Фране Войковіц - про дебютний гол, баскетбольне кільце на подвір’ї і прізвисько в "Карпатах"
^

Фране Войковіц - про дебютний гол, баскетбольне кільце на подвір’ї і прізвисько в "Карпатах"

476
Фране Войковіц - про дебютний гол, баскетбольне кільце на подвір’ї і прізвисько в "Карпатах"
ФК "Карпаты"

Хорватський півзахисник львівських "Карпат" Фране Войковіц дав згоду на інтерв’ю інформаційному центру клубу за день до гри з "Маріуполем" і мимоволі зізнався, що сподівається на перемогу. На жаль, "зелено-білі" не змогли обіграти суперника, втім карпатівський новачок відзначився красивим забитим голом. А це ще одна причина ближче познайомитися з черговим хорватом в історії львівського клубу. У розмові Войковіц розповів про важкий період за межами поля, зізнався, чому обрав 4-й номер у "Карпатах" і порівняв стадіон "Україна" з "Полюдом", ареною рідного сплітського "Хайдука".

– Фране, прийми вітання з дебютним голом!

– Дякую! Звичайно, я щасливий, але не повністю. Перед матчем команда, тренери та й усі ми мали одну ціль – три очки. "Карпати" почали добре цей поєдинок, контролювали м’яч, володіли ініціативою. Однак все вирішив один момент, коли ми втратили концентрацію і отримали дурний гол у власні ворота. На щастя, ми швидко відповіли і зрівняли рахунок. Друга половина була продовженням першого тайму, але все змінила червона картка. Навіть не знаю, що сказати. Вважаю, якби не вилучення, то ми здобули б перемогу.

– Твій гол це поєднання прекрасного – розкішний пас Олексія Гуцуляка і чудовий удар злету у твоєму виконанні.

– Як на мене, то в цій ситуації не було дуже складно забити. Це був ідеальний пас, точно на мою ліву ногу. Я просто намагався спрямувати його у ворота. Все вдалося!

– В "Карпатах" не перший рік виступає Франціско Ді Франко. Одним з перших новачків літнього міжсезоння став Франьо Прце. І нарешті ти, Фране Войковіц. Як саме ви ідентифікуєте один одного в команді?

– (сміється) О, спочатку це була проблема. Навіть не для мене, а для тренерів і для партнерів. На тренуваннях тільки було чути "Фран, Фран, Фран". Кожен з нас трьох дивився і запитував: "Хто з нас? Який саме "Фран"? Ви зверталися до Франко чи до Франьо?" Потім тренер почав називати мене "Войка". Насправді саме такий у мене нікнейм в Хорватії, тому абсолютно комфортно почуваюся з таким прізвиськом в команді.

– Франьо Прце розповідав, що батьки назвали його на честь видатного хорватського політика Франьо Туджмана. Яка історія твого імені?

– Фране – це ім’я мого дідуся, татового батька. Мене назвали на його честь.

– Разом із Прце ти виступав ще у збірній Хорватії U-17. Як давно знаєш свого нинішнього карпатівського одноклубника?

– Ми знаємося давно, ще з 15-ти років. Тим більше, ми родом з одного міста і народилися у Спліті. Франьо – класний гравець і чудова людина. Радий, що ми разом граємо у Львові.

– У складі Хайдука ти виступав під 88-м номером на честь дідуся, який помер у 88-річному віці. Чому в "Карпатах" обрав 4-ку?

– Я хотів обрати 8-й номер, проте він вже був зайнятий. Чому не 88-й? Хотів чогось нового, нових викликів. Мені сказали, що 4-й номер вільний. Якщо додати 4 і 4, то виходить 8 (посміхається). Ось таким був хід моїх думок.

– Тобі лише 22, проте у твоїй футбольній кар’єрі було чимало випробувань. Особливо це стосується травми коліна, яку ти зазнав кілька років тому. Дуже складний період?

– Було непросто, особливо, якщо врахувати, що я був ключовим гравцем юнацької збірної, мав відмінні перспективи у Хайдуку. Хорватія грала на юнацькому Чемпіонаті світу і я раптово зазнав ушкодження. Виявилося, що все доволі серйозно і я фактично втратив два роки свого футбольного життя. Півроку я їздив по різноманітних клініках: Бельгія, Франкфурт, де ми тільки не були... Лікарі намагалися допомогти мені. Далі була операція у Хорватії, після якої я таки повернувся на поле.

– Думок про завершення кар’єри не виникало?

– Ні, я ніколи про це не думав. Я не міг увити себе поза межами футболу. Просто вирішив, що треба йти до кінця. Не раз чув від оточуючих, які називали мене талантом, покладали на мене надії. Не хотів, щоб все залишилося на рівні розмов. Постійно крутив це в голові і постановив собі, що одного дня я повернуся на поле сильнішим.

– Хорватська преса писала, що ти навіть звертався до лікаря, який допомагав відновлюватися від травм гірськолижнику Івіці Костелічу, олімпійському призеру.

– Так, це правда. Я звертався до багатьох фахівців і щасливий, що вони поставили мене на ноги.

– У тебе на обличчі невеликий шрам. Це також наслідок футбольної травми?

– Це історія з мого дитинства. Коли я був маленьким, то вирішив побігти за своїм другом, який їхав на велосипеді. Все закінчилося тим, що я добряче впав і вдарився. Тоді було не до сміху.

– Чи правда, що першим у твоєму житті був не футбол, а баскетбол?

– Справжньою пристрастю для мене завжди був футбол. У нашому будинку на подвір’ї було обладнане баскетбольне кільце, проте я настільки любив футбол, що намагався грати у баскетбол ногами (посміхається). Тобто влаштував собі такий квест і ногами копав м’яч, стараючись при цьому влучати у баскетбольне кільце.

– У тебе є два брати: Йосіп та Мірко. Ти не єдиний футболіст у сім’ї?

– Молодший за мене Йосіп грає в другому хорватському дивізіоні. Він – талановитий хлопець. Мірко з футболом не пов'язаний. У нього особлива професія – він моряк.

– У складі "Хайдука" ти грав на стадіоні "Полюд", а зараз провів вже дві гри на львівській "Україні". Які враження?

– Львів і Спліт об’єднує пристрасть до футболу. Це прекрасні міста. Щодо стадіонів, то "Полюд" – рідний для мене, це красива арена. Якщо ви запитаєте когось у Хорватії, який стадіон є найгарнішим в країні, то вам усі скажуть, що це арена "Хайдука". Щодо "України", то вона також красива. Можливо, вона не дуже сучасна, хоча також мені подобається. Приємно виходити на поле цього стадіону і відчувати підтримку вболівальників.

Читайте также: Офіційно: Кіриленка та Войковіц – гравці "Карпат"

Оцените
Поделитесь

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме