Артем Козак - про барбер-шопи, підтримку Шахова та вміння чистити плац від снігу

У понеділок "Карпати" анонсували черговий трансфер. Новачком "левів" став талановитий 21-річний півзахисник молодіжної збірної України Артем Козак. В інтерв’ю Інформаційному центру клубу футболіст розповів про нелегкий старт футбольної кар’єри, грецький досвід та очікування від майбутніх поєдинків у зелено-білій футболці.

– Задоволений, що підписав контракт з "Карпатами", – каже Артем. – Передусім важливо, що ця команда представляє західний регіон. Я родом з Волинської області, а Західна Україна – моя домівка. Я щасливий, що приїхав саме у Львів. Мені тут все подобається: колектив, місто, інфраструктура. В клубі створені всі умови для розвитку, прогресу і досягнення високих цілей.

– Раніше ти міг опинитися в "Карпатах"?

– Так, ще коли був дитиною і грав за Володимир-Волинський. Розмови були з приводу інтересу "Карпат" та луцької "Волині", але конкретика виникла через кілька місяців і я став гравцем київського "Динамо".

– У "BRW-BIK" та "Динамо" ти виступав разом з Владиславом Дубінчаком. Тепер ви знову зустрілися в "Карпатах".

– Так, ми з ним подорожуємо по командах всієї України (сміється). Знаю Влада давно – з 13-ти років. Все почалося у "BRW-BIK", куди Дубінчак приїхав з Вінниччини. Потім життя так склалося, що нас обидвох запросили до столиці. Там ми виграли з "Динамо" ДЮФЛ, потім грали пліч-о-пліч у команді U-19. Згодом я вирушив у Грецію, а потім повернувся в Україну і зустрівся з Владиславом у "Арсеналі-Київ". Фактично "Карпати" стали четвертою командою, де ми виступатимемо разом.

– Колись ти жартома зізнавався, що твій шлях у футбол був певною мірою радикальним – у секцію ти втік безпосередньо зі школи.

– Так, мені було тоді 6 років. Хоч я народився у Ковелі, проте певний період часу провів у сусідньому Люблинці. Там я займався у ДЮСШ, а батьки жили у Ковелі. Коли відбувався набір у секцію, я замість уроків вирішив записатися на футбол. Потім, щоправда, дісталося трохи від мами.

– Твої батьки не мали жодного стосунку до спорту. Вони не заперечували проти твого вибору?

– Ні, оскільки я вирішив для себе, що гратиму у футбол. Звичайно, непросто було їхати з дому у 13-річному віці. Це важкий період, проте я любив футбол і мені вдалося пережити цей складний етап. Фактично протягом 9 років я їздив по 50 кілометрів до Володимира-Волинського і стільки ж у зворотному напрямі. Раз на три дні, інколи рідше, але постійно у дорозі.

– В кожного, мабуть, настає такий момент, коли руки опускаються і хочеться закинути певну справу. Ти щось схоже переживав, коли футбол у твоєму житті був під загрозою?

– У мене, скоріше, така загроза виникала в плані навчання. Я трохи бешкетував, коли вчився у школі-інтернаті. 11-річній дитині важко було зрозуміти, навіщо прокидатися о 5-й ранку, очищати плац від снігу, готувати їсти на весь клас. А ще наряди поза чергою за будь-які провини, наприклад, через лайливі слова. Я пройшов дуже жорстку і хорошу школу.

– Все це було у Володимир-Волинській спеціалізованій школі-інтернаті?

– Так, наряди, форма, погони... Я провів там кілька років, так склалося моє життя. Дисципліна – це чудово, але в дитинстві я хотів грати у футбол, а не прибирати плац (посміхається).

– Ще один непростий етап – переїзд у ПАОК. Тобі було лише 18, коли ти поїхав у Грецію.

– Мій переїзд у Салоніки вирішився за кілька днів. Спочатку було нестерпно важко. Мова, стиль життя, оточення – все абсолютно інше і нове. Тільки з часом я опанував грецьку мову. Репетитора у мене не було, але я чудово її розумів. Повноцінно мови не знав, втім багатьма словами та висловами володів та й з хлопцями швидко подружився.

– На той момент за ПАОК грали Євген Шахов та Лео Матос. Старші партнери підтримували тебе?

– Вони дуже допомогли мені. Коли я тренувався з першою командою, то Євген та Лео навіть телефони свої давали, вирішували побутові аспекти, постійно опікувалися мною. Також знайомили з містом, допомогли з адаптацією. Крім того, дали дуже багато цінних порад. До речі, недавно мене Женя Шахов привітав з переходом у "Карпати". Я також побажав йому успіхів у "Лечче".

– У складі молодіжної команди ти провів дуже успішний період, здобувши срібну, а потім і золоту медалі першості.

– Це був турнір U-20, де за регламентом могли виступати також кілька старших футболістів. Перший сезон виявився срібним для ПАОК – в нашій групі виступав дуже потужний "Олімпіакос", значна частина гравців якого вже роз’їхалася по Європі: у дортмундську "Боруссію", "Байєр" та "Шальке". До того ж я отримав травму відразу після того, як забив перший гол.

– Що трапилося?

– У мене надломилася кістка – довелося встановлювати залізну пластину. Грав із нею в нозі аж до того часу, поки не залишив Салоніки, коли все повноцінно загоїлося. В другому сезоні все було набагато краще – ми стали чемпіонами.

– За ПАОК ти доволі багато забивав. Можна зробити висновок, що був більше зорієнтований на атаку?

– Так, я навіть знаходився у переліку найкращих бомбардирів молодіжного турніру. Тренер перекваліфікував мене, оскільки традиційно я дію у середині поля. Він використовував мене у якості "десятки" або правого чи лівого вінгера.

– У спарингах за "Карпати" тренери відводять тобі роль якраз у глибині?

– Це моя класична і рідна позиція в центрі. Такі ж функції я виконував у молодіжній збірній України.

– Нещодавно "молодіжка" вперше за 10 років виграла Кубок Лобановського.

– Мені дуже подобається грати у команді Руслана Ротаня. У нас чудовий колектив і кваліфікований тренерський штаб. Дуже імпонує футбол, у який нас вчить грати Ротань: контроль м’яча, культура пасу, європейський стиль.

– На полі тебе легко ідентифікувати не лише за номером, стилем гри чи позицією. Зізнайся, коли відростив таку бороду?

– Це все сталося спонтанно – волосся на обличчі з’явилося у доволі юному віці, ще у 14-15 років. Просто з часом намагався окультурити бороду. Барбер-шопи? О, це мої улюблені заклади (посміхається).

– Твій переїзд до Львова дозволить твоїм батькам частіше бувати на твоїх матчах. Також зовсім скоро у тебе буде нагода познайомитися з вболівальниками "Карпат".

– Всього лише три з половиною години і батьки вже тут. У Греції вони бували нечасто, зате частенько навідувалися до Києва. Думаю, батькам сподобається у Львові. Крім того, у мене є кілька знайомих хлопців з карпатівського фан-сектору. Вони вже привітали мене з підписанням контракту з "Карпатами". Львів дихає і живе футболом. У нас цікавий початок сезону з "Динамо" і "Шахтарем". Сподіваюся, що на стадіон прийде багато вболівальників, а ми зробимо все можливе, щоб їх порадувати.