Арні Вільх’яльмссон: "Знав, що в Україні йде війна – але вона далеко від Одеси і тих міст, де грається чемпіонат"
^

Арні Вільх’яльмссон: "Знав, що в Україні йде війна – але вона далеко від Одеси і тих міст, де грається чемпіонат"

494
Арні Вільх’яльмссон: "Знав, що в Україні йде війна – але вона далеко від Одеси і тих міст, де грається чемпіонат"
Официальный сайт "Черноморца"

Нападник "Чорноморця" Арні Вільх’яльмссон розповів, як пройшов шлях від привезеного пенальті в свої ворота до яскравої бомбардирської серії.

– Арні, ти завіз в Україну традиції святкування голів, започатковані ще твоїми земляками із клубу "Ст’ярнан". Поясни, будь ласка, що ж ти так наполегливо "поїдаєш", коли відзначаєш взяття воріт?

– Якщо чесно, я навіть не задумуюся про це. Коли святкую гол, вдаючи, що їм великою ложкою, я маю на увазі, що я спраглий до гри, голодний до голів, а також хочу більшого. Це просто я, який доїдає свою мисочку й хоче більше, тому що голодний!

Просто ми в Ісландії маємо багато креативних людей, хто не боїться пробувати щось нове. От вони й постачають суспільство гарними ідеями, і це не тільки історія про святкування голів:) Звичайно, коли "Ст’ярнан" так прославився на весь світ своїми шоу після голів, ми, ісландські футболісти, взяли це на своє озброєння.

– Останні матчі пригадуєш із задоволенням?

– Можемо й хочемо більшого. Так, це був класний матч з "Арсеналом", але ж рахунок – 3:3, і ми все ще відстаємо на три очка від них. У матчах, які залишилися, ми повинні дуже постаратися. Я намагаюся допомагати команді – так було від перших хвилин, які тренер мені довірив на полі, і так буде до останніх хвилин сезону.

– Місія – залишитися в УПЛ – можлива чи неможлива? Адже від дев’ятого місця, яке убезпечує від "стиків", ви за шість очок. Що дуже навіть пристойний розрив, як для останніх чотирьох турів…

– Треба просто думати про свою гру й вигравати свої останні матчі. Ми докладемо всіх зусиль для цього. Люди в команді зібралися професіональні. Чому ні? Нам це під силу!

– Ваш початок – пенальті, зароблений в ворота своєї команди в програному матчі. Ваше сьогодення – яскрава результативна серія. Що надихнуло на таке переродження?

– Так, це був абсолютно провальний старт. Матч проти "Шахтаря" згадую з прикрістю. Це велика команда, знаю, як важливо було добре зіграти проти них і у нас багато що виходило. Довго потім не знаходив собі місця, переживав. Аналізував, чому так сталося. Можливо, зіграв свою роль тривалий переїзд – я не спав практично цілу добу, поки долетів, поки влаштувався в готель. Тож дебют вийшов не таким, як я сподівався, але я працював, щоб більше такого не повторилося.

Що допомогло? Я краще познайомився з одноклубниками, почав розуміти той футбол, у який грає "Чорноморець". Тож вирішив, що після матчу з "Шахтарем" почну все ніби спочатку. Радий, що люди побачили, що Арні може більше! Зараз, здається, я почав приносити користь команді, просто треба було трішки часу.

– Відмотаємо назад, на час останніх годин "зимового вікна". Твої думки, коли почув про варіанти із "Чорноморцем"?

– Моя мрія – грати в якнайсильнішій лізі за команду, яка має амбітні завдання. УПЛ – чудовий варіант. Тим більше, я чув багато хорошого про "Чорноморець". Знаю, що раніше команда грала в єврокубках. Що звідси виходили досить відомі, навіть знамениті гравці. Тож я сприйняв можливість пограти в такій команді з радістю.

– Ти став одним із останніх трансферів під час перерви в українській Прем’єр-Лізі. Як розгорталися події?

– О, це було божевілля! Мені подзвонили о 19:30 за два дні перед закриттям трансферного вікна. У мене було всього біля 5 годин, щоб встигнути на літак із Польщі в Одесу. Треба було швидко приймати рішення. Тож перехід стався дуже швидко.

"Двічі забивав команді Дитятьєва, уважно слухав поради Путівцева"

– Останні три матчі переконали, що ти цілком Оk. Що заважало так само бомбардувати за "Термаліку" в чемпіонаті Польщі?

– Ох, гарне питання… Це не моє рішення було – не грати в основі, покинути команду. Починав-то я добре, у чемпіонаті та кубку забив 4 м’ячі, в тому числі – дубль у кубку в ворота "Краковії" з Екстракляси (за яку грає український захисник Олексій Дитятьєв, – прим.). Ми виграли тоді 2:0, але після двох голів я знову опинився в запасі…

Але я Польщу пригадую без неповаги, і тренерів, і одноклубників. Інколи буває, що ти стараєшся, але не пробиваєшся в команді. Значить, треба працювати більше – пробувати себе деінде. А час все розставить по своїх місцях. Все, що відбувається – на краще. Інакше я б не опинився у "Чорноморці".

– Твоїм одноклубником по Нечеці був український захисник Артем Путівцев, який чимало пограв у нашій Прем’єр-Лізі та навіть викликався у національну збірну. Що він сказав тобі перед твоїм від’їздом в Україну?

– Так, Арчік дуже допоміг! Все, що він говорив, мені допомогло тут, в Україні! Ми з ним товаришували в "Термаліці". У роздягальні мали тумбочки по сусідству. Він класний захисник, для мене, як для форварда, було корисно працювати з ним в одній команді.

– Послухай, у нас не найкращі часи: війна на Сході, криза в політиці та економіці. Якщо ти останні 5-6 років стежив за новинами, приїхати сюди було не найбільш очевидним рішенням. Чому ризикнув?

– Думаю, я зважено підійшов до цього рішення, хоч і приймав його дуже швидко. Багато читав про Україну, про "Чорноморець". Порадився з дружиною. Знав, що йде війна – але вона далеко від Одеси і тих міст, де грається чемпіонат, тож нам не доводилося за це хвилюватися. Не скажу, що боявся сюди їхати – але все зважив, багато читав, багато питань задавав Артему. Він говорив, що в Україні загалом хороший футбол – і я в цьому переконуюся, тому що грати тут цікаво. А саме це для мене найголовніше, адже я роблю кар’єру в футболі.

– У нас в Україні великі стадіони, але не така велика глядацька аудиторія. Ти красунчик, що заводиш публіку своїми оригінальними святкуваннями. А як "завести" себе, щоб зіграти за умови "тихого" стадіону та порожніх сидінь?

– Ну так, будь-який футболіст мріє виходити на стадіон, який кипить, де багато фанів. Я-то виходжу, роблю свою справу, але, звісно, вважаю, що команда має бути більш підтримуваною.

Я вважаю, "Чорноморець" заслуговує на підтримку. Прекрасне велике місто, ком’юніті навколо клубу з великою історією. Наша справа – грати так, щоб фани повернулися на трибуни й нам було кого радувати.

– Ти в оренді в "Чорноморці" – це для тебе мимолітна історія чи не проти тут залишитися?

– Скажу чесно – я не знаю. Мені подобається в Україні. Я спершу не знав, чого чекати, але те, що побачив, скоріше, порадувало. Але я – професіональний футболіст. Моя робота передбачає таку можливість, що після фінального свистка останнього матчу я можу потиснути руки цим людям і назавжди поїхати звідси. А може бути й таке, що я ще довго гратиму в Україні й буду тут щасливим. Саме тому я постійно говорю: є певна кількість матчів, на яку ми домовилися з "Чорноморцем", і я буду працювати з усіх сил, щоб допомогти команді вигравати й вирішити її завдання. Хочу, щоб ця команда обов’язково лишилася в УПЛ.

– А що написано в контракті Арні з "Термалікою"?

– Ще два роки дії угоди. Але далі треба буде сідати й говорити: як буде далі, де я буду далі. Це вже залежить не тільки від мене, а те, що мені потрібно робити, я буду робити з усією відповідальністю.

– Україна футбольна ділиться на два великих шматки й багато-багато маленьких. Отже, якби тобі довелося вибирати між "Динамо" і "Шахтарем", який був би твій вибір?

– О, це важке питання! І дуже важкий вибір! Як на мене, то якщо у тебе є шанс зіграти за такі клуби, спробувати себе в єврокубках, це абсолютна мрія! Я теж мрію вийти в Лізі чемпіонів та Лізі Європи, почути своє прізвище на великому стадіоні та забивати там.

Якщо ж ви запитуєте про двох українських грандів, то мені важко визначитися. Проти "Шахтаря" я грав, проти "Динамо" ще, на жаль, ні. Як людина з-за кордону, я був би щасливий, якби у мене був такий вибір. От тоді сів би й думав, а вибір би зробив на користь команди, яка грає в кращий футбол і справді мною цікавиться. Так, як це було з "Чорноморцем", який повірив у мене й дав можливість себе проявити.

"Працював на рибній фабриці, але мріяв лише про футбол"

– Є одна людина, яка повинна в Ісландії особливо пильно стежити за УПЛ. Маю на увазі головного тренера збірної Ісландії – Еріка Хамрена. Є шанси, що ти вперше з 2017 року зіграєш за свою національну команду?

– Мрію про це! І сподіваюся, що стежать за мною – у нас не так багато гравців грає в Україні:), а це дев’ятий чемпіонат у Європі, що дуже немало. Але насправді у нас багато легіонерів у провідних чемпіонатах – АПЛ, Бундесліга, навіть Серія А. Попереду серйозна конкуренція. Мені лишається працювати, побільше грати й забивати в клубі, а там, можливо, й буде ще один шанс зіграти за збірну. Якщо Хамрін покличе – я буде на 100% готовий.

– Твоя країна обігрувала Англію двічі – в історичній "трісковій війні" та Євро-2016. Пригадуєш ваші емоції після перемоги рідної збірної над родоначальниками футболу?

– Так, це було національне свято! І перемога нашого духу – неймовірна казка про те, як маленька збірна, вірячи в себе, зробила маленьке футбольне диво. Може, це звучить якось чудернацько, але це правда – ми, ісландці, віримо, що можемо виграти в будь-якій справі, за яку беремося, і обов’язково зробимо для цього все можливе.

– Поясни, будь ласка, такий феномен. Ісландія – країна з населенням як у середньостатистичного обласного центру України. А от легіонерів у провідних чемпіонатах у вас навіть побільше, ніж у нас із +/– 45 мільйонами жителів. Вас що, в дитсадку вчать, що ви будете грати за кордоном?:)

– Ну, от якщо ми про мене говорити, то я справді готувався до того, щоб грати за кордоном. Футбол в Ісландії не настільки потужний, щоб зростати професіонально вдома. Я знав, що, хоч і важко грати на професіональному рівні, мені доведеться їхати з моєї невеликої країни й тяжко працювати, щоб пробитися в футболі.

Що нам допомагає? Стараємося розвиватися, вчити іноземні мови, ну, і, звичайно, вмикаємо наш особливий ісландський характер – у нас є віра, що ми можемо зробити будь-яку справу, за яку беремося.

– А як ти потрапив у футбол?

– З дитинства полюбив цю гру – і вже відтоді знав, чого я хочу й що для цього треба робити. Я із такої типової родини середнього класу, мій батько займався футболом в юності. Він любить казати, що був найкращим футболістом Ісландії, але закінчив грати всього в 15 років:) На жаль, я його в грі не бачив, але багато дізнався від нього про футбол. Далі тато зайнявся будівництвом доріг, у нього дуже хороша робота, але зберіг у серці любов та повагу до цієї гри.

Я займався футболом у себе вдома, а з 16 років трішки підробляв на рибній фабриці, коли був вільний від навчання та тренувань. По кілька годин на день, або вранці, або після обіду. Батьки не заперечували проти футболу, але хотіли, щоб я закінчив школу – і, напевно, я їх трішки засмутив, коли замість вищої освіти обрав кар’єру спортсмена.

Коли мене взяли в мій рідний клуб – "Брейдаблік", я був на сьомому небі від щастя! Мені було 16, а я грав і забивав за них! Ясно, що ні про що, крім футболу, не думав. Але чи думав, що стану професіоналом і буду грати, скажімо, в Україні? Напевно, так. У нас маленька країна, тут не так багато шансів пробитися. Тому я працював над собою й розглядав варіанти.

"В дитинстві сказав батькам: "Стану футболістом і поїду в країни, де краща погода"

– Географія та мови народів не позбавлені іронії. Гренландія ("зелена країна") схожа 3/4 року на льодник, а Ісландія ("льодяна країна"), виявляється, досить зелена й не позбавлена сонячних днів…

– Ну, насправді, буває така радісна пора року, коли так. Але, скажу вам чесно, я батькам своїм говорив, коли був маленьким – "почну грати, поїду в країни з кращою погодою"…

– …і поїхав у Швецію та Норвегію, ха!

– Зате українська погода мені в радість. З кожним днем все красивіше, все тепліше, все сонячніше. Плюс ніжне, лагідне море. Плюс красива архітектура.

– Тепер можна батькам слати фото й казати: "Я ж казав"!

– Безперечно, тим більше, фотографії з Одеси будуть просто прекрасні.

– Ти став легіонером у 19-20 років. У нас у такому віці гравці ще бігають в молодіжній першості, вважається, що вони ще зовсім юні…

– Нова культура та мова – це були найголовніші мої випробування. Я нічого не знав про це. У плані футболу все легше, ти чітко знаєш, що треба робити і як це робити. Перші місяці було важко жити самому, готувати собі їжу та дбати про себе. Дуже сумував за друзями й родиною, але я знав, по що їхав у Норвегію та Швецію. Якщо ти професіональний футболіст, тобі доведеться важко працювати й пережити важкі часи, поки виростеш. Добре, що все це проходить дуже швидко і з кожною новою країною ти вже знаєш, за що треба братися, щоб пошвидше адаптуватися. І в кінці сам собі не віриш, як нормально тобі ведеться у цій країні, як спілкуєшся з одноклубниками – як місцевими, так і зі всього світу. Кожен свій клуб пригадую з радістю. Те, що спершу давалося важко, потім стає просто приємним спогадом.

"Дуже ціную друзів по "Чорноморцю", які можуть говорити англійською"

– В Ісландії грало всього лише кілька українців – як чоловіків, так і жінок. Один із них, киянин Денис Ситник, став 2-разовим бронзовим призером чемпіонату Ісландії та грав у матчі за кубок вашої країни. Пам’ятаєш Дена?

– О, так! Пригадую, як він грав у нас! У нас є легіонери в чемпіонаті, хоч їх і не так багато, як у деяких інших лігах світу, але українців більше я не зустрічав. До речі, мені доводилося проти нього грати, наскільки пригадую. Я тоді був зовсім юним гравцем, тільки опинився у першій команді "Брейдабліка". А він за ÍBV "Вестманнаейя" класно грав, і сам клуб мав у ті роки гарні результати. Привіт йому! Hæ!

– Ти дуже добре говориш англійською, чого не скажеш, на жаль, про більшість із нас, українців. А в "Чорноморці" маєш із ким словом перекинутися?

– У нас чудова команда. Мене тепло прийняли, гарно зустріли. Українці – хороші, приємні люди. Так, звичайно, прикро, що небагато хто спілкується українською, але ми знаходимо спільну мову. Щось на мигах одне одному пояснимо, а що не зрозуміємо – над тим посміємося.

Хто англійською в команді говорить? Є такі хлопці, насправді. От, наприклад, Васілій Павлов. Руслан Бабенко. Сергій Литовченко – наш голкіпер. Спасибі їм, вони мені допомагають під час тренувань, в побуті. Дуже приємно, що є такі пацани в нашій команді!

– Ісландцю важко в слов’янських країнах? Що важкого в житті в Польщі та Україні?

– Скажу так, що все залежить, як ти дивишся на життя. Чесно кажучи, так – є багато відмінностей від життя в Ісландії та ваших країнах. Важка мова – і її треба вчити пошвидше, тому що англійською небагато хто говорить. Кухня відрізняється. Життєвий стиль також. Але я не хотів би на цьому зосереджуватися. Я – легіонер, приїхав грати сюди в футбол. Тож маю адаптуватися до цих місць так швидко, як це можливо. Мені пощастило, що поруч моя дружина Астрос Траустадоттір і ми разом допомагаємо одне одному відчувати себе як вдома, навіть якщо приїхали сюди ненадовго.

– Що ти любиш, окрім футболу? Говоримо в вихідний після туру. Як розслабляєшся?

– Передовсім, спорт – ми в Ісландії з задоволенням граємо в різні ігри (футбол, гандбол і так далі). Люблю зустрічатися з друзями й відпочивати. Коли відкриваю для себе нову країну, мені дуже цікаво побувати в місті, подивитися, як живуть люди, які тут є цікаві місця. Ми з дружиною любимо прогулятися по Аркадії.

Біля будинку, де я живу в Одесі, є тренувальний зал – оце для мене просто супер! Чимало часу там проводжу, як тільки прокидаюся – йду порозминатися для відновлення. Щоправда, як мені здалося, в Україні не так багато людей займаються спортом ось так – суто для себе. На відміну від Скандинавії, де мені доводилося пограти.

Але зараз я зосереджений на своїй грі та на завданнях команди.

Оцените
Поделитесь
Источник:

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме