Бонус 10 000 грн Захтисник "Ворскли" Ігор Пердута розповів "Полтавщині Спорт" про свій футбольний шлях, футболку Зідана та кумедне прізвище.
"Для ФК "Тернопіль" я був як талісман"
— Ви народилися, можна сказати, у футбольній родині, адже Ваш тато був футболістом-аматором і саме він був для вас провідником у світ спорту. Розкажіть, на якій позиції грав батько, і як відбувалася ваша "інтеграція" у футбол?
— Тато грав за команду "Нива" з Теребовлі, яка виступала у Чемпіонаті Тернопільської області. Я завжди ходив на його матчі, і їздив на виїзні поєдинки. Можна сказати, я був своєрідним талісманом команди. Батько теж грав правого захисника і, іноді, переднього центрального захисника. В той час ще існувала така позиція. Зрештою він у шість років відправив мене до Теребовлянської ДЮСШ, що власне і стало своєрідним початком кар’єри.
— Тобто, можна сказати, що ігрову позицію ви теж успадкували?
— Зараз вже можна так говорити. Хоча починав я як нападник, а потім довгий час грав на обох флангах півзахисту. Я й у дубль "Ворскли" приходив як півзахисник.
— Ви у попередніх інтерв’ю розповідали, що батько був ще й додатковим тренером, окрім тих що були в ДЮСШ...
— Скоріше, додатковим мотиватором. Він дуже вимогливий і завжди чекав від мене якнайкращої гри. Бувало таке, що моя команда перемагала, і мені здавалося, що я зіграв непогано. А потім батько після гри робив зауваження і наполегливо вказував на помилки. В дитинстві, я навіть трохи ображався. А зараз можу сказати, що це пішло на користь. Ця постійна вимогливість добре мене загартувала.
Читайте также: Глава Тернопольской ОАФ: "Финал Кубка Украины без зрителей - моральный удар для города"
— Від Теребовлі до Тернополя — 35 км. В часи вашого дитинства в еліті українського футболу виступала тернопільська "Нива". Напевно, саме з ними у вас пов’язані перші спогади про великий футбол? Вболівали за земляків?
— Так, мій тато окрім того що грав у футбол, ще й був водієм клубного автобуса у "Ниві", возив команду на матчі. Я іноді теж їздив з ним. Колись навіть сидів разом з братами Капанадзе.
— Чи були на той час у "Ниві" гравці-ідоли, заради яких приходили на стадіон?
— Якщо чесно, не пригадую. Звісно, я вболівав за "Ниву" і знаю багатьох видатних футболістів Тернопільщини, але коли "Нива" грала у Вищій лізі, я ще був малим і команду майже не пам’ятаю. Першими яскравими футбольними враженнями для мене стали все ж не матчі тернополян, а міжнародні поєдинки.
— Круто. Розкажіть.
— Перша гра яка врізалася в пам’ять це був матч Україна — Франція 1999-го року на НСК "Олімпійський". Поєдинок закінчився без голів, але я був в захваті, бо до України приїхав Зідан. Пам’ятаю, мені батько купив його футболку і я збирався піти на гру в ній. Але тато мене відмовив. Каже, ми ж, мовляв, за Україну вболівати йдемо (сміється). Також врізався у пам’ять матч Ліги Чемпіонів "Динамо" — "Боруссія", який відбувся у 2001 році. Той поєдинок закінчився з рахунком 2:2.
Читайте также: "Ворскла" передала лікарні 6 тисяч пар спеціальних рукавичок та масок
— Ви розповідали, що брали участь у студентському Чемпіонаті Європи.
— Так, тоді наша команда представляла Тернопільський педагогічний університет. Ми тоді виграли Українську студентську лігу і поїхали на європейський турнір до Польщі, де у фіналі зустрілися з івано-франківським "Факелом" і перемогли. Я дуже добре запам’ятав цей турнір.
— На чию гру ви в дитинстві дивилися як на диво?
— Зінедін Зідан. Він завжди мені подобався. Тим більше у мене була вищезгадана футболка з його прізвищем (сміється).
— У дворі не прозивали Зіданом?
— Ні (сміється). Я ту футболку швидко десь загубив, тому Зіданом не побув.
"Дружина так легко взяла моє прізвище, що я аж здивувався"
— Готовий посперечатися, що людина з вашим прізвищем за роки життя добряче прокачує самоіронію.
— Ну звісно, без жартів не обходилося і в дитинстві, і в дорослому футболі. Але мені щастило з людьми — з мого прізвища ніхто не сміявся злостиво. Всі "підколи" завжди були дружніми і добрими, і спрямовувалися на те щоб підняти настрій, а не щоб з мене покепкувати.
— Бувало таке, що жарти вам самому подобалися?
— Ну звісно. Я ж розумію, що саме слово "пердута" доволі кумедне, і якби я сам почув таке прізвище, я б посміхнувся. Ви ж напевно чули, як мене партнери прозивають на полі: "Пердя" чи "Пердюня". І жодного разу це не було якоюсь образою. Прізвище не приносить мені жодного дискомфорту.
Читайте также: Вадим Сапай: "Під час карантину по-справжньому можуть постраждати ігрові зв’язки між футболістами"
— Коли ви лише з’явилися у "Ворсклі", то в коментарі клубній прес-службі казали, що трохи переживали стосовно прізвища.
— Був певний мандраж, адже я із заходу України їхав до Полтави, де мене ніхто не знає. Але і тут всі хто мене оточував поводилися адекватно.
— Дружина легко погодилася взяти це прізвище собі?
— Вона велика молодець. Я сам здивувався, якщо чесно, як легко вона його взяла. Вона ще так здивовано в мене запитувала: "Тю, а яке ще прізвище я маю брати?". Зрештою, в неї дівоче прізвище Москаль (посміхається).
"Сергію Свистуну довелося за мене боротися"
— Вас неодноразово запитували, хто та людина яка організувала ваш перехід до "Ворскли", і ви увесь час відмовлялися назвати прізвище. Можливо зараз відкриєте таємницю?
— Тю, так тут немає ніяких таємниць. Це був Володимир Йосипович Мушинський — спортивний директор "Ниви" і футбольний агент. Він розшукав номер Сергія Свистуна, який на той час тренував дубль "Ворскли", і домовився про мій перехід. Він же пізніше організував мою оренду в "Оболонь-Бровар".
— Ви жили та грали у трьох містах — Тернополі, Києві та Полтаві. Як би ви їх охарактеризували?
— Ой, це зовсім різні міста. Приміром, у Києві люди начебто зовсім не ходять — біжать. Ритм просто скажений, всі бігають до метро, з метро щодуху на автобусну зупинку. Словом — життя летить дуже швидко. Полтава і Тернопіль інші, вони спокійні. І люди тут спокійніші. Все гарно, і якось тихше.
Читайте также: Павел Ребенок: "Приходится быстро бегать, чтобы полиция не поймала"
— Ви колись назвали Київ дуже дорогим містом для життя. А як щодо Полтави та Тернополя, якщо їх порівняти?
— От вони якраз будуть приблизно на одному рівні. Можливо Полтава трохи дорожча, але не набагато.
— Повернімося до футболу. Ви дебютували за основну команду в кубковому матчі проти "Миколаєва". Як так сталося, що після цього дебюту вас одразу ж оштрафували?
— О так, цей матч я точно запам’ятаю (сміється). Я не послухався тренера Сергія Дірявку і неправильно підібрав бутси. Зараз Сергій Георгійович працює в СК "Дніпро-1". Нещодавно "Ворскла" грала з ними в Кубку України, і ми з ним згадували це, сміялися. Він казав, що вже не пам’ятає цей епізод. Зате я добре запам’ятав.
— Ви небагато грали під керівництвом Миколи Павлова, але тренувалися з основою. Що за людина Микола Петрович?
— Він суворий і вимогливий, але завжди на одному боці з футболістами. Він був для нас практично другим батьком. Дуже багатьом гравцям він допомагав розв’язувати життєві проблеми, частенько відстоював нас перед керівництвом. Та й взагалі, можна сказати, що Микола Петрович виховував нас як особистостей. Його роль наставника не обмежувалася матчами і тренуваннями, він нас багато чого навчив і у звичайному житті.
Читайте также: Юрий Максимов: "Не вижу проблем в том, чтобы играть через каждые два дня"
— Втім, розцвіли як гравець ви вже під керівництвом Василя Сачка.
