Бонус 10 000 грн Бразильський легіонер «Чорноморця» Леонардо де Матос хоче в Лігу Європи, а також не відмовився би від виступів за збірну України.
Французька невдача та мандрівка Бразилією
— Лео, чи не всі бразильці з дитинства грають у футбол, але не всі стають виконавцями елітних ліг європейських чемпіонатів. То з чого почалася ваша кар’єра?
— Ви здивуєтесь, але футболом почав займатися не одразу. Спочатку пішов на дзюдо, яке було в нас доволі популярним у роки мого дитинства. Утім, бразильська кров усе ж відіграла ключову роль — вже у вісім років потрапив до футбольної школи «Нуклео-ді-Фламенго», вона була поруч із моїм домом. А далі — Академія одного з найкращих клубів Бразилії — «Фламенго», в якій я з одинадцяти років пройшов усі етапи підготовки. Вдалі виступи за збірну U-17 допомогли мені вперше потрапити до Європи, де у 18 років підписав 5-річний контракт із французьким «Марселем». Це було чудово, але до основи за півтора року так і не пробився, отже, мене віддали в оренду до рідного «Фламенго», де грав рік. Коли повернувся до Франції, трішки пограв у «Марселі», але прагнув мати постійну ігрову практику. Керівництво це розуміло, тому віддавало мене в оренду й надалі. Вийшло так, що помандрував рідною країною, де захищав кольори «Томбенсе», «Парани», «Фігуіренсе», «Віли Нови», зіграв у Кубку Лібертадорес… Відтак у січні 2010-го опинився у «Чорноморці».
В Одесу — зі спокійною душею
— Знаю, що у вас були й інші пропозиції, крім одеської…
— Коли мені агент розповів про зацікавленість «Чорноморця», зайшов до Інтернету та багато прочитав про клуб, про Одесу, дивився фото та відео, все це неабияк вразило! А для мене дуже важливо, в якому місті граю, бо деякі хлопці розповідали, що ніби влаштувалися в чудовому клубі, тренери, вболівальники — чудові, а ось місто не подобається, в ньому некомфортно, отже, сумуєш та довго затримуватися там не можеш. Мені ж пощастило, бо всі міста, в яких я грав, дуже красиві.
Одеса мені відразу сподобалася. Приємна, комфортна, не велика, не маленька, але тут є все для життя! Абсолютно все, що потрібно мені та моїй дружині. Сумувати не доводиться! Прекрасних місць — багато, й тішить різноманіття. Полюбляємо гуляти центром, Дерибасівською, біля Оперного театру… Улітку часто на море ходимо. Ми обоє — з Ріо, отже, для нас важливо, що є море, пісок. Маю надію на те, що затримаємося в Одесі надовго. Дуже радий, що продовжив контракт із клубом ще на кілька років.
За честь Бразилії та з думками про Лігу Європи
— За кілька місяців після появи в «Чорноморці» клуб вилетів з прем’єр-ліги. Ви повернулися до Бразилії, могли перейти до інших клубів, але повернулися до Одеси…
— Зізнаюся, було доволі страшно. У Бразилії, коли команда вилітає, все — як після війни, щоби оговтатися, треба півроку-рік, і лише потім починається відновлення. А з «Чорноморцем» усе було по-іншому. Вилетіли до першої ліги, а наступного дня мали розмову з президентом Леонідом Климовим. Думали, нас усіх виженуть! Але Леонід Михайлович сказав, що катастрофи не сталося, що маємо з цього дня робити все, щоби повернутися до еліти. Звучало це дуже переконливо, тож після відпустки приїхав до Одеси з бажанням допомогти команді здобути путівку до прем’єр-ліги. До того ж, став першим бразильцем «Чорноморця», тож не мав права заплямувати честь нашої країни, мовляв, приїхав на кілька місяців, заробив грошей, команда вилетіла, й пішов собі…
— Задоволені, що саме так учинили?
