Бонус 10 000 грн Півзахисник "Інгульця" Владислав Клименко, який став одним із головних учасників сенсаційної перемоги у матчі УПЛ з "Динамо" (2:0), розповів про цей неймовірний успіх.
"Першим після гри нас привітав майбутній іменинник"
‒ Сенсацій стартові матчі УПЛ підготували багато, проте ваша все одно стоїть на особливому місці. У вас – боротьба за виживання. В Динамо, як вони сподіваються, ‒ за чемпіонство. Що допомогло Інгульцеві виграти в столиці?
‒ Не буду оригінальним у відповіді – якісна, хороша підготовка. Ми всі збори про це Динамо говорили, місяць майбутній матч обговорювали Сергій Іванович Ковалець нам все розбирав: хто в якій позиції м’яч приймає, хто як починає атаки, хто якою ногою б’є… Тож ми все це розібрали й постаралися зіграти так, щоб здобути потрібний результат. У нас була своя ідея, хотіли перемогти – радий, що вдалося цього досягти.
‒ Рішення винести м’яча зі своєї половини поля на хід Сіталу – спонтанне чи з далеколядним розрахунком? Саме з цього почався, по суті, перший гол.
‒ Річ у тім, що Сітало – чіпкий і непоступливий футболіст. Весь час він попереду бореться. Буває так, що виносять м’яча на втрату. З Артемом ми знаємо, що б’ємо вперед з адресою, а не навмання. Тому я не здивований, що він так здорово зіграв проти Дячука й розважливо підключив Козака. Сітало – з тих гравців, які дорожать м’ячем і борються до останнього. Часто так граємо на нього.
‒ Під час другої результативної комбінації ви, центральний півзахисник, раптово змістилися в зону Одарюка й з правого флангу вирізали на нього гольову подачу. Те, що ви з Запорожцем часто "падаєте" на фланги, теж давно награна фішка Інгульця?
‒ Якось так давно повелося, що наша середня лінія напрацювала хороше взаєморозуміння. Я зі всіма нашими хлопцями добре комбіную. Якщо бачу можливість просунутися через фланг, подати – мені здається, одноклубники це розуміють і спокійно діють ширше. В тому моменті нам важливо було розтягнути захист Динамо, скористатися перевагою швидкої атаки. Радий, що товариші команди чітко й правильно все розуміють. У цій гармонії – теж наш козир.
Читай також: Частіше Ковальця перемагав Луческу лише Маркевич
‒ Напевно, першим, хто вас привітав, був президент клубу Поворознюк. Обіцяв фірмові шашлики?
‒ Так, Григорович відразу після завершення гри нам першим подзвонив. Привітав всю команду. У нас взагалі березень – особливий такий місяць. Перед матчем Богдана Романовича (тренера воротарів Шуста, ‒ прим.) вітали, після гри будемо відзначати день народження Олександра Григоровича (Поворознюка, президента ФК Інгулець, ‒ прим.). Раді, що до президента прибудемо з подарунком.
‒ Після матчу від ваших суперників дісталося арбітрині Катерині Монзуль – про це говорили і Луческу, і Ванат, який додав, що в світі топ-матчі жінки не судять. Ви, напевно, маєте свій погляд на суддівство матчу Динамо – Інгулець?
‒ Це – футбол. Бували суперечливі моменти, до речі, в обидві сторони. Проте не бачу, про що говорити, якщо на грі працював VAR. Моменти переглядалися, судді, напевно, бачили потрапляння м’яча в руку тому ж Кухаруку. В них є всі сучасні рекомендації, буває природнє положення руки й неприроднє. Судді прийняли таке рішення – матч закінчився, результат на табло.
"На новому стадіоні Інгульця ми вже тренуємося"
‒ Це вже ваше друге пришестя в Інгулець. Яким застали клуб після трирічної перерви?
‒ Головна різниця – що я йшов у Чорноморець, коли Інгулець ще був у Першій лізі. Зараз клуб в УПЛ. А в іншому – це старий-добрий колектив, який я любив і радий був повернутися.
‒ Серед очікуваних змін – зведення нового стадіону. На якій стадії його спорудження? Бували там?
‒ Не тільки бували, а й тренуємося на ньому. На новому стадіоні Інгульця – дуже якісний газон. Одне задоволення на ньому працювати. Взагалі, загальний вигляд нової арени вже вибудований, є ще певні роботи, які треба довести до кінця, але ми прекрасно розуміємо ті труднощі, які є на сьогодні – війна, до того – коронавірусна пандемія. А різні елементи стадіону ж треба було завозити з-за кордону. Тож добре, що цей процес рухається, а ми забезпечені всіма умовами для роботи й поки граємо на старому стадіоні в Петровому, де досить хороша, затишна атмосфера.
Читай також: В’ячеслав Заховайло: "Луческу потрібно бути самокритичним, а не валити все на суддів"
‒ Нам зі сторони цікаво, як живуть футболісти Інгульця в сільських регіонах Кіровоградщини. Що, справді – зранку йдете до знайомих селян по молочко, в обід збираєте яйця з-під курочок на яєшню?:)
‒ Приблизно так:) Раніше гравці жили в Жовтих Водах або навіть Кривому Розі, зараз же більше на базі розселяються. Звісно, це село. У нас там два продуктових магазини. Звісно, всі жителі нас знають. Ми теж раді, що так усе по-домашньому. В команді є досвідчені гравці, які багато де пограли й мають із чим порівнювати. Так от, добре мати такі добротні умови. У нас база хороша, є необхідні поля та тренажери. Можна жити й займатися суто футболом.
‒ Гаразд, ви, українці. А як до безкраїх українських чорноземів звикали, наприклад, нігерієць Нвамора, камерунець Елла або нідерландець Асмелаш? Взаємна екзотика і для них, і для володимирців.
‒ Ох, це взагалі шикарна історія! Той же Кен Елла – вихованець Барселони, уявіть собі. Асмелаш за юнацьку збірну Голландії грав. Ясно, що пацани багато чого надивилися. Проте загалом від них відгуки були дуже позитивні – а коли бачили, наприклад, безкрайнє поле з соняшником, то всі мобілки собі вифоткали.
‒ У Володимирівці біля бази – стадіон імені Поворознюка. "Культ особистості", ні?
‒ Тут така справа: людина побудувала кілька стадіонів, базу. Чиє ще ім’я їм носити? Тут, у Петровському районі, ми спілкувалися з людьми, які в Григоровича на підприємствах працюють, всі відгуки хороші. Він дає оплачувану роботу. Утримує досить велику кількість співробітників. Молодець.
"Звісно, я завжди Бущана підтримував. Це ж мій кум"
‒ Давайте про вас. Вперше почув ваше прізвище в ранніх сезонах Реал Фарми – нинішнього старожила Другої ліги. А як ви взагалі потрапили в футбол?
‒ Я одесит, із Таїрового. У мене родина – не футбольна: тато – дальнобійник, мама – кухар у дитсадку. Проте мій дідусь, він за професією моряк, зі мною завжди грав у футбол. Ставав у квартирі "на ворота" ‒ біля стільця, я повинен був йому забити, обіграти його. Він мене водив на футбол, і вся родина була не проти, що я маю собі захоплення.
Читай також: Сергій Ковалець дебютував у четвертому клубі з перемоги
‒ Ви займалися в Чорноморці, але потрапили в одеську команду тільки в 25 років. Чому?
‒ Так склалося. Не всі ж відразу розкриваються. З мого покоління рано про себе заявив Ваня Бобко. Діма Владов також багато пограв. А от Жору Бущана всі тепер знають, а яким важким був його шлях в основу Динамо! Ми всі разом з академії виходили, далі різні шляхи у кожного були.
Я займався в Віталія Миколайовича Гоцуляка, проте в дорослу команду Чорноморця після ДЮСШ дійсно не перейшов. Добре, що трапилася можливість рано стартувати в Другій лізі. Реал Фарма – це команда, яка багатьом послужила містком у футбол.
‒ Ви згадали Бущана. Згадуючи його, школяра, могли здогадатися, що він стане №1 в Динамо та збірній України?
‒ Ми всі в нього вірили. З дитинства Жора мав дуже хорошу антропометрію, в нього були всі дані для того, щоб стати хорошим воротарем. Пригадую, як тільки якась складна гра – Бущан тягне. Нам було по 15 років, грали фінальну частину ДЮФЛ в Криму. От там Жора навидавав сейвів, прекрасно зіграв – і його в Динамо забрали. Звісно, я завжди його підтримував – це ж мій кум:) Мою дитину хрестив.
"В Южному через фарбовані лінії поля суперники Реал Фарми часто потрапляли в пастку"
‒ Гаразд, ваш перший клуб ‒ Реал Фарма. І тоді Микола Іванович Лиховидов міг вийти зі старту й замінитися на 15-й хвилині? І тоді там догравали цікаві особистості та часом з’являлися самобутні персонажі типу Клименка, Балана, Машніна?
‒ Для мене Реал Фарма – це теплі спогади та тільки позитив. Це топ-можливість для вчорашнього школяра відразу пограти серед дорослих. Тим більше, тоді в команді грали не тільки молоді – ті ж Пошехонцев, Старовик, Кошелюк, Підлетейчук, Продан. Це така хороша школа футболу та життя.
‒ До речі, сторонні вболівальники Лиховидова часто хейтять: мовляв, що це таке – професіональний клуб, а він сам себе на поле випускає…
‒ Ну тут все просто – хай самі створять клуб і там кого хочуть, випускають. Для таких, як я, Реал фарма – це був великий шанс, і багато хто з хлопців ним користувався навіть після академій Чорноморця, Динамо, Дніпра. Іванович – молодець, що більше 20 років утримує футбольний клуб і дає шанс молоді.
Читай також: "Інгулець" повторив досягнення "Карпат" 25-річної давнини у матчі з "Динамо"
‒ Ви з Реал Фарми потрапили на контракт відразу в Прем’єр-лігу – в Кривбас. Як це сталося?
‒ Пошехонцев, який з нами грав, у дублі Кривбасу став помічником Грановського. Спасибі йому, мене порадив. Навіть дубль Кривбасу – це був топ. Звідти повиходило багато гравців.
‒ Хто з них найталановитіший?
‒ Назву Левана Арвеладзе, який потім пограв також за Скалу (Стрий), а найвище дістався до Десни та Зорі. Різкий, бачив поле, хороший удар. У нас у дублі Кривбасу було багато хороших гравців, але Леван все одно виділявся.
‒ Ви застали крах Кривбасу. Хто насправді погубив класичний клуб і чи вам залишилися винні?
‒ Та це так далеко від мене було. Я в 18 років потрапив у дубль на якусь там невеличку зарплату, думав тільки про футбол і про те, як себе проявити. Це в першій команді у хлопців уже були серйозні, дорослі зарплати. Там і турботи зовсім інші. Я ж шкодував тільки про те, що клуб такий розпався, і я не встиг в УПЛ прорватися.
‒ Повертатися за таких обставин у Другу лігу – можна було й зламатися. Хто допоміг вам не "пропасти в трясовині", а вдало перезавантажитися в Реал Фармі?
‒ Передовсім, моїм батькам спасибі – вони завжди мене підтримували й мій вибір у житті. Ну, й Реал Фарма – це така команда, яка дає шанс молодим. Це завжди так було і зараз так є.
‒ У той період клуб ще шукав себе – ви, мабуть, застали і місто Южне, і Овідіополь, і ранній стадіон "Іван" в приватному секторі Одеси обабіч залізниці. Де був найбільший треш?
‒ Ох, та у нас кожне поле – це пригода. Пам’ятаю, як на штучному полі в Южному перефарбували лінії, а старі ще було трішки видно. То практично кожна команда гостей потрапляла в нашу "пастку": ловили м’яч ніби за лінією, поспішали вкидати аут, а виявлялося, що там ще одна лінія і м’яч нам діставався:)
"Скала надумала зніматися. Роздали документи. Так я й опинився в Інгульці"
‒ Ви, уродженець південної Одещини, опинилися далі в Стрию та Моршині. Передгір’я, мінеральний курорт, щира галицька говірка… Відчували себе, як у справжній Еуропі?
Читай також: "Динамо" - "Інгулець": цікаві цифри та факти матчу 16-го туру
‒ Та, чесно кажучи, полюбив ці місця відразу ж. В мене дружина звідти, там зараз велика частина моєї родини проживає.
‒ Весела команда Скала на той час. Могли в гостях "прибити" тодішніх лідерів – горностаївський Мир, Арсенал-Київ чи ковалівський Колос. Завдяки чому?
‒ Дуже хороший тренерський штаб на чолі з Василем Маликом. Сильна власна академія, хороший скаутинг. Дійсно, на той момент із Скали багато молодих хлопців переходили на підвищення, та й до мене вже був певний інтерес. Ну, а вигравали завдяки хорошій тактиці. Вміли "спіймати" суперників, звести на нуль їхні козирі. Коли команда – молода, гарно біжить, хлопці добре навчені, то ніякі фаворити не страшні.
‒ Чому все-таки залишили Скалу й чому перейшли саме в Інгулець? Кажуть, вами тоді й інші клуби цікавилися…
‒ Скала на той момент задумала призупинити виступи в Першій уже лізі. Роздали документи. Я почав пошуки нового клубу. І зателефонував Сергій Дмитрович Лавриненко. Розповів, що за клуб – Інгулець, які його завдання. Мені все це було цікаво. Я й погодився.
‒ І от ви в Петровому, в Володимирівці. Як п’ять років тому там все виглядало? Що вже було, чого ще не було?
‒ Центральний стадіон, на якому ми й зараз граємо, вже був. Штучне тренувальне поле – теж. А от на базі за ці роки добудували душ, баню, тренажерний зал. Зведено практично повністю новий стадіон. Колектив був таким самим хорошим, як і тепер є.
‒ Ну і президент, хм, виділявся. Це тільки після матчів Інгульця біля дому арбітра міг з’явитися баннер "Такий-то дуже любить гроші, так його виховали батьки, тому він погано судить", чи як там.
‒ Ха-ха, я тільки чув про такі історії. Нічого сказати не можу. Ну, Григорович – він емоційний, але за правду. Ми самі прекрасно знаємо, що якщо погано зіграли – йому на очі не варто навертатися. Можливо, тому у нас всі хлопці відповідальні, стараються.
Читай також: Голкіпер "Інгульця": "Поворознюк пообіцяв, що нам буде щось приємне"
‒ Кубок України 2019 року. Інгулець першим за всю історію із нижчих ліг пробився у фінал. Програли Шахтарю – 0:4. Шанси якісь були?
‒ Шанси є завжди. Проте імена-то які: Тайсон, Ісмаїлі, Жуніор Мораес, Алан Патрік, Тете, Соломон… Плюс Паулу Фонсека 100% дуже серйозно нас вивчав, якщо вже ми до фіналу дійшли. Тому отримали своє, але розуміли, що зробили, як ви кажете, історію. Колись, можливо, здивуємо ще більше. Це ж Інгулець.
‒ Круті ще тоді медалі якісь були – прямокутної форми, з тисненням. Найкращі у вашій колекції?
‒ ПФЛ також круті медалі – п’ятикутником. Трішки дещо вже зібрали…
‒ Погодьтеся, такої хорошої команди могло б і не відбутися, якби Зірка не знялася з Першої ліги, а потім – Гірник…
‒ Ну, такий уже у нас футбол, що є нестабільність. Тому й цінуєш, що є в кожній лізі такі клуби, як Інгулець, Реал Фарма, які не на один день чи рік.
"Зараз усі дивуються, що у Львова 14 новачків. У нас у Чорноморці більше було"
‒ При всій сімейності атмосфери в Інгульці ви, та й не тільки ви, клуб покидали. І, кажуть, справа була в питанні досить невеликого підвищення зарплати. Правда/ні?
‒ Не хотів би занурюватися в цю тему. Що було, те пройшло – головне, що я знову в Інгульці.
‒ На той момент ви з Інгульця переходили в Чорноморець. Керувалися, передовсім, бажанням опинитися вдома після п’яти років по чужих містах?
‒ Та багато було різної мотивації. По-перше, це дійсно Одеса та рідний клуб. А я, так вийшло, проти Чорноморця частіше грав, аніж за нього. Забив їм досить красивий м’яч за Інгулець. Ось Остап Маркевич мене й запросив. Ми відпрацювали якісні збори в Туреччині, а тут – ковід. Все відразу розсипалося, ніхто не знав, чи буде взагалі чемпіонат чи ні, де і як займатися. Пригадую, ми по одному їздили на базу, там, на Совіньоні, якось собі займалися, щоб не розтратити остаточно готовність. Важкий і, можливо, не найкращий був період, щоб повернутися додому. Але вже як вийшло.
Читай також: УПЛ: Володимир Бражко і Сергій Ковалець - найкращі гравець і тренер 16-го туру
‒ Маркевич-молодший вас усіх збирав, а потім якось несподівано та швидко подав у відставку.
‒ Були свої нюанси. У зв’язку з коронавірусною пандемією клуб урізав зарплати. А колектив у нас був зібраний досить неоднорідний – зараз усі дивуються, що ПФК Львів заявив 14 новачків, то у Чорноморця на той момент усі 20, мабуть, були. Пішов головний тренер, ми всі не знали, чим все це закінчиться. Добре, що в підсумку чемпіонат відновився і ми навіть дещо там "пошуміли".
‒ Сергій Ковалець славиться вмінням налаштувати командний дух. Так було тоді і в Чорноморці?
‒ Однозначно. Це був переломний момент і ковток повітря. Прийшов тренер з іменем і досвідом. Уважно до гравців ставився. Кожен розумів, що це його шанс себе проявити. Ну, якось так ми всі в спільну ідею й повірили. Ковалець приймав команду на десятому місці, а ми там у всіх лідерів очки повідбирали. Включаючи й Інгулець.
‒ За рідний Чорноморець ви провели всього два неповних сезони – 21 матч, 5 результативних дій. Чому так мало?
‒ Ми грали контрольний матч із Шерифом, я отримав розрив "хрестів". Ліг на операцію, довго відновлювався. А тим часом Ковальця змінив Антонов, Антонова – Мороз. А тут якраз Остап Миронович зателефонував і запросив у Маріуполь. Я з Морозом навіть переговорити на той момент не встиг – коли його офіційно призначили, я вже мав домовленість із новим клубом.
"Коли бачу кадри з маріупольського роддому, до цих пір не по собі. Ми могли бути там"
‒ Віриться, що того Маріуполя, який ви знали, більше нема?
‒ Коли показували моторошні кадри з того роддому, який розбомбили, в мене мурахи по шкірі бігали. Не по собі. Коли я грав за ФК Маріуполь, у мене якраз дружина була вагітною. Її приписали до того якраз-таки роддому. Ми могли на той час там теж бути. Це просто страшно. Я хочу вірити й сподіватися, що якомога більше людей врятувалося з того пекла. Це вище сил людських – уявити, що вони там пережили.
Читай також: Владислав Супряга перед матчем з "Інгульцем" потрапив у ДТП
‒ В вас був зацікавлений особисто головний тренер, він знав ваші можливості, а в підсумку ви зіграли за ФК Маріуполь всього шість матчів, половину з них – правим захисником! Чому так?
‒ Дійсно, вийшло не дуже. Я сам тільки після травми, місяців три не грав після операції. Клуб теж був у складній турнірній ситуації – розумію, що їм не вистачало часу награвати новачка й чекати, поки я вийду на хорошу форму.
‒ Тим не менш, ви ще встигли Динамо забити! Своєму куму…
‒ Так, звісно, пам’ятний момент.
‒ Що сказав після гри Бущан?
‒ Привітав і попросив, щоб я так більше не робив:)
‒ Тяжкі руйнування всього міста, включаючи й спортивних об’єктів. Футбол у Маріуполі має якісь надії?
‒ Знаю, що зараз у Першій лізі грає в евакуації ФСК Маріуполь. Звісно, бажаю, щоб місто швидше визволили, щоб все відбудували й там було мирне життя.
"І про відставку Лавриненка, і про прихід Ковальця наперед не здогадувалися"
‒ Це гарно, що Інгулець обіграв Динамо, проте це весняний футбол, і ваші конкуренти провели бурхливу трансферну діяльність. Вірите в свої шанси?
‒ Вважаю, Інгулець недооцінений у турнірному плані. Ми весь час грали в рівний з нашими суперниками футбол – то 1:0, то 0:1, то 1:2, то 1:1… Це означає, що ми за грою мало кому поступалися. У нас є можливості ще прогресувати й набирати очки.
‒ Для багатьох Інгулець асоціювався з Лавриненком. Це тільки для сторонніх його відставка після шести років роботи стала несподіванкою?
‒ Для всіх! Ми теж були дуже здивовані. Але подзвонив Сергію Дмитровичу президент, пояснив, що клуб буде рухатися далі. Подякував за роботу.
‒ Для преси це велике розчарування: жодних сенсацій, розсталися друзями…
‒ Так і є. Ми всі щиро побажали один одному успіху. У нас гарний колектив, ніяких "підводних каменів" не було.
‒ Ще недавно Бартулович, Лупашко та Шуст виходили з вами на поле. І що, прямо на наступний ранок вони стали "на ім’я – по-батькові"?
‒ Ну звичайно. Младен Влашкович, Богдан Романович, Владислав Вікторович. Це – норма. Повинна бути в колективі субординація. Це десь на одинці ми можемо поговорити на "ти", притравити. Проте в роботі нормально тримати дистанцію.
‒ Ось ці молоді люди з планшетами та конспектами привели Інгулець до двох перемог у трьох заключних матчах 2022 року. Мабуть, ви чекали, що й надалі будете працювати з цим штабом?
‒ Не буду приховувати, для нас це теж стало сюрпризом. Адже графік зборів готував Бартулович, він же всіх гравців обдзвонював, давав індивідуальні завдання. Та в підсумку ми ж і працюємо з цим же штабом – Сергій Ковалець уміє правильно розставити акценти в роботі, втримати хороше взаєморозуміння в колективі. Ви ж знаєте, що Бартулович, Лупашко та Шуст залишаються в штабі. Він з ними плідно працює.
‒ Ми тільки на шляху до розв’язки – весняна частина сезону щойно почалася. Чого чекаєте: хто стане чемпіоном, хто вилетить, кого назвемо найкращим гравцем і бомбардиром?
‒ Ох, ну тут ми ж самі безпосередні учасники. Ми так само нічого поки не розуміємо й впевнені, що в останніх турах тільки все вирішиться. З побаченого – хочеться, щоб хтось похитнув монополію грандів. Можливо, Дніпро-1 зможе втрутитися як "третя сила". Щодо бомбардирів – Довбик давно вже в лідерах нашого футболу, заслужив титул. Але щось мені підказує, що Буяльський із Динамо зможе всерйоз поборотися за звання найкращого бомбардира. А щодо вильоту… Одне можу сказати впевнено – ми все зробимо, щоб Інгулець зберіг прописку в УПЛ. В нас вірять, нас підтримують. Ми повинні виправдати довіру.
