FootBoom ⚽ Турниры Украинские Favbet Лига Андрій Гітченко - про унікального Йовічевіча, міфічну Троєщину і рибалку
^

Андрій Гітченко - про унікального Йовічевіча, міфічну Троєщину і рибалку

788
Андрій Гітченко - про унікального Йовічевіча, міфічну Троєщину і рибалку
Фото - Денис Руденко, Footboom

Захисник "Десни" Андрій Гітченко згадує свій незвичний футбольний шлях, ділиться деталями улюбленого хобі та розмірковує над майбутнім.

"Пізно почав футболом займатися - от і сили ще залишилися"

- Андрію, у квітні в пресі з'явилася інформація про те, що наприкінці сезону Десна запропонує вам посаду у структурі клубу. Вже визначилися?

- Поки нічого не відомо. Ні щодо майбутнього, ні щодо інших деталей. На жаль, офіційною інформацією не володію. Перебуваю у процесі очікування.

- Маєте сили та бажання продовжити виступи в команді?

- Так, звичайно. І сил, і бажання вдосталь. Побачимо, як усе складеться.

- З головним тренером спілкувалися щодо цього?

- Кількома словами обговорили ситуацію. Олександр Дмитрович сказав, що можу грати, поки є сили.

- Ви є найстаршим бомбардиром попереднього сезону в УПЛ, а загалом провели понад 200 матчів у Прем'єр-лізі. Швидко пролетів час?

- Коли тобі 36, точніше майже 37, то починаєш згадувати молодість. Я хотів би повернути років 10 назад, зробити певні речі по-іншому. На жаль, нічим не зарадиш. Я ні про що не шкодую. Проте часто оглядаюся і згадую свою футбольну молодість.

- Ви кажете про певні зміни. Яку пораду зараз дали б молодому Андрію Гітченку?

- Перший аспект - можливо, змінив би деякі рішення, варіанти для продовження кар’єри. Другий - робота над собою. Подекуди працювати мав ще більш наполегливо.

- Кожен футболіст-довгожитель має певний секрет, який дозволяє йому так довго триматися на вершині: режим, тренування, генетика. Що відіграє ключову роль у вашому випадку?

- Спробую віджартуватися - мабуть, довго граю через те, що пізно почав футболом займатися (посміхається). От і сили ще залишилися. Хоча слідкувати за собою треба постійно і працювати щоденно змушений. Якщо у молодості певні речі прощалися, то тепер все інакше.

- На кожній роботі і у кожній професії люди стикаються із вигорянням. Комусь набридають колеги по роботі, хтось ненавидить прокидатися зранку. Ви із задоволенням йдете на тренування?

- Скажу вам більше - щоденні тренування і збори втомлюють сильно, це правда. Однак після 2-3 днів вдома хочеться вставати і йти на тренування. Тобто перебувати постійно у колективі, в процесі. Це затягує і без цього важко.

"Мама записала на танці - зрозумів, що не хочу туди ходити"

- У вашому житті було 5 великих команд: Арсенал, Олександрія, Кривбас, Карпати і Десна. Яку вважаєте головною і рідною?

- Мабуть, Олександрію. У цій команді я виріс як футболіст, отримав нагоду дебютувати в УПЛ. Щиро вдячний усім людям, з якими там працював, адже провів в Олександрії чимало часу.

- Після сезону 2017/2018 ви покинули команду. Рішення можна назвати спільним?

- Моє рішення викликане сімейними турботами. Діти пішли до школи, відтак, виникла потреба повернутися до Києва. Провели півроку з дружиною на відстані - нам обидвом було неймовірно важко. Вирішили разом, що треба переїжджати.

- Ви - корінний киянин?

- Так, народився у столиці і провів там значну частину життя.

- Футболу ви навчалися у ДЮСШ Арсенал. У Динамо свої сили не пробували?

- Я не мав такої можливості - пізно почав займатися. Тренувався у Сергія Величка, тренера зі школи Динамо, який виховав величезну кількість футболістів. Так от він паралельно тренував команду на Троєщині під назвою Юніор. Після школи я бігав за неї. А так до 18 років зростав у дворі. Тільки тоді потрапив у Арсенал.

- Ще якісь варіанти, крім футболу, розглядали?

- На танці мама записала - у певний момент зрозумів, що не хочу туди ходити. До школи прийшов тренер, проводив набір дітей. Я навчався у 2-3 класі і швиденько змінив танці на футбол. Займався кілька років у дитячій школі Восход. Далі сім'я переїхала, а я продовжив шліфувати майстерність на вулиці у дворах.

- Троєщина - один із найбільш легендарних районів країни. Розмови про її особливий стиль це все-таки міф чи правда?

- Нічого страшного там немає. Як і всюди… Звичайно, існують свої нюанси, до яких швидко звикаєш. Але всі ці жарти - це лише жарти (посміхається).

- Після поєдинку Ліги Європи із БАТЕ, у якому отримали жахливу травму голови, ви пожартували: "Не критично. Бувало й гірше". Мали на увазі часи юності на Троєщині?

