Бонус 10 000 грн Капітан донецького «Олімпіка» розповів про свої перші кроки у професійному футболі, малу відвідуваність чемпіонату України, а також про фінансову ситуацію в донецькому клубі.
- Розкажіть про своє дитинство.
- Ріс я у звичайній сім'ї. Батьки мене не віддавали нікуди у ніякі гуртки. Футбол це була суто моя ініціатива. Грали у дворі. Потім хлопці розділилися на дві групи. Одні пішли на бокс, інші — на футбол.
- Ім'я першого вашого тренера?
- Першим моїм тренером був Юрій Йосипович Фомін. Він тренував Сергія Реброва. Заслужений тренер України. На жаль, зараз в живих його вже немає. Я брав приклад з Реброва. Він був чудовим прикладом, як можна із невеликого міста пробитися до великого футболу і таких результатів. Дивився всі матчі “Динамо” і хотів взяти цей приклад.
- В дитинстві, який клуб підтримували?
- Спочатку, я звичайно погано пам'ятаю, але пам'ятаю. В Москві “Спартак” і “Динамо” грали Кубок Співтовариства. Признаюсь чесно, тоді я підтримував “Спартак”. Але якось з батьком ми дивились гру цього турніру і він мені також задав питання: за кого ти вболіваєш? Я відповів йому, що за “Спартак”, а він мені каже: чому саме ця команда? От “Динамо” клуб із України — наша команда. Тоді я якось усвідомив і почав вболівати за “Динамо”. Вони виграли, не пам'ятаю з яким рахунком, але у фіналі вони перемогли і отримали золоті медалі.
- Слідкуєте за європейськими чемпіонатами?
- Раніше так. Я слідкував. Мені подобалася Серія А і гра “Мілану” тоді грав Роберто Баджо. Зараз як такого то немає, але найбільше напевно Англія подобається. Там кожен тур непередбачуваний. Є цікаві дербі. Команди аутсайдери можуть відібрати очки у лідерів. Цим мені і цікавий цей чемпіонат, також він подобається і своїм стилем футболу.
- Ви з “Олімпіком” пройшли шлях Першої ліги. Розкажіть особливості цього турніру і чим той чемпіонат відрізняється від елітного дивізіону України?
- Коли ми грали у Першій лізі вона виділялася на фоні УПЛ, тому що чемпіонат України був рівнем вищий. Грали 4-5 команд на достатньо високому рівні. Зараз, як всі говорять, і я так думаю, УПЛ впала рівнем. А відрізнялась Перша ліга швидкостями, прийняттям рішення, а саме прийняття правильного рішення. Рівнем футболу, це безумовно. У Першій лізі лиш деякі команди старалися показувати комбінаційну гру, а не вибивати м'яч аби куди. Тоді різниця точно була у класі, зараз я цього сказати не можу. Як показує Кубок України команди із Першої ліги вибивають команд із Прем'єр ліги, тож тут потрібно ще розібратися.
- Дуже мало людей на трибунах... Що повинні зробити футболісти, керівництво клубів, аби повернутися глядача на стадіон?
- Потрібно залучати людей через спеціальні заходи. Зараз цього дуже мало. Якщо згадати раніше ще коли я грав у “Чорноморці”, то протягом пів року ми могли два рази зустрітися із вболівальниками. Була автограф-сесія, роздача клубної атрибутики. Людям це було цікаво. Вони бачили спілкування із футболістами не тільки на футбольному полі, а і за межами його. Могли просто так поговорити. Думаю це не було б зайвим і так можна запросити вболівальників на стадіон. Важко сказати що ще. Ті команди, що грають домашні матчі ніби показують хороший футбол, але людей все рівно мало. Якщо брати конкретно “Олімпік”, то у Сумах доволі багато людей приходить подивитися на футбол і ми стараємося їх радувати хорошою грою та позитивними результатами. Після матчів часто спілкуємося і вони задаються питанням: як нам підтримка і звичайно відповідь позитивна. Завжди приємно грати при такій атмосфері.
- Багато років своєї кар'єри ви провели в “Чорноморці”. Що запам'яталося, чого корисного взяли звідти?
- Дуже багато хороших моментів. Звичайно були і не сильно хороші миті, але їх було мало. Були різні часи. Це команда, якій я буду вдячний все життя. Саме “Чорноморець” дав мені дорогу у великий футбол. Дякую тренеру, що повірив у мене, коли я ще будучи молодим. В Прем'єр лізі запам'яталися відчуття, які не передати. Нагородження, підтримка вболівальників. В Одесі дуже класно підтримують. Таких фанатів я не бачив ніде. Можливо вони і є, але я знаю їх, а вони мене. Підтримка була у будь-який час. Перемога чи виграш — без різниці. Це завжди відчувалося.
- Зараз майже кожен клуб України має фінансові проблеми, а у вас навіть преміальні виплачуються. Це дійсно так?
- Так. Буквально два-три дні і ми все отримуємо. Президент клубу все роби чесно. Він нам не обіцяє якихось величезних зарплат, але обіцяє, що сто відсотків буде виплачувати. За це йому велике дякую.
- До недавнього часу Владислав Гельзін (президент “Олімпіка” ) грав у футбол разом із вами. Як взагалі було почувати себе на полі із власником клубу?
- Нормально гралося. Всі були раді та задоволені коли він приходив на ігри. Це показують результати, які він досягнув. Він забивав голи в Прем'єр лізі та Кубку України і це його заслуги. Коли він вирішив закінчити із цим, це, чесно кажу, мене здивувало. Я знаю його і він хотів як можна довше грати. Він хотів зіграти на нашому стадіоні в рамках елітного дивізіону чемпіонату України. Це була його мрія. Надіюся, якщо ми повернемось він обов'язково зіграє.
- Свого часу вас викликали до молодіжної збірної України. Які спогади залишилися після цих ігор?
- Залишились тільки позитивні емоції. Зіграли товариський матч проти Сирії у Борисполі на стадіоні виграли 1:0. Другий матч грали відбір проти збірної Греції в Афінах також виграли - 1:0. Тож дві гри - дві перемоги і тільки позитивні емоції. Тоді був молодим і якихось конкретних цілей не було. Тільки футбол, футбол і все.
- Вашу футболку виклали на аукціон, займаєтеся благодійністю?
- Звичайно, якщо люди звертаються, я стараюсь відгукнутися на їхні прохання. Для мене це не складно. Якщо я комусь чимось допоможу, то буду тільки радий.
