Бонус 10 000 грн Нападающий донецкого «Шахтера» Андрей Борячук стал гостем программы «Дубль W».
Віктор Вацко:
- Андрію, ти родом з Вінниці.
Андрій Борячук:
Да, я родом с Винницы.
- Віктор Вацко:
- Як ти у «Шахтар» потрапив? Все таки з Вінниці до Києва ближче. По-футбольному…
Андрій Борячук:
- Да, согласен – ближе. Но была у меня мечта с самого детства. Но поехал в 12 лет. Получилось так, что была возможность поехать на просмотр. И я сразу – да, я еду. Папа с мамой: «Может не едь! Может не надо?». Я говорю – нет, поехали. И получилось так, что был отбор, было 36 человек на первом отборе, на втором было 12. Из 12 на третий отбор уже остались только я и Коля Матвиенко. И уже в 12 лет, зимой меня оставили.
Віктор Вацко:
- Залишили в Донецьку? В 12 років?
Андрій Борячук:
- Да, в 12 лет.
Віктор Вацко:
- А що мама сказала? От коли ти вже пройшов і їхав туди, як тебе мама проводжала?
Андрій Борячук:
- Мама ничего не говорила, мама плакала.
Віктор Вацко:
- Ну, як відпустила?
Андрій Борячук:
- Тяжело, со слезами отпускала. Я второй ребенок у мамы, и, получается, в 12 лет она еще как бы со мной не наигралась (можно так сказать). И говорит:
- Ну, что?
Я говорю
– Я остаюсь, мама.
- Точно?
- Да, я решил, точно, 100%!
В общем, было тяжело первых две недели. Это была катастрофа просто. Я не знаю. Терпел изо всех сил. Но все-таки решил идти до конца. Потому что я не такой человек, чтобы где-то на полпути останавливаться и прерывать все, что я задумал.
Віктор Вацко:
- Що було важко в цій ситуації – за домом сумував, за друзями?
Андрій Борячук:
- Ну, конечно, в 12 лет… Очень-очень..
Віктор Вацко:
- А чому два тижні?
Андрій Борячук:
- Это я не знаю. Просто я запомнил эти две недели, что было очень тяжело. Дальше я уже познакомился полностью с коллективом. Была школа. С ребятами в школе познакомился. И потихонечку, потихонечку я привыкал ко всему, и дальше было все проще.
Віктор Вацко:
- Умови для проживання, для навчання?..
Андрій Борячук:
- Условия были супер! Тогда как раз достраивалась база. И тогда уже заехали мы на базу – супер условия, все было на высшем уровне.
Віктор Вацко:
- А зі школою як? Я знаю просто по собі, що батьки примушували вчитися. А, коли ти далеко від батьків, хто тебе примушує вчитися? Як от зі школою, як ти школу закінчив?
Андрій Борячук:
- По началу, если честно, хорошо учился. Я старался. Родители говорили: «Учись, старайся»! Я был не против. А потом, когда я начал чуть-чуть взрослеть, я уже где-то закрывал глаза, думал: «А, я здесь не сделаю уроки, там – как-то не пойду на урок». Ну, не знаю. Закончил школу, честно скажу, не очень хорошо.
Віктор Вацко:
- Закінчив школу – і, слава Богу!..
Андрій Борячук:
- Да, слава Богу, что я ее закончил!...
Віктор Вацко:
- А після школи?
Андрій Борячук:
- После школы? После школы я поступил в институт.
Віктор Вацко:
- В який?
Андрій Борячук:
- В физкультурный. Получается я поступил на реабилитолога. По балам я прошел. Сдал ЗНО. И до сих пор учусь. Но, знаете какая у нас ситуация в Донецке. У меня не получается посещать институт.
Віктор Вацко:
- А перевестись?
Андрій Борячук:
- Перевестись? Ну, я как-то не знаю. Я думал об этом, но думаю – пока лучше так.
Віктор Вацко:
- Ти плануєш отримати вищу освіту.
Андрій Борячук:
- Это обязательно!
Віктор Вацко:
- Вихід до фіналу юнацької Ліги УЄФА – це найбільший твій успіх в футболі, чи можеш ще більш вагомі моменти виділити?
Андрій Борячук:
- В юношеских соревнованиях, я думаю, – да! Это мое самое большое достижение.
Віктор Вацко:
- Тобто, це має для тебе велике значення, це те, що ти будеш згадувати.
Андрій Борячук:
- Конечно, очень буду вспоминать. Это очень большое дело мы сделали, много сил потратили. И я очень доволен, что я был финалистом. Играть с «Челси» в финале – это для меня очень престижно.
Віктор Вацко:
- В чому феномен цієї команди, на твій погляд, – сильна команда, сильний тренер…
Андрій Борячук:
- Это все вместе, все связано. У нас такой был дух! У нас команда была хорошая – Витя Коваленко, Коля Матвиенко… Мы сейчас остались в первой команде. Это был возраст такой хороший, очень хороший подбор футболистов был, и это хорошо, что мы этой командой дошли до финала.
Віктор Вацко:
- Заслуга Академії у вашій підготовці?
Андрій Борячук:
- Да, заслуга тренера Кривенцова Валерия Сергеевича. И этот тренер тоже мне очень многое дал, и я хочу ему тоже сказать спасибо, поблагодарить.
Віктор Вацко:
- Скажи, будь-ласка, от ви грали у фіналі із «Челси»? Програли – 2:3. перший гол за «Шахтар» у тому матчі пам’ятаєш хто забив?
Андрій Борячук:
- Первый гол в том матче?
Віктор Вацко:
- Так?
Андрій Борячук:
- Был автогол!
Віктор Вацко:
- Крістіансен, який грає за «Борусію» Менхенґладбах, забив.
Андрій Борячук:
- Да, был автогол. Тогда была очень хорошая атака, мы их чуть «прогнали», и получилось так, что Денис Орендарук простреливал, и он сам себе в ворота забил. Но если бы, конечно, он не забил в ворота себе, то я бы там забил.
Віктор Вацко:
- У фіналі той «Челсі» можна було обіграти, на твій погляд, чи все таки дуже сильна команда?
Андрій Борячук:
- Очень тяжело было. Очень хороший подбор футболистов у них. Это нужно чтобы настолько повезло…
Віктор Вацко:
- З «Андерлехтом» теж мало хто вірив, що ви пройдете у фінал.
Андрій Борячук:
- С «Андерлехтом» мы как-то были более уверенными…
Віктор Вацко:
- Я от пам’ятаю ту гру. Вони вас «возили» дуже довго…
Андрій Борячук:
- Они нас «возили»? – Не правда, мы их «возили». Всю игру мы на мяче были. Что-то я такого не помню. Может Вы не ту игру смотрели?
Віктор Вацко:
- 0:1 – програвали ви! І потім вийшов Вітя Коваленко з поламаною ногою і обіграв «Андерлехт».
Андрій Борячук:
- Ну, да – на одной ноге…
Віктор Вацко:
- Згадавши про футбольний матч з «Андерлехтом», ми Віктора Коваленка згадали. Ви ж дружите з ним?
Андрій Борячук:
- Да, мы в очень хороших отношениях с Витей.
Віктор Вацко:
- І зараз, в першій команді, ви, так би мовити, допомагаєте один одному, підтримуєте?
Андрій Борячук:
- Конечно. Само собой!
Віктор Вацко:
- Ти вже забиваєш за першу команду, і святкування забитих м’ячів ти для себе придумав – з лука стріляєш. З дитинства любиш історію про Робін Гуда?
Андрій Борячук:
- Нет. Если честно – я не знаю. Недавно вот взял, после программы с Аллой. Думаю, почему бы и нет, буду отличаться.
Слава Варда:
- Сейчас конкретизируем, что это была программа с Аллой Бублий «Моя гра»…
Віктор Вацко:
- А ось Вітя Коваленко забив м’яч «Ґенту» і святкував цей гол жестом Ніколя Анелька.
Андрій Борячук:
- Анелька?..
