Пабло Фонтанелло: "Демонструємо непогані результати та гідну гру"

Пабло Фонтанелло: "Демонструємо непогані результати та гідну гру"

138
Пабло Фонтанелло: "Демонструємо непогані результати та гідну гру"
Фото - fc-parma.com

Захисник одеського «Чорноморця» Пабло Фонтанелло щасливий в Україні, тому не переймається, що свого часу не заграв в «Пармі».

— Пабло, у якому віці ви почали робити свої перші футбольні кроки?

— Футболом я почав займатися з чотирьох років у свого батька Анхеля. Свого часу через відсутність підтримки з боку мого діда тато перестав прогресувати та не пройшов до основного складу «Валеса Сарсфілда», отже, його кар’єра гравця на тому і закінчилася. Отож він пообіцяв, що якщо я захочу стати професіональним футболістом — він докладе до цього максимальних зусиль. Власне, так і сталося. А у дитинстві я також грав у баскетбол та
волейбол.

— Фонтанелло — це ж італійське прізвище. Маєте такі коріння?

— Так, я народився в Аргентині, тож я — аргентинець, але — й італієць у четвертому поколінні. Тому навіть отримав італійський паспорт. А от якби був у п’ятому поколінні, то вже не мав би права. Пощастило.

— У вас наразі немає проблем зі зростом: 193 сантиметри! А як було в дитинстві, в юності? На яких позиціях грали тоді?

— Я завжди був найвищим у класі! У команді грав нападником спочатку, але коли мені виповнилося 14-15 років — дуже виріс, втратив швидкість, мене перевели у півзахист, а потім — узагалі в захист.

— 2003-го ви підписали свій перший професіональний контракт. Згадайте, як потрапили до команди «Депортиво-Еспаньол»?

— Перш, ніж опинився у «Депортиво-Еспаньол», я в Буенос-Айрес їздив тричі. Возив мене туди Енріке Бідаше, людина, яка згодом стала моїм агентом. Спочатку в мене якось не складалося, чогось не вистачало, але потім з’явився варіант із «Депортиво-Еспаньолом». Вважайте, це був той час, коли з молодіжної першості футболіст потрапляв уже в дорослу команду. Для мене це стало першим стрибком у кар’єрі.

— У першій лізі чемпіонату Аргентини ви відіграли за «Депортиво-Еспаньол» майже сто ігор і забили в них 8 м’ячів. Як це вдалося зробити «повільному захисникові»?

— (Всміхається). Наскільки я пам’ятаю, чотири м’ячі забив головою, ще три — зі штрафних, а один — з пенальті. Ну, мій зріст часто допомагав вигравати верхові двобої у суперників, а це корисно не тільки в грі в обороні, отже, вдавалося забивати. Хоча я вважаю, що це небагато. Мусив відзначатися набагато частіше.

— 2006 року «Депортиво-Еспаньол» ви проміняли на «Тигре». У «Вікторію» вас запросили через прогрес?

— Я потрапив до «Тигре» тоді, коли команда ще перебувала в першому дивізіоні. А взагалі у «Вікторії» хотіли бачити мене в команді роком раніше, але на той момент я мав на руках ще чинний контракт, а придбати мене «Тигре» не могли з фінансових причин. Ось коли термін моєї угоди з «Депортиво» завершився і я перейшов у «Тигре», ми чудово дограли сезон, здобули путівку у вищу лігу. Там команда закріпилася, два роки поспіль вигравала срібні медалі! Для мене «Тигре» — це перший професіональний досвід, який багато мені дав у житті. У тому числі — перехід до «Парми».

— Так, але був ще момент, коли ви грали за чилійський клуб «Сантьяго Уондерерз». Як ви опинилися в Чилі?

