Бонус 10 000 грн Форвард донецького «Металурга» розповідає про минулий сезон, згадує найпам’ятніші голи та ділиться планами на майбутнє.
«Сезон був, водночас, і складним, і незабутнім»
— Жуніоре, тепер, коли сезон у прем’єр-лізі завершено, поділіться своїми відчуттями. Чи задоволені результатами чемпіонату?
— Так, мушу сказати, що дуже задоволений тим, як цей сезон минув. Він був, водночас, і складним, і незабутнім. Але особливо тішуся з того, що «Металургу» вдалося кваліфікуватися до Ліги Європи за підсумками першості. Тож, як бачите, результати говорять самі за себе. Також, додам, я щасливий, що мені вдалося забити стільки м’ячів у чемпіонаті.
— Саме хотів про це запитати. Лише в останньому турі ви поступилися званням найкращого бомбардира першості Луїсу Адріано. Вас це, мабуть, засмутило…
— Як вам сказати… Так, я усвідомлював, що можу стати найкращим бомбардиром, але так сталося. Хочу зазначити, що я ніколи не ставив перед собою першочергову мету стати найкращим голеадором чемпіонату. Коли, наприклад, у мене була можливість віддати голевий пас своєму партнеру по команді, щоби він забив, я це робив із величезним задоволенням. Я хочу сказати, що для мене на першому плані завжди стояли завдання моєї команди, я думав лише про її результати, а не про свої особисті.
— Жуніоре, але, водночас, ви є найкращим гравцем чемпіонату за системою «гол+пас» (19 влучень і 5 голевих передач. — прим.). Можливо, це особисте досягнення підніме вам настрій?
— Так, звичайно, це мене потішило. Але все одно, думаю, що цей показник важливий, у першу чергу, саме для команди. Радий, що це пішло лише на користь моєму клубу, а для мене це головне.
— Можете зараз пригадати найпам’ятніший м’яч, який забили цього сезону? І проти якої команди?
— У мене два таких голи. Нагадаю про два, добре?
— Звичайно, прошу.
— Першим назву м’яч, який забив у протистоянні із чемпіоном України — донецьким «Шахтарем». Це був матч першого кола, для мене було дуже пам’ятне те взяття воріт, хоч тоді ми зіграли внічию — 2:2. А другий гол — це м’яч у ворота «Севастополя» в поєдинку другої частини чемпіонату, що відбувся навесні. Тоді наша команда здобула крупну перемогу з рахунком 3:0. Добре це пам’ятаю.
— Жуніоре, розкажіть про партнерів по команді, вам, вочевидь, із ними дуже комфортно грати?
— Так, звичайно. Ви, мабуть, також знаєте, що в нас в команді є дуже багато хороших футболістів, є талановита молодь. Проте хотів би наголосити, що ми сильні саме як команда, як єдине ціле — «Металург». Усі трудяться заради однієї мети, всі працюють разом, як один живий організм. Ось цей чинник, як на мене, й є головним.
«Мені дуже зручно працювати із Ташуєвим»
— Чи відчували впродовж сезону, що партнери допомагали вам стати головним нападником у команді?
— Я, напевне, повторюсь, але хочу зауважити, що все виглядало та відбувалося досить природно — всі діяли як одне ціле. У кого була найкраща можливість, аби, наприклад, забити м’яч, тому й віддавали голевий пас чи створювали всі належні для цього умови. Тому ми всі допомагаємо один одному. Ось, напевне, у цьому й криється головний секрет — усі працюють саме на команду.
— Як загалом працюється під орудою наставника Сергія Ташуєва?
— Скажу зразу, що мені дуже зручно працювати з паном Ташуєвим. Він дуже досвідчений і висококваліфікований спеціаліст. Якщо знаєте, наш тренер, до приходу в донецький «Металург», попрацював багато років у російській лізі. Під його керівництвом ти відчуваєш, що постійно навчаєшся. Особисто мені він надає дуже багато свободи на футбольному полі, й це дуже приємно. Це добре, адже я постійно можу знаходити різноманітні варіанти, щоби «розкрити» оборонні редути суперника й забити м’яч. До того ж, він полюбляє атакувальну манеру гри — звідси й контроль м’яча, контроль усієї гри.
