже про специфіку нашого футболу. Ситуація була б іншою, якби швед працював у якомусь клубі, як, скажімо, Луческу чи інші іноземні тренери в Україні. Відбірковий цикл поновлюється вже у березні наступного року. Враховуючи це, важко собі уявити, що ми можемо перемогти у Польщі. Але якщо все ж виграємо, можливо, з’явиться надія щодо виконання певних турнірних завдань.
- Кого серед вільних від клубної роботи спеціалістів Ви б обрали сьогодні тренером збірної України?
- З тих, хто зараз вільний від роботи, виокремив би В’ячеслава Грозного. Він свого часу працював у «Дніпрі», «Арсеналі», «Металургу», а також московському «Спартаку» та болгарському «Левскі». Щодо Олександра Заварова, він має не дуже великий досвід клубної роботи, а тим більше роботи у збірній. Ну, і забув найголовнішого – Віталія Кварцяного. Вважаю, що він міг би бути навіть помічником головного тренера у збірній. Вже екс-наставник запорізького «Металурга» заряджає своєю внутрішньою енергетикою, нестандартними рішеннями і висловами. Серед інших спеціалістів, які вже тренували збірну, мабуть, немає жодного, хто б мав бажання повернутися.
- Нещодавно серед кандидатів на пост наставника головної футбольної команди країни розглядався Андрій Шевченко...
- Це несерйозно! В кожній роботі потрібен досвід для того, щоб досягти певних знань та рівня. Будь-який гравець, якої б він не був величини, маючи за мету стати тренером, повинен спробувати себе на певному рівні, повинен вчитися сам і вчити своїх підопічних. Давайте говорити відверто: як може людина, яка закинула футболі і перейшла у політику, тренувати одразу збірну України? Очевидно, Шевченко сам це чудово зрозумів, тому технічно відмовився.
- І насамкінець, як оцінюєте шанси збірної України у боротьбі за путівку на чемпіонат світу?
- Як на мене, збірна України має перед собою практично нездійсненне завдання – пройти на чемпіонат світу. Але, як відомо, надія помирає останньою. Тому нам потрібно сподіватися, що новий наставник професійно візьметься за свою роботу і доведе, що не даремно був запрошений на свою відповідальну посаду