— Якщо чесно, то через деякий час я пошкодував про те, що їздив до Чилі. Точніше, не про саму поїздку, а про те, що обрав тоді поспішне рішення. Ми коли вийшли у вищу лігу з «Тигре», мені надійшла вигідніша пропозиція з «Сантьяго Уондерерз», яку я прийняв, причому не вислухавши пропозиції з боку «Тигре». Добре, що підписав угоду всього на півроку. Навіть не знаю, чим би все могло закінчитися і чи потрапив би я в Італію згодом, а потім і в Україну. Хоча я там мав постійну ігрову практику, був основним…

— 2009-го ви вирушили до «Парми». Які враження залишилися і чому не зіграли за неї жодного матчу?

— «Парма» — це особливий футбольний клуб для мене, адже через нього пройшло чимало відомих, легендарних аргентинських виконавців. Але це було досить несподівано, що я опинився в Італії, адже скаути клубу приїхали до Аргентини дивитися матч «Тигре» не через мене, а через мого партнера по команді — також центрального захисника — Норберто Папаратто. А вийшло так, що дивилися вони його, а сподобався їм по цій грі я. От вони і вирішили запросити мене, а не Норберто. Пощастило в той момент!

— Після цього Папаратто з вами не розмовляє, напевно…

— (Сміється). Ні-ні-ні! На той момент ані він, ані я не знали про це. Це мені вже потім розповів агент, який в Італії працював. Він знав, що певні люди їдуть дивитися на ту чи іншу аргентинську команду, але ніхто не знав, кого саме переглядатимуть. А
з Папаратто ми дуже часто спілкуємося, товаришуємо. Правда, Норберто досі не знає, що все вийшло саме так.

— Повернімося до «Парми». Чому так сталося, що ви не зіграли за неї жодного матчу?

— Я їхав до Італії з величезним бажанням, приємними думками та сподіваннями. Можна сказати, здійснилася мрія дитинства — підписав контракт із командою з сильного європейського чемпіонату! Але якось так вийшло, що буквально у дні приїзду до Парми було звільнено тренера, який мене до неї запросив. А Франческо Гвідолін, якого призначили на цю посаду, одразу сказав, що не бачить мене у своїй команді. Щодо контрактних умов і життя в Пармі, то мені все подобалося, футбольна ж складова — самі розумієте…Було складно, адже хотів грати, а мені було перекрито кисень. Навіть шансу себе проявити не дали. Я вдячний Богові, що поїхав до Парми зі своєю дружиною, адже якби був там сам-один, певно, зав’язав би з футболом після завершення контракту. А вона мене підтримувала, мотивувала. Знаєте, були моменти, коли просто не хотів їхати на тренування, бажання грати почало зникати, враховуючи таке ставлення з боку наставника команди. На щастя, потім я на правах оренди повернувся до «Тигре», де знову розігрався, в мене почали горіти очі, пішов прогрес. А це було дуже необхідно, бо хотів повернутися в Європу і нарешті в ній заграти. По закінченні оренди мав повернутися до Парми, але мені знову дали можливість піти в оренду до іншого клубу, й тоді я переїхав до Ла-Плати, де виступав за «Хімнасію». А коли знову мав повертатися до Італії, з’явився варіант із «Чорноморцем».

— Згадайте, як він виник?

— Все було дуже швидко, професіонально, чітко і зрозуміло, хоча я не очікував запрошення з України. Прилетів до Одеси, ми дуже швидко знайшли спільну мову з керівництвом клубу, підписали договір про оренду, а згодом мій трансфер було викуплено. Я ніколи не приховував, що коли їхав у «Чорноморець», то практично нічого не знав ані про клуб, ані про український чемпіонат у цілому. Не стежив за ним, бо друзів у мене тут не було.

— В Одесі ви з серпня 2011 року. Які загальні враження про місто, про український клімат, наприклад?

— Мені дуже подобається те, що в Одесі спокійно. У порівнянні з Аргентиною — подвійно. Там злочинність просто жахлива, багато негативних нюансів. Нещодавно ми з дружиною стали батьками, отже, для нас цей фактор є дуже важливим. В Одесі нам добре і спокійно. Окрім того, тут є море. Правда, не подобається, коли стає холодно. Зайнятися в цей період особливо нічим, доводиться багато часу проводити вдома, але, на щастя, в Одесі морози надовго не затримуються, а весь січень та половину лютого ми перебуваємо на зборах у Туреччині. Отже, в цілому все чудово!

— Зараз команда активно готується до відновлення чемпіонату, Кубка країни, попереду багато важливих ігор і, можливо, єврокубки. А що скажете про першу частину сезону?

— Перед нами на старті було поставлено завдання потрапити до єврокубкової зони. Але особисто я, чесно кажучи, не думав, що у нас вийде піти на перерву в п’ятірці лідерів. Гадав, перебуватимемо у верхній частині, а після плідної роботи під час зимового антракту продовжимо сходження таблицею. Але ми демонструємо непогані результати та гідну гру. Ну, і для мене — як для захисника — дуже важливо, що набагато надійніше граємо в обороні, ніж, наприклад, торік. Сподіваюся, навесні закріпимося на 5-му місці та здобудемо путівку до Ліги Європи.

— За підсумками першої частини сезону ви перебуваєте серед найкращих захисників чемпіонату України. Виграні єдиноборства, гра на другому поверсі… Це обговорюється на тренуваннях? Стежите за цифрами?

— Стежити за цифрами і тим, що про мене пишуть, досить складно, оскільки місцеві ЗМІ — російськомовні або україномовні. Зрідка хтось із хлопців каже або перекладач Кирило може щось розповісти. А взагалі я не надаю значення статистиці, адже для мене головне — це командний результат. Якщо він за якимись показниками кращий, а команда на 13-му місці опинилася — це не те, чим можна пишатися. А коли у колективу все добре, тоді в індивідуальному плані теж усе гаразд.

— Розкажіть про свою дружину та донечку, яка у вас з’явилася восени…

— Звуть дружину Росаріо. Ми з нею познайомилися на півночі Аргентини у нічному клубі. Але вийшла доволі цікава ситуація: познайомилися, поспілкувалися, обмінялися телефонами та адресами електронної пошти, проте після тієї зустрічі чотири роки не спілкувалися. Хіба що в Інтернеті. А одного разу, під час листування у чаті, запросив її в кіно, вона погодилася, після чого наші стосунки і зав’язалися. У вересні 2012-го Росаріо подарувала мені донечку, яку ми назвали Лолою. Це був найщасливіший день у моєму житті! До речі, я був присутній під час пологів. Звичайно, складно народжувати у чужій країні, але завдяки підтримці перекладача «Чорноморця» Кирила, його близьких, а також друзів, які у нас з дружиною з’явилися за час мого перебування в Одесі, все пройшло добре. Ми це цінуємо і ніколи не забудемо тих людей, які допомогли нам.

— Отже, Лола — одеситка! А це, повірте, назавжди… Зрештою, у документах теж буде відповідна позначка.

— До речі, ми з дружиною обговорювали цей момент. Думали про те, що донька, напевно, у майбутньому, якщо ми не залишимося тут жити, захоче дізнатися про те місто, в якому народилася. І, думаю, це буде вагомим аргументом, аби й мені самому знову приїхати в Одесу.

— Які слабкості у Пабло Фонтанелло?

— Звичайно ж, це Інтернет й інші технології: телефони, комп’ютери, iPad. Якщо казати про їжу, то «МакДональдс». Раз на тиждень обов’язково щось купую з цієї шкідливої їжі. Ну, вибачте…

— Як хоча б з російською мовою? Вже майже півтора року в Україні…

— Її знаю погано. Що стосується футболу — все добре розумію. Важливо те, що я можу спілкуватися з російськомовними гравцями. Не вчу мову, але багато що запам’ятовую. Чому не вчу? Чесно зізнаюся — ліньки. До того ж, є перекладач. З дружиною рідною мовою спілкуємося. А зараз дитина з’явилася, є втома після тренувань, ігри, виїзди, куди вже тут вчитися (сміється)…

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форумеОбновить

Лучшие букмекеры