Бонус 10 000 грн Екс-форвард "Карпат" Василь Швед, старшого сина якого - Мар’яна вперше викликали до збірної України, в інтерв’ю прес-службі клубу поділився враженнями від події.
– Василю Васильовичу, як ви дізналися про виклик Мар’яна у збірну?
– Першим мені зателефонував технічний директор "Карпат" Тарас Гордієнко. Тільки-но я поклав слухавку, відразу побачив, що мій Марек телефонує. "Тату, мене викликають у збірну", – сказав мені він.
– Розуміли, що з такою грою сина його виклик – неминучий?
– Рано чи пізно я очікував виклику. Чи саме зараз? Не можу сказати. Я чекаю від Мар’яна хорошого і якісного футболу. І на даний момент він демонструє ще й результативну гру.
– Коли Андрій Шевченко викликав Мар’яна у резервний список, то це викликало певне здивування – українець, який забив найбільше голів в УПЛ і який демонструє стабільність не потрапив до основної обойми. У вас такого відчуття не було?
– Я будував своє враження на тій грі сина, яку він зараз показує. Тому розумів, що після резервного буде ще й основний список. Головне, щоб він не зупинявся. Поруч у нього хороші партнери і я сподіваюся, що "Карпати" й надалі гратимуть у цікавий футбол.
– Якими були ваші батьківські напутні слова перед тим, як Мар’ян вирушив у табір головної команди країни?
– Казав йому, що це тільки перший крок. Коли ти їдеш у збірну, то треба подякувати Богу за те, що ти отримав виклик і потрібно робити другий крок. Якщо довірять місце у складі, то необхідно себе проявити і скористатися шансом.
– Мар’яну лише 21 і вже зараз він є ключовою фігурою "Карпат" і отримує визнання футбольної громадськості. Практично кожен футболіст проходить етап зіркової хвороби. Хто, як не батько повинен цьому запобігти. Особливо, якщо батько сам успішний футболіст в минулому.
– Мені, як батьку, важко судити про це. У нас з ним своя розмова. Я не помічав цього і не звертав уваги. Бачу, що у Мар’яна велике бажання грати у футбол і досягнути успіхів. Впевнений, що син старатиметься прогресувати. Мар’ян ще молодий хлопець. А молоді властива нестабільність. Мене тішить, що він демонструє загалом стабільну гру.
– Відомо, що у вас доволі міцний зв'язок із сином. Колись Мар’ян у інтерв’ю розповідав, що обов’язково розмовляє з вами після кожного матчу. Хто і кому телефонує та як відбувається ваша комунікація?
– Це правда, ми після кожної гри спілкуємося. Я вже просто знаю, коли доречно йому телефонувати. Пішов у душ, перевів подих, повечеряв і вже готовий до розмови зі мною. Через годинку вже можу йому дзвонити. Як такого, аналізу чи розбору немає. Просто акцентую увагу на певних моментах. А вже наступного дня я можу сказати, що там ти добре зіграв, а там можна було краще.
– Кожен батько мріє про те, щоб діти його перевершили. Чи можна сказати, що Швед-молодший вже перевершив Шведа-старшого?
– Я буду тільки "за". Нехай перевершує мене. Ми, батьки, тішимося, коли діти здобувають щось більше. Якщо аналізувати лише статистику, то він вже наздогнав мене за кількістю голів у чемпіонатах України. Ще треба трохи докласти зусиль в кубкових матчах – от-от і пережене мене. Вважаю, що це питання часу. Словом, буду тільки радий і тримаю за нього кулаки, щоб він перевершив батька.
– У вас була певна футбольна мрія, яку ви не здійснили і хочете, щоб одного дня її підкорив ваш син?
– У мене була одна мрія – грати у футбол. Коли я був дитиною, то дуже хотів грати у другій союзній лізі. Мені це вдалося. Потім я грав у чемпіонаті України. Моя мрія здійснилася. Тоді я, мабуть, не думав про збірну. Сподіваюся, що мрії Мар’яна ще більш серйозні. Наприклад, грати у якісний футбол рівня топ-чемпіонатів. Хочу, щоб він досягнув серйозних результатів. Вірю, що в нього ще все попереду.
– У вас є дві категорії знайомих. Одна – люди з футбольного світу, ваші екс-партнери, суперники, футбольні знайомі. Інша – фахівці з нефутбольних сфер, з якими ви зустрічаєтеся завдяки своєму бізнесу. Як часто у понеділок після вихідних вам кажуть: "Ну твій Мар’ян вчора дав!"
– Часто чую такі речі... У мене справді багато друзів і знайомих, які люблять футбол. Ми часто про це говоримо з ними. Це такі люди, які можуть по-доброму притравити. Щодо іншої категорії, то у нас розмова виключно, як у вболівальників. Тим більше, що я все життя у футболі. Ми – футбольна країна. Взяти до прикладу Львів – куди не глянь, всюди "Карпати" і футбол.
– Коли багато років тому ви віддавали Мар’яна у секцію до свого колишнього партнера Василя Леськіва, то могли подумати, що одного дня він досягне такої вершини?
– Та ні, тоді про таке не думав. Я тішився, що у нього щось виходить, що він швидкий, що можу насолоджуватися його грою. В душі, можливо, і мріяв, щоб він доріс до певного рівня. Проте, коли дитина йде у перший клас, то про збірну України не думаєш (посміхається).
– Вас часто можна побачити на матчах "Карпат". Відвідуєте всі домашні поєдинки за участю Мар’яна чи деякі пропускаєте?
– Я не пригадую, щоб було таке, що я пропустив матч. Можу назвати одну поважну причину – хвороба. В іншому випадку – завжди на трибунах.
– Існують різні категорії вболівальників. Хтось віддає перевагу футболу під пиво, а дехто – повному інтиму, самотності під час перегляду і спокою. Не любите, коли вам хтось над вухом коментує перебіг подій на полі?
– Сто відсотків! Не люблю дивитися, коли хтось збоку щось розповідає. Можу порозмовляти з футбольною людиною згодом, але під час гри я концентруюся лише на полі. Люблю стояти наодинці і аналізувати. Після гри я можу посидіти в компанії за келихом вина чи кухлем пива. Хоча я більш дисциплінована людина і рідко таке практикую (посміхається).
– Наскільки легко у вас викликати сльози і чи є ви сентиментальною людиною?
– Такі події, які переживала наша сім’я протягом останніх кількох днів можуть викликати сльози радості. Навіть в такому молодому віці Мар’ян вже демонструє певний рівень. Сподіваюся, що цей рівень син тримає не лише у футболі, а й у контексті людських якостей. У нього вже є сім’я і дитинка. Ми тішимося... В таких ситуаціях з’являються лише сльози радості. Народження доньки, виклик у збірну – це подія для спортсмена. Сподіваюся, що його тренери також радіють здобуткам Мар’яна. Не пригадую, хто був останнім вихованцем СДЮШОР, якого викликали до національної збірної.
– А тут відразу двоє вихованців!
– І два вихованці одного тренера! Ще й Василь Кравець. Ми всі щиро тішимося за хлопців. Це дуже приємні і радісні події для нас.
– Хвилювання для спортсмена – цілком нормальна річ. Для батька це хвилювання подвоюється?
– Ви знаєте, для спортсмена хвилювання це добре, але лише до гри. Коли виходиш на поле, то його має знімати, ніби рукою. Інакше нічого не вийде. Батько завжди переживає. Насправді легше грати, ніж хвилюватися на трибунах. Тим більше, якщо твій син грає у команді, за яку ти вболіваєш.
– Мар’ян грав у Юнацькій Лізі чемпіонів за "Севілью", брав участь в багатьох важливих матчах "Карпат, виступав у молодіжній збірній України. І все ж, якщо син вийде на поле у синьо-жовтій футболці протягом найближчого тижня, то цей матч можна буде назвати найбільш хвилюючим для вас?
– Передусім хочу, щоб його випустили на поле. Не хочу, щоб він переживав. Мар’ян має певний досвід на рівні юнацьких і молодіжних збірних. Однак це зовсім інше. Я буду переживати, але я знаю, що він зробить все, щоб показати достойний футбол, якщо йому довірять місце на полі.
– У вашому сімейному архіві є мила дитяча фотографія Мар’яна з Євгеном Коноплянкою. Не так давно вони разом виступали у "Севільї", а тепер зустрілися в таборі національної збірної України. Ви були автором цього фото?
– Я вже не пригадаю, хто саме фотографував. Здається, що я, адже Мар’ян там зовсім малий. Не пам’ятаю, з ким грала наша збірна, але знаю, що йому було цікаво спостерігати за матчем з трибун... Після цього ми бачилися з Євгеном у Севільї і неодноразово розмовляли.
– Ви виховуєте доньку та трьох синів. Вірите, що молодші хлопці Дем’ян та Максим колись також досягнуть серйозних успіхів?
– В кожного свій шлях. Сподіваюся, що у них він буде не гіршим, ніж у Марека. Я вірю у своїх дітей. Перш за все, хочу, щоб нам вдалося виховати їх хорошими людьми. Сподіваюся, що з батьківською допомогою вони чогось досягнуть у спорті.