- Моменти різні траплялися, але ні, все не настільки погано було. Мав на увазі, що травми серйозніші переживав. Але виключно футбольні.

"За першу червону мене таки не оштрафували"

- У минулому сезоні ви забили фантастичний гол Динамо у компенсований час. Що відчули?

- У дитинстві дуже сильно хотів грати за Динамо - не склалося. А забивати цій команді прагне кожен футболіст. Я - не виняток.

- Як вам вдалося переправити м'яч у бік воріт?

- Леван Арвеладзе подав прямо у голову. Я вистрибнув, щоправда, вдарив не так, як хотів. Траєкторія справді була шалена - все склалося якнайкраще.

- Якщо проаналізувати статистику, то можна зробити висновок - з роками ви почали більше забивати. Особливо часто це трапляється на "стандартах". Маєте свої секрети?

- Нічого неординарного. Просто робота на тренуваннях. Це увесь рецепт. Певне гольове відчуття маю - справді інколи непогано вдається головою зіграти.

- Ваш дебют в УПЛ відбувся незадовго до 27-річчя. Хвилювалися?

- Той матч не забуду, напевно, ніколи. Постійно згадую. У тій грі з Ворсклою мене вилучили. Переживань та емоцій було безліч.

- В колективі підтримали?

- Безперечно. Олександрія мала тоді дуже дружню команду і здоровий колектив – підтримка партнера вважалася звичним явищем. Сильно не сварили.

- Анатолій Жабченко показав червону картку по ділу?

- Як вам сказати? (посміхається) Я би з цим не погодився.

- До речі, у вас було півдесятка вилучень за кар'єру. У клубах штрафували?

- Система штрафів запроваджена майже у кожній команді. Хоча за першу червону мене таки не оштрафували - ми ж перемогли Ворсклу. Насправді все залежало від причин - якщо ігровий момент і без дурощів, то гроші у казну не треба віддавати.

"Скандал з Матуку? Спочатку навіть не повірив"

- У 2007-му році ви виступали за першоліговий київський ЦСКА. Незадовго до цього "армійці" гучно прогриміли на всю країну через скандал, викликаний конфліктом вашого тренера Юрія Максимова та кіпера Динамо-2 Олександра Рибки безпосередньо під час поєдинку. Як вам працювалося з Максимовим?

- Я провів у команді кілька місяців, втім про Максимова можу сказати лише позитивні речі. Приємно тепер зустрічатися з ним у матчах з Ворсклою. Це молодий тренер, з яким дуже легко спілкуватися. Він брав участь у тренуваннях, у квадратах - було страшенно цікаво. Максимов проповідував футбол, саме гру з м'ячем. На все життя відклалося, як я тільки-но приїхав у команду. Розігруємо позаду м'яч, нас пресингують, я вибив подалі у дотик. У перерві підійшов Максимов: "Якщо ще раз так зробиш, ти у мене більше грати не будеш". Дав зрозуміти, мовляв, ніякого вибивання. Усе низом, виключно через пас.

- Ви бачили перші сезони в Олександрії Володимира Шарана. Як зароджувалася епоха?

- На той момент чимало футболістів розпочинали свої серйозні кар'єри, а Володимир Богданович - свій тренерський шлях. Вчилися разом, переживали разом, але по-своєму. Шаран був молодим, цікавим фахівцем. Очолив команду в Першій лізі, виграв турнір. А раніше Олександрія кілька років не могла цього зробити.

- Незабаром ви повертаєтеся в Арсенал. Один з головних спогадів про потужну команду Леоніда Кучука, на жаль, стосується проблем з участю дискваліфікованого Еріка Матуку в матчі Ліги Європи проти Мури. Як цю футбольну трагедію переживала команда?

- Ви навмисно натискаєте на такі болісні точки? (посміхається) Для мене то був шок. Разом із Юрою Паньківим перейшли у єврокубкову команду, зробили крок уперед. Ось вони, єврокубки. Ось тренер цікавий з нами працює. Все класно, супер! Перемогли вдома 3:0, всі задоволені. Наступного дня приходить на зібрання президент клубу, ставить нас у коло і починає розказувати, що така от ситуація.

- Здивувалися?

- Спочатку навіть не повірив. Дотепер не можу зрозуміти, як це могло трапитися. Це настільки несподівано… Як можна було втратити факс з інформацією про дискваліфікацію Матуку? Іронія долі полягала ще й у тому, що вона завершувалася незабаром. Що вдієш - поставили завдання перемагати у Словенії 4:0. Шанси ми мали, билися до останнього, навіть виграли 2:0, ще вилучення отримали. Зрештою, цього виявилося замало - не змогли у підсумку пройти Муру.

- Що найбільше запам'яталося про роботу з Кучуком?

- То був новий рівень. Ми з Паньківим побачили інше ставлення до футболістів, до футболу загалом, до тактики, до тренувального процесу. Леонід Станіславович - цікавий та амбіційний тренер і людина. Приємно було з ним працювати.

"О, дивися, вівці вийшли тренуватися"

- Кривбас зразка 2013-го назавжди залишиться у пам'яті українських вболівальників, як команда, яка боролася всупереч усьому. Як цей колектив функціонував зсередини?