— Так, мене підтримали рідні та близькі, а коли ми з першої ж спроби повернулися до еліти та посіли місце в середині таблиці, взагалі відчув себе щасливим! Маю надію на те, що цього сезону зможемо пробитися до Ліги Європи. Клуб робить для цього все необхідне, приміром, недавно виповнився рік з дня відкриття нового суперсучасного стадіону! А це — показник прогресу.
Ну, де Матос, ну, голова!
— У нас мало хто навіть із форвардів забиває вісім м’ячів за сезон, що вже казати про флангового півзахисника…
— Раніше грав на позиції правого захисника, отже, взагалі ніколи не забивав. Не забивав і в «Чорноморці». Спочатку. Але коли повернулися до еліти, почали грати за новою схемою, а тренер мені порадив підключатися до стандартів та навісів, забігати в штрафний майданчик, пробивати по воротах. За його рекомендаціями я й почав це робити. Раніше на тренуваннях частенько відпрацьовував навіси з флангу, а згодом почав працювати над підключенням до стандартів та ударами головою. Приємно, що вдалося стільки забити. Більшість м’ячів, як ви знаєте, головою!
Цього сезону, на жаль, моя гра є не такою яскравою, але, повірте, мені й діяти стало набагато складніше, оскільки всі вже знають мої сильні та слабкі риси.
Крутіший за Фабрегаса
— Мені відомо, що ви — чемпіон світу-2003 серед юнаків. Згадайте ті події.
— Неймовірні враження! Для нас це тоді було як дорослий чемпіонат світу. У Бразилії була дуже хороша команда. Правда, на мундіалі стартували з нічиєї 0:0 із Камеруном, але потім виграли п’ять матчів поспіль, причому, не пропустили жодного м’яча, а у фіналі обіграли божевільно міцну Іспанію — 1:0, у складі якої тоді приз найкращого гравця чемпіонату отримав Сеск Фабрегас.
Потім ще трохи виступав за збірну U-20, де разом зі мною грали бразильці «Шахтаря» Ілсіньо і Фернандіньо.
Льоня — Українець?
— До речі, про збірні. Наступний чемпіонат світу пройде в рідній для вас Бразилії. Як вважаєте, чи маєте шанси зіграти на мундіалі? Можливо, за збірну України, якщо, вона, звичайно, туди проб’ється?
— Розумію, що мої шанси потрапити до збірної Бразилії — мінімальні, адже конкуренція божевільна, багато представників мого амплуа успішно виступає в складах грандів європейського футболу. Водночас, розумію, що в Україні мешкаю вже кілька років, у мене довгостроковий контракт, отже, прийняття українського громадянства я би сприйняв позитивно. Грати за національну збірну України? Із величезною честю та з усією відповідальністю поставився би до виступів, і зробив би все, щоб допомогти їй…
— Ваша рідна мова — португальська, розумієте також іспанську і французьку. Як справи з російською, українською?
— Російська для мене дуже складна, перші півтора року взагалі нічого не знав, та й не хотів вчити. Але вже розмовляю непогано. Гірше, ніж моя дружина, яка бере уроки російської, але все ж… Вона мені допомагає, допомагають і партнери по команді. А коли спілкуюся на тренуваннях, відсотків 70–80 розумію, а це дуже важливо. А українською можу сказати «Добрий день!» чи «Вітаю!».
«Мільйонер із нетрів»
— Лео, розкажи про родину. Як жилося в дитинстві, як зараз?
— У нас дружна родина — мама, тато, молодший брат, який, до слова, влітку на два тижні прилітав до Одеси. Постійно спілкуємося по Skype… Народився я в Нітерої, штат Ріо-де-Жанейро, але ми буквально одразу переїхали в інше місто, мешкали в Фавелі (бідний район, нетрі. — Л. Ф.). Не були бідняками, тато тримав маленьку продуктову крамницю. Їжа була, одяг — теж. Коли мої футбольні справи покращилися, почав заробляти непогані гроші, перевіз родину назад у Нітерої. Купили там чудову квартиру на березі моря… Із дружиною Тамі мешкаємо в Одесі з 2010 року. Ви знаєте, жінкам іноземних футболістів дуже складно, адже ми весь час на тренуваннях, зборах, іграх, у нас є, чим зайнятися, а вони страждають — мови не знають, сидять удома, зайнятися нічим… Правда, моя себе розважає як може: вчить російську, англійську, відвідує театри. Також товаришуємо з іншими бразильцями «Чорноморця», з якими проводимо багато вільного часу.
Повернулися зі зборів — познайомився зі снігом
— Мені відомо, що з морозом та снігом ви познайомилися саме в Одесі…
— Так! Перший мій збір із «Чорноморцем» проводився в Туреччині, де не було морозу. Але коли прилетіли до Одеси, я був шокований! Вийшов із аеропорту, дивлюся: купа снігу, мороз! Помацав сніг, було так дивно й цікаво, але в цілому потім почувався жахливо! Перші три місяці не розумів, як можна на себе стільки одягу натягати, й як зігрітися!
У Бразилії звик, що перед грою вистачає хвилин 10 на розминку, а тут перед матчем доводилося залишати багато енергії. Але це ще й не найгірше! Пам’ятаю, грали в Києві з «Оболонню», березень, однак було дуже холодно, йшов сніг. Уявляєте: я по полю бігаю, гра вже йде давно, а в мене зуби цокотять, нічого не можу зробити! (сміється). Із часом, звичайно, адаптувався, а зараз мені навіть подобається грати, коли прохолодно: так більше рухаєшся.
Замерзле море та смачний борщик
— Минулої зими в Одесі було дуже холодно, замерзло навіть море…
— Це взагалі — шок! Одного разу, в перерві між зборами, вирішив пробігтися вздовж моря, хоча, як глянув на термометр у машині, а температура на вулиці була мінус 16. Та все одно поїхав. Коли спустився до моря, дуже здивувався! Зрозуміти не міг, як так: солона вода, а замерзла! Море замерзло! Складно повірити, що перебуваю в тому ж місті! Улітку — 40 градусів спеки, взимку — 20 морозу! Склалося враження, що море так далеко замерзло, що можна до Туреччини дійти пішки (сміється)!
— Що скажеш про українську кухню?
— Можу вас запевнити, я — гурман. Водночас мені багато не треба. Єдине, щодня обов’язково їм страви з квасолі. Це типово бразильське, яке мені готує дружина. А так — м’ясо, рис, курка, салатики якісь, спагетті на базі…
Знаєте, всі кажуть, що французька кухня — мало не найкраща в світі, смакота, а ось мені у Франції було божевільно складно, бо взагалі не подобалася страва ні в ресторанах, ані на базі, тож із задоволенням їв лише те, що дружина вдома готувала. Купували те, що хотіли, й їли, уявляєте? Коли ж летів в Україну, не знав нічого про тутешню кухню, адже це інша культура, інший світ. Проте був приємно здивований, бо у вас скрізь дуже смачно готують. Не лише на базі, а в будь-якому ресторані, кав’ярні. Що б не замовив — усе смачно, різноманітно.
Окремо відзначу український борщ, який дуже люблю! Якщо визначити п’ятірку найсмачніших страв за все моє життя, борщ у неї стовідсотково потрапить! Його замовляю практично скрізь, де буваємо з дружиною. Вона навіть восени взяла рецепт у свого викладача з російської мови та готує мені його вдома.
— Можливо, здивуєтесь, але в нас ще є й зелений борщ…
— О! Чудово! Зелений ще не пробував, треба буде якось оцінити! Але це вже після зборів, певне. Зараз треба добре відпочити та плідно попрацювати в січні-лютому в Туреччині…
