Мирон Маркевич: "Якби раніше зустрів Ярославського і Краснікова — зробив би набагато більше"

Мирон Маркевич: "Якби раніше зустрів Ярославського і Краснікова — зробив би набагато більше"

122
Мирон Маркевич: "Якби раніше зустрів Ярославського і Краснікова — зробив би набагато більше"
Фото - FootBoom.com

Інтерв’ю з одним із найкращих українських наставників, яке можна сміливо вважати підсумковим на даному етапі тренерської кар’єри Мирона Маркевича.

ЧИ ПРАЦЮЮ Я СУТО З ГОТОВИМ МАТЕРІАЛОМ? БУВ БИ РАДИЙ, АЛЕ, НА ЖАЛЬ, ТАК НЕ БУВАЄ

- Трансфери в клубах поділяються на дві категорії: перша – плід роботи селекційної служби, друга – суто тренерські трансфери. Назвіть, будь ласка, найяскравіших представників другої категорії в Металісті вашого періоду.

- У клубі робота була чітко поділена. Тільки-но я прийшов у Металіст, одразу ж сказав, які футболісти мені потрібні і в який футбол ми гратимемо. Красніков зі своїми працівниками селекційної служби мої вимоги зрозумів, і підшуковував футболістів саме під ці вимоги. Хоча останнє слово, звичайно, було за мною. І я радий, що ми практично ніде не промахнулися серйозно.

- Але бувало, що без спостереження селекційної служби ви самі, побачивши десь на полі гравця, наполягали на його підписанні?

- Скажімо, Жажу мені привезли на перегляд прямо на збори. Я на нього подивився 15 хвилин і сказав: "Швидко його підписуємо". Наступного дня він уже мав контракт із Металістом. Але в основному ми слідкували за гравцями впродовж тривалого періоду часу. Мені показували ці записи, я також аналізував. Часто буває кілька кандидатів на одну позицію, тоді я зупинявся на одному з них, але при тому мав вичерпну інформацію про кожного з цих виконавців від селекційної служби, роботу якої координував Красніков. Також можу відзначити, що ми дуже скрупульозно ставилися до цього процесу, та й за часів Ярославсього останній також дуже уважно слідкував за цим усім. Я радий, що ми майже не помилялися. Помилки, все-таке, були, але незначні й суттєвої ролі не відігравали.

- Існує думка, що ви звикли працювати з готовим матеріалом, тобто футболісти, які приходили в команду, вміли вже практично все, а в Металісті лише адаптовувалися до деталей. Кажуть, що ви не звикли виховувати, перевчати, шукати таланти, розкривати. Ви можете навести конкретні приклади "сирих" гравців, котрих ви розкрили, навчили, обдарували новими знаннями та вміннями?

- Якщо я прочитаю список футболістів, яких я підготував за 30 років, питання відпаде само собою. Я навіть не уявляю, кому могло в думку прийти, що я працюю з готовим матеріалом, це смішно! Ще в Карпатах ми брали таких футболістів, яких на той час ніхто не знав, як от Єзерського чи Микитина (останнього забрали потім у збірну). А щодо Металіста, то хто чув про такі прізвища, як Слюсар і Валяєв до того, як вони прийшли в Металіст? А Едмар? Ну, грав у Таврії, та й грав собі. Жажа, Марлос, який до того сидів на лавці у своєму попередньому клубі? І цей список, повірте, дуже довгий. А нині цих футболісти усі знають. Але ж я розумію, що комусь просто заздрісно, що у мене багато чого виходить у роботі. Хтось інший, часом, і десять років працює, а нікого виховати не може. А чи працюю я суто з готовим матеріалом? Я був би радий, але, на жаль, так не буває.

- Хто робив останній висновок по гравцям дублю, перед тим як остаточно поставити тавро "Для першої команди не підходить"?

