Ігор Суркіс: "Яка може бути у нас "офіційна позиція", коли люди вмирають?!"

Ігор Суркіс: "Яка може бути у нас "офіційна позиція", коли люди вмирають?!"

48
Ігор Суркіс: "Яка може бути у нас "офіційна позиція", коли люди вмирають?!"
Фото - obdynamo.kiev.ua

Керманич тов ФК «Динамо» (Київ) реагує на актуальні події вкрай емоційно.

— Ігоре Михайловичу, розумію, що питання надзвичайно болюче, та все ж: чому відколи почалися події на вулиці Грушевського, поблизу динамівської арени, клуб не висловив офіційної позиції? Ні заяв од керівництва, ні навіть мінімальної замітки на офсайті…

— Яка позиція? Яка позиція?! Яка позиція?!! (Із кожним новим повторенням оцієї фрази голос мого співрозмовника набував усе загрозливішого та гучнішого звучання — таким Суркіса-молодшого мені ще не доводилося чути. Думав, на цьому інтерв’ю завершиться). Люди вмирають, брат на брата йде — чи могли ми ще кілька місяців тому уявити собі, що таке в Україні можливе?!! У нас сьогодні міністерства захоплюють, обласні ради, а ви… Ви усвідомлюєте, яке запитання поставили?! Це — запитання, на яке я відповіді не можу дати в принципі… Насамперед треба пам’ятати одне: пам’ятник Валерієві Васильовичу — то витвір культури, який обов’язково треба зберегти. Я обіцяю: все реставрую, відремонтую, все візьму на себе й залагоджу за власні кошти — як монумент, так і територію довкола нього (той п’ятачок віднедавна належить нашому клубові, бо ми його офіційно викупили — маємо відповідні папери від КМДА). Просто сьогодні треба заспокоїтися й зачекати, щоби напруга понизилася, тоді й візьмемося за роботу. Сьогодні, повторюю, треба думати не про якісь там нікому не потрібні заяви, а про те, щоби люди не стріляли одне в одного.

— У такому випадку як прокоментуєте слова народного депутата Петра Порошенка, котрий, по-перше, пообіцяв узяти на себе всі видатки за ремонт стадіону, по-друге, полагодити все за один день?

— Я не знаю. Чесне слово. У мене з Петром Олексійовичем чудові стосунки, він серйозна людина… Нині нас усіх переповнюють емоції. Тому особливо ціную тих, хто реально допомагає — як-от Михайла Радуцького, директора клініки «Борис»: він надав нам спеціальний протипожежний брезент (якщо ви були десь поблизу, мусили його бачити), що ним ми й укрили пам’ятник Валерієві Васильовичу. І який його, до речі, й урятував — значною мірою!

— Тоді — чи не стануть актуальні колізії хорошою передумовою для того, аби вдатися до певних і давно потрібних змін. Наприклад, фарбувати колони арени ім. Лобановського стійкішою (бодай до різноманітних написів із боку «писателів») фарбою?

— По-перше, мені не відомо, чи існує така фарба в природі. По-друге, ми дотримуємося традицій: достеменно знаю, що така кольорова гама, як нині, була в нашого стадіону-музею завжди — від часу його відкриття 1933 року. Ну, не я ж придумав, що мають бути біла та блакитна барви! Вони наші, вони завжди у нас були. Тому… Писали й писатимуть… Взагалі — й це ще одне, що варто зрозуміти всім нам, — власне колонада стадіону є пам’ятником архітектури, її так само треба берегти, як зіницю ока. Зрештою, як і всі інші історичні споруди Києва.

Судячи з усього, ви дуже переживаєте за пам’ятник Валерієві Васильовичу, котрий, як то мовиться, «перебуває в епіцентрі подій». Не шкодуєте нині, що передислокували його?

— Ну, хто міг таке передбачити?!! Ви от — могли?! Та якби ще півроку тому вам розповіли про нинішні події, змалювали їх, ви би просто не повірили!.. Чому ми так зробили? Для людей! Адже раніше цей витвір архітектури перебував за колонами, тобто в зоні, оточеній пропускними пунктами, — а це значить, що після 18.00 там гуляти не можна було. Крім того, гості столиці (та й деякі кияни…) не знали про цей красивий монумент, бо його тоді елементарно не було видно всередині алейки. Тому ми його, як ви сказали, «передислокували» на одну з головних вулиць Киє­ва, аби всім було видно, аби люди приходили сюди, насолоджувалися мистецьким явищем, милувалися ним, відпочивали біля нього, святкували весілля (так було колись!). Заради цього навіть було ухвалено рішення прибрати клубний кіоск, адже, по-перше, раніше відкрили ще більший на НСК «Олімпійський», по-друге, в інших частинах столиці та України в цілому маємо точки, де продається наша продукція, тобто потреба в тому кіоску, який стояв перед колонами, відпала. Більше того: «Динамо» вже давно звернулося до керівників столиці, аби ті дали ім’я Лобановського одній із прилеглих до клубного офісу вулиць (ідеться, звісно, про перейменування)…

— А як робітники клубу зараз ходять на роботу?

— Так і ходять: схилами, кільцевими шляхами. Через задній хід, можна сказати (маленька заувага — зателефонувавши знайо­мому працівникові столичного ФК, почув од нього, мовляв: «Уже тиждень не ходжу на роботу й наміру не маю — поки все не закінчиться»). Та що й говорити, якщо я сам ледве туди проїжджаю!.. «Динамо» ж не може простоювати: у нас офіс на Грушевського, тут і дубль, і команда U-19, увесь персонал. Робота, як і завжди, кипить: ті прилітають зі зборів, ті відлітають, тих відвозять до лікарні, того направляють на операцію, там ліки замовляють… Простою, наголошую, немає й бути не може — навіть не сумнівайтеся!

Не боїтеся, що, у випадку погіршення ситуації, згорять не лише колони…

— Навіть думати про це не хочу… Вірю, що все буде гаразд — і з нашим стадіоном, і зі столицею, й загалом — із Україною. Треба заспокоїтися, взяти себе в руки. Повторюю: в мене ні до кого немає претензій, нікому рахунки не пред’являтиму, всі ушкодження — як бруківки, так і, власне, монумента Лобановському — відшкодую з власної кишені. Проте сьогодні не час думати про це.

Оцените
Поделитесь
Оставили комментарии на форуме: 1
  • От умеет он интервью давать.Все красиво.

    И да-скорей бы все закончилось.

    0+ 0- 0
    +-
    fol posledney nadejdy
  • Оставить комментарий на форумеОбновить

    Лучшие букмекеры