Бонус 10 000 грн Одним з найкращих бомбардирів "молодіжки" "Карпат" є її капітан Віталій Сільченко, без якого складно уявити стартовий склад команди Любомира Вовчука. Про свої бомбардирські здібності, шлях в "Карпатах" та тренування з основою Віталій Сільченко розповів у інтерв’ю Інформаційному центру зелено-білого клубу.
– Віталію, молодіжна команда "Карпат" завершила 2019-й рік на шостій сходинці. Як розцінюєш такий проміжний результат?
– У нас було завдання – фінішувати не нижче шостого місця, тому формально з поставленою метою впоралися. Попри це, у нас максимальні цілі і нам дуже хочеться підійматися вгору в турнірній таблиці. Сподіваюся, в другій частині чемпіонату зможемо зробити такий стрибок.
– Зараз команда перебуває у відпустці. Втома накопичилася?
– Мабуть, кожен футболіст під кінець футбольного року чи сезону хоче відпочити від м’яча – важко і в фізичному плані, і в моральному. Однак це триватиме недовго. Думаю, кожен з нас кілька днів відпочине, а далі навіть у відпустці не забуватиме про підтримання форми і, звичайно, роботу з м’ячем.
– Як саме наставник карпатівської "молодіжки" Любомир Вовчук розставляє пріоритети: спочатку гра, а вже потім результат чи навпаки?
– Як на мене, кожен тренер передусім прагне досягати результатів. Всім приємно перемагати. Проте специфіка молодіжної команди полягає в підготовці резерву для головної команди. Любомир Євгенович часто акцентує увагу на сміливих і впевнених діях, просить нас не боятися брати на себе ініціативу. У кожного з гравців молодіжного складу є певні цілі, ключова з яких – потрапляння в основу. Кожен матч, кожне тренування – шлях до цієї мети.
– Ти вже робив важливі кроки назустріч основному складу, коли неодноразово залучався до тренувань з першою командою.
– Це велика мотивація і позитив. Вперше мене запросив до тренувань з головною командою Жозе Мораїш, також я тренувався під керівництвом Романа Санжара. Коли ти заходиш у двері карпатівської бази, то розумієш, що досягаєш найвищого щабля в клубній ієрархії. В такі моменти відчуваєш додаткову енергію. Крім того, це чудова нагода порівняти свої здібності на фоні виконавців рівня Прем’єр-ліги, навчитися чогось і почерпнути нові знання. Тренування з основою – це розвиток і зростання.
– Ти є одним з найкращих бомбардирів молодіжної команди з показником у п’ять забитих голів. Три з них ти записав до активу після виконання пенальті.
– Так сталося, що перед початком сезону я взявся виконувати стандартні положення і пробив перший пенальті. В той момент відчув довіру, партнери і тренери підтримали мене. Зараз відчуваю впевненість і хочу надалі робити це. Головне, щоб мої результативні дії приносили "Карпатам" перемоги.
– Капітанська пов’язка додатково мотивує тебе?
– Я вдячний за довіру тренерському штабу та колективу. Розцінюю статус капітана, як стимул. Мені приємно бути частиною цієї команди. У нас хороша атмосфера – якщо з нами працюють хлопці з юнацької команди, то ми завжди підказуємо і допомагаємо їм, це сприяє адаптації. Також ми радіємо за своїх партнерів, які дебютують за основу – це приклад для усіх.
– У десятьох матчах цього сезону у складі команди U-21 на поле виходив Жозеф Енете. Нігерієць повністю адаптувався в колективі?
– Він дуже хороший, веселий і життєрадісний хлопець. Мені здається, що у Жозефа хороша перспектива – все у його руках. Жозеф швидко влився в колектив і повністю розуміє українську мову. Можливо, поки йому складно повноцінно висловлюватися, однак він доволі швидко засвоює нашу мову.
– День твого народження є особливим – 09.09.1999. Однак у "молодіжці" за тобою закріплений 7-й номер.
– (посміхається) Роздумував над тим, щоб взяти 9-й номер, втім з такою цифрою на спині грають футболісти, які діють в атаці. У мене ж трохи інша позиція, я є гравцем середини поля, тому природно, що я обрав "сімку". Крім того, цей номер є доволі популярним. У розширеній заявці "Карпат" за мною закріплений 97-й номер. Зрештою, якби був вільний 99-й, то однозначно обрав би "дев’ятки".
– Ти народився у Бердичеві, а потім перебрався до Львова. Які фактори вплинули на твій вибір?
– Так склалося, що до Львова приїхав мій друг Антон Задерейко, з яким я виступав ще у бердичівській ДЮСШ. Тут Антон потрапив у команду до Ярослава Дмитрасевича. Згодом я приїхав на оглядини і мене також вирішили взяти в команду – я навчався тоді у 8-му класі. Взагалі Задерейка знаю з шести років, ми разом пройшли дуже великий шлях. Практично усе своє життя граємо в одній команді.
– Бердичів відомий своєю архітектурою та історичними пам’ятками. Як щодо футболу?
– У нашому місті немає професійної команди, втім у Бердичеві є чимало перспективних футболістів. У нас була чудова команда 1999-го року народження. Наприклад, за "Маріуполь" на хорошому рівні грають Владислав Вакула та Артем Поспєлов, в "Карпати" перебралися ми із Задерейком. Пригадую, як у першому класі до нашої школи нас прийшов тренер, який запропонував спробувати себе у футбольній секції. У мене в родині не було раніше професійних спортсменів. Я прийшов додому і сказав батькам про те, що хочу записатися на футбол. Наступного дня тато завів мене у цю секцію і мені сподобалося – з цього все розпочалося.
– Львів та Бердичів розділяє понад чотириста кілометрів. Київ, наприклад, розташований набагато ближче. Батькам не складно було відпускати дитину далеко від дому?
– Ключова річ – те, що я прагнув стати футболістом, це була моя ініціатива. Все інше не мало значення. Рідні підтримали мій вибір. Я потрапив до Ярослава Дмитрасевича, який певною мірою став для мене другим батьком. Він виховував підопічних не лише у футбольному плані. Передусім, тренер намагався сформувати нас, як людей. За це ми всі дуже йому вдячні.
– Майже половину свого життя ти провів у Львові. Можеш назвати це місто рідним для себе?
– Так, я давно адаптувався до Львова – з ним пов’язано багато приємних історій. Можу сказати, що відчуваю себе львів’янином і навіть задумуюся над тим, щоб в майбутньому придбати тут квартиру і залишитися жити у Львові. Проте для початку важливо стати гравцем головної команди "Карпат".