— Ну варто ще згадати Сергія Свистуна. Саме він у мене повірив і ввів до основного складу. При ньому я зіграв 10 матчів за основу. Я дуже вдячний йому, адже він дав мені поштовх у кар’єрі. Йому десь довелося за мене боротися, адже саме Свистун переконав керівництво клубу, що "Ворсклі" потрібен такий футболіст як Ігор Пердута. Хоча на ту позицію були більш досвідчені виконавці.
"Емірейтс" це просто космос
— Поговорімо про Сачка. Зовні він видається дуже закритою людиною. Принаймні таке враження складалося на прес-конференціях. А який він у побуті?
— Коли Василь Вікторович був футболістом, то був у команді за харизматичного лідера і головного жартівника. Він міг розвеселити колектив, вигадати жарт чи якусь забавку. Коли став тренером звісно жартів стало менше, але він був хорошим мотиватором. Він умів знаходити потрібні слова, знав коли треба підвищити голос, а коли заспокоїтись. Про нього теж можна сказати, що він у мене повірив. Адже саме під керівництвом Сачка я повністю закріпився у складі й почав грати постійно.
— Вас навіть двічі викликали до складу національної збірної.
— Одного разу я так і не поїхав. Моє прізвище було в розширеному списку Михайла Фоменка, але до виклику справа так і не дійшла. А от коли викликав Шевченко, вже приїхав і тренувався з командою.
Читайте также: Партнер ФК "Ворскла" передав медустановам чергову партію допомоги для боротьби з пандемією коронавірусу
— Тренування під керівництвом штабу Шевченка, і тренування в УПЛ, це небо і земля?
— Не сказав би, що прямо небо і земля, але звісно рівень вищий. Зрештою, там моїми партнерами були кращі футболісти з українським паспортом. А щодо тренерів, то в них зовсім різна методика.
— Вам після цих тренувань стає зрозуміло чому збірна України під орудою Шевченка так додала?
— Ніхто чомусь не вірив, що ми можемо грати першим номером. А от Андрій Миколайович прийшов і повірив, сказавши, що у нас насправді сильні футболісти й ми все можемо. Він дуже добре поставив гру, доступно доніс до футболістів свої вимоги, а вони їх виконують.
— Не можна не запитати про Лігу Європи. Що відчуває український футболіст, який після матчів на полтавському стадіоні "Ворскла" ім. О. Бутовського виходить на поле "Емірейтс"?
— Це просто космос... газон, трибуни, рівень організації, все дуже круто.
— В Англії трибуни досить близько до поля. У грі чути що кричать вболівальники?
— Так (сміється). Взагалі там добра акустика і варто зазначити, що чутно було і українських вболівальників. Вони перекрикували англійців, а ми мали чудову підтримку. У Лондоні це було вкрай приємно. Та й взагалі, всі матчі у Лізі Європи справили таке враження. У Португалії та Азербайджані теж класні стадіони. На цей рівень хочеться повертатися.
Читайте также: Керівні менеджери "Ворскли" відмовляться щонайменше від 50% зарплати на користь клубу
— У "Ворскли" був чудовий бронзовий сезон, матчі у Лізі Європи, а потім таке стрімке падіння донизу. Що пішло не так?
— Я не буду зараз вдаватися у подробиці. Втім, можу сказати, що після того сезону на наступний в нас вже не вистачило запалу. Плюс варто відзначити, що команда трохи змінилася кадрово, якісь футболісти покинули колектив, з’явилися нові, і це теж дещо вплинуло.
— А що ж тренерський штаб? З оновленого колективу не змогли зробити команду?
— Вони робили все що могли, але як слід згуртуватися ми не встигли.
— Третє грудня 2018, "Ворскла" вдома програє "Олександрії". Це був останній домашній матч року. Я точно знаю з кількох джерел, що у команди після цієї гри була вечірка. через 10 днів, 13 грудня "Ворскла" грає останній матч Ліги Європи зі "Спортингом" і провалює його. Що команда святкувала після поразки від "Олександрії" і чи не пов’язано це з жахливим матчем у Лісабоні?
— Ну тут варто зробити уточнення, що для вас означає слово вечірка. Вечірка у нас була після того як ми взяли "бронзу" УПЛ. Після домашніх матчів ми з хлопцями завжди можемо посидіти, пропустити келих пива чи бокал вина. Це абсолютно нормально і я б сказав, звично. Але великої вечірки в нас не було. Матч зі "Спортингом"? Ну вони ледве виграли у Полтаві, можливо були мотивовані і хотіли на своєму полі щось довести.
Читайте также: Володимир Чеснаков: "Коли буде відома точна дата відновлення чемпіонату, за тиждень-два проведемо мінімальні збори"
— Хай там як, все закінчилося відставкою Василя Сачка і приходом на його місце Віталія Косовського. Знову ж таки, якщо судити по інтерв’ю та прес-конференціям, Віталію Владиславовичу досить складно чітко формулювати свої думки. Річ не в тому, що він повільно говорить, а в тому, що часто спілкується абстрактними, розпливчатими формулюваннями. На тренуваннях було так само?
— На тренуваннях він все пояснював чітко. Ми розуміли чого він від нас хоче і намагалися виконувати. Втім, нічого не виходило, це правда. Здавалося б, по грі все було не так і погано, але результати були жахливими і ми скочувалися донизу в турнірній таблиці.
— Якщо всі розуміють що хоче тренер, чому на футбольному полі нічого не працювало?
— Ну значить, ми просто були не спроможні на той момент виконати ті вказівки. Не можна говорити, що причина тих провалів лише в Косовському. Ми самі часто помилялися, особливо у захисній ланці. Досвідчені футболісти припускалися ляпів, які їм непритаманні. Мене це теж стосується. У підсумку все вилилося у результат. Якби він був кращим, ви б напевно мене не запитували про тренування Косовського. Він вимагав контролю м’яча, виходу з оборони через пас. Це було для нас щось нове, це все цікаво. Ми все робили правильно, але дійсно, на полі це не спрацьовувало.
Читайте также: Луизао: "Моя цель - вернуться в "Порту" и заявить о себе"
— Коли до "Ворскли" прийшов Юрій Максимов, команда була на останньому місці в таблиці і мала довгий шлейф поразок. Зараз "Ворскла" виглядає впевненіше і агресивніше, і результати теж не такі жахливі. Що нового приніс Юрій Вільйович і чому це спрацювало?
— Він розслабив команду. Ми постійно програвали, були останніми у таблиці і дуже переживали. Він зумів нас розвантажити, запевнив, що це все тимчасові труднощі і все буде нормально. Ну і звісно змінив модель гри та тренувальний процес. З мотивацією теж стало краще.
— А що означає це слово відносно тренера? Чим, наприклад, мотивація Косовського відрізняється від мотивації Максимова, і чому одна працює, а інша — ні?
— Віталій Владиславович людина спокійна, він намагався все добре пояснити, Максимов же більш емоційний.
— Дуже показовий момент, це гра легіонерів. Зокрема, після приходу Юрія Максимова здорово додали Ібрахім Кане та Пап-Альюн Ндіайе. Перший став грати впевненіше і тренер його успішно використовує на різних позиціях, другий став основним захисником, хоча при Косовському лише раз виходив на поле. В чому секрет?
— Ну напевно це тренерське бачення. Юрій Максимов зумів розгледіти, що Ібрахіма Кане можна використовувати на різних позиціях, в тому числі і в центрі поля. Так само Максимов побачив, що Альюн цілком здатен грати в основі.
— А як щодо комунікації? Раніше говорили, що з цим проблеми.
— Основні ігрові фрази, які зазвичай кричать на полі хлопці вивчили. "Пас!", "Назад!", "Обережно!" і т. п. У побуті спілкуємося через перекладача.
— Ви граєте правого захисника. Назвіть трьох кращих футболістів на вашій позиції прямо зараз.
— Філіпп Лам, Дані Карвахаль і Трент Александер-Арнольд.
"На карантині проводжу час з родиною"
— Чим займаєтеся на карантині? Як зараз виглядає ваш звичайний день?
— Прокидаюся, снідаю, граюся з донькою. Потім виходжу на пробіжку. Після цього займаюся силовими вправами, статикою. Стараюся працювати кожен день. Ось так і проходять дні. В основному проводжу час з родиною. Вже скучив за футболом.