- Весь секрет якраз полягав у цьому колективі. Без нього жодних перемог не було б. Фінансові проблеми згуртували нас. Я провів півроку на одному подиху. Неймовірний тренер, шалені одноклубники. Прикро, що все це поєдналося за таких обставин.

- Грати без зарплатні вирішували самі футболісти на своєрідних нарадах?

- Так, ми спілкувалися і разом з тренерами приймали спільні рішення. У Кривому Розі була вікова команда. Коли приїхав туди, то почувався незручно - такі досвідчені та імениті виконавці там виступали.

- У чому проявлялася неймовірність Олега Тарана?

- В такій ситуації, коли абсолютно не платять гроші, не кожен робив би так, як він. Скажімо так, закривав очі на певні речі. Завжди підтримував, сформував у роздягальні здоровий мікроклімат. Ми тренувалися навіть, коли все було дуже погано. Просто хотілося грати - роль Тарана у цьому була ключовою.

- Коли футболісти роз'їжджалися з Кривбасу сентиментів вистачало?

- Закрилися на базі, посиділи, поспілкувалися… Підтримую стосунки з багатьма хлопцями дотепер.

- За скільки місяців вам заборгували?

- Три місяці з часів Арсеналу і півроку у Кривбасі.

- Останній матч в історії того Кривбасу відбувся проти Карпат. На той момент вже знали, що переїжджаєте до Львова?

- Ще ні. На руках мав кілька варіантів. Один з них - саме Карпати.

- Давайте знову про сумне. Якщо підсумувати ваші три роки у Львові - що відбувалося не так?

- Як вам сказати? Не хочеться нікого ображати. Чомусь в клубі завжди звинувачували одних і тих же – футболістів та тренерів. При тому, що тренери часто змінювалися. Я бачив усе зсередини і мав іншу думку. Відповідальність повинні розділяти усі. Траплялося, що наставнику не давали розвиватися. Або звільняли, хоч він виконував завдання. Коли Олександр Севідов прийняв команду, ситуація почала налагоджуватися. Однак людину все одно прибирають у підсумку. Далі перезавантаження, чергові зміни. Прихід Йовічевіча, шанс молоді: Шведу, Гуцуляку, Кравцю…

- Яким чином Йовічевічу вдалося створити хімію у колективі?

- Ігор прийшов і поставив все на свої місця. Будь-яке тренування починалося завчасно. Людина приїжджає на базу за півтори години, готується до заняття. Потім всіх садить, пояснює, що ми робимо і для чого. І таких дрібниць - сотні. Дивишся на Йовічевіча, а він живе цим. І ти починаєш заводитися з ним. Ти розумієш, що ти робиш. Було страшенно цікаво - раніше таких методів не зустрічав. Вважаю Йовічевіча надзвичайно хорошою людиною і тренером. Не дивно, що Ігор з молоді зліпив чудову команду за короткий проміжок часу. Якби ще керівництво трохи допомагало, то взагалі було б чудово.

- Прощаючись з Карпатами, ви сказали, що вболівальники кілька разів вас приємно дивували. Як саме?

- У Львові - одні з найкращих вболівальників. Я ще це застав - кубкова принциповість, шоу на трибунах, переживання за команду. Зрештою, траплялося всяке. Коли приїхав у команду, вийшов на перше тренування, а поруч з базою чоловік на приватному будинку встановлює дах. Починаємо заняття на полі, а той мужик гукає другу: "О, дивися, вівці вийшли тренуватися". Слухаю це і не можу повірити - що відбувається? (сміється) Насправді Карпати мають безліч вболівальників, які переживають серцем і душею за команду.

"Великі компанії на рибалці - це вже не рибалка, а зовсім інший напрямок"

- У вас є особливе хобі, яке ви добряче прокачали у Львові - рибалка. Заповнює увесь вільний час?

- Справді обожнюю рибалку. Передусім за можливість фізично і морально відпочити. Люблю природу, люблю азарт на рибалці, брав участь на турнірах. У мене чимало знайомих і друзів, з якими їжджу на рибалку. У Львові, наприклад, товариш залишився, дружимо сім’ями.

- Не можу не попросити вас похвалитися своїми трофеями.

- У Львові свій рекорд по коропу встановив - 13,6 кг. По хижаку - судак 4,2 кг. Люблю спіймати, сфотографувати і випустити.

- Краще ловити рибу наодинці чи у компанії?

- Великі компанії на рибалці - це вже не рибалка, а зовсім інший напрямок (посміхається). Віддаю перевагу самотності або ж з одним-двома товаришами. Це максимум. Але дуже часто виїжджаю на рибалку наодинці.

- Задумувалися, що далі чекає на вас у житті: все ще кар’єра футболіста, тренерство чи інша сфера?

- У перспективі хотів би залишитися у футболі. Без футболу страшенно складно, особливо, якщо ти присвятив йому 20 років. Важко уявити себе без нього. У планах є тренерська діяльність. Побачимо, як все складеться.

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь
Источник: FanDay
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме

Статьи

Все статьи
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения