Бонус 10 000 грн — Ігоре, за цілий сезон у сусідньому чемпіонаті ви провели всього 13 матчів: що завадило розкритися?
— У мене в Росії не склалося, бо не зумів я показати найкращих своїх якостей. Якщо конкретніше — спочатку заважав ефект акліматизації до нової країни, міста, команди, а коли навесні розігрався, провів, вважаю, дві чудові зустрічі проти «Рубіна» та «Краснодара», отримав безглузду травму. І вже до завершення турніру ніяк не встигав відновитися сповна.
— Вибачте, що лізу в кишеню, та все ж цікаво знати, чи розплатився «Ростов» із вами? А то дискваліфікація клубу УЄФА через заборгованості перед іншими виконавцями наводить на роздуми…
— Роздуми у вас правильні: так, у мого вже колишнього клубу є невеличкий борг переді мною. Були затримки із зарплатнею, тому дещо накопичилося. Утім, переконаний, уже найближчим часом усе буде погашено.
— Виходить, рішення Європейської асоціації має підстави?
— Виходить, так. Що ж удієш…
— Минулого сезону «Ростов» уперше виграв Кубок Росії, та вас не було навіть у заявці. То через травму?
— Правильно. Я тоді тільки почав тренуватися, днів, може, десять минуло, як вийшов із лазарету. Просто не встиг відновитися. Причому ушкодився, що особливо прикро, на тренуванні, та ще й тоді, коли набрав хорошої форми.
— Прикро було?
— Дуже! Це велика подія і для клубу, і для всього міста.
— А правда, що чорногорський наставник ростовців Міодраг Божович — людина крутого норову? Так, принаймні, запевняє Андрій Воронін.
— (Із подивом). Та ні, все нормально з ним було. Класний спеціаліст із хорошим характером, який знає, вміє й любить пожартувати на різні теми.
— Про неприємне: скажіть відверто, чи не відчували дискомфорту, живучи в РФ, коли навесні тамтешні ЗМІ зробили українців головними своїми ворогами, називаючи нас щонайменше фашистами? На вас то позначалося?
— Позначалося, дуже. Намагався стримувати себе, не реагувати на різні речі… Ні, загалом у команді ставлення до мене не змінилося, косих поглядів начебто не помічав. Але в душі я все це надзвичайно складно переживав. Часом виникала думка, що це сон, адже бути такого не може…
— Трохи про актуальніші справи: до рідної команди ви повертаєтесь у перехідний період, коли пішов тренер і, за прогнозами, не менше десяти футболістів. Вам не лячно? Не боїтеся неуникних труднощів?
— У «Карпатах» завжди було непросто, принаймні, відколи я тут. У Львові постійно треба боротися, причому абсолютно за все. Я до цього звик.
— Номер вже вибрали?
— Поки ні, ще зарано. Однак, якщо не помилюся, мій 16-й не зайнятий.