Віктор Вацко:
- Ти не знав?
Андрій Борячук:
- Нет, я не в курсе…
Віктор Вацко:
- Це жест Ніколя Анелька. Він так святкував.
Андрій Борячук:
- Это жест Виктора Коваленко.
Віктор Вацко:
- Так от, зараз Хачеріді забив «Сталі» і теж святкував жестом Ніколя Анелька – за твоєю версією – Віктора Коваленка. А чому так?
Андрій Борячук:
- Не знаю, не знаю, кто у кого там эти жесты ворует эти празднования голов.
Віктор Вацко:
- А чого відразу – краде? Позичає, наслідує… А чому так? Чому він такий жест придумав? Ви ніколи не спілкувалися?
Андрій Борячук:
- Нет. Я не знаю.
Віктор Вацко:
- Ви ніколи не обговорюєте такі речі?
Андрій Борячук:
- Нет.
Віктор Вацко:
- Ти дебютував у першій команді «Шахтаря» при Луческу. Це був матч на Кубок України, проти «Тернополя», вийшов на заміну і відразу так відіграв, як говорить один артист: «Дерзко!».
Андрій Борячук:
- Дерзко?
Віктор Вацко:
- Так. І забив. Забив м’яч в одному матчі, в іншому. Ти пам’ятаєш дебютний свій поєдинок? Ти пам’ятаєш, що говорив Луческу, як він тебе налаштовував, які твої відчуття були?
Андрій Борячук:
- Да, помню. Мистер сказал: «Спокойно, не волнуйся. Играй спокойно и уверенно», – это были его слова. То есть, ничего лишнего не выдумывай, просто играй и все.
Віктор Вацко:
- На футбольному полі видно, що ти розкутий, ти собі голову не забиваєш зайвими речами. Так воно і є, чи ти в собі переборюєш таке от стартове хвилювання, передстартовий мандраж?
Андрій Борячук:
- Нет, ну, бывает, конечно, стартовый мандраж. Но, когда выхожу на поле, я почувствую мяч, сделаю пару касаний, и тогда я уже полностью отключаюсь и отдаюсь игре. И тогда уже, в зависимости от ситуации, я уже вижу, что нужно делать на поле.
Віктор Вацко:
- Ти себе вважаєш психологічно стійкою людиною в цих аспектах, тобі легко перебороти хвилювання? Наприклад перед першим матчем за першу команду ти спокійно спав?
Андрій Борячук:
- Спал спокойно. Спал, как убитый. Спал хорошо. Но, .. Да было волнение, я согласен. Но когда выходил уже… Я ж говорю, что вышел только на поле, почувствовал мяч, и все, волнение сразу пропало.
Віктор Вацко:
- Що було найважчим для тебе, при переході у дорослий футбол?
Андрій Борячук:
- Скорости меняются. Нужно быстрее думать, нужно быстрее отдавать пас. Если будешь немножко передерживать, то можно «получить и по лапам». Можно нормально получить. Игра ускоряется, поэтому нужно быстрее работать с мячом.
Віктор Вацко:
- В тренувальному процесі ті швидкості, що і в матчах чемпіонату України у вас в команді, чи вищі?
Андрій Борячук:
- У нас ставятся задачи быстрее принимать и избавляться от мяча. Я ж говорю, чтобы не получить по ногам. Да скорости очень хорошие.
Віктор Вацко:
- Просто один із колишніх футболістів «Шахтаря», я зараз прізвища не буду називати, перейшовши в іншу команду (тому що не отримував достатньо ігрової практики в «Шахтарі») говорив про те, що для особистого прогресу йому краще було тренуватися із «Шахтарем», не граючи, ніж грати в Прем’єр-лізі за іншу команду.
Андрій Борячук:
- Я думаю, что это правильные слова. Потому, что у нас тренировки очень интенсивные, очень жесткие. Есть паузы, но между паузами вздохнуть нет времени.
Віктор Вацко:
- От, до чого я це все підводжу? Просто хочу твою логіку зрозуміти. Дивись яка ситуація: ти не мав належної ігрової практики за першу команду «Шахтаря» в минулому сезоні, а уже переріс U-19, U-21. Це помітно по твоїй результативності: сезон-20014/15 років – 10 м’ячів у 9 матчах за U-19, 5 м’ячів у 12 поєдинках U-21; сезон-20015/16 – 20 м’ячів за U-21 у 24 матчах; нинішній сезон – 6 ігор 7 м’ячів за U-21, 4 гри 2 м’ячі за першу команду. Це я маю на увазі тільки чемпіонат. Кубок, єврокубки я не брав тут. Так от суть питання в чому: у «Шахтарі» – страшенна конкуренція в атаці – є Факундо, прийшов Селезньов, є Дентіньо, Тайсона ставив Фонсека нападником, віктора Коваленка ставив Фонсека нападником. Тобто конкуренція – божевільна. Для тебе не стояло дилеммою – попроситись в оренду? Є «Зоря», «Ворскла» шукала нападника, є Маріуполь – просто, щоб грати на дорослому рівні, серед чоловіків.
Андрій Борячук:
- Честно скажу – не было. Потому что для меня интересней конкурировать с более сильными. Потому что «Шахтер» это самая сильная команда Украины. И я думаю для многих, кто смотрит футбол и понимает в футболе. И поэтому для меня лучше конкурировать с сильными игроками. Да, есть неплохие команды, но они слабее «Шахтера».
Віктор Вацко:
- Просто є випадки. Наприклад, той же Богдан Бутко – пішов в оренду, зараз повернувся і він зараз серйозний гравець.
Андрій Борячук:
- Это – индивидуально, как у кого получится. То есть можно там играть, но эта практика игровая не сильно может помочь. Это каждому индивидуально.
Віктор Вацко:
- З Фонсекою ти розмовляв влітку? Він тобі дав зрозуміти, що на тебе розраховує, що ти маєш шанс на тренуваннях довести своє право?
Андрій Борячук:
- Да был разговор. Подходил, говорил: «Мы на тебя рассчитываем. Старайся». Поэтому мне остается только работать. И все. А шанс мой будет. Сказал, что будет шанс.
Віктор Вацко:
- А тренувальний процес у Фонсеки. Як тобі цікаво?
Андрій Борячук:
- Очень хорошие тренировки. Много внимания уделяем тактике, перемещения, отбор. Но постоянно играем тоже. В конце у нас турнир есть – футбол или на подобе футбола (нужно завести мяч за линию). Ну, и хорошие упражнения с заданиями всякими: два касания, три касания, без ограничений… Интересно, очень интересно!
Віктор Вацко:
- Що робить команда, яка програла в турнірі, наприкінці тренування?
Андрій Борячук:
- Наказания.
Віктор Вацко:
- Які?
Андрій Борячук:
- Бегаем. Кто проигрывает, тот и бегает.
Віктор Вацко:
- І ти частіше виграєш чи програєш – твоя команда?
Андрій Борячук:
- 50 на 50.
Віктор Вацко:
- Скажи, будь-ласка, в тебе є мотивація, коли ти виходиш у чемпіонаті U-21? Ось, коли в тебе немає практики в першій команді, ти виходиш в U-21, де грають значно молодші хлопці. В Прем’єр-лізі зараз багато команд можна заявляти в чемпіонат U-21. Як в цьому аспекті грається там?
Андрій Борячук:
- Мотивация есть. Потому что хочется показать, что не зря я в первой команде, своей игрой доказать, что не зря меня взяли в первую команду.
Віктор Вацко:
- Ти три сезони граєш на цьому рівні. Мені цікаво запитати в людини, яка в середині цього процесу, на рівні U-21 рівень чемпіонату як? Якщо говорять, що у Прем’єр-лізі рівень чемпіонату зараз впав, то на рівні U-21 наскільки це відчутно?
Андрій Борячук:
- Да, если честно, то уровень упал. Упал – это точно видно, заметно для меня. Потому что, если сравнивать год, два или три назад – был очень сильный чемпионат дубля. Попасть в дубль раньше да еще в «Шахтере» – очень тяжело было. А сейчас да, уровень немножко упал. И поэтому команды слабее, как и в высшей лиге, так и в молодежном турнире.
Віктор Вацко:
- Ти багато забиваєш на різних рівнях, Андрію. А ти пам’ятаєш скільки ти найбільше м’ячів забив в одній грі?
Андрій Борячук:
- Помню, но это было очень давно. Это был товарищеский матч, и я забил 5 голов. Это был матч в Донецке. Это была игра с «Металлургом» донецким. Тогда еще был «Металлург». Это было у нас на базе. И я тогда 5 голов забил.
Віктор Вацко:
- За молодіжну команду?
Андрій Борячук:
- Нет. Это было U-16 или U-15.
Віктор Вацко:
- А в офіційному матчі?
Андрій Борячук:
- В официальном? Это было – 4.
Віктор Вацко:
- За стилем гри тебе, знаєш з яким футболістом порівнюють часто експерти?
Андрій Борячук:
- Агуэро.
Віктор Вацко:
- Суарес.
Андрій Борячук:
- Я слишал – Агуэро винницкий.
Віктор Вацко:
- Аґуеро вінницький? Ну, теж варіант. А тобі з нападників хто подобається?
Андрій Борячук:
- Суарес.
Віктор Вацко:
- А чим?
Андрій Борячук:
- Мне нравится его стиль игры – наглый. Он чувствует когда нужно открыться… Ну, очень хороший нападающий. Агуэро?.. Конечно, я не хочу сказать, что он хуже. Это два таких топовых нападающих. Но для меня – больше Суарес.
Віктор Вацко:
- В інтерв’ю своєму ти назвав Едуардо найкращим форвардом чемпіонату України.
Андрій Борячук:
- Да, это даже не обговаривается.
Віктор Вацко:
- Ти з ним спілкуєшся? Які у вас стосунки в команді?
Андрій Борячук:
- Ну, как? Общаюсь.
Віктор Вацко:
- Можна сказати, що він зараз в силу віку свого, в силу того свого багажу, досвіду, який в нього є за плечима, що він такий своєрідний наставник.
Андрій Борячук:
- Да. У него очень большой опыт. И по тренировкам видно, что этот опыт проявляется. Я удивляюсь до сих пор. Потому что есть такие моменты, где я бы не так сыграл, а он играет так, как это правильно. И этому я и удивляюсь.
Віктор Вацко:
- Ти щось переймаєш для себе, ти вчишся у нього?
Андрій Борячук:
- Конечно, я запоминаю. Не сильно пока получается, но я, надеюсь, будет получаться. У него есть опыт очень хороший, и этому нужно учиться.
Віктор Вацко:
- В яких елементах футболу ти хотів би покращити свій рівень?
Андрій Борячук:
- Наверно, если брать Эдуардо, то хотел бы еще больше лучше открываться, так, как он это делает. А он это делает очень хорошо.
Віктор Вацко:
- Експерти говорять, що це одна із сильних твоїх сторін.
Андрій Борячук:
- А я хотел бы еще лучше, еще качественнее.
Віктор Вацко:
- Тобто, ти вважаєш, що тут теж потрібно вдосконалюватися?
Андрій Борячук:
- Конечно. Это самая главная в нападающем черта: как он откроется. И принимать мяч – тоже нужно уметь. Но открывание – самое главное для центрального нападающего.
Слава Варда:
- Сорок первый номер – хотели другой?
- Андрей, почему 41-й номер?
Андрій Борячук:
- Такой дали.
Слава Варда:
- Какому вратарю мечтаешь забить гол?
Андрій Борячук:
- Наверное – Икеру Касильясу.
Слава Варда:
- Какую команду хотел бы огорчить голом в финале этого розыграша Лиги Европы?
Андрій Борячук:
- Для начала, я думаю, – «Коньяспор».
Слава Варда:
- У тебя получается проделать трюк, который в украинском футболе именуют «Бисиклетой имени Васи Кобина»?
Андрій Борячук:
- Что ее делать. Нет, но лучше Васи ее не делает никто…
Віктор Вацко:
- Тобто – це легко? З десяти разів скільки ти заб’єш?
Андрій Борячук:
- Нужно поучиться у Васи. Мастер-классы возьму…
Слава Варда:
- Как нападающий, какие футбольные черты ты бы хотел выработать в себе?
Андрій Борячук:
- Я уже это говорил – еще лучше открываться, и, конечно – быть похладнокровнее в завершающей фазе атаки. То есть – быть более спокойным. А то я такой, чувствую, что я заведенный. Я, когда выхожу, играю, я всегда заведенный. Хотелось бы больше спокойствия.
Слава Варда:
- Чи маєш мотивуючу улюблену пісню, яку слухаєш зазвичай перед грою?
Андрій Борячук:
- Есть конечно – «Воины света, воины добра».
Слава Варда:
- Які маєш забобони, пов’язані з футболом, традиції, прикмети тощо?
Андрій Борячук:
- Нет – честно. Бреюсь в день игры.
Слава Варда:
- В якій команді ти хотів би зіграти разом з братом? Чи доводилось грати проти брата на офіційному рівні?
Андрій Борячук:
- Против брата? К сожалению – нет. Но было бы не плохо. Это было бы здорово!
Слава Варда:
- Чему «Батя» – Вася Кобин успел научить тебя за время нахождения в первой команде?
Віктор Вацко:
- Я щось не знаю, чому постійно тобі запитання про Васю Кобіна?
Андрій Борячук:
- У нас очень хорошие отношения. Вася мой…
Віктор Вацко:
- «Батя»?
Андрій Борячук:
- Вася – «Батя»!
Віктор Вацко:
- Едуардо – наставник?
Слава Варда:
- Так, хорошо…
Віктор Вацко:
- Ні, почекай…
Андрій Борячук:
- «Батя»? У нас уже есть в команде. «Батя» – Шевчук.
Віктор Вацко:
- Так чого Вася Кобін навчив?
Андрій Борячук:
- У нас с Васей вообще много общего. У нас если тренировка в одиннадцать, мы в 10.30 уже на поле и сразу:
- Давай перекладину…
- Давай, погнали…
- Штангу…
И все – забиваем, короче – игры… У нас есть чем заняться.
Слава Варда:
- Рауль Ріанчо відзначив тебе у своєму інтерв’ю, що тренерський штаб слідкує за тобою. Як ми знаємо, що деякі молоді гравці після виклику в збірну «згасали». Чи не відбудеться таке з тобою?
Андрій Борячук:
- Нет. Если честно, я не знаю. Значит еще не нужно было мне туда ехать. Я думаю, что время мое еще будет. И поэтому – работаем дальше.
Віктор Вацко:
- Ти як взагалі до цих розмов ставишся про збірну?
Андрій Борячук:
- А я вообще этих разговоров не слушаю. Я слышал, да, что был обо мне разговор, что возможно меня вызовут…
Віктор Вацко:
- Просто дуже багато розмов мусувалось останнім часом, коли викликали Бєсєдіна. Був варіант – Борячук, був варіант – Яремчук, але викликали Бєсєдіна. Тебе не викликали. В тебе ніяких там образ, нічого?..
Андрій Борячук:
- Значит посчитали – так нужно. Значит Беседин заслужил это, на данный момент.
Віктор Вацко:
- Тобто, спокійно ти впевнений, що твій час ще прийде.
Андрій Борячук:
- Обязательно.
Віктор Вацко:
- Можна сказати, що Національна збірна України для тебе – одна із вершин в футболі, яку ти хотів би підкорити?
Андрій Борячук:
- Это очень приличное достижение играть в национальной сборной страны. Это – уровень!
Віктор Вацко:
- А як ти думаєш, ти зміг би за Національну збірну зробити те, що ти зробив за молодіжну збірну, вийшовши на заміну в одному із перших матчів (у другому своєму матчі) – схопити м’яч, виконати пенальті «Панєнкою» – як ти шотландцям забив? Я пам’ятаю!
Андрій Борячук:
- Не вопрос.
Віктор Вацко:
- Тобто, вистарчило б тобі психологічної стійкості?
Андрій Борячук:
- Ноль-ноль! Подсечечка такая легенькая заходит..
Віктор Вацко:
- Зробив би?
Андрій Борячук:
- Вообще – не вопрос!
Слава Варда:
- У кого из футболистов «Шахтера» есть зависимость от социальных сетей, а кто вообще нигде не зарегистрирован? И читаете ли Вы ветку комментариев на футбольных сайтах после неудачных игр?
Андрій Борячук:
- На последнее отвечу – нет, я не читаю это, сразу говорю. А в социальных сетях, я думаю, все зарегистрированы, и все сидят в них: кто в Инстаграмм, кто в Фейсбук… Я думаю – все!
Слава Варда:
- Андрей, кроме русского и украинского языка еще знаешь языки, и какие планируешь выучить, если что в ближайшее время?
Андрій Борячук:
- Сейчас уже почти в совершенстве знаю английский, и думаю испанский еще учить.
Слава Варда:
- Андрей, как отдыхаете после матчей? Когда позовут в Национальную сборную Украины, какую «домашнюю заготовку» покажете команде? например, Зинченко – пел рэп.
Андрій Борячук:
- Я танцую. У меня – танцы! Зиня будет петь, я буду танцевать.
Віктор Вацко:
- Мені страшно за цю команду…
Слава Варда:
- Андрію, у вас хороше почуття гумору. Чи готові Ви конкурувати з Коноплянкою у збірній за позицію «Душа компанії»? можливо вже знаєте, яким анекдотом виб’єте Коноплянку з «основи»?
Андрій Борячук:
- Гм-м-м… Вот этот вопрос наверное и выиграет. Для начала надо приехать в сборную. А учить какой-то анекдот? Я не вижу смысла.
Слава Варда:
- Кем после карьеры игрока ты хотел бы стать? Помечтай…
Андрій Борячук:
- Я не знаю. Да, интересный вопрос. Если честно – хотел бы быть тренером.
Слава Варда:
- Что купил на первую зарплату в «Шахтере»?
Андрій Борячук:
- Это было давно. Тогда у меня была маленькая зарплата. Я купил себе джинсы. Да, мне было лет 15, я купил себе джинсы.
Віктор Вацко:
- Хороші?
Андрій Борячук:
- Рваные! Рваные с матней, такие хорошие…
Віктор Вацко:
- Ти – модник? Чи всі футболісти – модники?
Андрій Борячук:
- Я думаю – все любят хорошо одеваться. Я думаю – у всех заложено.
Віктор Вацко:
- Потім тренери говорять, що у вас в голові тільки бутси, айфони і зачіски…
Андрій Борячук:
- Возможно. Кстати, есть такие. Я таких знаю…
Слава Варда:
- Какой командой играете в FIFA или в РЕS?
Андрій Борячук:
- Я не играю. Очень редко могу поиграть, но нет такого… У меня, допустим, нет плейстейшен, я не играю в это.
Слава Варда:
- Знаешь ли ты еще игрока «Шахтера», который тоже до тебя отпраздновал гол стрельбой из лука?
Подсказка: – топовый бомбардир 2005-й год
Андрій Борячук:
- Нет, не в курсе, не знаю.
Слава Варда:
- Андрей, у Вас крепкая мужская дружба с экс-игроком «Шахтеоа» Бекой Вачиберадзе. С кем еще из футболистов поддерживаете отношения вне поля?
Андрій Борячук:
- Это Витя Коваленко, Коля Матвиенко это Артем Габелок, это Ростик Русин, это Тарас Качараба – это все те, с которыми я хорошо общаюсь.
Слава Варда:
- Андрей, известно, что Вы увлекаетесь лошадьми. И в случае чего легко пересядете с сидения автомобиля в седло, в котором чувствуете себя вполне уверенно. Какие еще есть хобби и увлечения?
Кстати, про лошадей немного расскажите.
Андрій Борячук:
- Про лошадей? Так я ж из Киева в Винницу – на лошадях… Правда, долго. Но ничего, как-то добрался…
Слава Варда:
- Что еще есть за увлечения, если плейстейшен нету?
Андрій Борячук:
- Музыку слушаю и хожу по магазинам. Я немножко шопоголик.
Слава Варда:
- Пробовал тренироваться под музыку?
Андрій Борячук:
- На поле – нет. В спортзале – да. В спортзале музыка играет, тренируюсь.
Слава Варда:
- Кто в «Шахтере» лучше всего танцует?
Андрій Борячук:
- Я думаю – я.
Слава Варда:
- Чим тренування в Луческу відрізнялись від тренувань у Фонсеки?
Андрій Борячук:
- У Пауло Фонсеки больше тактических тренировок. Больше тактики, занимаемся над перестроением, над всем. А у Мистера было больше игрового. Мы играли, в основном, в футбол. Только с разными заданиями.
Слава Варда:
- Якщо б не футбол, то яким видом спорту займався б, якщо взагалі спортом займався би?
Андрій Борячук:
- Настольный теннис.
Слава Варда:
- Останім часом в українських клубах все більше довіряють молоді. Як ти вважаєш, це піде на користь нашому футболу?
Андрій Борячук:
- Конечно. Это всегда пойдет на пользу.
Слава Варда:
- Який найкрасивіший, або найважливіший гол станом на зараз в тебе в кар’єрі вже є?
Андрій Борячук:
- Это был гол в ворота «Ворсклы» Полтавы, за дубль. Я со штрафного забил. Это был хороший гол.
Слава Варда:
- Зрозуміло, що зараз ти сконцентрований на виступах у «Шахтарі», проте, в якому іноземному клубі ти хотів би себе спробувати в майбутньому і чому, якщо хотів би?
Андрій Борячук:
- Если честно – пока не думал.
Слава Варда:
- Яка твоя дитяча мрія була?
- Может она и сейчас есть?
Андрій Борячук:
- Может быть и сейчас есть. Но сейчас, на данный момент, это не детские мечты. Ближайшие – это выиграть чемпионат Украины, Кубок Украины и Лигу Европы.
Слава Варда:
- Чемпионат Украины, Кубок Украины?..
Віктор Вацко:
- Амбітно! І Лігу Європи, я ось на цьому хочу акцентувати.
Андрій Борячук:
- Да, все шансы есть. А почему бы и нет?
Віктор Вацко:
- Нам вже підказали, що мова в питанні про стрільбу з лука йшла про Брандао.
Слава Варда, Андрій Борячук:
- Брандао???
Віктор Вацко:
- Я не можу пригадати, щоб Брандао так постійно святкував забиті м’ячі, але пише тут наш читач, що з «Дебреценом» він святкував, стріляючи з лука.
Слава Варда:
- Отвечаешь ли футбольным фанатам в социальных сетях?
Андрій Борячук:
- Не часто, но отвечаю.
Слава Варда:
- А что вообще, после игр?
Андрій Борячук:
- Поздравления. Я отвечаю.
Слава Варда:
- Неожиданного ничего нет, или такого смешного?
Андрій Борячук:
- Нет, если честно, такого нет.
Слава Варда:
- Под руководством какого тренера, гипотетически, тебе хотелось бы поиграть?
Андрій Борячук:
- Алекса Фергюсона.
Слава Варда:
- Не хочешь ли провести всю карьеру в «Шахтере», если будет получаться, и обстоятельства будут складываться именно так?
Андрій Борячук:
- Да. было бы здорово!
Віктор Вацко:
- Взагалі ніколи не думав про те, щоб переїхати з «Шахтаря» в Європу, зіграти?..
Андрій Борячук:
- Думал, думал, но…
Віктор Вацко:
- Але, якщо складеться в «Шахтарі», і буде так, що тобі вдасться провести всю свою кар’єру в цьому клубі, ти будеш задоволений кар’єрою?
Андрій Борячук:
- Конечно. Я буду очень доволен карьерой.
