Бонус 10 000 грн Давня футбольна мрія Петра Димінського, щоб у клубі грали власні вихованці, дала змогу вболівальникам «зелено-білих» дізнатись, зокрема, прізвище Максима Грися. Юний, талановитий та неймовірно перспективний. Сьогодні йому 20, а хлопець вже виступає у вищій футбольній лізі України та продовжує прогресувати.
«ЛЕГКО КРИТИКУВАТИ, СИДЯЧИ ВДОМА НА ДИВАНІ»
– Кар’єра футболіста складна та непередбачувана, може продовжуватись до 40 років або ж закінчитись, так і не давши досягти бажаного успіху. Ніколи не задумувався над тим, ким би ти хотів стати, якби не обрав шлях футболіста?
– Якщо чесно, то ніколи не думав про це. Із самого дитинства все своє життя присвятив футболу. Планую продовжувати в тому ж руслі й надалі розвиватись та вдосконалюватись.
– Розумію, що вільного часу у футболістів не так багато через постійні тренування та матчі. Та все ж, якщо випадає кілька вихідних, то чим, як правило, полюбляєш займатися у вільний час?
– Найбільше люблю грати в настільний теніс. Нещодавно з татом купили собі стіл для гри в нього, тепер змагаємось кожного вечора. Якщо після тренування ще залишаються сили і не відвалюються ноги, то намагаємось грати щодня. У великому тенісі, на корті, у мене не виходить, не знаю чому так, але там набагато важче грати. Крім тата, поки що, ні з ким не грав, а у батька завжди виграю, та ще й, з розгромним рахунком.
– Багато футболістів по завершенні своєї кар’єри вирішують стати тренером, Андрій Шевченко як наглядний приклад тому. Тренерський шлях розглядаєш як майбутнє після футболіста?
– Насправді, вже задумувався над цим питанням, але робота тренера мене не дуже приваблює. Перш за все, це надзвичайно велика відповідальність. Дивлячись на наших тренерів, які щодня ламають собі голову, як вибрати правильну тактику дій та достукатись до команди, розумію, що все не так просто як здається на перший погляд. Не відкидаю можливість, що піду на тренерські курси, та, на даному етапі, все ж не бачу себе в майбутньому на цій посаді.
– У кожної людини особливі мрії, розкажи мені про свої...
– Звичайно, хочу стати великим футболістом. Щоби всі про мене говорили, як про Роналду або Мессі (сміється). Мрій, не пов'язаних з футболом, у мене точно немає.
– Твоя робота часто підлягає критиці, як її сприймаєш? Чи все одно тобі, що про тебе говорять?
– Чесно кажучи, не люблю, коли мене критикують, на футбольному полі відразу гублюсь. Одна справа, коли це ділова підказка від партнера, а коли кричать, то в таких ситуаціях навіть інколи стараюсь уникати м’яча. Не знаю чому так відбувається, але мені дуже важко сприймати критику. Можливо, подорослішаю, наберусь досвіду і це мине.
– Наскільки часто ти моніториш Інтернет і чи слідкуєш за новинами?
– Кожного дня «зависаю» на карпатівському сайті (сміється). Мені завжди цікаво, що нового відбувається, це моє життя і це не може не подобатись мені. Щодо коментарів, то теж їх читаю. Після останніх невдалих матчів дуже прикро, що люди так погано пишуть про нас. Я все розумію, але ми тренуємось, стараємось, таке відчуття, ніби нам не хочеться перемагати. Найбільше мене нервує, коли якась дитина сидить вдома і пише, що ми «олені». Хай сам би вийшов на поле і спробував як там грати! Пишуть в коментарях не зовсім культурні речі про команду і окремо про футболістів, але все не так просто як здається. У кожного був вибір ким ставати чи футболістом, чи «інтернет-критиком». Це насправді дуже неприємно. Я дякую тим вболівальникам, які в тяжкий момент залишились з командою і не робили подібних речей. Дуже легко критикувати, сидячи на дивані!
– Хотілось на полі врізати комусь від душі? Як заспокоюєшся в таких ситуаціях?
– Звичайно, особливо, коли якийсь футболіст тебе зачепить, то бере злість, але зчіплюю зуби і терплю. Я така людина, що коли є момент, що я можу йому відповісти на його грубість, то відразу заспокоююсь і подібного не роблю.
– Були такі моменти у твоєму житті, що впадав у депресію?
– На щастя, ні. Мені допомагають мої близькі та рідні, дівчина завжди намагається мене підтримувати. Особливо прикро за останні два матчі, де в кінці гри виходив на заміну. Ніби, мав би підсилити гру команди, але в обох матчах не втримали результат і тому тримаю вину на собі. Розумію, що не допустив на полі значних помилок, але все одно дуже прикро за кінцевий результат.
«ШКОЛА БУЛА ЯК КАТОРГА ДЛЯ МЕНЕ»
– Мало хто що знає про молодого футболіста Максима Грися. Розкажи про своїх рідних, хто твоє найближче оточення?
– Безперечно, це моя сім’я, маю рідну сестру, старшу за мене на чотири роки. Живемо разом з дідусем та бабусею в одному будинку. Маю кохану дівчину, яка родом зі Львова. Про те, щоб жити разом з нею справді вже думав, але це поки що тільки в процесі. Потрібно спочатку заробити грошей, а потім вирішувати щось конкретне. Над одруженням ще не задумувався, рано (сміється).
– Свої шкільні роки згадувати майже ніхто не любить. Які враження у тебе залишились про школу, як навчався?
– Відмінником не був (сміється). Спершу батьки змушували вчитись і я, деколи через силу, все таки робив домашнє завдання. А пізніше голова, як і весь мій час, були зайняті вже тільки футболом.
– Але здібності до якогось конкретного предмету все ж проявлялись? Який був твій улюблений предмет?
– Однозначно фізкультура. Взагалі, школу не дуже любив, вона була як каторга для мене. Мабуть, мав більше схильностей до гуманітарних наук, математика точно не моє.
– Як карпатівець Грисьо поводив себе на уроках, був розбійником чи слухняним зразковим учнем?
– А як я можу бути не слухняним?! Приходив до школи, сідав на останні парти, спокійно відсиджував всі уроки і щасливий йшов додому. Так і проходили мої шкільні роки.
– У такому молодому віці далеко не всі твої однолітки мають можливість добре заробляти, як от ти. Як ти вважаєш, чи гроші псують людей і чи взагалі можуть повністю змінити людину?
– Думаю, що так, багато людей змінюється під впливом грошей. Навіть особисто знаю схожий випадок. Не хочу називати його імені, але ставши багатим, ця людина зовсім змінилася. По-другому себе поводить, відповідно, ми почали менше спілкуватися.
– Уявімо, що ти граєш, наприклад, в київському «Динамо», де заробітна плата в рази вища за вашу і ти вже не знаєш на що витрачати кошти. Чи змінився б ти?
– Чесно, не думаю, що сильно змінився б. Я народився та виріс у селі, і завжди це пам’ятатиму. Тому не можу сказати, що багатство могло б на мене вплинути у негативному відтінку.
– Ти сказав, що маєш дівчину, а зараз все більше дівчат набивають собі тату , навіть, частіше за хлопців. На твою думку, дівчина з татуюванням це гарно чи, навпаки, це не для дівчат?
– Мабуть, більше негативно до того відношусь. Не подобається, коли у дівчини великі тату, як от, наприклад, забиті всі руки. Насправді, не доводилось зустрічати дівчину, у якої багато татуювань, тому однозначної відповіді теж дати не можу.
– Як ти загалом ставишся до того, щоб зробити собі навічну позначку на тілі?
– Цілком добре відношусь, задумувався над цим і хотів би собі зробити. Подобається, коли у хлопця повністю вся рука в татуюваннях, але собі мабуть не наважився б таку зробити.
– Якби тобі довелося обирати собі тату, що такого пам’ятного хотів би собі зробити?
– Якусь подію з життя, яка мене підштовхнула на щось вагоме, а отже, є важливою для мене. Наприклад, була подібна ситуація, ще коли грав за дубль. Після тренажерного залу у нас був басейн, ми плавали по 10 заходів туди й назад. Я вмію плавати, але зовсім небагато, потім починають жахливо боліти руки і не можу пливти далі. Так і сталось тоді, але мій тренер сказав мені, щоб я ніколи не здавався і, не зважаючи на біль, продовжував пливти далі. Після цього, хотів набити на руці «Never give up», що з англійської означає «Ніколи не здавайся». Та подорослішавши, це бажання якось минуло, тому так нічого і не зробив.
«НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБЛЮ КУТЮ, ВАРЕНИКИ І ГОЛУБЦІ»
– Що означає для тебе місто Львів? Чи перейнявся ти його аурою?
– Львів – це місто зі стародавніми традиціями та своїми звичаями. Найбільше подобається його архітектура, особливо, Оперний театр. Гуляючи містом, справді є на що подивитись. Завжди відкриваю для себе щось нове.
– Кар’єра футболіста інколи змушує обирати місто для життя не за вподобаннями, а за футбольним клубом. Якби тобі довелось самому обирати місто для постійного життя, вибір впав би на Львів?
– Дуже подобається Київ, але там завжди корки (сміється). Та позитивним моментом є те, що у будь-якому районі міста є все необхідне для життя: різноманітні магазини та розважальні центри. Є багато цікавих місць, де можна провести час з друзями та сім’єю.
– Повертаючись до твоїх рідних, що тобі подобається більше: свята у колі близьких чи в гамірній компанії друзів?
– Мабуть, на все свій час. Зараз вже Новий рік зустрічаю з друзями, часто їздимо в Карпати. Раніше, коли був менший, звичайно, відмічав свята у колі рідних та близьких.
– Говорячи про сімейні свята, чи є якісь особливі традиції саме у вашій родині?
– 7 січня у мого тата день народження, тому це завжди подвійне свято. Мій тато досить відома особа у нас в містечку, адже він у свій час зробив великий вклад у розвиток тамтешнього футболу. Тому в цей день завжди повний будинок гостей. Бувало навіть таке, що не вистачало на всіх місця, то як тільки одні йшли, відразу ж приходили інші.
– Традиційні страви на Святвечір знаєш?
– Звичайно, мама з бабусею готують 12 пісних страв. Завжди, перед початком вечері, дідусь говорить молитву, а вже потім тільки починаємо їсти. Мої найулюбленіші це – кутя, вареники та голубці. Особливо люблю мамині вареники з картоплею у грибній підливі.
– Новорічні свята завжди чекають всі як діти, так і дорослі, а що для тебе означає свято Миколая?
– Звичайно, як і всі, любив це свято через подарунки. Писав йому, щоб приніс мені конструктор «Лего», то мабуть найжаданіший подарунок за все моє дитинство. Тато завжди кликав нас з сестрою в кімнату, щось нам розказував, а за той час, приходив Миколай і ставив під двері подарунки. Але якось, у 10 років, побачив подарунки з листа у шафі...
– Зараз виникає все більше суперечок чи варто ставити живу ялинку на Новий рік. Розкажи, як ти ставишся до новорічних свят без головного атрибуту?
– У нас в сім’ї кожного року ставимо ялинку. Вона має бути обов'язково справжня, штучні мені не подобаються. Одного разу, тато хотів купувати штучну, та ми з сестрою все одно його переконали, що жива краща, принаймні, запахом так точно, люблю, коли в будинку запах ялинки (сміється).