- По-перше, я був присутній майже на всіх матчах дубля і команди U-19. Принаймні, старався не пропускати їхні поєдинки. Більше того, тренування молодіжного складу проходили паралельно із заняттями основного, тому ми могли в будь-який момент забрати гравця й залучити його до нашого тренувального процесу. Я їх усіх, хлопців із дубля, знав, мав оцінку їхніх можливостей. Але потрапити в основний склад того Металіста, який був два роки чи рік тому… та й навіть у той, який є нині, хоч команду і залишили провідні гравці, для тих хлопців було нереально. Вони неготові. А щоби грати в Металісті, треба бути реально готовим, особливо психологічно. Звичайно, за особливого старання окремих футболістів, ми брали їх з собою на збори. Але особливо я ніколи на бачив, аби хтось міг вийти та замінити гідно Сосу, Марлоса, Бланко, Едмара чи Девича. Ставити гравця лише тому, що він вихованець власної школи? Знаєте, якби мені ставили завдання посісти десяте місце – можна було б і поставити, але коли ставлять завдання перше-друге місце, хіба я собі ворог? То нереально. І вина тому – час, адже клубна академія ще не готова випускати футболістів для першої команди.

- Чому такі гравці, як Яхно, Сергій Барилко, до 24 років сиділи в дублі? Було ж зрозуміло, що якщо людина до такого віку нічого не досягла, то вже нічого й не досягне.

- В обох були певні сильні ігрові риси. Перш за все, обидва були швидкими. Тому ми їх тримали довший час, адже швидкісні футболісти завжди в ціні. Але декому не вистачило характеру, хоча й була майстерність. Комусь – чогось іншого. Загалом, усе залежить від клубних завдань. Можливо, за інших обставин, вони й отримали б свій шанс у Металісті.

- Знаєте, де зараз грає Барилко?

- Здається, на область, за Електротяжмаш, плюс – уже й працює деінде.

- Що трапилося з Радченком свого часу?

- Нічого не трапилося. Тренується, грає за дубль, періодично їздить на збори з основою. Щось у нього є, а чогось бракує. Треба більше над собою працювати. Усе залежить від нього.

- А з Барвінком? Рахаєв сказав, що той так деградував, що в Металісті його не буде. А за чутками – він має ледь не 100 кілограмів ваги…

- Він дуже добре починав, але сам вбив у собі футболіста. Я вже говорив про характер – без нього нічого не буде. Хоча саме з нього міг вийти хороший гравець.

- Уже можна говорити в минулому часі — "міг вийти"?

- Я хотів його реанімувати. Якось він прийшов, попросився, сказав, мовляв, "я все зрозумів, давайте знову почну тренуватися". Ми призначили йому тренера, який займався суто з Барвінком. А потім він десь зник. Мабуть, хай розбереться в собі, чого він хоче у житті й футболі. А потому – береться за розум.

- Які, на вашу думку, перспективи в Азацького і Андрієвського?

- У них є якийсь рівень майстерності, але, по-перше, багато чого залежить від клубних завдань, по-друге, потрібен час, по-третє, в будь-якому разі все залежить від них.

НИНІШНІ ФУТБОЛІСТИ ЗАПОРІЗЬКОГО МЕТАЛУРГА – НЕ ТЕ, ЩО БІГАТИ, ВОНИ ХОДИТИ НЕ МОЖУТЬ ПО ПОЛЮ! ФУТБОЛІСТІВ ТАКОГО РІВНЯ МОЖНА ЗНАЙТИ У НАС В КОМАНДАХ, ЯКІ ГРАЮТЬ НА ОБЛАСТЬ

- Мироне Богдановичу, знаю, що в певних колах повсякчас була і залишається обговорюваною тема про ваш тандем із Євгеном Красніковим. Всі досягнення сучасного Металіста – це результат спільної роботи зі спортивним директором у однаковій мірі, чи коли говорять про успіх Металіста, перший, кого потрібно згадати – це Олександр Ярославський?

- Усе залежить від порозуміння між головним тренером, спортивним директором і президентом. Ось ці три чоловіки є фундаментом клубу. Якщо їхні думки і погляди співпадають, то їхня команда претендуватиме на успіх. Якщо хтось один із трьох випадає з цієї ланки – команди не буде.

- Отож, коли прийшов Сергій Курченко, він і став тією ланкою, що випала?

- Так. Я не хочу нічого поганого про нього говорити. Просто він – нефутбольна людина, от і все.

- Неодноразово чув думку, що Металіст своїм успіхом повинен передусім завдячувати саме Євгену Краснікову, і що саме без нього успіху Металіст не досяг би.

- Я повторюсь: вважаю, повинна бути спільна робота трьох ланок. Вийшло ж як: Красніков уже був у Металісті, Ярославський уже практично фінансував його, а потім запросили мене, і, вважаю, не помилилися з цим рішенням. От ця трійка і створювала Металіст. А хто більше зробив для клубу чи менше, я розподіляти не збираюся, тому що обов’язки й робота кожного була чітко розподілена, і кожен знав, що йому робити. Ясна річ, що моє слово, як головного тренера, було останнім, тому що я за результати відповідав, визначав склад, керував грою, тренувальним процесом, а це – основа. Але ми все вирішували колегіально й дослухалися один до одного. Так, як допомагали мені Красніков і Ярославський, – то було вперше у моїй кар’єрі. Якби я раніше зустрів цих людей, то напевно встиг би зробити й досягти набагато більше.

- Загалом, це питання – про співставність фінансових вливань Ярославського для відродження Металіста і спортивних досягнень, які витискались вами з Красніковим у певних фінансових та інфраструктурних умовах. До Харкова ви працювали в кількох вищолігових клубах, тож вам є з чим порівнювати: у Запоріжжі, Кривому Розі, Львові ви витрати власників клубів у повній мірі реалізовували у контексті результатів команд?

- У Львові, на жаль, було тільки два роки хороших, коли губернатором був Гладій, Кирпа (на жаль, покійний) – спонсором, а президентом – Семків. Там перед нами стояло завдання посісти третє місце, адже перші два на той час, по суті, взагалі не розігрувалися. І тих фінансів, які мені дали (а я міг запросити справді сильних футболістів), вистачило, аби реалізувати їх і досягти мети. Окрім цих двох років, решта часу, яку я провів у Карпатах, – то були більше якісь пересуди, чвари і так далі, аніж планомірна робота. А ось у ці два роки були так само люди, які мені допомагали, а не заважали. У Запоріжжі переді мною стояло завдання бути у шістці, і ми шосте місце, власне, й посіли. Зважаючи на тогочасне фінансування, ми так само, маючи хороших гравців, витиснули із нього те, що потрібно було. Хоча якби поставили нам серйозніше завдання, і підкріпили його фінансуванням, ми б вирішили і його. А у Кривому Розі треба було просто врятувати команду від вильоту, тому я працював там лише перше коло, плюс два матчі другого.

- В якому клубі, де ви працювали, був мінімальний бюджет?

- Мабуть, у Волині. Але там також не ставили якихось захмарних завдань. Я тоді ще був молодий і лише починав тренерський шлях, тому мені було не до фінансування – треба було просто набивати руку. Тому про гроші я не думав, прагнув лише набратися досвіду.

- Припустімо, зараз в Україні один із клубів-аутсайдерів ПЛ прагнув би створити на своїй базі ФК із найвищими амбіціями, і вас власники клубу попросили б скласти такий собі план дій на кілька років, за підсумком яких клуб мав би боротися за зону єврокубків. Як покроково ви б розписали концепцію розвитку клубу, адже такий шлях ви пройшли з Металістом?

- Клуб – це обов’язково комплекс речей. Перше, з чого треба почати, це, безсумнівно, дитяча школа, умови для дітей. Далі – створення бази, де б розміщувалася команда. А далі, звичайно, футболісти. Потрібно підібрати виконавців, при тому оцінивши, чи здатні вони через певний проміжок часу вирішувати поставлені завдання. Наприклад, я працював у Запоріжжі, і приклад Металурга є доволі показовим. У клуба є хороша база. Є дуже непогана футбольна школа з необхідною кількістю полів, у тому числі – штучних. Є хороший сучасний стадіон. Але, на жаль, немає команди. Здавалося б, усе є для того, аби ця команда була, але виконавців немає. По суті, випала тільки одна з ланок, але при цьому настав багатолітній крах. Я скажу так: у Запоріжжі більш, ніж на 60 відсотків усе готове для створення клуба рівня єврокубків. Але треба, мабуть, знайти хороших, розумних спонсорів, які залучатимуть якісних футболістів, а не тих, які є зараз. Ось ці, нинішні футболісти Металурга – не те, що бігати, вони ходити не можуть по полю! Бозна, звідки їх понавозили. Футболістів такого рівня можна знайти у нас в командах, які грають на область.

- Чи існує конкретна сума, якої достатньо для утримання клубу щорічно для підйому команди до зони ЛЧ в Україні? Скажімо, "Дайте мені 100 мільйонів доларів, і я виведу команду в Лігу чемпіонів за три роки".

- Ні. Усе залежить від початкового плацдарму роботи. Якщо припустити, що у клуба вже є інфраструктура, то можна говорити про футболістів. Якщо у тебе вже є п’ять-шість гравців високого рівня, то решту треба поступово докупляти. Буває, що немає такого жодного, і ти починаєш з нуля, а процес розтягується на кілька років лише на формування повноцінного складу. Загалом, конкретну суму назвати нереально.

- Перші сезони бюджет Металіста був мінімальний, далі – коли команда вже була стабільно третьою і постійним учасником Ліги Європи – близько 25 мільйонів доларів, і лише з часом фінансова потужність клубу дійшла до рівня, коли Металіст теоретично нібито міг собі дозволити робити трансфери вартістю 15-20 мільйонів. Чому ви не переорієнтувалися на подібні придбання?

- Такі суми ми ніколи не витрачали й дозволити собі цього насправді не могли.

- А якщо купувати не трьох гравців по сім мільйонів, а одного – за двадцять, але зі світовим іменем?

- Це не вихід із положення. Треба орієнтуватися на молодих амбіційних гравців, які не коштують поки таких захмарних грошей і у яких є прагнення працювати й розвиватися. Саме так ми робили в Металісті. Найчастіше ми купували футболістів, які сиділи у своїх клубах на лавці, або були, грубо кажучи, на відрахуванні. Скажімо, Тайсон: у Бразилії з ним просто не могли дати ради, і так ми змогли його запросити. І, відверто кажучи, теж дуже намучилися з ним. Але терпіли, і зрештою він дав такий поштовх, що в кінцевому результаті клуб непогано нажився на його продажі. Ось такий повинен бути підхід. А брати зірок, яким уже по 28-30 років… Вони ж просто приїжджають, забирають гроші та їдуть. Кому таке потрібно?

ПРОСТО ПРАЦЮВАТИ ЗАРАДИ РОБОТИ – Я ВЖЕ З ТОГО ВІКУ ВИЙШОВ

- Постійно доводиться чути дві штампові фрази: "Гроші у футбол не грають" і "Футбол поза політикою". Чи згодні ви з такими визначеннями?

- Так, тому що гроші – це завжди друга справа. Перша – любов до футболу. От якщо футболіст на перше місце ставить саме гру, а лише потому – фінанси, тоді такі футболісти дуже цінні.

- Чи можна в Україні бути чемпіоном чи отримати змогу втрутитися в чесну боротьбу за золото, якщо а) Президент вашого клубу – в опозиції до чинної влади в країні, б) Клуб в опозиції до чинної влади ФФУ і УПЛ (адже в Україні існує такий поділ), в) Твій клуб – не… саме той клуб, за умов існування у нього фарм-клубів, ручної влади у керівних верхівках футболу, прихильності арбітрів?

- Усе й так розуміють і знають. Я не хочу зайвий раз на цьому наголошувати й озвучувати.

- Те, що Металіст зумів фінішувати другим лише після того, як біля керма ФФУ не стало Григорія Суркіса – збіг обставин?

- Ми просто заслужили це своєю грою. Наша команда була як ніколи сильною, тому справедливо досягла такого результату. А хто там був керівником ФФУ, є нині чи буде ним – а буде їх повно – то другорядне.

- Припустімо, з нового сезону ви приймаєте якусь іншу команду: що ви робитимете інакше, аніж робили в Металісті?

- Нічого змінювати не буду. Якщо я й піду в якийсь клуб, то ставитиму такі ж умови, які ставив із самого початку в Металісті. Тому що це все перевірене і випробуване. Отож якщо власник клуба буде готовий до моїх вимог, погоджусь на співпрацю, а які ні – відпочиватиму.

- При розгляді пропозицій, що для вас вийде на перший план? Фінансові умови, перспективи проекту? Чи згодитесь ви взяти команду, з якою доведеться почати фактично з нуля — як свого часу з Металістом?

- Я повинен бачити перспективу, розуміти, що перед клубом стоять найсерйозніші завдання. А так, просто працювати заради роботи – я вже з того віку вийшов.

- Чи уявляєте ви себе у країні, де ніхто не володіє звичною вам мовою? Чи готові до того, що абсолютно усі свої ідеї доноситимете через перекладача?

- Не бачу в цьому жодної проблеми. Думаю, англійську розуміють усі і всюди.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров