Бонус 10 000 грн Сьогодні своє шістдесятиріччя відмічає колишній нападник та тренер "Десни" Володимир Жилін.
Від "Динамо" до "Динамо"
– Свою кар’єру у командах майстрів Ви починали у київському СКА. Це була служба в армії? Й як, взагалі, потрапили у команду?..
– Це трохи невірно. Я починав займатися футболом у СДЮСШОР "Динамо" (Київ). Там попрацював під керівництвом Анатолія Бишовця, Федора Медвідя, Михайла Комана… Й у випускний рік ми зайняли 2 місце у першості СРСР серед юнаків. Свою ж трудову діяльність я починав у дублі київського "Динамо". Перша запис у трудовій: "облрада "Динамо" (Київ), інструктор по спорту". Ще учнем 10 класу я вже отримував ставку стажера – 60 рублів. Це були божевільні гроші. Але було ще гірше… Нам давали талони на харчування на 5 рублів на день. Я був такий гарненький 17-річний хлопець. Прийшов до їдальні, стою з купою талонів, на 150 рублів, й кажу одній 35-річній жіночці, продавчині: "Можна поміняти на гроші?". Вона бере, відрахувала, віддає мені 150 рублів та каже: "Блакитноокий, ходити будеш тільки до мене". Вона мені змінювала за курсом 1 до 1-го, у той час як інші хлопці при обміні втрачали рублів 20-30 – продавчині забирали свій відсоток… Перший матч за дубль я провів проти "Крильєв Совєтів". Але потім, вже восени, Лобановський викликав й каже: "Володя, ти нам не підходиш, трохи не вистачає швидкості. Але ми тебе не викидаємо. Завтра об 11-ої ти їдеш у СКА на тренування". Так я опинився у СКА.
Читайте также: Где и как ходят на футбол: киевская оттепельУ своєму житті я припустився однієї помилки. Зараз розповідаю хлопцям: "Коли розмовляєте, думайте про що кажете". Коли грав за дубль "Динамо", мене викликали у збірну УРСР. Ми грали проти дубля московського "Динамо", я зіграв дуже добре, й Віктор Царьов, який працював тренером московського "Динамо", викликав до себе: "Володя, хочу запросити тебе у "Динамо", будеш боротися за місце в основному складі з Александром Маховиковим, а там вже як вийде… Все буде залежати від тебе. Але я тебе бачу в основному складі". Але в мене не було розуму… Я з пафосом відповів: "Я граю у київському "Динамо"!". Й все… а через півроку мене відрахували з київського "Динамо"…
Скажи я тоді м’якіше… Скажи я тоді Лобановському, що Царьов запрошував мене не просто у дубль, а в основу… Тоді мене би або відпустили у Москву, або, по-менш, ставлення до мене у Києві стало б зовсім іншим, адже мене вже запрошують у московське "Динамо"… Але москвичам я відмовив, а у київському керівництві про цю відмову ніхто навіть не дізнався…
– З 1978 по 1984 роки Ви сім сезонів грали за черкаський "Дніпро". Чим ці роки запам’яталися?
– Це були, напевно, кращі футбольні роки. Черкаси – чудове місто, центр України. Після СКА мене віддали у "Дніпро". Був гарний період, гарні футболісти, які дали мені гарну школу, хоча до цього й у дублі "Динамо", й у СКА теж пограв з зовсім не простими футболістами…
Читайте также: "Десна" прийме "Динамо" у Чернігові– У 1985 році Ви перейшли у "Динамо" Ірпінь. У той час команда належала до МВС. Ви були міліціонером, яке у Вас було звання?
– Ні, я просто працював. У трудовій було записано: "Рада "Динамо" Київської області". Грав я у "Динамо" лише рік, зовсім мало. У Черкасах я одружився, але квартиру, з незрозумілих причин, мені не давали. Я образився, поїхав додому, до Києва, звідки мене запросили в Ірпінь. Хотів там отримати квартиру, але тут помер Костянтин Черненко (у той час – ГенСек СРСР, – прим.), змінилася влада, й квартиру, яку мені вже показали, яка мене влаштовувала, мені так й не надали. У той же період Михайло Іванович Фоменко приїхав до мене, додому й каже: "Я чув у тебе проблеми з квартирою, не дають". Я відповідаю: "Так". Михайло Іванович відповідає: "Не турбуйся, я тебе гарно пам’ятаю, про те, хто ти такий. Я не буду казати пишномовних слів, але ти своєю кар’єрою у футболі вже заробив на квартиру. Футбол тобі має дати квартиру. Тому я тобі пропоную поїхати у Чернігів, грати за "Десну". Я обіцяю квартиру". Так я й переїхав до Чернігова.
– Дотрималися слова, квартиру Вам надали?
– Михайло Іванович – дуже порядна людина. Першого у Чернігів він запросив мене, другого – Миколу Литвина, третього – Володю Причиненка, й четвертого – Ковальова. Й квартири давав суворо за цією чергою. Хоча Юра Ковальов був старшим, пограв й за "Динамо" (Київ), й за "Торпедо" (Москва), й, за масштабом особистості, мав отримувати квартиру першим. Але Фоменко казав: "Жила погодився першим, тож й отримає першим. Але, після отримання квартири маєш відіграти у "Десні" три роки". У той час не було контрактів, й були такі футболісти, яки отримували ордер на квартиру й їхали у наступне місто, де знову отримували квартиру, й таким чином заробляли на життя…
Читайте также: Вадим Евтушенко: "Первый весенний тур УПЛ покажет, на что сейчас способны лидеры - "Динамо" и "Шахтер"Але після року у "Десні" Фоменка запросили у Кривий Ріг. Тож після цього я міг з легкою совістю розгортатися й йти з "Десни". Але й відіграв ще рік, а після… У "Десну" прийшов Анатолій Молотай, який мене, ще хлопчиком, взяв у СДЮСШОР. У школі я був у його групі найбільш талановитим учнем. Але у Чернігові, з незрозумілих причин, ми з ним не спрацювалися. У грошовому плані. Тому я поїхав у Житомир.
Робота у Вищий лізі
– У підсумку у "Десні" Ви провели 2 сезони: 80 матчів, 19 голів. Який найбільш пам’ятний?
– Найбільш запам’яталися 2 м’ячі. На стадіоні Гагаріна ми зіграли 3-3 з тернопільською "Нивою" (9 липня 1987 року, – прим.). Я – шульга. Й з лівої мені вдався потужний постріл з 30 метрів: воротар летить, м’яч потрапляє у хрестовину, рикошетить у спину голкіпера й залітає у ворота…
Другий м’яч у грі з "Авангардом" (Рівно). У той час за клуб з Рівного грав захисник Коля Тимофеєв, з яким ми разом грали ще на "Шкіряний м’яч". Він гарно знав мене, а я – його. Й тут питання було у тому хто кого перемудрить. У "Десні", не за власним бажанням, я грав центрфорварда (взагалі, моя улюблена позиція – лівий півзахисник). Й ось, йде винос від воріт. Коля знав, що я – боєць й завжди йду у стик. А я знав, що він розумний. М’яч летить, він показує, що йде у боротьбу, але я розумію, що реально Коля боротися не буде, й поступиться мені м’ячем. Тому я беру й просто пропускаю снаряд. М’яч перелітає через нас обох, опускається десь у 10 метрах від центру поля. Й я б’ю злету. Воротар трохи вийшов з воріт. Й м’яч залітає йому за комірець.
Читайте также: Премьер-лига. Сборная осенней части сезона-2018/19 по версии FootBoom.com– Після "Десни" у Вас був сезон за житомирський "Спартак", після чого, у 29 років, Ви закінчили кар’єру у командах майстрів. Чому так рано?
– Я сам не розумію. Якось так склалося. Мене ніхто не брав й я поїхав грати за колективи фізкультури. Був у Жидачіві, де була зарплата у 600 рублів – дуже гарна для СРСР. Потім два роки грав за Карлівку Полтавської області…
– З 1992 по 1995 роки Ви грали за чернігівський "Текстильник"…
– Ні, я майже не грав за "Текстильник", я був граючим тренером. Але все було трохи не так. Ми базувалися на стадіоні "Текстильник", біля КСК. Там же, під керівництвом Михайла Ющенка, тренувалася жіноча команда "Легенда", що грала у Вищій лізі чемпіонату СРСР. Ми працювали поруч. Михайло Федорович побачив мене: "Так, в тебе зараз роботи небагато, давай до мене помічником". Так я прийшов у "Легенду". Це був дуже цікавий період. З дівчатами мені сподобалося працювати. Я взявся за них дуже серйозно, зміг "запалити" їх ідеєю (це я вмію): "Давайте працювати, адже для того, щоб гарно грати у футбол треба працювати 25 години на добу. Давайте працювати й станемо чемпіонками СРСР". Вони сміялися, але працювали. У той час у зоні 1 чемпіонату СРСР було 12 команд. Перед другим колом у нас було 5 очок, й ми йшли на 10 місці. Але, в тому числі з моєю допомогою, вдалося "завести" дівчат. У другому колі ми виграли 5 матчів, 6 нічиїх та 2 поразки. Якщо брати друге коло, то ми його закінчили на 1 місці, а всього у чемпіонаті – на 6 місці у групі. У дівчат загорілися очі, вони повірили, що ми можемо бути чемпіонками СРСР. Але… це був 1991 рік, Радянський Союз розпався. А у жіночому чемпіонаті України було працювати вже не цікаво…
Читайте также: УПЛ: зимние сборы-2019 - с кем и сколько играли, кто забивалЙ я зосередився на роботі з "Текстильником". Й тут варто подякувати директору КСК Віктору Попову, завдяки якому у нас було чудове матеріальне становище. Ми непогано заробляли: гравці отримували по 300 $. Деякі гравці "Текстильника" тих часів купили собі за час гри квартири… У "Текстильнику" в мене були божевільні умови: й харчування, й база, й преміальні, й збори… Й гарні стосунки з Поповим. Але у той же час мене двічі запрошували у "Десну"…
– Та все ж погодилися на пропозицію "Десни" й працювали у тренерському штабі Юхима Школьникова…
– Так. Мене запросив Попов й каже: "Що ж це таке, мені люди телефонують, запитують: "Що ж в тебе за клондайк, що людина навіть у "Десну" йти не хоче?.." Третій раз вже можуть й не запросити". Я подумав й рішив йти, прийшов працювати спочатку у тренерський штаб Андрій Процька. З 1995 до 1999 роки я був у команді.
Зі Школьниковим у нас були свої стосунки. Коли я грав за "Динамо" (Ірпінь) ми проводили матч у Винниці ("Ниву" у той час як раз очолював Школьников): повний стадіон, відкриття, на трибунах усе керівництво, а я забиваю 2 м’ячі й "Динамо" виграє… Потім Школьников мені казав: "Жила, я б тебе тоді вбив. А зараз я не розумію як ти в мене взагалі працюєш. Я повинен був, як тільки прийшов, дати тобі аркуш паперу й все… Я досі не розумію як ти у мене працюєш". Я відповідаю: "Григорович, так що, мені писати заяву?.." Він каже: "Та ні, вже запізно… Треба було, щоб відразу писав заяву". У підсумку він мене не вигнав, а довірив роботу з командою.
Читайте также: Таблица трансферов УПЛ. Зима-2019– Що конкретно Вам, як тренеру, дали 5 років у тренерському штабі "Десни"?
– Дуже багато. Андрій Процько – дуже грамотний спеціаліст, у якого я багато чого взяв. Ми працювали за новою методикою: у міжсезоння футболісти у нас ледь-ледь ходили, але, у підсумку, в них була така фізична підготовка, що вже під час чемпіонату, іноді, вони просто заганяли іншу команду в їх ворота… Й у Процька, у, особливо у Школьникова, я багато чому навчився. Потім навіть шкодував, що спочатку у моїй кар’єрі були "Легенда" й "Текстильник", а лише потім "Десна"… З тим багажем, який я отримав у "Десні", у "Легенді" було б простіше.
Ювілей
– Незабаром у Вас ювілей – 60 років. З чим до нього підходите та які плани на майбутнє?
– Підходжу дуже погано. 10 років я без роботи у футболі. 10 років тому мені зробили операцію, вставили протез у тазостегновий суглоб, після цього я 8 місяців відновлювався, за цей час звільнився з чернігівської "Легенди" (сам написав заяву на звільнення, адже це нечесно, коли ти 8 місяців на лікарняному, за тебе працює інша людина, а потім ти повертаєшся й місце мають звільнити), але так й не зміг знайти роботу. Хоча працювати тренером можу хоч зараз…
Люблю риболовлю й збір грибів. Ходив у ліс, на річку й потім продавав це на ринку. В мене доросла донька. Три роки тому подарувала мені онучку. На неї в мене великі плани. Хочу зробити з онучки футболістку. Але донька проти… Тільки онучка мене й підтримує.
– У цю суботу "Десна" грає з Вашою першою командою – київським "Динамо". Думаєте реально для "Десни" у цьому матчі відібрати очки в одного з грандів українського футболу?
– Мені дуже подобається гра нашої "Десни". Вони виглядають дуже гідно. Можна побачити роботу тренера. Команда нікого не боїться, ноги у футболістів не трусяться. Й це дуже класно. Але й "Динамо" у матчах з "Олімпіакосом" мені дуже сподобалося…
Я закликаю всіх вболівальників прийти на стадіон, та у матчі проти "Динамо" підтримати чернігівців. Гра має бути дуже цікавою. Мені б дуже хотілося б, щоб був бій. Так, й "Динамо", й "Десна" – мої рідні команди. Але я бажаю "Десні" переграти "Динамо".
