Девід Одонкор: "Я хотів через виступи за "Говерлу" привернути увагу "Динамо" та "Шахтаря"

Екс-хавбек "Говерли", "Борусії" (Дортиунд), "Бетіса" та збірної Німеччини Девід Одонкор в інтерв'ю Football24.ua розповів про побут в Ужгороді, тренування Севідова та найкращого українського форварда.

– Як взагалі сталося так, що гравець збірної Німеччини, півфіналіст чемпіонату світу та фіналіст Євро приїхав грати до України?

– Тоді, у 2012-му, у мене були пропозиції зі США, Туреччини та України. Я мав заняття у Німеччині з фізіотерапевтом стосовно мого коліна, а відстань до України була найближчою. До того ж пропозиція Говерли виявилася найкращою.

– Якою була головна мотивація переїзду до Ужгорода?

– Коли я вперше почув слово "Говерла", то навіть не знав, що це за команда та з якого вона міста. Пошукав в інтернеті та побачив, що Ужгород розташований у трикутнику між Угорщиною, Польщею та Словаччиною. Туди легко дістатися на авто з Німеччини. Навіть вимовити нескладно: "Говерла Ужгород". Хоча коли вперше бачиш цей напис, то він здається складним. Авжеж, я розумів, що умови та рівень футболу Говерли зовсім не такі, як у Динамо чи Шахтарі. Але я хотів через виступи за Говерлу привернути увагу великих українських клубів.

– Перша річ, яку ви згадуєте, коли хтось запитує про український період кар'єри?

– З футбольної точки зору усе було добре, я зіграв проти багатьох сильних команд із відомими гравцями, втім інші аспекти мене не тішили. Я бачив чимало бідності на вулицях, особливо порівняно з Німеччиною, через це почувався пригнічено. Ситуація була наче замкнене коло: щодня я грав у футбол, що приносило позитивні емоції, водночас прикро було бачити знедолених. Хоча загалом із теплотою згадую свій час в Україні та ставлення людей до мене. На жаль, через травму довго грати за Говерлу я не зміг.

– Як оціните рівень футболу та гравців в Україні у часи ваших виступів за Говерлу?

– Тоді у чемпіонаті було два по-справжньому сильні клуби – це Динамо та Шахтар. У Шахтарі було багато бразильців. Особливо я би відзначив Дугласа Косту, який потім опинився у Баварії, а зараз у Ювентусі. Проте загалом рівень футболу був значно нижчим, ніж у Бундеслізі. З Говерли мені запам'ятався низенький гравець зі збірної Азербайджану [йдеться про півзахисника збірної Вірменії Артура Єдігаряна].

– Чи підтримуєте ви зв'язок з кимось із Говерли?

– Я досі активно спілкуюся з президентом клубу Сашею [йдеться про віце-президента Говерли Олександра Шуфрича], а також з кількома гравцями, однак через відстань, на жаль, ми нечасто контактуємо. Найбільше з тої команди спілкуюся з Дам'єном Ле Таллеком, адже він теж грав за Борусію Дортмунд, а потім за Говерлу. У 2013-му він казав мені: "Девіде, повертайся до Ужгорода", але моє пошкодження було занадто сильним і я закінчив кар'єру.

– В Україні є проблеми з іноземними мовами. Ви на собі це відчули?

– Так, у Говерлі лише двоє людей спілкувалися англійською – капітан [Мірко Райчевіч] та голкіпер [Олександр Надь]. Тренер [Олександр Севідов] чи помічники тренера зовсім не говорили англійською. Я запитував: "Як це взагалі можливо?" Якщо ти їдеш закордон, то у тамтешньому клубі усі говорять бодай англійською. Втім, для мене це не було проблемою – коли в іноземців були запитання, то ми спілкувалися з капітаном і він перекладав наші слова тренеру чи президенту.

– Гаразд, тренер не володів іноземними мовами, а як він пояснював план на гру, тактику?

– Ми взагалі не працювали над тактикою на тренуваннях. Усі вправи були одноманітними, тому я особливо нічому не навчився в Ужгороді. Я мав свою програму тренувань, тож в умовах, з якими я зіткнувся у Говерлі, мені довелося просто зосередитися на своїй грі та особистих навичках.

– Протягом своєї кар'єри ви грали у великих містах – Дортмунді та Севільї. Проте Ужгород – це невелике містечко. Чи не було вам там нудно? Чим займалися після тренувань та ігор?

– Майже увесь час я проводив з Дам'єном [Ле Таллеком] і ми грали у PlayStation або виходили на вечерю до міста. Ужгород надзвичайно маленький, мені здається, що усе місто можна пройти за якихось 5 хвилин. Я переважно залишався вдома, бо варіантів для дозвілля було небагато.

– Що вас найбільше вразило у Говерлі?

– Я мусив сам собі прати форму. Щодня. Це мало стати звичкою, адже у кожного гравця був лише один комплект форми. Це нечувано! Особливо після виступів за Борусію та Бетіс. Але я мав залишатися професіоналом, тому сумлінно прав свої речі.

– Чи знаєте ви як склалася доля Говерли?

– Спершу я стежив за долею клубу. Крім того, Говерла заборгувала мені кілька зарплат, тому я звертався у ФІФА, аби вони вжили заходів. Після цього я не цікавився ситуацією з Говерлою.

– Розкажіть про своє життя після кар'єри футболіста. Чим зараз займаєтеся?

– Насамперед я граю за команду легенд Борусії Дортмунд. Завжди відчував міцний зв'язок із цим клубом, містом і вболівальниками. Відчуваю, що заборгував Борусії, тому намагаюся хоч якось віддячити. У команді легенд я граю пліч-о-пліч з Евертоном, Себастьяном Келем, Яном Коллером. Для мене нема приємнішого заняття, аніж виходити на поле з такими видатними футболістами. Також я працював тренером у кількох командах з німецьких нижчих ліг, а нещодавно став асистентом тренера у клубі першої турецької ліги Ескішехірспор.