— Повертаючись до уже минулого сезону, чи можете назвати варіант трьох найкращих футболістів першості?
— Це, мабуть, буде нелегке завдання, адже в українському чемпіонаті зосереджено дуже багато кваліфікованих і чудових футболістів. Але спробую. Дайте мені лише пару секунд поміркувати… Першим, напевно, назву Євгена Коноплянку з «Дніпра», він — хороший гравець. Йдемо далі — другим найкращим виконавцем я би виокремив Дугласа Косту із «Шахтаря», а особливо його швидкісні та технічні дані. І, нарешті, третім найкращим футболістом назвав би Руслана Ротаня з «Дніпра»: він дуже майстерний і корисний гравець для своєї команди. Але хочу зазначити, що порядок, у якому назвав цих футболістів, не має жодного значення — всі вони чудові гравці, тож кожен із них є особливим та індивідуальним по-своєму.
— Жуніоре, що скажете про Україну в цілому? Вам подобається тут?
— Звичайно, мені дуже комфортно й приємно бути в Україні, в мене тут є друзі, почуваюся абсолютно чудово. Одне слово — є все, що потрібно. Та мені дуже сумно через ті події, які зараз відбуваються в країні…
— Гаразд, змінимо тему. Чи слідкуєте за провідними європейськими чемпіонатами?
— Звичайно, намагаюся не про-
пустити головні події та матчі, які відбуваються у топ-першостях Європи. Особливо хотів би виокремити футбол у іспанській ла лізі та німецькій бундеслізі, ці чемпіонати мені дуже подобаються. Можна навіть сказати, що це два моїх улюблених чемпіонати.
«Хочу спробувати сили в Лізі чемпіонів»
— Чи збираєтеся бодай колись спробувати сили в одному із цих чемпіонатів?
— Буду відвертим: так, у мене це є першим бажанням, якщо так можна сказати. Є мотивація та амбіції виступати на такому високому рівні. Як гравець, хочу спробувати сили й у Лізі чемпіонів. Який футболіст не мріє про це?
— Донецький «Металург» кваліфікувався до Ліги Європи. На вашу думку, команда готова до цього випробування?
— Думаю, що наша команда постійно зростає, рухається далі та прогресує. Саме тому я переконаний, що «Металург» має величезний потенціал, аби в майбутньому стати таким же грандом українського футболу, як і «Шахтар» чи «Металіст». Ви ж самі бачите, що ми рухаємося крок за кроком, уже в другому сезоні поспіль кваліфікувалися до Ліги Європи, тому, думаю, ми рухаємось у правильному напрямку.
— Жуніоре, за свою кар’єру ви вже встигли пограти, крім України, у чемпіонатах Румунії та Болгарії, де ставали найкращим нападником обох першостей. Скажіть, де грати складніше?
— Скажу так: чемпіонат Румунії був не те що легким для гри, він був зручнішим для того, щоби там забивати м’ячі. Що стосується першості Болгарії, то вона є більш силовою, відтак сильнішим чемпіонатом. А про Україну взагалі годі говорити — цей набагато сильніший, вищий за рівнем чемпіонат, і, водночас, найскладніший, аби забивати м’ячі. Тут дуже багато кваліфікованих команд і гравців, які грамотно грають в обороні та дають мінімум нагод, аби пройти їх.
— І наостанок: яка ваша найзаповітніша мрія в житті футболіста?
— Можливо, буду дещо неоригінальним, але моя найбільша мрія — грати за свою національну збірну, команду Бразилії. Загальновідомо, це дуже складне завдання — потрапити до числа обраних футболістів до першої команди, адже в Бразилії маємо величезну кількість обдарованої молоді та вже сформованих гравців, які виступають у провідних клубах Європи. Але я ніколи не здаюсь! Я завжди продовжую переслідувати свою мрію — грати в збірній Бразилії.
